12 листопада 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/4826/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді НАУМЕНКА В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Героїв Маріуполя, б. 102, м. Кропивницький, 25004, ЄДРПОУ 39816845)
про визнання протиправною та скасування постанови, -
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 015464 від 19.03.2024 року.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він не є перевізником, тому відповідно до вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» на нього не може бути накладено штраф. Позивач, відповідно до зареєстрованих КВЕД, не здійснює перевезення вантажів, договір на здійснення перевезення вантажів не укладав та водій ОСОБА_2 є найманим працівником ФОП ОСОБА_3 - брата позивача. А тому вважає, що спірна постанова підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 22.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою суд встановив відповідачу порядок та строки для подання до суду відзиву на позов та доказів, необхідних для вирішення справи (а.с. 44).
Відповідач надав суду відзив, в якому позов не визнає, оскільки актом перевірки було встановлено відсутність роздруківки даних роботи цифрового тахографа. Позивачем не було надано доказів того, що ФОП ОСОБА_1 не є перевізником, водій ознайомившись з актом перевірки, іншого не вказав. Правом надати пояснення під час розгляду справи позивач не скористався, при цьому про дату та час розгляду був повідомлений належним чином. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить залишити їх без задоволення (а.с. 47-69).
Позивач правом подати відповідь на відзив не скористався.
23.09.2024 року від позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви, відповідно до яких наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 70-74).
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши надані сторонами матеріали та з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача за КВЕД є: 52.24 транспортне оброблення вантажів.
Власником транспортного засобу марки VOLVO, державний номерний знак НОМЕР_2 (причеп ВА52725ХЕ), є ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 29).
24.01.2024 року на а/д М-30, 280 км посадовими особами Укртрансбезпеки проведено перевірку транспортного засобу марки VOLVO, НОМЕР_2 (причеп ВА52725ХЕ), під керуванням водія ОСОБА_2 .
За результатами перевірки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР052217 від 24.01.2024, в якому зафіксовано порушення (відсутність роздруківки даних роботи до цифрового тахографу) відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до наданої ТТН, перевізником зазначено ФОП ОСОБА_1 .
Постановою Відділу державного нагляду (контролю) в Кіровоградській області №015464 від 19.03.2024 до позивача застосовано адміністративно- господарський штраф в сумі 17000,00 грн., за порушення вимог абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», відсутня роздруківка даних роботи цифрового тахографа.
Положенням про Державну службі України з безпеки на транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 передбачено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади. Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному транспорті, здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Згідно з частинами першою-другою статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
В контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Згідно зі статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.
Вимогами статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема:
виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;
забезпечувати безпеку дорожнього руху.
Закон України «Про автомобільний транспорт» регламентує також загальні положення щодо перевезення пасажирів (глава 7 цього Закону), загальні положення щодо перевезення вантажів (глава 8 цього Закону), положення про міжнародні перевезення пасажирів і вантажів (розділ ІV цього Закону).
Розділом V Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідальність на підставі статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» при перевезенні вантажу покладається на перевізника.
Приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку № 363 від 14 жовтня 1997 року, визначено:
Перевізник - фізична або юридична особа суб'єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Отже, правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, а також постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207, якою затверджено перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні визначають, що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов'язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах.
Інформація про позивача, як автомобільного перевізника, була зазначена у ТТН від 24.01.2024, якою оформлено перевезення вантажу та яка надавалась водієм під час проведення оспорюваної перевірки.
Натомість, позивач наполягає, що на момент проведення перевірки він не був перевізником, а здійснював транспортно-експедеційне обслуговування згідно договору від 03 січня 2024 року № 030124 про транспортно-експедиційне обслуговування, укладеного з ФОП ОСОБА_3 (а.с.22-24).
За умовами такого договору ФОП ОСОБА_1 зобов'язується пред'явити до перевезення, а ФОП ОСОБА_3 приймати і перевозити вантажі автомобільним транспортом в межах України.
Так, на підставі договору №010124 від 01.01.2024 року ТОВ «Агро КАР Україна» доручило експедитору ФОП ОСОБА_1 , здійснити перевезення вантажів (а.с. 19-21).
Позивач, надавши до суду означені докази, стверджує, що він не є перевізником у межах спірних відносин.
Відповідач наголошує, що під час перевірки документи, які б могли свідчити що автоперевізником є не ФОП ОСОБА_3 , а ФОП ОСОБА_1 , працівникам Укратрансбезпеки не було надано. Стверджує, що позивача двічі повідомлялось про розгляд справи, однак останній не скористався правом отримати поштове відправлення.
Враховуючи наведені позиції та доводи сторін, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі № 340/4637/22 висловив такі висновки: «…В контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
50. В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
51. Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
52. Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті…».
