Справа №442/7029/24
Провадження №2/442/1683/2024
14 листопада 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі - головуючої судді - Курус Р.І., розглянувши в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу,
встановив:
ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача завдані збитки в порядку регресу в розмірі 58400,72 грн., 1211,20 грн. сплаченого судового збору та 16352,00 грн. витрат на правову допомогу.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що між ПАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_2 було укладено Договір обов'язкового страхування №215233635 від 19.06.2023, за яким страховик зобов'язується відшкодувати шкоду заподіяну транспортним засобом Mercedes Benz ML280 д.н.з. НОМЕР_1 . Відповідно до постанов Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_2 02.09.2023 о 23.15 год. на вул.Волянській,38 в с.Воля Якубова Дрогобицького району Львівської області, керуючи автомобілем марки Mercedes-Benz ML 280, д.н.з. НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив наїзд на транспортний засіб Renault Zoe, д.н.з. НОМЕР_2 , що був припаркований, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст.124 та ч.1 ст.130 КпАП України.
Для встановлення вартості відновлюваного ремонту пошкодженого транспортного засобу Renault Zoe, д.н.з. НОМЕР_2 був організований огляд автомобіля та проведено експертизи.
Згідно звіту №1015/23 від 30.11.2023 розмір матеріального збитку завданого Renault Zoe, д.н.з. НОМЕР_2 склав 66244,26 грн. Факт ДТП 02.09.2023 був визнаний ПрАТ СК «ВУСО» страховим випадком, що підтверджується Страховим актом №2318349-1від 12.01.2024. На підставі страхового акту, на виконання вимог ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 ЦК України співробітниками ПрАТ СК «ВУСО» було здійснено виплату страхового відшкодування на користь потерпілого в сумі 58400,72 грн., що підтверджує платіжне доручення.
Право регресної вимоги виникло у ПрАТ «СК «ВУСО» з моменту виплати страхового відшкодування, тобто 12.01.2024. Отже, відшкодувавши матеріальну шкоду в сумі 58400,72 грн., заподіяну Відповідачем внаслідок ДТП 02.09.2023, ПрАТ СК «ВУСО» отримало право регресної вимоги до Відповідача щодо стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, а саме 58400,20 грн. на підставі ч.38.1.1 п (а) ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
15.04.2024 між ПрАТ «СУ «ВУСО» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір №15/04/2024 про відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих Первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору. В тому числі, Новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором страхування №215233635 від 19.06.2023. З метою досудового врегулювання спору 13.05.2024 відповідачу було направлено повідомлення про відступлення права вимоги та вимогу про відшкодування збитків в порядку регресу, але відповідач не проводив ніяких платежів. У зв'язку з тим, що відповідач не погашає заборгованості в добровільному порядку, позивач змушений звертатись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів у спосіб, який передбачений нормами ЦК України. На підставі викладеного, просить позов задовольнити.
28.08.2024 суддею отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання відповідача.
Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.08.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін на 30.09.2024.
Ухвалами від 30.09.2024 та 17.10.2024 судові засідання відкладались задля реалізації сторонами, зокрема відповідачем, своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Окрім цього, відповідача було повідомлено про дату, час, місце та порядок розгляду даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті «Судової влади України» за посиланням .
При таких обставинах суд вважає відповідача повідомленим про дату, час, місце та порядок зазначеної справи.
Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих і розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та з огляду на неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності до частини 5статті 279 ЦПК України.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши представлені сторонами докази по справі, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позов слід задоволити, виходячи з наступних підстав.
За ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України).
За ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 02.09.2023 о 23.15 год. на АДРЕСА_1 , керуючи автомобілем марки Mercedes-Benz ML 280, д.н.з. НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив наїзд на транспортний засіб Renault Zoe, д.н.з. НОМЕР_2 , що був припаркований, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст.124 КпАП України. Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10.11.2023 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачених ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 850 гривень, а.с.34.
Окрім того, 02.09.2023 о 23.15 год. на вул.Волянській в с.Воля Якубова Дрогобицького району Львівської області, ОСОБА_2 повторно протягом року керував транспортним засобом марки Mercedes-Benz ML 280, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п.2.5. ПДР, за що передбачена відповідальність ч.2 ст.130 КпАП України. Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.10.2023 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачених ч.2 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 34000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком 3 (три) роки, а.с.31-32.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована у ПрАТ «СК «ВУСО» на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №215233635,а.с.16.
Для визначення вартості відновлювального ремонту автомобіля марки Renault Zoe, д.н.з. НОМЕР_2 , було проведено огляд транспортного засобу та складено ремонтну калькуляцію №1015/23 від 30.11.2023. Згідно звіту №1015/23 від 30.11.2023 вартість відновлювального ремонту Renault Zoe, д.н.з. НОМЕР_2 з урахуванням зносу склала 66244,26 грн., а.с.35-36, 43-46, 41-42.
Страховим актом №2318349-1 від 12.01.2024 за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №215233635 від 19.06.2023 дорожньо-транспортну пригоду (страхувальник ОСОБА_2 , пошкоджене майно автомобіль марки Renault Zoe, д.н.з. НОМЕР_2 ) визнано страховим випадком, сума страхового відшкодування 58400,72 грн., а.с.48.
На підставі заяви ОСОБА_3 , останній проведено виплату вищевказаного страхового відшкодування в розмірі 58400,72 грн.,а.с.39, 49.
У відповідності до ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
У ч.2 ст.1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
У відповідності до п.1 ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв?язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Як роз'яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Відповідно до ч.38.1.1 п (а) ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальник після виплати страхового відшкодування має право регресного позову до страхувальника або водія ТЗ, який спричинив ДТП якщо він відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно із ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
15.04.2024 між ПрАТ «СК «ВУСО» та ФОП ОСОБА_1 укладено Договір про відступлення права вимоги №15/04/2024, відповідно до якого Первісний кредитор відступає, а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих Первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору. В тому числі, новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором страхування №215233635 від 19.06.2023, а.с.9-14.
З метою досудового врегулювання спору 25.04.2024 відповідачу було направлено повідомлення про відступлення права вимоги та вимогу про відшкодування збитків в порядку регресу, але відповідач не проводив жодних платежів.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч.2 ст.77 ЦПК України.
Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч.5 ст.12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в користь позивача 1211,20 грн. сплаченого судового збору.
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивач скористався правовою допомогою, уклавши договір про надання правової допомоги №25-05 від 25.05.2024 з Адвокатським об'єднанням «Адвокатус» в особі Голови адвоката Хобти Юрія Михайловича.
Згідно з додатковою угодою №1-0/0907 Акту приймання-передачі правової допомоги розмір правничої (правової) допомоги становить 16352,00 грн., з яких: 7154 грн. за вивчення матеріалів справи, формування правової позиції та подача запитів, подача необхідних запитів до суду, вимоги про досудове врегулювання спору; 6132 грн. підготовка позовної заяви для подачі позову до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області; 2044 грн. підготовка процесуальних документів у кількості необхідній для подачі позову до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області; 1022 грн. підготовка клопотань до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області та представництво інтересів в суді.
У відповідності до ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
У п.1 ч.1 ст.133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Зі змістуст.137ЦПК України вбачається, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витратна правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані представником позивача документи та доводи, пов'язані із розглядом справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16352,00 грн. не є цілком співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Відтак, з врахуванням того, що розгляд справи проведено у відсутності представника позивача, складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу витраченого адвокатом на виконання таких робіт, враховуючи принципи розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу розмірі 5000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 512, 513, 514, 516, 517, 979, 990, 1166, 1188 ЦК України, ст. ст. 3, 6, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 8, 25 Закону України «Про страхування», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, ЦПК України, суд,-
вирішив:
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 58400,72 грн. (п'ятдесят вісім тисяч чотириста гривень 72 коп.) завданих збитків в порядку регресу.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 1211,20 грн. (одну тисяч двісті одинадцять гривень 20 коп.) сплаченого судового збору та 5000 грн. (п'ять тисяч) витрат на правову допомогу.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду через суд першої інстанції.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного судового рішення - 14.11.2024 року.
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса для листування: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Курус Р.І.