2/130/661/2024
130/1188/24
"30" жовтня 2024 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Порощука П.П.,
за участі секретаря Маліщук Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жмеринка за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про поділ майна подружжя та стягнення понесених судових витрат. Позовні вимоги мотивував тим, що з 17.04.2015 року зареєстровано шлюб між сторонами. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3 . В період листопада-грудня 2019 року шлюбні стосунки між сторонами фактично припинені, вони припинили спілкували та почали жити окремо. 14.08.2020 року шлюб між сторонами розірвано. Підчас перебування в шлюбі сторони придбали автомобіль «Hyundai», модель «Sonata», 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 . Право власності зареєстровано на відповідача. Після 2019 року позивач тривалий час перебував за кордоном, тому питання поділу майна подружжя після розлучення не піднімалось. 27.07.2023 року при вирішенні питань щодо розподілу майна встановлено, що зазначений транспортний засіб 14.01.2020 року відчужено відповідачем на підставі договору купівлі - продажу №0541/2020/1872056. Відчуження спільного майна відповідач здійснила проти волі позивача, кошти від реалізації автомобіля на родину не витрачала та приховувала даний факт. Відповідач відчужила спірний автомобіль незадовго до подання 20.01.2020 року заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів та 13.04.2020 року позовної заяви про розірвання шлюбу, тобто готувалася до розлучення та приховувала спільне майно подружжя. З постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.05.2020 року у справі №686/9676/20 вбачається, що 01.04.2020 року відповідач потрапила в ДТП, керуючи спірним автомобілем, тобто вона продовжила користуватися спірним автомобілем після його відчуження, що це підтверджує доводи позивача про приховування відповідачем спільного майна подружжя. Зазначив, що належний сторонам на праві сумісної власності спірний автомобіль є неподільною річчю. Середня вартість його складає 9099 доларів США. Позивач як співвласник бажає виділу своєї частки майна шляхом отримання грошової компенсації такої частки через неможливість поділу майна в натурі та відчуження його одним із подружжя поза волею іншого. Вважає, що він має право на компенсацію 1/2 вартості спірного автомобіля, що в сумі по офіційному курсу НБУ становить 179245,75 грн.
Ухвалою від 06.05.2024 року відкрито провадження по справі та призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження.
19.06.2024 року представник відповідача адвокат Хващевська Л.В. на електрону пошту суду подала клопотання, в якому просила поновити процесуальний строк на подання відзиву, врахувати його при прийнятті рішення в цивільній справі 130/1188/24, однак самого відзиву надано не було.
До початку судового засідання 20.06.2024 року представник відповідача адвокат Хващевська Л.В. на електрону пошту суду подала відзив на позовну заяву. Одночасно було подано заяву про застосування строку на звернення до суду, а саме позовної давності та на підставі цього відмовити в задоволенні позову.
01.07.2024 року на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив.
В судове засідання представник позивача адвокат Давиденко В.В. не з'явився, в наданій заяві просив розгляд справи провести у їх відсутність, позовні вимоги підтримав.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, попередньо надала заяву про розгляд справи в її відсутність, позовні вимоги не визнала.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд дійшов до наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.04.2015 року, який за рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 14.08.2020 року розірвано (справа № 130/787/20. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7-9). За відомостями Головного сервісного центру МВС 31.07.2019 року на ім'я власника ОСОБА_2 зареєстрований транспортний засіб Hyundai», модель «Sonata», 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , який 14.01.2020 року був перереєстрований на нового власника по договору купівлі-продажу (а.с.10-12), інших транспортних засобів з 17.04.2015 року по день видачі зазначеної відповіді 26.07.2023 року, за нею не зареєстровано (а.с.10-11). Відповідно до відомостей сайту Судова влада, в провадженні Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області перебувала цивільна справа 130/145/20 за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_1 , дата надходження 20.01.2020 року, дата розгляду 09.03.2020 року. Також перебувала цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, дата надходження 13.04.2020 року, дата розгляду 14.08.2020 року. Також, в провадженні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області перебувала справа 686/9676/20 відносно ОСОБА_4 за ст124 КУпАП, дата надходження 14.04.2020 року, дата розгляду 21.05.2020 року (а.с.15). За постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.05.2020 року провадження у справі закрито за відсутності складу адміністративного правопорушення (а.с.16-17). Згідно калькулятору розрахунку ринкової вартості автомобіля «Hyundai», модель «Sonata», 2011 року станом на 15.04.2024 року становить 9099 дол. США. (а.с.18-19).
