ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" листопада 2024 р. справа № 300/3001/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Луганській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення від 22.03.2024 №050750002489 про відмову в перерахунку пенсії, зобов'язання зарахувати до страховою стажу періоди роботи з 15.06.1985 по 28.09.1986 та 20.03.1989 по 02.12.1992 та здійснити перерахунок і виплату пенсії, і урахуванням вказаного страхового стажу з 25.02.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є пенсіонером і отримує пенсію за віком. У березні 2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про допризначення пенсії у зв'язку з наданими додатковими документами про перерахунок пенсії. За наслідками розгляду наведеної заяви, відповідачем було прийнято Рішення від 22.03.2024 №050750002489, яким відмовлено позивачу в перерахунку пенсії, підставою прийняття яго є не зарахування до страхового стажу періоди роботи: в колгоспі "Дружба" з 15.06.1985 по 28.09.1986 та в колгоспі "Україна" з 20.03.1989 по 02.12.1992 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутні документи про прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання. Однак, на думку позивача, рішення про відмову у перерахунку пенсії є протиправним, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту при оформленні бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, то не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист. Крім того, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 09.05.2024. Щодо заявлених позовних вимог заперечив, зокрема зазначив, що за розглядом заяви від 15.03.2024 та наданих документів ГУ ПФУ в Луганській області винесено рішення від 22.03.2024 № 050750002489 про відмову в допризначенні пенсії у зв'язку з наданими додатковими документами про перерахунок пенсії. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 15.06.1985 по 28.09.1986 в колгоспі "Дружба" та з 20.03.1989 по 02.12.1992 в колгоспі "України". Так, згідно трудової книжки колгоспника від 15.06.1985 серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 прийнятий в члени колгоспу "Дружба" на посаду шофера з 15.06.1985 згідно протоколу від 15.06.1985 № 5, дозволено вихід з членів колгоспу "Дружба" з 28.09.1986 згідно протоколу від 28.09.1986 № 4, прийнято в члени колгоспу "Україна" з 20.03.1989 згідно протоколу від 11.04.1989 № 6. Однак, в трудовій книжці колгоспника від 15.06.1985 серії НОМЕР_2 в розділі трудової участі у громадському господарстві (сторінки 18-19) в підставі внесення інформації щодо кількості виповнення річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві не зазначено дату та номер документу на підставі чого внесено запис. У зв'язку з чим зазначені періоди неможливо зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 . Таким чином, позовні вимоги позивача заявлені у позовній заяві вважає необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
14.05.2024 на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли пояснення щодо позову, згідно яких Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області заперечує проти позову з мотивів, викладених у поясненні та зазначає, що рішенням ГУ ПФУ в Луганській області від 22.03.2024 за № 050750002489 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії, оскільки до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи з 15.06.1985 по 28.06.1986, з 20.03.1989 по 02.12.1992 так як за вказані періоди роботи в колгоспах не надано довідки про відпрацьовані трудодні. При цьому, при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 26.02.2024 позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" що визнається сторонами та підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с.21).
15.03.2024 позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання зарахувати до страховою стажу періоди роботи з 15.06.1985 по 28.09.1986 та 20.03.1989 по 02.12.1992 та здійснити перерахунок і виплату пенсії (а.с.21).
Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву від 15.03.2024, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Відповідач рішенням від 22.03.2024 №050750002489 відмовив позивачу у перерахунку пенсії, зважаючи на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоди роботи з 15.06.1985 по 28.09.1986 в колгоспі "Дружба" та з 20.03.1989 по 02.12.1992 в колгоспі "України" оскільки порушено пункт 6 Загальних положень №310 (записи про трудову участь у громадському господарстві не засвідчено печатками підприємства та підписом відповідальної особи). Відмовлено в допризначенні у зв'язку із наданими додатковими документами, оскільки відсутні документи про прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання (а.с.8).
Вважаючи вищенаведену відмову відповідача 2 щодо не зарахування стажу та, як наслідок, не призначення пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку та 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 26.02.2024 позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" що визнається сторонами та підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с.21).
При цьому, із змісту оскаржуваного рішення від 22.03.2024 №050750002489 слідує, що позивачу відмовлено у допризначенні пенсії у зв'язку із наданими додатковими документами, зважаючи на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоди роботи з 15.06.1985 по 28.09.1986 в колгоспі "Дружба" та з 20.03.1989 по 02.12.1992 в колгоспі "України" оскільки порушено пункт 6 Загальних положень №310 (записи про трудову участь у громадському господарстві не засвідчено печатками підприємства та підписом відповідальної особи). Відмовлено в допризначенні у зв'язку із наданими додатковими документами, оскільки відсутні документи про прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання (а.с.8).
Водночас, суд звертає увагу на те, що інших підстав відмови оскаржуване рішення не містить.
Надаючи оцінку, вищенаведеним доводам відповідача, зазначеним в рішенні від 22.03.2024 №050750002489, стосовно спірних періодів роботи, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.
Згідно відомостей трудової книжки колгоспника від 15.06.1985 серії НОМЕР_2 , копія якої наявна в матеріалах справи, суд встановив, що ОСОБА_1 : прийнятий в члени колгоспу "Дружба" на посаду шофера з 15.06.1985 згідно протоколу від 15.06.1985 № 5; дозволено вихід з членів колгоспу "Дружба" з 28.09.1986 згідно протоколу від 28.09.1986 № 4, прийнято в члени колгоспу "Україна" з 20.03.1989 згідно протоколу від 11.04.1989 № 6; 03.12.1992 колгосп "Україна" перейменовано на колективне сільськогосподарське підприємство "Україна" (а.с.12-13).
Також на підтвердження факту роботи позивача в колгоспі "Дружба", позивач надав органу Пенсійного фонду України архівну довідку від 12.03.2023, згідно якої ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за період роботи червень- грудень 1985 року (а.с.23).
Щодо доводів відповідачів про те, що записи в трудовій книжці колгоспника від 15.06.1985 серії НОМЕР_2 , щодо встановленого та фактично відпрацьованого мінімуму трудової участі у громадському господарстві за кожний рік зроблені не в установленому порядку, то суд вказує наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Таким чином, єдиною підставою для не врахування до трудового стажу періоду роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Так, відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Відтак, виходячи з наведеного, можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
В спірному випадку, трудова книжка колгоспника від 15.06.1985 серії НОМЕР_2 , містить відомості про трудову участь позивача в громадському господарстві із встановленим річним мінімумом трудової участі:
- в 1985 році в колгоспі "Дружба" було встановлено 280 відпрацьованих людино-днів за рік, ОСОБА_1 відпрацював 181 людино-днів;
- в 1986 році в колгоспі "Дружба" було встановлено 280 відпрацьованих людино-днів за рік, ОСОБА_1 відпрацював 240 людино-днів;
- в 1989 році в колгоспі "Україна" було встановлено 270 відпрацьованих людино-днів за рік, ОСОБА_1 відпрацював 245 людино-днів, за які нараховано 1501,44 рублів;
- в 1990 році в колгоспі "Україна" було встановлено 270 відпрацьованих людино-днів за рік, ОСОБА_1 відпрацював 274 людино-днів, за які нараховано 3482,33 рублів;
- в 1991 році в колгоспі "Україна" було встановлено 270 відпрацьованих людино-днів за рік, ОСОБА_1 відпрацював 276 людино-днів, за які нараховано 4172,51 рублів;
- в 1992 році в колгоспі "Україна" було встановлено 270 відпрацьованих людино-днів за рік, ОСОБА_1 відпрацював 270 людино-днів, за які нараховано 3794,04 рублів.
Вищенаведені, записи підтверджують виконання позивачем встановлених в колгоспах "Дружба" та "Україна" річних мінімумів трудової участі за період з 15.06.1985 по 28.09.1986 та 20.03.1989 по 02.12.1992 та містять підстави внесення таких записів - розрахункові відомості, відтиск печатки колгоспів, а тому є помилковими доводи відповідачів про не зазначення відомостей про трудову участь позивача в громадському господарстві із встановленим річним мінімумом трудової участі.
Щодо не засвідчення таких записів підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи, то суд звертає увагу на таке.
Пунктом 13 Основних Положень встановлено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до статуту і правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно з пунктом 14 Основних Положень правління колгоспів вживають заходи щодо строгого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, забезпечення кадрів працівників, які ведуть трудові книжки, підготовленими до такої роботи особами, забезпечують належне зберігання архівних документів, які стосуються трудової діяльності колгоспників.
Таким чином, відповідальність за організацію робіт з ведення трудових книжок покладено на голову колгоспу, а не працівника.
Аналогічні вимоги містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, яка була чинною в спірний період.
Так, відповідно до вказаної Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162: трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи проводяться акуратно, пір'яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору; в розділах "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається; в графі 3 розділу "Відомості про роботу" у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства; в графі 3 пишеться: "Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу; при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів; бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок; після закінчення кожного місяця бухгалтерія вимагає від особи, відповідальної за ведення трудових книжок, звіту про наявність бланків трудових книжок і вкладишів до них, з додатком прибуткового ордера каси підприємства. На зіпсовані під час заповнення бланки трудових книжок і вкладишів до них складається акт.
Пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок "Про трудові книжки робітників і службовців" від 06.09.1973 № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні положення містяться в пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301, згідно якого відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
В спірному випадку, трудова книжка колгоспника від 15.06.1985 серії НОМЕР_2 оформлена відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, оскільки містить інформацію стосовно періоду роботи з 15.06.1985 по 28.09.1986 в колгоспі "Дружба" та з та 20.03.1989 по 02.12.1992 в колгоспі "Україна", а саме: дати прийняття на роботу, найменування підприємств, де працював позивач, а також зазначено на підставі яких наказів позивач прийнятий на роботу та звільнений з роботи, містить відтиски печатки колгоспів.