Суд зазначає, що відповідно до пункту 11.1 Правил №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Оформлення товарно-транспортної накладної в електронній формі (далі - е-ТТН) здійснюється відповідно до абзацу четвертого цього пункту.
Е-ТТН підписується за допомогою електронного підпису (далі - ЕП) водія та/або експедитора, відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача.
Створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання, знищення е-ТТН здійснюється відповідно до Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги».
Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.
Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (сертифікати, свідоцтва тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів у паперовому та/або електронному вигляді.
У разі оформлення е-ТТН супровідні документи також додаються в електронній формі. У разі оформлення товарно-транспортної накладної у паперовій формі супровідні документи додаються в паперовій формі за підписом відповідальних осіб.
Аналіз вищезазначених положень Правил №363 та форми, яка наведена в додатку 7 до цих Правил, свідчить, що у будь-якому разі товарно-транспортна накладна має містити обов'язкову інформацію (обов'язкові реквізити), визначену цими Правилами та відображену у додатку.
В свою чергу, відповідно до вимог статті 48 Закону №2344-III та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, необхідна товарно-транспортна накладна (далі - ТТН), в якій зазначається автомобільний перевізник.
Як вже зазначалося судом, під час перевірки 24.01.2024 року на а/д М-30 транспортного засобу марки VOLVO державний номерний знак НОМЕР_2 (причеп ВА52725ХЕ), належного на праві власності іншій особі, водієм було надано посадовим особами Укртрансбезпеки до перевірки товарно-транспортну накладну від 23.01.2024 №Р5, де перевізником зазначено ФОП ОСОБА_1 , тобто позивача.
На переконання суду, саме означена ТТН є належним та допустимим доказом, що підтверджує факт перевезення вантажу позивачем та його статус автомобільного перевізника у межах спірних відносин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №420/2451/20.
Водночас, суд наголошує, що в товарно-транспортній накладній від 23.01.2023 №Р5, яка є основним документом на перевезення вантажів, не міститься жодних відомостей щодо іншого перевізника, крім позивача.
Суд також зауважує, що акт перевірки від 24.01.2024 підписаний водієм з приміткою «Копію акту отримав» без жодних зауважень чи заперечень в частині зафіксованих у ньому обставин.
Таким чином, виходячи з наявних у відповідача доказів, які він мав у своєму розпоряджені як під час здійснення перевірки, так і під час розгляду справи про порушення вимог законодавства, норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом, відповідачем встановлено, що перевізником у межах спірних відносин є позивач як особа, що зазначена перевізником у товарно-транспортній накладній від 23.01.2024 №Р5.
При цьому суд зазначає, що наданий позивачем договір від 03 січня 2024 року №030124, згідно з яким позивач зобов'язується пред'явити до перевезення, а ФОП ОСОБА_3 приймати і перевозити вантажі автомобільним транспортом в межах України, а також договір №010124 від 01.01.2024 року, за яким ТОВ «Агро КАР Україна» доручило експедитору ФОП ОСОБА_1 , здійснити перевезення вантажів, є такими, що не спростовують факту зазначення у товарно-транспортній накладній перевізником саме позивача, а не ФОП ОСОБА_3 .
Суд зауважує про некоректність доводів позивача щодо того, що ТТН є документом на вантаж, а не документом, який визначає право власності/користування транспортним засобом, та/або автомобільного перевізника, позаяк за відсутності інших документів, які спростовують інформацію, зазначену в ТТН про автомобільного перевізника, встановлення особи перевізника здійснюється відповідно до вказаних в ТТН відомостей щодо такої особи, які є обов'язковими при її оформленні. Саме такі дії й були вчинені посадовою особою відповідача під час перевірки транспортного засобу марки VOLVO державний номерний знак НОМЕР_2 (причеп ВА52725ХЕ).
При цьому позивач, зазначаючи, що він не є перевізником, не оспорює виявлене під час перевірки порушення по суті та не наводить жодного нормативного обґрунтування у спростування відсутності на момент проведення перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
Щодо звернення позивачем уваги суду на результати розгляду Кіровоградським окружним адміністративним судом аналогічної справи, під час якої позовні вимоги позивача було задоволено, суд зазначає, відповідно до статті 242 КАС України, при виборі і застосування норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Вказана позивачем справа №340/9465/23 не розглядалась Верховним Судом, а відтак висновки судів у цій справі не можуть бути враховані судом під час винесення рішення у цій справі.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що задоволенню не підлягають.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні його позовних вимог, підстави для присудження йому понесених судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Судові витрати вважати фактично понесеними.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які зареєстрували електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи. Вказане не позбавляє права таку особу отримати копію судового рішення у паперовій формі за її окремою заявою.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО