Справа № 127/37206/24
Провадження № 2/127/5460/24
14 листопада 2024 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Волошин С.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Суханової Тетяни Олександрівни, про визнання права власності на спадкове майно,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Радченко С.М. до ОСОБА_2 , за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Суханової Т.О., про визнання права власності на спадкове майно.
Дослідивши матеріали позову, суд дійшов висновку, що дана справа не належить до підсудності Вінницького міського суду Вінницької області з огляду на наступне.
З прохальної частини позовної заяви слідує, що позивач ОСОБА_1 , з поміж іншого, просить визнати за ним право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0415 га, цільове призначення: для ведення садівництва, кадастровий номер: 0520680200:01:001:0767, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (СТ «Черешня», 14), в порядку спадкування.
При пред'явленні вказаної позовної заяви до Вінницького міського суду Вінницької області сторона позивача вочевидь керувалась вимогами ч. 9 ст. 28 ЦПК України, відповідно до якої позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Згідно доводів позовної заяви, останнє відоме місце проживання відповідача є: АДРЕСА_1 .
Поряд з цим, дослідивши матеріали вказаного вище позову, суд дійшов висновку, що дана справа не належить до підсудності Вінницького міського суду Вінницької області, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
Виключна підсудність - особливий вид територіальної підсудності, який забороняє застосування інших видів територіальної підсудності (загальної, альтернативної або підсудність пов'язаних між собою вимог). Це пояснюється особливостями справ, на які така підсудність поширюється, і спрямовано на створення сприятливих умов для розгляду справи й виконання судового рішення.
Вимоги щодо виключної підсудності унеможливлюють застосування інших правил підсудності, крім тих, які встановлені процесуальним законом для відповідної категорії справ.
Як роз'яснено в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. До нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це - позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364,367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).
З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Відповідні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладені в постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.
Із поданої позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що предметом позову є, зокрема, визнання за позивачем права власності на частки земельної ділянки площею 0,0415 га, цільове призначення: для ведення садівництва, кадастровий номер: 0520680200:01:001:0767, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (СТ «Черешня», 14), в порядку спадкування.
Тобто нерухоме майно - спірна земельна ділянка розташована поза межами м. Вінниці.
Отже в даному випадку між сторонами існують спірні відносини, які виникли з приводу нерухомого майна (визнання права власності), позов з таким предметом має пред'являтися за місцем знаходження цього майна за правилами виключної підсудності.
Як зазначалося вище, у разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні вимог, на одну з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. (ч. 16 ст. 28 ЦПК України).
Враховуючи викладене вище, не вбачається правових підстав розгляду наведеної цивільної справи Вінницьким міським судом Вінницької області, оскільки за встановлених обставин справа належить, згідно правил виключної підсудності, до підсудності Вінницького районного суду Вінницької області.
Вимога позивача про стягнення грошової компенсації вартості частки в спадщині отриманої після смерті ОСОБА_3 в сумі 7500 доларів США не є вимогою, на яку поширюються правила виключної підсудності, а тому з огляду на те, що її заявлено до одного і того ж відповідача разом з вимогою на яку поширюються правила виключної підсудності вона також має бути розглянута Вінницьким районним судом Вінницької області.
Слід також враховувати те, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються судами за встановленими Законом правилами підсудності, а їх порушення - є ознакою незаконності рішення.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, яке (порушення) є підставою для скасування навіть правильного за своєю суттю судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).
З огляду на викладене, дана справа не підсудна Вінницькому міському суду Вінницької області, оскільки даний спір виник в тому числі з приводу нерухомого майна, яке знаходиться на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, а тому справа підлягає передачі до Вінницького районного суду Вінницької області.
Згідно п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 28, 30, 31, 187, 261, 353 ЦПК України, -
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Суханової Тетяни Олександрівни, про визнання права власності на спадкове майно, передати за підсудністю до Вінницького районного суду Вінницької області (м. Вінниця, вул. Володимира Винниченка, буд. 29).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: