07 листопада 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/4938/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій та пункту протоколу комісії протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач (через свого представника - адвоката Кожину Т.В.) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови від призначення одноразової грошової допомоги, встановленої положеннями підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- скасувати пункт 82 протоколу Комісії з питань розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, зазначеного у протоколі від 12 січня 2024 року № 1/в;
- зобов'язати відповідача призначити одноразову грошову допомогу відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв'язку з частковою втратою працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталася 17.04.2022 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивач вказує, що під час розгляду питання щодо призначення Позивачу одноразової грошової допомоги після отримання поранення під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повинна була врахувати Витяг з протоколу 18 Регіональної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм №2893 від 22 червня 2023 року, яким встановлено факт часткової втрати працездатності, нарахувати та виплатити Позивачу одноразову грошову допомогу на підставі підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Ухвалою суду від 29 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву. Обґрунтовуючи заперечення проти позовних вимог вказує, що Законом прямо передбачено строк, який дає право на отримання виплати: не більше трьох місяців від дати звільнення до дати встановлення ступеня втрати працездатності. Цей строк є присічним, і законодавством не передбачено його поновлення. Міністерство оборони України не наділено повноваженнями щодо визнання пропуску такого строку поважним (а.с.38-40).
Представником позивача подано відповідь на відзив. Представник вказує у відзиві, що законодавче обмеження часовими рамками доведення особами, звільненими з військової служби, факту отримання поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення інвалідності, доведення причинно-наслідкового зв'язку між пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) та виконанням обов'язків військової служби, отримання висновку МСЕК, встановлене законодавством у 3 (три) місяці позбавляє можливості отримати соціальну допомогу тим, хто її потребує, особливо в умовах воєнного стану (а.с.56-58).
Дослідивши матеріли справи, суд встановив наступне.
Позивач в період з 01 березня 2022 року по 25 квітня 2023 року проходив військову службу за призовом по мобілізації у Збройних Силах України (а.с.14).
Під час проходження служби за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Позивач, виконуючи бойове завдання, отримав рвану осколкову рану правої ноги, що посвідчується Витягом із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської частини) від 14 червня 2022 року №614 (а.с.15-16).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 квітня 2023 року №77-РС (по особовому складу), ОСОБА_1 було звільнено зі служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за сімейними обставинами) (а.с.17-18).
Після звільнення з військової служби за призовом по мобілізації Позивач звернувся до лікувального закладу, пройшов медичне обстеження, звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 у АДРЕСА_1 , для подання документів до регіональної військово лікарської комісії, за результатами розгляду яких було встановлено, що отримана травма пов'язана із захистом Батьківщини.
Вказана обставинна сторонами не заперечується.
01.08.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_2 до обласної МСЕК №2 м. Кропивницький було направлено документи Позивача для визначення ступеня інвалідності.
Як вказує позивач у позовній заяві, витяг з протоколу 18 Регіональної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм №2893 від 22 червня 2023 року Позивач отримав через 2 (два) місяці після звільнення з військової служби (а.с.20).
Згідно Довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 03.10.2023 року серія 12ААА №088422 на підставі акту огляду МСЕК позивачу було визначено 5 (п'ять) % втрати працездатності (а.с.28-29).
ІНФОРМАЦІЯ_2 до ІНФОРМАЦІЯ_3 було направлено документи для призначення Позивачу одноразової грошової допомоги
За результатами розгляду поданих документів Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (Витяг з протоколу від 12.01.2024 №1/в) прийнято рішення про відмову в призначенні солдату в запасі ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги (а.с.22).
Вказане рішення мотив мотивовано тим, що заяву було подано після встановленого законом тримісячного строку після звільнення з військової служби.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач через свого представника звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ згідно із статтею 41 якого виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до частини десятої статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно із пунктом 11 якого військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
- завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Згідно із пунктом 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
При цьому, за приписами пункту 7 Порядку №975, у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках, серед іншого від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Згідно із пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII, на який відповідач посилається в обґрунтування своєї позиції та прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Посилаючись на вказані норми представник відповідача вважає, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з захистом Батьківщини, був встановлений після спливу трьох місяців після звільнення позивача з військової служби.
Суд зазначає, що насамперед вказана норма передбачає право на отримання спірної допомоги, якщо військовослужбовець отримав поранення, захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, при цьому днем виникнення права на отримання такої допомоги в разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності дійсно відповідно до пункту 3 Порядку №975, на який посилається відповідач, є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії саме від якої залежить розмір спірної допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, витягом з протоколу 18 Регіональної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм №2893 від 22 червня 2023 року, травма пов'язана із захистом Батьківщини (а.с.20).
Суд зазначає, що ключовим є наявність причинного зв'язку між пораненням та виконанням службових обов'язків, а не дотримання формального строку.
Так, встановлення ступеня втрати працездатності відбулося після тримісячного строку, але в матеріалах справи є докази (зокрема витяг із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 ) що поранення отримано під час виконання службових обов'язків.
Тому, суд вважає, що позивач у відповідності до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII має право на отримання одноразової грошової допомоги як військовослужбовець, що отримав поранення, захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
Надаючи оцінку таким твердженням відповідача, суд зазначає, що встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги.
У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову).
Вищезазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 161/69/17 та від 12 березня 2019 року у справі №760/18315/16-а, у яких колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об'єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду також сформулювала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20 червня 2018 року у справі №553/1642/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 456/450/16-ц, де зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі; таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав.
Довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках видана 03.10.2023 року серія 12ААА №088422 на підставі акту огляду МСЕК позивачу було визначено 5 (п'ять) % втрати працездатності (а.с.28-29).
Відтак, в цьому конкретному випадку позивач не має зазнавати негативних наслідків від того, що огляд не відбувся у межах тримісячного строку.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 серпня 2019 року у справі № 826/7472/18, від 08 вересня 2022 року у справі № 200/4753/20-а, від 15 листопада 2023 року у справі № 160/11386/20, від 15 грудня 2023 року у справі № 380/2772/21 та від 08 квітня 2024 року у справі № 540/3059/20.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Судом не встановлено судових витрат, які б підлягали розподілу.
Керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови від призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , встановленої положеннями підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Скасувати пункт 82 протоколу Комісії Міністерства оборони України з питань розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, зазначеного у протоколі від 12 січня 2024 року № 1/в.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв'язку з частковою втратою працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталася 17.04.2022 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. ХИЛЬКО