Постанова від 05.11.2024 по справі 922/1076/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року м. Харків Справа № 922/1076/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Плахов О.В. , суддя Слободін М.М.,

за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.,

від прокурора - Ногіна О.М. прокурор відділу Харківської обласної прокуратури (в залі суду) за участю представників сторін:

від відповідачів :

від 1-го та 2-го відповідачів - Буряковська О.Ю., в порядку самопредставництва (в залі суду);

від 4-го відповідача - адвокат Вихрицький Р.П., на підставі ордера (поза межами приміщення суду)

інші учасники справи в судове засідання не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. №1294 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2022 (дата складання повного тексту рішення 31.10.2022, суддя Лаврова Л.В.)

та на додаткове рішення від 07.11.2022 (повний текст додаткового рішення складений 07.11.2022, суддя Лаврова Л.В.)

у справі № 922/1076/22

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області,

до відповідачем: 1) Харківська міська рада, м. Харків,

2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,

3) Фізична особа - підприємець Макєєва Олена Анатоліївна, м. Харків,

4) ОСОБА_1 , м. Харків,

про скасування в частині рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна у комунальну власність,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року до господарського суду Харківської області звернувся керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального манна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи - підприємця Макєєвої Олени Анатоліївни, ОСОБА_1 та просить суд:

- визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його;

- визнати незаконним та скасувати п. 61 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 №412/16;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.01.2017 № 5440-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Макєєвою Оленою Анатоліївною (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 115;

- припинити право власності ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 ) на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 582327763101. зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 28.04.2017 № 755 (Рішення про державну реєстрацію права власності: 34993632 від 28.04.2017);

- витребувати у ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 ), на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвальної частини № 82-7, 82-7а, 82-8, 82-9, 82-9а загальною площею 36,7 кв.м. в житловому будинку розташованому за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 582327763101).

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.10.2022 у справі №922/1076/22 у задоволені позовних вимог прокуратури відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване висновком суду першої інстанції про доведеність матеріалами справи факту незаконності рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 № 412/16 в частині відчуження ФОП Макєєвій О.Л. (п. 61 додатку до рішення) шляхом викупу об'єкту комунальної власності територіальної громади м. Харкова (нежитлового приміщення), проте, зважаючи на подання Харківською міською радою заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, відмовлено у задоволенні позову на підставі положень ст. 261, ч. 4 ст. 267 ЦК України у зв'язку з тим, що на час звернення прокурора до суду сплив строк позовної давності, а оскільки інші позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, такі вимоги також не підлягають задоволенню.

01.11.2022 до господарського суду Харківської області звернувся представник ОСОБА_1 та просив стягнути з Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова Харківської області на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з розглядом справи, за надання правничої допомоги у загальному розмірі 24 000,00 грн.

Додатковим рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі №922/1076/22 заяву адвоката Ємельяненко Н. Б. про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено; ухвалено у справі № 922/1076/22 додаткове рішення; стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням місцевого господарського суду, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне дослідження обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2022 у справі № 922/1076/22 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі; також прокурор просить скасувати додаткове рішення від 07.11.2022 у справі №922/1076/22.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурором зазначено про те, що останній правомірно звернувся до суду із позовом в інтересах держави як самостійний позивач (що підтверджено висновками суду першої та апеляційної інстанцій), а строк позовної давності повинен обчислюватися з моменту, коли саме прокурор довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися про порушення або загрозу порушення інтересів держави, а саме після вивчення матеріалів приватизаційної справи, яка отримана прокурором на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19. Також прокурором зазначено про те, що строк позовної давності у зв'язку із введенням в Україні карантину був продовжений на строк дії такого карантину, однак наведене не було враховано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення. Крім того, місцевим господарським судом безпідставно задоволено заяву четвертого відповідача про розподіл судових витрат, адже останні не підтверджуються належними та допустимими доказами, а їх розмір є завищеним.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2022 для розгляду справи №922/1076/22 визначено колегію у складі: Гребенюк Н.В. - головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Слободін М.М., Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 у справі №922/1076/22, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. №1294 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2022 та на додаткове рішення від 07.11.2022 у справі №922/1076/22; призначено справу до розгляду на "15" грудня 2022 р. об 11:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №131; повідомлено учасників апеляційного провадження про дату, час та місце розгляду справи в судовому засіданні; встановлено відповідачам строк до 12.12.2022 включно для надання суду відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії та доданих до нього документів іншим сторонам у справі в порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України; встановлено учасникам справи строк до 12.12.2022 включно для подання до Східного апеляційного господарського суду заяв та клопотань, що пов'язані з розглядом апеляційної скарги з доказами надіслання їх копій іншим учасникам справи; витребувано з господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1076/22.

05.12.2022 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/1076/22.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі №922/1076/22 задоволено заяву ОСОБА_1 про участь її представника, адвоката Вихрицького Р.П., у судовому засіданні, призначеному в залі судових засідань №131 на 15.12.2022 об 11год 45хв, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon" з використанням власних технічних засобів особи, яка подала вказану заяву.

15.12.2022 від Харківської міської ради до Східного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому перший відповідач, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, просив долучити відзив до матеріалів справи; апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури - залишити без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2022 та додаткове рішення від 07.11.2022 у справі №922/1076/22 - залишити без змін.

15.12.2022 від ОСОБА_1 до Східного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому четверта відповідач, підтримуючи висновки оскаржуваних судових рішень, просить прийняти цей відзив на апеляційну скаргу та врахувати викладені у ньому доводи та надані докази при розгляді апеляційної скарги; у задоволенні апеляційної скарги першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2022 та на додаткове рішення від 07.11.2022 у справі №922/1076/22 відмовити, залишити судові рішення суду першої інстанції без змін; стягнути з Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме за надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у загальному розмірі 12 000,00грн.

15.12.2022 від ОСОБА_1 до Східного апеляційного господарського суду надійшла заява про розподіл судових витрат.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2022 у справі №922/1076/22 зупинено провадження у справі №922/1076/22 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови; зобов'язано сторін повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.08.2024 у справі №922/1076/22 задоволено клопотання Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова про поновлення провадження у справі №922/1076/22; поновлено апеляційне провадження у справі №922/1076/22; запропоновано учасникам справи протягом 15 днів з дня отримання даної ухвали надати апеляційному суду письмові пояснення із викладенням своєї правової позиції у справі з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові по справі №925/1133/18; розгляд справи призначено у приміщенні Східного апеляційного господарського суду на "17" вересня 2024 р. об 11:30 год., за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 132; визнано явку учасників справи в судове засідання необов'язковою; доведено до відома учасників справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції; роз'яснено учасникам справи, що в умовах дії режиму воєнного стану, з міркувань безпеки та враховуючи приписи ст.3 Конституції України, розгляд апеляційної скарги може бути перенесений на іншу дату.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 у справі №922/1076/22 задоволено заяву ОСОБА_1 про участь її представника, адвоката Вихрицького Р.П., у судовому засіданні, призначеному на 17.09.2024 об 11год 30хв, в режимі відеоконференції; судове засідання у справі №922/1076/22, призначене на 17.09.2024 об 11год 30хв, встановлено провести за участю ОСОБА_1 в особі її представника, адвоката Вихрицького Р.П., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв'язку (https://vkz.court.gov.ua) за допомогою власних технічних засобів заявника.

16.08.2024 до Східного апеляційного господарського суду від Харківської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі.

У зв'язку з відпусткою судді Шутенко І.А. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 13.09.2024 для розгляду справи №922/1076/22 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Плахов О.В., суддя Слободін М.М.

17.09.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли пояснення Харківської міської ради.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 у справі №922/1076/22 оголошено перерву у судовому засіданні до "08" жовтня 2024 р. об 11:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 132; проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду встановлено здійснити за допомогою системи відеоконференцзв'язку (https://vkz.court.gov.ua) для представника ОСОБА_1 в особі її представника, адвоката Вихрицького Р.П.; попереджено учасників справи, що відповідно до ч. 5 статті 197 ГПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву; доведено до відома учасників справи, що неявка їх уповноважених представників у судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.09.2024 у справі №922/1076/22 у зв'язку з відпусткою головуючого судді Гребенюк Н.В. повідомлено учасників справи, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. №1294 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2022 та на додаткове рішення від 07.11.2022 у справі № 922/1076/22 відбудеться 05.11.2024 о 13год 45хв. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132; доведено до учасників справи, що нез'явлення у судове засідання апеляційної інстанції їх представників не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті; проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду встановлено здійснити за допомогою системи відеоконференцзв'язку (https://vkz.court.gov.ua) для представника ОСОБА_1 в особі її представника, адвоката Вихрицького Р.П.; попереджено учасників справи, що відповідно до ч. 5 статті 197 ГПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представники першого, другого та четвертого відповідачів заперечували проти задоволення вимог апеляційної скарги та просили відмовити у їх задоволенні.

Третій відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчать відомості оператора поштового зв'язку, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзивах на апеляційну скаргу, поясненнях доводи, заслухавши представників учасників справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Новобаварською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002 від 04.01.2017 за ч. 2 ст. 366 КК України, за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна Харківською міською радою.

Під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна) проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, просп. Науки, 57.

Вивченням зазначеної приватизаційної справи встановлено, що 05.10.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі-Орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Макєєвою Оленою Анатоліївною (далі-Орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №4159.

На підставі вказаного договору в строкове платне користування Орендарю передано нежитлові приміщення підвальної частини № 82-7, 82-7а, 82-8, 82-9, 82-9а загальною площею 36,7 кв.м. в житловому будинку (технічний паспорт від 02.06.2016, інвентаризаційна справа № 56588) (далі-Майно), розташоване за адресою: м. Харків, пр. Науки, 57, літ. «А-5», що належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 05.09.2019.

Відповідно до умов договору оренди Орендар зобов'язаний: змінювати стан орендованого Майна виключно за письмовою згодою Орендодавця (п. 4.7.). Здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою Орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого Майна за письмовою згодою Орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством (п. 4.8.).

У пункті 3.1. вказаного договору оренди зазначено, що вартість об'єкту оренди складає 180 930 грн., без ПДВ станом на 29.06.2016.

Актом прийому-передачі від 05.10.2016 Майно, зазначене у договорі оренди, передано Орендарю.

У подальшому Орендар звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради із заявою (вх. № 18048 від 12.10.2016) про надання дозволу на приватизацію орендованого Майна.

При цьому, як зазначає прокурор, до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію.

Рішенням 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу).

Пунктом 61 вказаного переліку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - ФОП Макєєвою О.А. підлягають: нежитлові приміщення підвальної частини в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр. Науки, 57, літ. «А-5», площею 36,7 кв.м. Орендарем 31.10.2016 до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради подано заяву № 3429 про приватизацію орендованого майна.

Прокурор зазначав, що ПФ «Агенство СХІД» було складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість зазначеного майна станом на 31.10.2016 склала 106 700 грн., без ПДВ, що набагато менше, ніж на момент укладення договору оренди. Вивченням вказаного звіту встановлено, що будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід'ємні поліпшення, відсутні.

25.01.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Макєєвою О.А. укладено договір купівлі-продажу № 5440-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 115, на підставі якого шляхом викупу за 128 040 грн., з ПДВ, у власність ФОП Макєєвої О.А. перейшло все Майно, яке було орендовано на підставі договору № 4159 від 05.10.2016, а саме: нежитлові приміщення підвальної частини № 82-7, 82-7а, 82-8, 82-9, 82-9а загальною площею 36,7 кв.м. в житловому будинку розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Акт прийому-передачі складений 31.01.2017.

В подальшому ФОП Макєєвою О.А. нежитлові приміщення підвальної частини в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр. Науки, 57, літ. «А-5», площею 36,7 кв.м відчужено ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу від 20.04.2017.

Як зазначає прокурор, в лютому 2019 року в результаті слідчих дій в рамках кримінального провадження №42017221080000002, а саме після вивчення матеріалів приватизаційної справи, яка отримана прокурором на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19, останньому стало відомо про порушення відповідачами 1-3 порядку приватизації комунального майна.

Посилаючись на наведені обставини, у липні 2022 року господарського суду Харківської області звернувся керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального манна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи - підприємця Макєєвої Олени Анатоліївни, ОСОБА_1 та просить суд:

- визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його;

- витребувати у ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 ), на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвальної частини № 82-7, 82-7а, 82-8, 82-9, 82-9а загальною площею 36,7 кв.м. в житловому будинку розташованому за адресою: м. Харків, пр. Науки, 57, літ. “А-5» (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 582327763101).

Прокурор наголошував на тому, що рішення міської ради від 26.10.2016 № 412/16 є незаконним та підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст. 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», адже ФОП Макєєва О.А. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснила, до до Управління комунального майна та приватизації не подавала документи, передбачені п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

Таким чином, за твердженням прокуратури, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та може бути визнаний недійсним.

Харківська міська рада та Управління комунального манна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради проти позову заперечували та просили застосувати позовну давність до вимог прокурора. Відповідачі стверджували, що стаття 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не обмежує можливість приватизації шляхом викупу лише випадками здійснення орендарем невід'ємних поліпшень у розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, а тому приватизація шляхом викупу можлива також і у разі, якщо таке право передбачено договором оренди.

ОСОБА_1 як набувач майна проти позову прокурора також заперечувала, вказувала на неналежний спосіб захисту, обраний прокурором щодо визнання незаконним окремого пункту додатку до рішення та заявляла про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Місцевий господарський суд погодився з доводами прокурора щодо порушення відповідачами порядку відчуження майна комунальної форми власності, однак відмовив у задоволенні позовних вимог, посилаючись на пропуск прокурором строку позовної давності.

Надаючи власну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія зазначає наступне.

Щодо представництва прокуратурою державних інтересів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

На прокуратуру покладаються такі функції: зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Як вказує прокурор, недотримання під час проведення приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливлює раціональне та ефективне використання комунального майна, що у свою чергу, порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади.

Колегія суддів зазначає, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18 зі схожих правовідносин.

З урахуванням обставин цієї справи, прокуратурою визначено відповідачами Харківську міську раду та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, які розпорядилися спірним майном в порушення, як вказує прокурор, вимог законодавства про приватизацію, а отже прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави

Відтак, у даному випадку прокуратурою доведено наявність правових підстав для здійснення представництва інтересів держави.

Щодо позовних вимог прокурора по суті.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акту незаконним і скасування рішення є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту незаконним і його скасування є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

У частині 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно із частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування), приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Статтею 15 вказаного Закону визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей.

Згідно із статтею 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування) викуп акцій (часток, паїв), що належать державі в статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації та з урахуванням установчих документів таких товариств. Викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" установлено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими радами.

Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено способи приватизації об'єктів малої приватизації. Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об'єктів групи Ж.

Викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами (ч.1 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)").

В оспорюваному рішенні Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 №412/16 зазначено, що його прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України.

На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок №439).

Згідно з пунктом 8.1 Порядку №439 викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 8.2 Порядку №439 ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891.

Згідно з абзацом 6 пункту 73 названої Методики (у редакції, чинній на час прийняття Радою оспорюваного рішення) порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна.

Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).

Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 №377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

Пункт 2.2 цього порядку визначає перелік підтверджувальних документів про здійснення орендарем поліпшень, що подаються ним до органу приватизації.

З наведеного слідує, що за загальним правилом, встановленим названими вище нормами права, приватизація майна мала здійснюватись шляхом аукціону або за конкурсом.

Виключення з цього правило можливо лише за умов, вказаних у пункті 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Ними є здійснення орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

Аналогічна права позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20.

Посилання відповідачів на умови договору, якими встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, є безпідставними, оскільки таке право виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абзац 2 частини третьої статті 6 ЦК України).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що доказів здійснення ФОП Макєєвою Оленою Анатоліївною поліпшень орендованого майна до матеріалів справи надано не було.

Також в матеріалах справи відсутні й докази надання документів на підтвердження цих поліпшень в порядку визначеному Порядком оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджених Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 №377.

Водночас, зі змісту звіту про оцінку майна від, виконаного суб'єктом оціночної діяльності - Приватною фірмою Агентство "СХІД", вбачається, що відповідачем-3 поліпшення майна не здійснювалось.

Таким чином, обставинами даної справи встановлено, що у відповідача-1 умови застосування пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування були відсутніми, а отже оскаржуваний пункт рішення Харківської міської ради суперечить вимогам закону, що свідчить про те, що майно територіальної громади незаконним шляхом вибуло із комунальної власності та було в подальшому відчужено наступному набувачу (відповідачу 4).

Посилаючись на те, що одним із способів захисту права є визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування (п.10 ч.2 ст.15 ЦК України), а також на те, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1 ст. 21 ЦК України), місцевий господарський суд дійшов висновку про незаконність оспорюваного рішення Харківської міської ради, задовольнив заяву Харківської міської ради про застосування наслідків спливу позовної давності та відмовив у задоволенні інших позовних вимог як таких, що є похідними.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції з наведеними висновками не погоджується та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин.

У пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначено, що оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване; подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01.10.2019 та 15.10.2019 у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).

Водночас, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та про припинення їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).

Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння.

Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18).

Застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з'ясування судами ознак добросовісності / недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що оскільки на виконання оскаржуваного пункту рішення Харківської міської ради було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.01.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Макєєвою О.А., зазначене рішення в частині приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем нежитлових приміщень вичерпало свою дію виконанням.

Отже, оскільки прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади.

Вказана правова позиція, зокрема, викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі №922/3838/21 за подібних правовідносин.

Судова колегія зазначає про те, що оскільки звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, суд першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права в частині висновку про належність обраного прокурором способу захисту та пропуск ним позовної давності на оскарження рішення органу місцевого самоврядування, похідного характеру інших позовних вимог, дійшов висновків про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, припинення права власності останнього набувача, але з інших підстав, ніж ті, що наведені у цій постанові.

Відтак у задоволенні заявлених у цій справі позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу, припинення права власності за четвертим відповідачем слід відмовити з підстав обрання прокурором неналежного способу захисту, що виключає необхідність застосування до таких вимог позовної давності.

Водночас, як зазначалося вище, у справі, що розглядається, звертаючись з позовом у цій справі, прокурор заявляв позовну вимогу про витребування у четвертого відповідача на користь територіальної громади міста Харкова нежитлових приміщень, яка у даному випадку є ефективним та належним способом захисту порушених інтересів держави.

Зі змісту поданого позову вбачається, що позовні вимоги прокуратури спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно, речове право на яке на час звернення з позовом та вирішення спору зареєстровано за четвертим відповідачем, тому позовна вимога прокурора про витребування майна є віндикаційним позовом, що, в свою чергу, як зазначалося, є належним та ефективним способом захисту прав.

Наведеним спростовуються висновки суду першої інстанції про те, що, зокрема, вимога прокурора про витребування від четвертого відповідача на користь Харківської міської територіальної громади (в особі Харківської міської ради) нежитлових приміщень не має самостійних підстав, а є похідною вимогою в співвідношенні з вимогою про визнання недійсним пункту додатку до рішення, оскільки в розумінні частини першої статті 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Колегія суддів звертає увагу на те, що віндикаційний позов - це вимога не вододіючого власника до незаконного володільця про витребування майна, та для задоволення такого позову не потрібно визнавати недійсними рішення органів місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, а також оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна, про що зазначалось раніше.

Отже, задоволення вимоги про витребування майна не ставиться у залежність від задоволення вимоги, зокрема, про визнання договору недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Встановлені обставини незаконності рішення про приватизацію майна шляхом викупу та укладання на підставі цього рішення договору купівлі-продажу є достатніми підставами для задоволення віндикаційного позову.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що передане за договором оренди спірне нерухоме майно, яке в подальшому було відчужене за договором купівлі-продажу в процесі його приватизації, належало на праві комунальної власності територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради на підставі свідоцтва про право власності від 11.02.2008 та державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав від 18.02.2015.

Також матеріалами справи встановлено обставини порушення відповідачем-3 вимог закону про приватизацію під час прийняття оспорюваного рішення про приватизацію об'єкта оренди шляхом викупу.

За таких обставин, оскільки договір купівлі-продажу від 25.01.2017 № 5440-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Макєєвою Оленою Анатоліївною, вчинено на виконання п. 61 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 №412/16, яке прийнято з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, зміст цього договору є таким, що суперечить статтям 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтям 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ", що свідчить про його недійсність.

Вказане, в свою чергу, свідчить про те, що фізична особа- підприємець Макєєва Олена Анатоліївна не мала права на відчуження майна територіальної громади, що вибуло із комунальної власності міста поза встановленого законом порядку.

Обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки орендаря, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, свідчать про недобросовісність дій останнього.

Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об'єкта нерухомості у розумінні положень Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування» делегувала Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Отже, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Метою наділення територіальних громад правом комунальної власності є в першу чергу використання майнових об'єктів для задоволення нагальних потреб жителів цих громад у невідкладних послугах, а також для доцільного, економного та ефективного використання майна територіальних громад в інших інтересах їх жителів.

Водночас, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

З матеріалів справи вбачається, що з 28.04.2017, а також на момент розгляду справи та винесення оскаржуваного судового рішення, право власності на спірні нежитлові приміщення на підставі укладеного з третім відповідачем договору купівлі-продажу зареєстровані у Державному реєстрі нерухомого майна за ОСОБА_1 .

