Справа № 603/611/24
Провадження №2/603/229/2024
"12" листопада 2024 р. м. Монастириська
Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді Галіяна І. М.
за участі: секретаря судового засідання - Сандалюка О. В.
розглянувши в підготовчому засіданні в залі суду цивільну справу
позивач: ОСОБА_1
представник позивача: адвокат Андрусенко Ігор Ярославович
відповідач: Монастириська міська рада
предмет позову: визнання права власності на спадкове майно
І. Зміст вимог та заперечень учасників справи.
Представник позивача адвокат Андрусенко І. Я. звернувся в Монастириський районний суд Тернопільської області в інтересах ОСОБА_1 до Монастириської міської ради з позовом, в якому просить визнати за ним право власності на спадкове майно, а саме на:
- житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до якого входить житловий будинок під літерою «А», загальною площею 59,2 кв.м, житловою площею 44,1 кв.м, тамбур «а», підвал «а1» сходи «а2», Літна кухня «Б», тамбур «б», Сарай «В», Сарай «Г», Гараж «Д», Огорожа №1, Ворота №2, Замощення №3, Огорожа №4.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що вищевказаний житловий будинок з надвірними будівлями станом на 15.04.1991 року, відносився до суспільної групи колгоспний двір.
Станом на 15.04.1991 рік у вказаному будинку були зареєстровані:
- ОСОБА_2 - голова двору, батько позивача;
- ОСОБА_3 - дружина голови двору, мати позивача;
- ОСОБА_1 - син голови двору, позивач;
- ОСОБА_4 - невістка голови двору, дружина позивача.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 . Після його смерті залишилось спадкове майно, до якого входить 1/2 частки вищевказаного житлового будинку з надвірними будівлями.
Вказану спадщину прийняв син спадкодавця ОСОБА_1 позивач по справі, оскільки відноситься до спадкоємців за заповітом та проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
ОСОБА_3 - дружина спадкодавця відмовилась в установленому законом порядку від належної їй частки в спадковому майні.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_3 . Після її смерті залишилось спадкове майно, до якого входить 1/2 частки вищевказаного житлового будинку з надвірними будівлями.
Вказану спадщину прийняв позивач по справі ОСОБА_1 оскільки відноситься до спадкоємців за законом першої черги та проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
ОСОБА_1 , звернувшись до нотаріальної контори для того щоб оформити спадкові права на вказане майно, нотаріусом при розгляді представлених документів, було встановлено, що відсутні правовстановлюючі документи на будинковолодіння і даний будинок відноситься до суспільної групи колгоспний двір. У зв'язку із чим нотаріус рекомендував позивачу звернутись до суду.
ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.
Ухвалою судді Монастириського районного суду Тернопільської області від 20.09.2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
ІІІ. Позиції сторін.
Представник позивача вважає, що саме позивач - ОСОБА_1 повинен успадковувати за померлими, оскільки є спадкоємцем за законом після смерті - ОСОБА_5 , спадщину належним чином прийняла та фактично вступила в управління та користування спадковим майном.
Позивач ОСОБА_6 в підготовче засідання не з'явилася, проте представник позивача в позовній заяві просив розгляд справи проводити без його участі та без участі позивача, заявлені вимоги підтримує повністю, просить їх задовольнити.
Відповідач - представник Монастириської міської ради в підготовче засідання не з'явився, суду подав відзив в якому вказав, що з обставинами викладеними в позовній заяві Монастириська міська рада погоджується, просить розгляд справи проводити у відсутності представника Монастириської міської ради.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні підготовчого судового засідання.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом.
З матеріалів справи встановлено, що житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відносився до суспільної групи колгоспний двір.
Станом на 15.04.1991 рік у вказаному будинку були зареєстровані:
- ОСОБА_2 - голова двору, батько позивача;
- ОСОБА_3 - дружина голови двору, мати позивача;
- ОСОБА_1 - син голови двору, позивач;
- ОСОБА_4 - невістка голови двору, дружина позивача.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 80 років у с. Коржова Монастириського району Тернопільської області помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис №13.
Ще за життя померлому належав:
- 1/2 частки житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до якого входить житловий будинок під літерою «А», загальною площею 59,2 кв.м, житловою площею 44,1 кв.м, тамбур «а», підвал «а1» сходи «а2», Літна кухня «Б», тамбур «б», Сарай «В», Сарай «Г», Гараж «Д», Огорожа №1, Ворота №2, Замощення №3, Огорожа №4.
