Справа № 545/4758/23 Номер провадження 22-ц/814/2546/24Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л.І. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
05 листопада 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Чумак О.В.,
суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 квітня 2024 року, ухвалене суддею Стрюк Л.І., у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2023 року акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до анкети-заяви №б/н від 10 грудня 2013 року АТ КБ «Приватбанк» надав позичальнику кредит, який в подальшому було збільшено до 160 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте відповідач належним чином не виконав зобов'язання за договором, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 48 917,58 грн., з яких: 39 287,60 грн - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч.: 9 629,98 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за комісією; 0,00 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 10 грудня 2013 року в розмірі 78 751 грн 49 коп., яка складається з: 48917 грн 58 коп. заборгованість за кредитом та судовий збір в сумі 2684 грн. 00 коп.
Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 10 грудня 2013 року у розмірі 39 287,60 грн, судовий збір у розмірі 2147,20 грн, всього - 41 434,80 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням його в апеляційному порядку оскаржило АТ КБ «Приватбанк». Просило рішення суду в частині відмови у стягненні процентів скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Зазначає, що здійснення відповідачем операцій зі зняття коштів, оплати товарів в магазинах та поповнення рахунку підтверджують факт отримання кредитних карток. Вказані дії свідчать про укладення кредитного договору та згоду з його умовами.
Також звертає увагу суду, що на підтвердження того, що сторони погодили оплату процентів за користування кредитними коштами, а також розмір процентної ставки, позивачем надавалася до суду заява про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 07 червня 2022 року, яка підписана особисто відповідачем.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що ціна позову становить 48917 грн. 58 коп. та беручи до уваги положення ч. 13 ст. 7, ст. 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення процентів, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перегляду рішення суду в частині задоволення вимоги про стягнення тіла кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи 10 грудня 2013 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (правонаступником є АТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 підписана анкета-заява № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с.32-42).
На підставі вищезазначеної анкети-заяви позивач відкрив відповідачу картковий рахунок та 14 квітня 2014 року встановив кредитний ліміт в сумі 5000 грн, який в подальшому було збільшено до 160 000 грн (а.с.30-31).
Укладений між сторонами договір складається з анкети-заяви, «Умов та правил надання банківських послуг», «Тарифів Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua.
07 червня 2022 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківський послуг, якою погодили істотні умови договору в тому числі процентну ставку.
Згідно з розрахунком, станом на 26 листопада 2023 року за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 48 917,58 грн., з яких: 39 287,60 грн - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч.: 9 629,98 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за комісією; 0,00 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника ОСОБА_1 процентна ставка не зазначена.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме тарифи користування кредитною карткою «Універсальна» та Умовами та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які додані до позовної заяви, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та саме у зазначеному в цих документах розмірі і порядках нарахування.
Відтак, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (довідку) та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна» та «Універсальна» GOLD й Умови та правила надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Зважаючи на наведене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц.
Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, та беручи до уваги, що позивачем не доведено, що саме додані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг були погоджені сторонами, тоді як відповідно до розрахунку наданого банком, кредитна ставка постійно змінювалася, що позбавляє суд можливості перевірити відповідність даного розрахунку умовам договору, та встановити їх дійсний зміст на момент підписання анкети - заяви, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновками викладені в оскаржуваному рішенні щодо відсутності правових підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом - 9 629,98 грн.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що заява про приєднання до Умов та Правил надання банківський послуг, яка містить дані щодо умов отримання та повернення кредитних коштів, а також процентної ставки, підписана ОСОБА_1 лише 07 червня 2022 року, та не містить даних, що відповідач погодився на застосування вказаних Умов та Правил до існуючих у нього кредитних зобов'язань. Також дана заява не містить умов щодо повернення заборгованості по кредиту, яка була наявна на момент підписання заяви.
Тобто умови викладені в зазначеній заяві про приєднання можуть бути застосовані лише до кредитних правовідносин, які виникли після її підписання.
У свою чергу з виписки по банківському рахунку вбачається, що за період з 07 червня 2022 року ОСОБА_1 здійснював поповнення карткового рахунку на більші суми аніж витрачав, а саме з 25 червня 2022 року по 01 жовтня 2023 року поповнено рахунок на суму 20896 грн. 44 коп., а витрачено 4516 грн. 10 коп. При цьому, з виписки вбачається, що відповідачем спочатку було поповнено рахунок, а потім здійснювалися розрахунки, які по розміру не перевищували суму поповнення.
Разом з тим позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 у вказаний період користувався кредитними коштами, а весь розмір поповнень був спрямований саме на погашення заборгованості, яка виникла до підписання заяви.
Необґрунтованими та безпідставними є доводи наведені в апеляційній скарзі оскільки не спростовують висновків суду, який не заперечував щодо факту укладення договору, та користування відповідачем банківською карткою, а відмовив у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю погодження сторонами саме тих умов, які були зазначені банком у позовній заяві.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи. Рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Зважаючи на наведене апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 05 листопада 2024 року
Головуючий О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
Л.І. Пилипчук