Вибуття майна з володіння власника поза його волею дає право власнику витребувати це майно від добросовісного набувача (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Враховуючи факт доведення матеріалами справи обставин незаконного вибуття спірного нерухомого майна комунальної форми власності з володіння територіальної громади міста Харкова, а також укладення між другим та третім відповідачами оспорюваного договору купівлі-продажу з порушенням вимог законодавства, вказане у сукупності свідчить про те, що у третього відповідача були відсутніми права на його подальше відчуження, що дає підстави для висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння територіальної громади як власника майна не з його волі, а тому вимоги прокурора про витребування у четвертого відповідача на користь територіальної громади міста Харкова нежитлових приміщень є обґрунтованими та правомірними.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

У даному випадку матеріалами справи підтверджується факт суттєвого порушення першим, другим та третім відповідачами інтересу держави (національного, суспільного інтересу), яке відбулося внаслідок незаконної реалізацієї орендарем права викупу об'єкту приватизації за відсутності доказів поліпшень такого майна, прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення всупереч волі територіальної громади та вибуття із права власності останньої належного їй на праві власності нерухомого майна за заниженою вартістю на безконкуретних засадах.

Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що повернення у власність територіальної громади майна (приміщень), незаконно відчужених шляхом викупу фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.

Отже, позбавлення четвертого відповідача майна, яке вибуло із володіння територіальної громади м. Харкова в незаконний спосіб, поза її волі, не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо строку позовної давності

Судом апеляційної інстанції встановлено, що четвертим відповідачем у відзиві на позовну заяву було подано заяву про застосування строку позовної давності.

Разом з цим, відповідна заява не була розглянута місцевим господарським судом, адже останнім зазначено про те, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування ухвалене 26.10.2016, натомість прокурор звернувся до суду із даним позовом у липні 2022, тобто майже через шість років після ухвалення рішення та, за висновком суду, за відсутності поважних причин пропуску строку та з суб'єктивних причин, що, поряд із поданням Харківською міською радою заяви про застосування заходів спливу позовної давності, свідчить про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та інших вимог, які, за хибним висновком місцевого господарського суду, є похідними.

Стосовно наведеного, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Такі правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

У постанові від 26.11.2019 у справі №914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на принцип непорушності права володіння майном початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 186/599/17.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц від 04.07.2018 вказала, що враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

З наведеного вище вбачається, що початок строку звернення до суду з віндикаційним позовом пов'язаний з моментом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

До віндикаційних позовів застосовується загальний строк позовної давності у три роки (стаття 257 ЦК України).

Разом із цим, 11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому змін, зокрема постановами Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020 та № 239 від 25.03.2020, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 установлено карантин на усій території України з 12.03.2020 до 24.04.2020.

У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, безперервно продовжувалася згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 291 від 22 квітня 2020 року, № 343 від 04 травня 2020 року, № 392 від 20 травня 2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року, № 641 від 22 липня 2020 року, № 760 від 26 серпня 2020 року, № 956 від 13 жовтня 2020 року, № 1236 від 09 грудня 2020 року, № 104 від 17 лютого 2021 року, № 405 від 21 квітня 2021 року, зокрема до 30 червня 2021 року.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року (з урахуванням останніх внесених до неї змін згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 928 від 19 серпня 2022 року), дія карантину на усій території України, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, була продовжена до 31 грудня 2022 року.

Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України № 540-ІХ набрав чинності 02.04.2020.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені Законом України № 540-ІХ, що відповідно дає підстави для висновку про те, що позовна давність, яка мала сплинути станом на 02.04.2020, є в свою чергу продовженою до закінчення строку дії карантину.

З матеріалів справи вбачається, що з комунальної власності спірне нерухоме майно вибуло на підставі договору купівлі-продажу від 25.01.2017 № 5440-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та третім відповідачем, та за яким здійснено відчуження спірних об'єктів нерухомості.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності третім відповідачем у Державному реєстрі речових прав на об'єкт нерухомого майна здійснено 20.02.2017.

Отже, саме з 20.02.2017 держава дізналася про порушення своїх інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся з даним позовом до суду 15.07.2022.

У постанові від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що прокурор в порядку частини п'ятої статті 267 ГПК України просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, зазначаючи, що подачі позову перешкоджала його необізнаність з підставами ухвалення оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.

Як зазначив прокурор, про незаконність цих підстав він довідався лише в лютому 2019 року в результаті слідчих дій в рамках кримінального провадження №42017221080000002, а саме після вивчення матеріалів приватизаційної справи, яка отримана прокурором на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19.