Належність 1/2 частки вищевказаного житлового будинку з надвірними будівлями ОСОБА_2 підтверджується:
-ксерокопією із погосподарської книги с. Коржова за період 1991-1995 роки, згідно якої головою будинковолодіння був ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно із заповітом, складеним ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Завадівка Монастириського району Тернопільської області, який посвідчений секретарем Завадівської сільської ради та зареєстрований в реєстрі за №48, останній на випадок своєї смерті заповів все своє майно і взагалі все те, що буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також все те, на що він за законом буде мати право - ОСОБА_1 .
Вказану спадщину 1/2 частки житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами фактично прийняв ОСОБА_1 , оскільки в шестимісячний термін подав заяву про прийняття спадщини як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_2 та проживав на час смерті із спадкодавцем, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №14111189 виданого 11.04.2008 року та довідкою Монастириської державної нотаріальної контори від 15.06.2024 року №233/01-16
ОСОБА_3 відмовилась від належної їй частки спадкового майна, що залишилося після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , про що свідчить подана нею до Монастириської державної нотаріальної контори заява від 07.04.2008 року та зареєстровано в реєстрі за №45.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на спадкового майна, яке складається з 1/2 частки вищевказаного житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами.
Вказану спадщину 1/2 частки житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, яка залишилась після смерті матері фактично прийняв ОСОБА_1 , оскільки відноситься до спадкоємців за законом першої черги, проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Родинні відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , згідно з яким його батьками були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Факт проживання та реєстрації ОСОБА_1 із спадкодавцем на час її смерті підтверджується довідкою виданою виконавчим комітетом Монастириської міської ради Тернопільської області 07.08.2024 року №84.
Проте в зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинковолодіння завідувачем Монастириської державної нотаріальної контори було відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальних дій у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, що підтверджується постановами про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13.09.2024 року №409/02-31 та від 13.09.2024 року №410/02-31.
V. Джерела права й акти їх застосування.
Визначаючись із заявленою вимогою щодо права позивача ОСОБА_1 на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд враховує таке.
Статтею 346 ЦК України передбачено, що однією з підстав припинення права власності є смерть власника.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1222 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.
Як судом встановлено, спадщина відкрилася в зв'язку зі смертю ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відносився до суспільної групи колгоспний двір.
В зв'язку з наведеним суд зазначає, що до введення в дію Закону України «Про власність» частка майна померлого члена колгоспного двору з майна колгоспного двору не виділялась, а залишалась в спільній власності решти членів колгоспного двору. Майно колгоспного двору спадкувались тільки в разі смерті останнього члену колгоспного двору. Такий порядок спадкування поширюється на випадки припинення колгоспного двору з цих підстав до 01.07.1990 року. З введенням в дію Закону України «Про власність» в разі смерті члена колгоспного двору після 30.06.1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його членів, проте з 15.04.1991 року двір втратив статус колгоспного двору.
Згідно з п.6 Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах за позовом про захист права приватної власності» від 22.12.1995 року, до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватись за нормами, що регулювали власність двору, а саме:
а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими що втратили це право вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у введені спільного господарства двору.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_4 - невістка голови двору, дружина позивача та ОСОБА_1 в період з 1986 року по 1995 рік, з часу укладення шлюбу, проживали у будинку батьків дружини, окремою сім'єю хоча і були зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 .
В зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що станом на 15.04.1991 року ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 видане 21.08.2024 року) та ОСОБА_1 не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору більше трьох років до 15.04.1991 року за адресою АДРЕСА_1 , а тому втратили право власності на майно.
Так, як ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на 15.04.1991 року були зареєстровані та проживали в житловому будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами разом, а тому їм належало по 1/2 частки даного житлового будинку.
Згідно з ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У відповідності до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_3 в установленому законом порядку відмовилась від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 , а тому вважається такою, що її не прийняла.
Беручи до уваги вищевказані факти щодо спадкування спадкового майна в поєднанні з процесуальними нормами законодавства, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом спадкового майна, яке належало ОСОБА_2 .
В першу чергу, відповідно до ст. 1261 ЦК України, право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Беручи до уваги вищевказане суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , згідно із ст. 1261 ЦК України має право на прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_3 , як спадкоємець за законом першої черги та син спадкодавця.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Щодо належності спадкового майна спадкодавцям, які за життя не зареєстрували спадкове майно суд зазначає таке.
По-перше, цивільна правоздатність фізичної особи має чіткі часові рамки існування і припиняється у момент смерті (ст. 346 ЦК України). Відповідно, померлій особі не може належати будь-яке право, у тому числі право власності.