Щодо підпису голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи, яким мають бути засвідчені записи в трудовій книжці про трудову участь позивача в громадському господарстві із встановленим річним мінімумом трудової участі, то такий підпис має проставляти не позивач, а голови колгоспу або спеціально уповноважені правлінням колгоспу особи. При цьому, ні Основними Положеннями, ні Інструкцією, не передбачено наслідків для особи, на яку оформлено трудову книжку, за порушення порядку ведення такої трудової книжки.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Однак, відповідачами не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини, суд вважає, що заперечення відповідача щодо наданої позивачем трудової книжки колгоспника від 15.06.1985 серії НОМЕР_2 , не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії за періоди роботи з 15.06.1985 по 28.09.1986 та 20.03.1989 по 02.12.1992, а рішення органу Пенсійного фонду України в цій частині є надмірним формалізмом, наслідком чого стало порушення конституційного права позивача на соціальний захист у формі отримання пенсії за віком.
Наведений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, зазначеній в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, від 19.12.2019 у справі № 307/541/17.
При цьому, з огляду на вказані вище положення Інструкції та Порядку, що важливим для врахування відповідного періоду роботи особи до її страхового стажу, що дає право на пенсію, є наявність відповідних записів в трудовій книжці щодо такої роботи, а не якість оформлення такої трудової книжки. Зрештою, в разі виникнення у відповідача будь-яких сумнівів щодо певного періоду роботи позивача, пенсійний орган міг витребувати первинні документи за цей період, однак цього не зробив.
В спірному випадку в трудовій книжці колгоспника від 15.06.1985 серії НОМЕР_2 є належно оформлені записи щодо періодів роботи позивача з 15.06.1985 по 28.09.1986 та 20.03.1989 по 02.12.1992, які мали бути враховані органом пенсійного фонду до страхового стажу, що дає право ОСОБА_1 на перерахунок пенсії за віком.
Крім того, пенсіонер додатково надав пенсійному органу архівну довідку комунальної установи «Великоновосілківський об'єднаний трудовий архів» від 12.03.2024 № 10407/167 про розмір нарахованої заробітної плати « ОСОБА_3 » за період роботи у КСП «Дружба» за 1985 рік.
Відтак, відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058 та з урахуванням вимог Порядку №22-1, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 15.06.1985 по 28.09.1986 та 20.03.1989 по 02.12.1992, підлягають зарахуванню до загального страхового стажу ОСОБА_1 .
Як наслідок, рішення про відмову у перерахунку пенсії від 22.03.2024 №050750002489 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області, не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання зарахувати до страховою стажу та здійснити перерахунок і виплату пенсії, із урахуванням періодів роботи з 15.06.1985 по 28.09.1986 та 20.03.1989 по 02.12.1992 до страхового стажу, суд зазначає наступне.
За наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Відтак, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
При цьому, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
За змістом вимог пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, згідно оскаржуваного рішення від 22.03.2024 №050750002489 слідує, що позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, зважаючи на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоди роботи з 15.06.1985 по 28.09.1986 в колгоспі "Дружба" та з 20.03.1989 по 02.12.1992 в колгоспі "України" оскільки порушено пункт 6 Загальних положень №310 (записи про трудову участь у громадському господарстві не засвідчено печатками підприємства та підписом відповідальної особи). Відмовлено в допризначенні у зв'язку із наданими додатковими документами, оскільки відсутні документи про прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання (а.с.8).
Однак, враховуючи висновок суду про наявність правових підстав для зарахування до стажу позивача періоди роботи з 15.06.1985 по 28.09.1986 в колгоспі "Дружба", з 20.03.1989 по 02.12.1992 в колгоспі "України", та зважаючи на приписи статті 45 Закону №1058, суд дійшов висновку, що пенсія ОСОБА_1 підлягає перерахунку із врахуванням спірних періодів з 26.02.2024 - з дня, що настає за днем досягнення позивачем 60-річного віку.
Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі під час розгляду справи не надали.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як з сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, згідно квитанції №0.0.3597746542.1 від 19.04.2024 (а.с.7).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 22.03.2024 №050750002489 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати ОСОБА_1 до страховою стажу згідно трутної книжки від 15.06Л985 УКТ №1061225 періоди роботи в колгоспі "Дружба" з 15.06.1985 по 28.09.1986, з 20.03.1989 по 02.12.1992 в колгоспі "Україна" та здійснити перерахунок і виплату пенсії, з 26.02.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 сплачену ним суму судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461, вул. Шевченка, 9, м. Сєвєродонецьк, 93404);
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Микитин Н.М.