Колегією суддів встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень (інформація в якому є загальнодоступною) оприлюднено ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19, якою клопотання прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню №42017221080000002 від 04 січня 2017 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 365-2 КК України задоволено, надано дозвіл на проведення тимчасового доступу до наступних документів, які зберігаються в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (ЄДРПОУ 14095412, зареєстроване за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 16) по об'єктам нерухомого майна, які було відчужено з комунальної власності шляхом викупу на підставі наступних рішень Харківської міської ради: рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 № 412/16, рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16; рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 №1008/18; рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 № 757/17. По кожному з вищевказаних об'єктів надано тимчасовий доступ до всіх наявних документів, в тому числі: договір купівлі-продажу, всі додаткові угоди до нього, акт прийому-передач об'єкту нерухомого майна; звіт про оцінку майна для його продажу шляхом викупу, всі додатки до цього звіту, договір з оцінювачем щодо виготовлення цього звіту, всю переписку з оцінювачем щодо цієї оцінки, рецензію на вказаний звіт; документи щодо інвентаризації майна перед його продажем, в тому числі технічні паспорти та акти інвентаризації; договори щодо передачі в оренду майна, які діяли протягом останніх 3 років перед його продажем, всі додаткові угоди до цих договорів, всі додатки до цих договорів, зокрема розрахунки, акти прийому-передач майна, укладені на підставі цих договорів; звіти про оцінку майна для його передачі в оренду, всі додатки до цих звітів, договори з оцінювачами щодо виготовлення цих звітів, всю переписку з оцінювачами щодо оцінки, рецензії на вказані звіти; всю переписку з орендарем майна за останні 5 років, в тому числі надання дозволів на проведення капітального ремонту або реконструкції орендованого майна; заяви орендаря про надання дозволу на проведення невід'ємного поліпшення орендованого майна, дозволи на проведення такого поліпшення; у разі проведення поліпшення: погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо; аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря; довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат; звіт оцінювача про наявність та вартість поліпшень; всю наявну переписку з особами, які на підставі вказаних рішень сесії викупили об'єкти нерухомого майна протягом 2013-2018 років (звернення, відповіді, документи, які складались для надання відповідей), зокрема звернення щодо надання цих об'єктів в оренду та їх відчуження з додатками; акти перевірок, службові записки та інші документи, які складались за результатами перевірок додержання умов договорів оренди та договорів купівлі-продажу цих об'єктів за 2013-2019 роки.

Враховуючи, що інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень згідно положень ст. 2 та 3 Закону України “Про доступ до судових рішень» є загальнодоступною, вказані обставини визнаються судом загальновідомими та відповідно положень ч. 3 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню.

Оскільки прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення Харківської міської ради (а саме висновок про проведення відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, а про вказані порушення він міг дізнатися з моменту отримання доступу до матеріалів інвентаризаційних справ у межах кримінального провадження №42017221080000002 (06.02.2019, з якого і має в даному випадку обраховуватися строк), судова колегія вважає, що прокурором, беручи до уваги продовжені на строк дії карантину строки позовної давності, не пропущений відповідній строк позовної давності, внаслідок чого порушене право держави та територіальної громади м. Харкова підлягає захисту у судовому порядку, а заява четвертого відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Заперечення, зокрема, четвертого відповідача щодо можливості прокурора бути обізнаним про наявність рішення Харківської міської ради у день його прийняття органом місцевого самоврядування або з відкритих джерел мережі інтернет, інших порушених справ, наведеного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, оскільки в даному випадку досліджується питання про обізнаність прокурора з наявністю порушень при проведенні процедури приватизації конкретного об'єкту комунального майна, про які можливо було дізнатися лише із відповідної погоджувальної документації, яка була отримана під час кримінального провадження, а не з самого рішення про його відчуження або інших судових справ.

Відповідна правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.10.2024 у справі №922/4361/19 за подібних правовідносин.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, зважаючи на встановлені обставини порушення процедури приватизації нежитлових приміщень комунальної форми власності, вибуття спірного майна територіальної громади м. Харкова поза його волею, звернення прокурором з позовом у межах позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога прокурора про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвальної частини № 82-7, 82-7а, 82-8, 82-9, 82-9а загальною площею 36,7 кв.м. в житловому будинку розташованому за адресою: м. Харків, пр. Науки, 57, літ. «А-5», є законною та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неправильно застосовано норми матеріального права та не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2022 у справі №922/1076/22 та ухвалення нового рішення, яким слід задовольнити позовну вимогу Керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвальної частини № 82-7, 82-7а, 82-8, 82-9, 82-9а загальною площею 36,7 кв.м. в житловому будинку розташованому за адресою: м. Харків, пр. Науки, 57, літ. «А-5» (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 582327763101); в задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення та є підставою для його скасування.

У розумінні приписів частин 1, 9 статті 129 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідачів. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що даний спір виник саме у зв'язку з незаконними діями першого, другого та третього відповідачів, що, за висновком суду, свідчить про відсутність підстав покладання на позивача понесених четвертим відповідачем витрат на правовову допомогу.

Щодо оскарження додаткового рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі №922/1076/22, яким заяву адвоката Ємельяненко Н. Б. про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено, ухвалено у справі №922/1076/22 додаткове рішення та стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24000,00 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності до частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно частини 5 наведеної статті додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Результат оскарження первісного судового рішення, щодо якого було ухвалено додаткове судове рішення, беззаперечно впливає на результат оскарження останнього, оскільки додаткове рішення є похідним від первісного судового акта.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 21.08.2018 у справі №910/10306/15, від 22.10.2019 у справі №922/2665/17, від 26.11.2019 у справі №914/1318/18.

У випадку скасування первісного судового рішення, ухваленого за результатом вирішення спору по суті, це є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього (постанови Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 922/2665/17, від 15.02.2023 у справі № 911/1770/21, 23.06.2022 у справі № 904/6341/20).

З огляду на вищенаведене, оскільки додаткове рішення є похідним від рішення, прийнятого за результатами розгляду позовних вимог по суті, зважаючи на скасування судом апеляційної інстанції рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2022 у справі №922/1076/22 в повному обсязі та ухвалення нового судового рішення, яким задоволено позовну вимогу прокурора про витребування у ОСОБА_1 нежитлових приміщень, а також зважаючи на те, що матеріалами справи встановлено виникнення даного спору внаслідок неправильних дій не прокуратури, а саме відповідачів 1-3, суд апеляційної інстанції дійшов висновку скасування додаткового рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі №922/1076/22.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 ст. 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. №1294 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2022 та на додаткове рішення від 07.11.2022 у справі № 922/1076/22 - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2022 у справі № 922/1076/22 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовну вимогу Керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області про витребування у ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради (61003, м.Харків, майдан Конституції, буд.7, код 04059243) нежитлові приміщення підвальної частини № 82-7, 82-7а, 82-8, 82-9, 82-9а загальною площею 36,7 кв.м. в житловому будинку розташованому за адресою: м. Харків, пр. Науки, 57, літ. «А-5» (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 582327763101).

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Додаткове рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі №922/1076/22 скасувати.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м.Харків, майдан Конституції, буд.7, код 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61001; код ЄДРПОУ 02910108) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 620,25грн та за подання апеляційної скарги в сумі 930,38грн.

Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м.Харків, майдан Конституції, буд.16, код 14095412) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61001; код ЄДРПОУ 02910108) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 620,25грн та за подання апеляційної скарги в сумі 930,38грн.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Макєєвої Олени Анатоліївни ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61001; код ЄДРПОУ 02910108) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 620,25грн та за подання апеляційної скарги в сумі 930,38грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61001; код ЄДРПОУ 02910108) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 620,25грн та за подання апеляційної скарги в сумі 930,38грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.11.2024

Головуючий суддя Н.В. Гребенюк

Суддя О.В. Плахов

Суддя М.М. Слободін

Попередній документ

122952915

Наступний документ

122952917

Інформація про рішення:

№ рішення:	122952916
№ справи:	922/1076/22
Дата рішення:	05.11.2024
Дата публікації:	14.11.2024
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Східний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо приватизації майна; про укладення, зміну, розірвання, виконання договорів купівлі-продажу та визнання їх недійсними

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (17.10.2025)
Дата надходження:	15.10.2025
Предмет позову:	скасування рішення, визнання недійсним договору та витребування майна

Розклад засідань:

Минулі засідання (12)

29.08.2022 12:40	Господарський суд Харківської області
03.10.2022 09:30	Господарський суд Харківської області
24.10.2022 10:00	Господарський суд Харківської області
07.11.2022 11:00	Господарський суд Харківської області
15.12.2022 11:45	Східний апеляційний господарський суд
17.09.2024 11:30	Східний апеляційний господарський суд
08.10.2024 11:15	Східний апеляційний господарський суд
05.11.2024 13:45	Східний апеляційний господарський суд
04.02.2025 13:00	Касаційний господарський суд
23.04.2025 11:00	Східний апеляційний господарський суд
18.06.2025 12:15	Східний апеляційний господарський суд
15.10.2025 12:30	Східний апеляційний господарський суд