По-друге, для спадкових правовідносин важливе значення мають положення ч. 5 ст. 1268 ЦК України про належність спадщини спадкоємцю з моменту її відкриття, незалежно від часу її прийняття. Тому незалежно від того, зареєстрував спадкоємець за собою спадкове майно за життя, воно вважається таким, що належить йому, а значить, має властивість переходити вже до його спадкоємців у порядку спадкування, що виключає необхідність судового визнання права власності за померлим.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 , згідно заповіту та ст. 1261 ЦК України має право на прийняття спадщини, що залишилась після смерті батька - ОСОБА_2 та матері - ОСОБА_3 , як спадкоємець за заповітом та за законом першої черги відповідно, так як спадщину фактично прийняв та проживав на час відкриття спадщини із спадкодавцями.
Разом з тим, як вбачається із постанов Завідувача Монастириської державної нотаріальної контори, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину за заповітом та за законом на житловий будинок з підстав того, що відсутні правовстановлюючі документи.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено звернення до суду за правилами позовного провадження осіб, яким нотаріус відмовив в оформленні права на спадкування.
Правовою позицією, що висловлена Верховним Судом України по справі №6-137цс13 визначено, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва. Питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 року «Про громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва. Отже, за вказаними Указом та Постановою підставою виникнення у громадян права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог зазначених актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію. Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, що була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року (втратила чинність на підставі Наказу Держжитлокомунгоспу №56 від 13.12.1995 року), будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані, реєстрації не підлягали.
Згідно з відомостями розміщеними в технічному паспорті, житловий будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_2 , був побудований в 1973 році.
Згідно з п.43 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 (в редакції постанови КМУ від 23.08.2016 року №553), для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 цього Порядку, можуть бути подані:
1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги;
2) виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.
З листа Міністерства Юстиції України від 21.02.2005 року «Щодо порядку оформлення документів в разі смерті власника нерухомого майна» вбачається, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не була проведена і правовстановлюючі документи відсутні, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем доведено обставини викладені ним в позовній заяві щодо спадщини у вигляді житлового будинку з надвірними будівлями, а отже, позивач ОСОБА_1 має право на прийняття спадщини за заповітом та за законом у вигляді житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено звернення до суду за правилами позовного провадження осіб, яким нотаріус відмовив в оформленні права на спадкування.
Положеннями п.п. 3.1 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року за №24-753/0/4-13, роз'яснено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
VІ. Висновки за результатами розгляду справи.
Отже, судом встановлено, що відсутність оригіналів правовстановлюючих документів стали причиною неможливості оформлення спадкових прав на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами згідно закону після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в нотаріальній конторі.
Беручи до уваги вищевказані факти щодо спадкування спадкового майна в поєднанні з процесуальними нормами законодавства, а також враховуючи те, що за час відкриття спадщини та розгляду справи в суді будь-які інші можливі спадкоємці заяв про прийняття спадщини на вказане в позовній заяві майно в нотаріальну контору не подавали і жодних правовстановлюючих документів на вищезгадане майно чи право його успадкування суду не було пред'явлено, а ОСОБА_1 фактично прийняв спадщину, суд дійшов висновку, що останній є єдиним спадкоємцем за законом спадкового майна, яке належало ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . В судовому засіданні не встановлено підстав, що перешкоджали б в набутті права власності позивачем на спадкове майно, яким являється житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами.
На підставі вищевикладеного та враховуючи наявність перешкод для оформлення в нотаріальному порядку прав позивача на спадкове майно, суд дійшов висновку про необхідність захистити права позивача, як спадкоємця, шляхом визнання права власності останньої на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст. ст. 1218, 1222, 1223, 1233, 1235, 1261, 1268, 1296, ЦК України, суд, -
Позовні вимоги представника позивача адвоката Андрусенка Ігоря Ярославовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , до Монастириської міської ради, про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно а саме, на:
-житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до якого входить житловий будинок під літерою «А», загальною площею 59,2 кв.м, житловою площею 44,1 кв.м, тамбур «а», підвал «а1» сходи «а2», Літна кухня «Б», тамбур «б», Сарай «В», Сарай «Г», Гараж «Д», Огорожа №1, Ворота №2, Замощення №3, Огорожа №4.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі ухвалення рішення за відсутності учасників справи протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення чи ухвалення рішення за відсутності учасників справи або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення..
Повний текст судового рішення складено 12.11.2024 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Представник позивача: адвокат Андрусенко Ігор Ярославович (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №701 від 27.04.2012 року, Ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВО №1085029 від 12.09.2024 року), адреса робочого місця: АДРЕСА_3 .
Відповідач: Монастириська міська рада, (Код ЄДРПОУ 04058433), юридична адреса місцезнаходження відповідача: вул. Шевченка, №19, м. Монастириська Чортківський район Тернопільська область.
Суддя І. М. Галіян