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.
Згідно з п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при поділі майна враховують також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, як це визначено ч.4 ст.65 СК України.
Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям буде поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т.д.) та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року № 6-843цс17.
Відповідач не надала суду будь-яких доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності майна набутого у шлюбі.
Таким чином, суд дійшов до висновку, оскільки автомобіль «Hyundai», модель «Sonata», 2011 року випуску придбаний за час зареєстрованого шлюбу, він є предметом спільної сумісної власності подружжя, і відповідач не спростував належними та допустимими доказами цю презумпцію.
Щодо наданого стороною відповідача клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву та самого відзиву суд зазначає наступне.
Згідно до ч.7 ст.178 ЦПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Відповідно до ч.2 ст.127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Тобто, за змістом цієї норми суд може продовжити встановлений ним строк за заявою учасника, за умови, якщо строк не закінчився.
Згідно ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що суд встановив відповідачу строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з для отримання ухвали про відкриття провадження, однак його представник подав клопотання поза межами встановлених строків, тому з метою дотримання вимог законодавства, суд не знаходить підстав для поновлення зазначеного процесуального строку. Також відповідач не надав жодних доказів тих обставин, які перешкоджали їй надати відзив у визначений законом строк та скористатися правовою допомогою у вказаний термін, таким чином судом не встановлено наявності у відповідача будь-яких труднощів під час надання відзиву, тому зазначену представником відповідача підставу пропущення строку для подачі відзиву не вважає поважною, оскільки зазначене залежало лише від волевиявлення самого відповідача з урахуванням часу від винесення ухвали про відкриття провадження та самого розгляду справи. Відтак, у встановлений судом строк відзив стороною відповідача наданий не був, а тому підстави для його поновлення відсутні.
За ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Окрім того, Європейський суд з прав людини зауважив, що кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. (рішення у справі «Де Жуфр да ла Праделль проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Також, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Так само на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004 року).
Таким чином, суд не приймає до уваги наданий стороною відповідача відзив, який поданий з порушенням строків та не вбачає підстав для його поновлення, тому розглядає справу за наявними матеріалами справи.
Щодо заявленого стороною відповідача клопотання про застосування у справі строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в ст.ст.252-255 ЦК України.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
При таких обставинах, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Відповідно до ч.1 та 5 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16 (провадження №12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз ст.261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17 (провадження №14-448цс19).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 01 липня 2023 року на всій території України карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Також розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19 і за його змістом, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (в редакції Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» № 3450-IX від 08.11.2023).
На підставі наведеного, враховуючи, строки звернення до суду із зазначеним позовом позивачем не пропущені, тому підстав для застосування спливу строку позовної давності, суд не вбачає.
У ч.2 ст.72 СК України визначено та у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.
Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (ст.ст.106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (ст.ст.109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч.2 ст.72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, від 6 листопада 2019 року у справі № 203/304/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц та від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17.
Тому позов з урахуванням наведеного підлягає задоволенню.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст.141 ЦПК України).
На підставі викладеного, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у виді сплати судового збору в сумі 1792,46 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.57,60,63,76 СК України, ст.368 ЦК України, ст.ст.207,208,258-260,353 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити.
В порядку поділу майна набутого подружжям за час шлюбу стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ід.н. НОМЕР_2 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ід.н. НОМЕР_3 , мешканця АДРЕСА_2 компенсацію половини вартості автомобіля Hyundai», модель «Sonata», 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 в сумі 179245,75 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ід.н. НОМЕР_2 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ід.н. НОМЕР_3 , мешканця АДРЕСА_2 понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 1792,46 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Порощук П.П.