Номер провадження 11-сс/821/433/24 Справа № 712/13110/24Головуючий в суді 1 інстанції ОСОБА_1
Категорія: ст. 183 КПК України Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
13 листопада 2024 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі:
секретаря - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
підозрюваного - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 листопада 2024 року, якою стосовно підозрюваного
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, офіційного місця роботи не має, неофіційно працює електриком, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовозобов'язаного, учасником бойових дій, інвалідом, депутатом, ліквідатором наслідків аварії ЧАЕС не являється, раніше не судимого,
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 30.12.2024, включно, з визначенням розміру застави в 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 181 680 грн,
встановив:
02 листопада 2024 року слідчий Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м.Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_9 звернувся до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 , посилаючись на те, що Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві за процесуального керівництва Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62024100140000872 від 01.11.2024 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Просив застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, без визначення розміру застави. Строк тримання під вартою просив рахувати з моменту затримання ОСОБА_7 , тобто з 11 год 27 хв 01.11.2024.
В обгрунтування необхідності застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий вказував на наявність обгрунтованої підозри, тяжкість покарання за злочин, який інкримінується ОСОБА_7 , існування у кримінальному провадженні ризиків, зокрема, ризиків переховування від органів досудового розслідування та суду, впливу на свідків, створення штучних доказів на підтвердження своєї невинуватості та продовження вчинення кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби.
Слідчий просив при обранні запобіжного заходу врахувати особу підозрюваного та обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме: нехтування конституційним обов'язком кожного громадянина із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, іншими нормативно-правовими актами, що регламентують порядок проходження військової служби.
Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 листопада 2024 року клопотання задоволено. Застосовано відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 30 грудня 2024 року, включно.
Строк тримання під вартою вирішено рахувати з моменту затримання, тобто з 01 листопада 2024 року. Визначено ОСОБА_7 розмір застави в 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 181 680 грн., з покладенням на нього процесуальних обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Приймаючи таке рішення, слідчий суддя виходив з наявності обгрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, тяжкості покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим, даних про особу обвинуваченого, який раніше не судимий та врахував неможливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним у кримінальному провадженні ризикам.
Натомість, обравши запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням обставин кримінального правопорушення та даних про особу підозрюваного, слідчий суддя дійшов висновку про можливість визначення останньому альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в 60 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_8 , який захищає інтереси ОСОБА_7 оскаржив її в апеляційному порядку. Просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою в задоволенні клопотання слідчого відмовити.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що слідчим суддею при розгляді клопотання не перевірено доводи сторони захисту щодо необґрунтованості підозри, та безпідставності застосування до ОСОБА_7 такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Вважає недоведеними жодними доказами ризики, що зазначені слідчим в клопотанні, оскільки слідчий обмежився лише цитуванням статтей КПК України без посилання на конкретний факт чи обставину, яка реально існує.
Захисник зазначає, що ОСОБА_7 є активним членом релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», на регулярній основі двічі на тиждень приймав особисту участь у зібраннях, виступав на школі теократичного служіння, а тому ризик переховування від слідства та суду є маловірогідним.
Слідчим в клопотанні наведено про наявність ризику створення штучних доказів, однак, жодного факту на його обгрунтування не вказано. Натомість, підозрюваний активно співпрацює з слідством, надає всю необхідну інформацію.
Крім того, захисник наголошує також на недоведеності інших ризиків, таких як незаконний вплив на свідків, ризику вчинення іншого кримінального правопорушення та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Також адвокат звертає увагу колегії суддів на те, що підозрюваний раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебував, зареєстрований та проживає постійно у м. Черкаси, має позитивну репутацію, позитивні характеристики, має міцні духовні та соціальні зв'язки, і є віруючою особою.
Окремо, захисник зазначає, що ОСОБА_7 , як член релігійної організації «Свідки Єгови», не є особою, яка за своїми релігійними переконаннями може бути призвана на військову службу, а отже, не може бути суб'єктом, передбаченого ст.402 КК України кримінального правопорушення.
Захисник, аргументуючи вимоги апеляційної скарги, зазначає, що ОСОБА_7 , після отримання повістки на ВЛК, службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив, що він є Свідком Єгови, та що його релігійні переконання не дозволяють йому проходити військову службу, просив замінити йому виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, що гарантовано йому ч.4 ст. 35 Конституції України, що було проігноровано.
На підтвердження своїх доводів, щодо несумісності несення військової служби підозрюваним з його релігійними переконаннями, апелянт посилається на практику ЄСПЛ в справах, де заявниками були члени релігійної організації «Свідки Єгови», зокрема: « ОСОБА_10 проти Вірменії», «Адян та інші проти Вірменії». Відповідно до висновків у справі «Адян та інші проти Вірменії» влада не врахувала сумління та релігійні переконання заявників і не гарантувала систему альтернативної служби, яка забезпечувала б справедливий баланс між інтересами заявників та інтересами суспільства в цілому, як того вимагає ст. 9 Конвенції».
За наведених обставин, апелянт наголошує, що ЄСПЛ констатовано право Свідків Єгови на відмову від проходження військової служби за релігійними переконаннями, яке гарантовано п.1 ст. 9 Конвенції.
Крім того, апелянт вважає, що слідчим суддею були допущені порушення норм КПК України в частині відсутності перевірки, в порядку ст. 196 КПК України, можливості застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів.
Розмір застави, що визначений слідчим суддею в 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на думку апелянта, є занадто завищеним, непомірним та необґрунтованим, оскільки майновий стан ОСОБА_7 не дозволяє йому внести заставу в такому розмірі.
Захисник зауважує, що слідчий суддя без відповідних підтверджуючих даних про джерела та рівень доходів підозрюваного дійшов висновку про визначення такого розміру застави, жодним чином не мотивуючи неможливість застосування мінімального розміру застави в 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши доповідь судді, міркування захисника та підозрюваного, які підтримали вимоги апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні за наведених у ній підстав, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, мотивуючи тим, що ухвала є законна та обґрунтована, перевіривши матеріали справи, ухвалу слідчого судді в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, за наступних підстав.
Згідно з положенням п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Відповідно до ст. 131 КПК України запобіжні заходи відносяться до заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Частиною 8 статті 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, - тримання під вартою.
Водночас, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд, відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а також вагомість наявних доказів, якими вони обґрунтовуються.
За змістом ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, необов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.
При цьому, надаючи оцінку обґрунтованості підозри, колегія суддів враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, тлумачення поняття «обґрунтованості» залежить від усіх обставин справи (рішення від 22.10.1997 у справі «Ердагоз проти Туреччини», № 21890/93, §51; рішення від 30.08.1990 у справі «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», серія A № 182, § 32).
Так, за матеріалами досудового розслідування ОСОБА_7 підозрюється в тому, що згідно пункту 3 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_11 № 321 від 31.10.2024, солдата ОСОБА_7 призвано за мобілізацією до команди військової частини НОМЕР_1 .
Згідно пункту 4 зазначеного наказу, 01.11.2024 солдат ОСОБА_7 повинен вибути для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , що дислокується за адресою: АДРЕСА_2 .
Враховуючи викладене, з 31.10.2024 ОСОБА_7 набув статусу військовослужбовця, який проходить військову службу під час мобілізації, у зв'язку з чим повинен, окрім іншого, керуватися вимогами ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Згідно положень ст. 30 Статуту, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Відповідно до вимог ст. 35, 36, 37 Статуту, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення. Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.
Відповідно до ст. 32 Статуту, за своїми військовими званнями начальниками є, зокрема, полковники для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу, військовослужбовці молодшого офіцерського складу для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.
Проте, солдат ОСОБА_7 , 01.11.2024, близько 08 год. 00 хв., перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, після того як офіцер мобілізаційного відділення вказаного територіального центру комплектування та соціальної НОМЕР_2 офіцер мобілізаційного відділення ОСОБА_12 , який у розумінні положень ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, є начальником за військовим званням для військовослужбовців рядового складу, в тому числі по відношенню до солдата ОСОБА_7 , усно довів наказ начальника вказаного територіального центру комплектування та соціальної НОМЕР_2 полковника ОСОБА_11 від 31.10.2024 № 321, який у розумінні положень ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, є начальником за військовим званням для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу, військовослужбовців молодшого офіцерського складу, в тому числі по відношенню до солдата ОСОБА_7 , відповідно до якого, солдат ОСОБА_7 , повинен 01.11.2024 вибути для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , незважаючи не те, що зазначений наказ не суперечив чинному законодавству, не був пов'язаним з порушенням прав та свобод солдата, не носив в собі подвійного тлумачення та явно злочинного змісту, у зв'язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього, та був доведений до нього уповноваженою на те особою, встановленим порядком, за надуманими підставами, відкрито, усно відмовився виконувати вказаний наказ, що призвело до підриву дисципліни підрозділу та зниження рівня бойової готовності військової частини НОМЕР_1 .
01.11.2024 ОСОБА_7 був затриманий в порядку, визначеному ст. 208 КПК України, та цього ж дня йому повідомлено про підозру у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Колегія суддів вважає, що за матеріалами досудового розслідування наявно достатньо фактичних даних, які свідчать про причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України.
Обираючи стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави у 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, слідчий суддя дотримався вимог ст. 194 КПК України, вимог Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики ЄСПЛ, врахував положення ч.8 ст.176 КПК України, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України, кваліфікуючою ознакою якого є вчинення злочину в умовах воєнного стану, який відноситься до категорії тяжких злочинів, і за який, у випадку визнання особи винуватою, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, особу підозрюваного, врахував наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який доведено органом досудового розслідування під час розгляду клопотання слідчим суддею, з чим погоджується і колегія суддів, що дає підстави вважати, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів, не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігти наявному ризику.
Колегія суддів не входить в обговорення доводів апелянта стосовно недоведеності ризиків, передбачених п.п. 2-5 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки під час розгляду клопотання слідчим суддею, вказані ризики не знайшли свого підтвердження та їх наявність не встановлена оскаржуваною ухвалою.
Як вбачається з ухвали слідчого судді, у кримінальному провадженні встановлено наявність ризику переховування ОСОБА_7 від органів досудового розслідування та/або суду, який обгрунтовується тим, що підозрюваний, який раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності за тяжкий злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі, а тому може переховуватись з метою ухилення від покарання.
Між тим, слідчим суддею при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, вірно враховано, що підозрюваному інкримінується вчинення злочину як військовослужбовцем, який не усвідомлює необхідності виконання ним військового конституційного обов'язку, за введеного в Україні воєнного стану, що має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки.
Колегія суддів критично оцінює доводи захисника щодо можливості застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, оскільки сукупність доказів, які вказують на обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_7 підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України, який відноситься до злочинів проти встановленого порядку несення військової служби, що в умовах воєнного стану становить підвищену суспільну небезпечність такого злочину, внаслідок того, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим, фактичні обставини злочину, наявний у кримінальному провадженні ризик, передбачений п.1 ч.1 ст. 177 КПК України, який доведено органом досудового розслідування, вимоги ч.8 ст. 176 КПК України, вказують на неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Стосовно доводів апелянта щодо сповідування підозрюваним релігії та активного членства у релігійній організації «Свідки Єгови», а відтак, неможливості виконувати військовий обов'язок, через релігійні переконання, колегія суддів зазначає наступне.
Так, ст. 35 Конституції України визначено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право, зокрема включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Відповідно до законодавства, громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих, відповідно до законодавства, релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Цим правом користуються громадяни, які належать до визначених постановою Кабінету Міністрів України релігійних організацій.
Натомість, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє по даний час, а відтак діють певні обмеження прав та свобод громадян України.
Заміна військової служби альтернативною (невійськовою) під час війни, національним законодавством не передбачена.
Висновки, наведені у рішеннях ЄСПЛ «Баятян проти Вірменії», «Адян та інші проти Вірменії», на яких акцентує увагу апелянт, не заслуговують на увагу, оскільки в наведених ним рішеннях Судом констатовано порушення державою прав заявників, передбачених ст. 9 Конвенції щодо незабезпечення заявникам права на альтернативну (невійськову) службу, яка б не перебувала під організацією військового управління, однак, вказані висновки Суду не стосувалися випадку введеного в країні воєнного стану, в той час, як національним законодавством не передбачено під час дії воєнного стану можливість заміни військової служби альтернативною (невійськовою).
Водночас, на переконання колегії суддів, обставини перебування ОСОБА_7 у релігійній організації, та неможливість за релігійними переконаннями нести військову службу, можуть бути враховані судом під час судового розгляду кримінального провадження, натомість, ці обставини не свідчать про неможливість тримання підозрюваного під вартою.
Не заслуговують на увагу, доводи апелянта про те, що підозрюваний в силу своїх релігійних переконань не є суб'єктом злочину, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України, оскільки на даній стадії кримінального провадження, суд не наділений правом перевіряти та надавати оцінку наявності в діях підозрюваного складу кримінального правопорушення. На даній стадії слідчий суддя, суд, може лише встановити наявність достатніх даних, які вказують на причетність особи до вчинення злочину, який їй інкриміновано.
Відповідно до ч. 4. ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-4421 Кримінального кодексу України.
Проте, слідчий суддя, врахувавши особу підозрюваного, обставини кримінального правопорушення, визначив в межах п. 2 ч.5 ст. 182 КПК України, розмір застави в 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб виключити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність визначення у провадженні альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, та вважає визначений розмір застави в 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб пропорційним щодо конкретної особи, та співмірним з існуючим у провадженні ризиком, який, на переконання суду, достатньою мірою гарантуватиме виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, тому доводи апеляційної скарги в цій частині також не можуть бути прийняті судом до уваги.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді слідчим суддею клопотання щодо обрання запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 та порушення прав останнього, колегією суддів при апеляційному розгляді не встановлено.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає застосування до підозрюваного саме такого запобіжного заходу, як тримання під вартою з визначенням застави, є необхідним та таким, що буде запобігати наявним у кримінальному провадженні ризикам та забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного, а тому на даний час не вбачає підстав для скасування законної та обґрунтованої ухвали слідчого судді.
Керуючись статтями 405, 407, 419, 422 КПК України, суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 листопада 2024 року, якою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави в 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 181 680 грн - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення іоскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді