ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
07 листопада 2024 року Справа № 906/780/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пидюри Сергія Михайловича на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 04.09.2024 у справі № 906/780/24 (суддя Вельмакіна Т.М., повний текст ухвалу складено 04.09.2024)
за заявою Першого заступника керівника Житомирської окружної прокуратури про забезпечення позову у справі
за позовом Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Пидюри Сергія Михайловича
про визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов'язання повернути земельну ділянку, знести самочинне будівництво та про скасування державної реєстрації прав
за участю представників сторін:
прокурор - Гарбарук В.А.;
позивача - не з'явився;
відповідача - Давиденко В.В.;
Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Житомирської міської ради (далі - позивач, Міська рада) звернувся до Господарського суду Житомирської області із позовом до Фізичної особи - підприємця Пидюри Сергія Михайловича (далі - відповідач, ФОП Пидюра С.М.), у якому просить:
- визнати недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:03:010:0004 від 08.06.2019, укладений між Житомирською міською радою та ФОП Пидюрою С.М.;
- зобов'язати ФОП Пидюру С.М. повернути у власність Житомирської міської об'єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:03:010:0004;
- зобов'язати ФОП Пидюру С.М. знести об'єкт самочинного будівництва - торгівельний павільйон по АДРЕСА_1 з реєстраційним об'єктом нерухомого майна 963321818101;
- скасувати державну реєстрацію права власності Пидюри С.М. на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:03:010:0004 (номер відомостей про речове право 31919001);
- скасувати державну реєстрацію права власності Пидюри С.М. на торгівельний павільйон по АДРЕСА_1 з реєстраційним об'єктом нерухомого майна 963321818101 (номер відомостей про речове право 27559846).
03.09.2024 до суду першої інстанції надійшла заява першого заступника керівника Житомирської окружної прокуратури про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та іншим особам вчиняти дії, пов'язані із забудовою земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:03:010:0004.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 04.09.2024 задоволено заяву прокурора про забезпечення позову. Заборонено ФОП Пидюрі С.М. та іншим особам вчиняти дії, пов'язані із забудовою земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:03:010:0004.
Суд першої інстанції, враховуючи те, що позовні вимоги у даній справі спрямовані на захист порушених прав територіальної громади м. Житомира щодо спірної земельної ділянки, зважаючи на зв'язок між заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, імовірність утруднення виконання рішення суду у разі невжиття таких заходів, можливу подальшу забудову спірної земельної ділянки, що призведе до неможливості ефективного поновлення інтересів територіальної громади у разі постановлення рішення на користь позивача, дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову.
До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ФОП Пидюри С.М. на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 04.09.2024 у справі №906/780/24, в якій відповідач просить суд скасувати ухвалу суду першої інстанції, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у справі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- прокурор не навів достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність таких підстав;
- прокурор посилається на те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову потрібно буде забезпечити знесення капітального двоповерхового приміщення побутового обслуговування площею 266,7 кв.м. Вказує, що будівельні роботи на завершальному етапі та надає докази наявності двоповерхової будівлі на спірній земельній ділянці. Отже, мета забезпечення позову, яку переслідує прокурор, відсутня, оскільки будівництво вже завершено;
- зупинення будівництва є неспівмірним предмету спору. ФОП Пидюра С.М. стверджує, що реконструкція не є самочинною та не відповідає жодному з критеріїв ч. 1 ст. 376 ЦК України;
- спірна земельна ділянка перебуває у приватній власності відповідача, який здійснює будівництво на власній території. Договір купівлі-продажу між ФОП Пидюрою С.М. та Житомирською міською радою не визнаний недійсним судом, тому відповідач володіє та користується земельною ділянкою на законних підставах;
- зупинення будівельних робіт призведе до значних збитків для ФОП Пидюри С.М. та зупинення його господарської діяльності; збитки відповідача виникнуть саме через вжиття судом необґрунтованих заходів забезпечення позову, які втручаються в його підприємницьку діяльність;
- посилання прокурора на ст. 42 ЗУ "Про виконавче провадження" щодо необхідності авансування витрат є безпідставними. Предметом позову є, зокрема, вимога зобов'язати ФОП Пидюру С.М. знести об'єкт самочинного будівництва. Виконання можливого рішення не потребуватиме виготовлення технічної документації чи здійснення витрат на фінансові операції. Можливе рішення суду не надає право Житомирській міській раді знести спірне майно за власний рахунок, тому посилання на необхідність авансування робіт є неспроможними;
- ФОП Пидюра С.М. здійснює реконструкцію належного йому майна. У разі прийняття в експлуатацію реконструйованого об'єкта будуть внесені зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Прокурор просить суд скасувати державну реєстрацію права власності на торгівельний павільйон з реєстраційним номером 963321818101 (номер відомостей про речове право 27559846). Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", реєстраційний номер об'єкта залишається незмінним протягом усього часу його існування. Отже, позовні вимоги прокурора не потребуватимуть змін, а права територіальної громади можуть бути захищені в рамках одного судового провадження;
- суд першої інстанції помилково посилається на умови п. 5.3 договору купівлі-продажу від 08.06.2019, вважаючи, що існує ризик покладення на Житомирську міську раду всіх витрат та збитків відповідача, включаючи моральну шкоду. Продовження забудови може призвести до збільшення збитків, які можуть бути покладені на міську раду, що негативно вплине на економічні інтереси територіальної громади. Однак, заходи забезпечення позову не є превентивною мірою для виникнення права на інший позов у відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 16.09.2024 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Петухов М.Г.
Листом від 18.09.2024 витребувано матеріали справи з Господарського суду Житомирської області.
01.10.2024 до суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою ФОП Пидюри С.М. на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 04.09.2024 у справі № 906/780/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 07.11.2024 о 14:30 год.
Розпорядженням керівника апарату суду від 06.11.2024 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії у даній справі - Гудак А.В., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2024 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.
Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає наступне:
- твердження в апеляційній скарзі про те, що будівництво вже завершено не відповідає дійсності, оскільки оскаржувана ухвала була винесена саме коли тривало відповідне будівництво, що підтверджується доказами, які були надані в суді першої інстанції; мета та необхідність забезпечення позову належно обґрунтована в заяві прокурора та досліджена судом першої інстанції;
- здійснення на спірній земельній ділянці будівельних робіт призведе до створення нового об'єкту - двоповерхового приміщення побутового обслуговування площею 266,7 кв. м, тому у разі задоволення позову прокурора при подальшому здійсненні забудови буде істотно ускладнено виконання рішення суду щодо повернення земельної ділянки, так як необхідно буде забезпечити знесення не торгівельного павільйону площею 15,2 кв. м, а капітального двоповерхового приміщення побутового обслуговування площею 266,7 кв. м.;
- щодо твердження апелянта про правомірність будівництва на приватній земельній ділянці, про що стверджується в скарзі, то прокурор зазначає, що дане питання розглядатиметься судом при вирішенні позовних вимог по суті і не є предметом розгляду при вирішенні заяви про забезпечення позову. Прокурор наголошує, що спірний об'єкт - торгівельний павільйон площею 15,2 кв. м не був прийнятий в експлуатацію закінченим будівництвом об'єктом;
- скаржник стверджує про негативні наслідки зупинення вказаного будівництва. Проте, дані доводи суперечать попереднім тезам апеляційної скарги, де стверджується про завершення здійснення будівельних робіт на вказаному об'єкті;
- щодо твердження про необхідність авансування витрат, то у разі задоволення позову прокурора та можливому виконавчому провадженні, необхідність відповідного авансування безпосередньо передбачена ст. 42 Закону України "Про виконавче провадження". У разі продовження реконструкції необхідні витрати на можливе знесення такого об'єкта самочинного будівництва тільки зростатимуть, що збільшуватиме необхідність і збільшення відповідного авансу, що ускладнить виконання рішення суду;
- твердження апелянта про помилковість посилання суду першої інстанції на п. 5.3 договору купівлі-продажу, оскільки забезпечення позову не є превентивною мірою для виникнення права на інший позов у відповідача, є безпідставним;
- відповідач стверджує про вплив даних заходів забезпечення позову на підприємницьку діяльність. Водночас, будь - яких аргументів чи доказів про те, в чому полягає цей вплив, чи про його негативні наслідки не наведено. Отже, таке твердження є безпідставним;
- також не заслуговує на увагу суду апеляційної інстанції і посилання апелянта на те, що рішення суду у даній справі про задоволення позовних вимог не підлягатиме примусовому виконанню. Так, відповідні рішення зобов'язального характеру виконуються в порядку, передбаченому Розділом VIII Закону України "Про виконавче провадження".
Представник ФОП Пидюри С.М. надіслав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи № 906/780/24 додаткових доказів, а саме: витягу з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про завершення до ЦНАП Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, який сформований 11.10.2024; Технічний паспорт на спірний об'єкт будівництва, виготовлений 10.09.2024 та декларацію про готовність об'єкта до експлуатації (дата подачі 11.10.2024).
Відповідач вказує, що підставою апеляційних скарг, серед іншого, є завершення будівельних робіт. Вказані обставини підтверджуються висновком експерта від 25.09.2024 № 830/09-2024. Обставини завершення будівельних робіт можуть бути також підтверджені Технічним паспортом на спірний об'єкт будівництва та декларацією про готовність об'єкта до експлуатації. Такі докази не були приєднані до апеляційної скарги, тому що декларація про готовність об'єкта до експлуатації подана на реєстрацію після подання апеляційних скарг. Додані документи мають значення для вирішення питання про зміну та скасування вжиття заходів забезпечення позову.
Також представник ФОП Пидюри С.М. надіслав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи № 906/780/24 додаткових доказів, а саме: витягу з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, який сформований 29.10.2024; ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі № 240/18119/24.
Апелянт вказує, що вказані документи мають значення для вирішення апеляційних скарг, а саме: в ухвалі Житомирського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі №240/18119/24 встановлено факт завершення будівельних робіт та, як наслідок, відсутність підстав для продовження дії заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які будівельні роботи; витяг з Реєстру будівельної діяльності підтверджує ту обставину, що наявність арешту на заборони вчинення будівельних робіт перешкоджає реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Як вказує відповідач, йому було відмовлено в реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації з підстав наявності арешту та заборони на нерухоме майно щодо вчинення дій пов'язані із забудовою земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:03:010:0004, що унеможливлює внесення відомостей до Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Такі докази не могли бути подані до суду першої інстанції або разом з апеляційною скаргою, тому що створені пізніше. При цьому, приєднання доказів в апеляційному суді не порушує принцип правової визначеності, тому що спірне питання стосується виключно вжиття заходів забезпечення позову. Також зазначає, що ухвала Господарського суду Житомирської області від 04.09.2024 постановлена без участі відповідача, тому останній не мав можливості надати суду пояснення та докази на їх підтвердження.
Розглянувши в судовому засіданні 07.11.2024 клопотання представника ФОП Пидюри С.М. про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відтак ст. 119 ГПК України не передбачено конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та має зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на приписи процесуального закону встановлення поважності (неповажності) причин пропуску процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Стаття 269 ГПК України визначає межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 даної статті).
Апеляційний господарський суд вказує, що відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).
Отже, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.
Суд вказує, що приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність зовсім інших критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи". Натомість критерій "поважність причин" застосовується до процедури поновлення судом процесуального строку (ст. 119 ГПК України).
В даному випадку, як вбачається зі змісту клопотань, апелянт обґрунтовує неможливість подання до суду першої інстанції (або разом з апеляційною скаргою) доказів, зазначених у прохальних частинах клопотань тим, що вони створені пізніше. Також, як вказує заявник, ухвала судом першої інстанції постановлена без участі відповідача, тому останній не мав можливості надати суду пояснення та докази на їх підтвердження.
Колегія суддів вказує на те, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду саме на момент її винесення судом першої інстанції на підставі обставин, які були з'ясовані на основі доказів, що були подані до місцевого господарського суду. В той же час, наданим відповідачем до суду апеляційної інстанції доказам не надавалася оцінка судом першої інстанції під час винесення оскаржуваної ухвали.
Суд звертає увагу на те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття судового рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Також суд звертає увагу на те, що відповідачу було відомо про розгляд справи № 906/780/24 в суді першої інстанції, оскільки його представником подавалися до суду відзив на позов та клопотання про відкладення підготовчого засідання. Також доказами у матеріалах оскарження ухвали від 04.09.2024 підтверджується те, що на адресу відповідача направлялася копія заяви прокурора про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії (а. с. 129-131).
Так, у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Із урахуванням того, що відповідач знав про розгляд справи № 906/780/24 в суді першої інстанції, заява про забезпечення позову прокурором направлялася на адресу відповідача, тому останній міг надати щодо неї свої заперечення із відповідними доказами, у зв'язку із чим, посилання скаржника на те, що ухвала судом першої інстанції постановлена без участі відповідача, тому останній не мав можливості надати суду пояснення та докази на їх підтвердження, визнається апеляційним судом безпідставним.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку відмовити відповідачу в задоволенні клопотань про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду першої інстанції із заявою в порядку ст. ст. 143, 145 ГПК України, подавши до суду вказані вище докази.
В судовому засіданні 07.11.2024 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у справі.
Прокурор в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду залишити без змін.
Позивач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія апеляційного суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, зазначає наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 4 ГПК України передбачено право на звернення до господарського суду юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Отже, пред'явлення позову є процесуальною формою реалізації позивачем права на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.
Забезпечення позову є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду. З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011р. №4-рп/2011). Окрім того, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановлений ст. 55 Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).
Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову шляхом подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Позов забезпечується в тому числі забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших учасників (акціонерів) юридичної особи.
Господарським судам слід виходити із законодавчо встановленої заборони незаконного втручання органів державної влади, в тому числі і судів, у господарські відносини.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні рішення у випадку задоволення позову.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення, у разі їх задоволення, не вимагатиме примусового виконання, у цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
В свою чергу, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з останньою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Колегія суддів зауважує, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з позовом про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (стаття 76 ГПК України).
Предметом розгляду у даній справі є вимоги заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради до ФОП Пидюри С.М. про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 08.06.2019, укладеного між Житомирською міською радою та ФОП Пидюрою С.М., зобов'язання відповідача повернути у власність Житомирської міської об'єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:03:010:0004, зобов'язання відповідача знести об'єкт самочинного будівництва - торгівельний павільйон по АДРЕСА_1 з реєстраційним об'єктом нерухомого майна 963321818101, скасування державної реєстрації права власності Пидюри С.М. на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності Пидюри С.М. на торгівельний павільйон.
Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що будівництво торгівельного павільйону по АДРЕСА_1 здійснено за відсутності дозвільних документів на будівництво, дозволу власника земельної ділянки - Житомирської міської ради та без реєстрації документа про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів та на землях, які не були відведені для цієї мети, тому даний об'єкт нерухомості, в розумінні ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України, є об'єктом самочинного будівництва, що унеможливлює право власності на нього. Вказує, що в подальшому відповідач на підставі договору - купівлі-продажу № 1358 від 20.08.2018 придбав у ОСОБА_2 зазначений торгівельний павільйон. Спірну земельну ділянку на підставі рішення Житомирської міської ради від 07.02.2019 № 1377 та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2019 також продано відповідачу. Правовою підставою продажу спірної земельної ділянки комунальної власності поза обов'язковою процедурою земельних торгів був абз. 2 ч.2 ст. 134 ЗК України - розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. Проте, право власності на самочинно збудований об'єкт не набувається, що унеможливлює набуття права користування чи власності земельною ділянкою під цим об'єктом у неконкурентний спосіб на підставі абз. 2 ч.2 ст. 131 ЗК України.
Тобто, із урахуванням предмету та підстав позову, позовні вимоги прокурора направлені саме на захист порушених прав територіальної громади м. Житомира щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:03:010:0004.
В той же час, у своїй заяві прокурор вказує наступні підстави для забезпечення позову:
- здійснення на спірній земельній ділянці будівельних робіт призведе до створення нового об'єкту - двоповерхового приміщення побутового обслуговування, тому у разі задоволення даного позову при подальшому здійсненні забудови буде істотно ускладнено виконання рішення суду щодо повернення земельної ділянки, так як необхідно буде забезпечити знесення капітального двоповерхового приміщення;
- у разі завершення будівництва (реконструкції), виникне необхідність в зміні позовних вимог (оскільки об'єктом самочинного будівництва буде уже приміщенням побутового обслуговування), пред'явленні нових позовів щодо знесення таких об'єктів будівництва та приведення земельної ділянки у стан, придатний для її використання;
- відповідно до протоколу огляду від 28.08.2024, незважаючи на накладений арешт на земельну ділянку, на даний час продовжують здійснюватися активні будівельні роботи, які наразі перебувають на завершальному етапі;
- у разі задоволення позову, стягувач у виконавчому провадженні з примусового виконання судового рішення буде зобов'язаний на підставі ст. 42 Закону України "Про виконавче провадження" внести відповідний аванс та авансувати додаткові витрати, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб'єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов'язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов'язаний додатково здійснити авансування таких витрат;
- у разі задоволення позову та відмови відповідача від виконання рішення суду чи, у разі його твердження про неможливість ним самостійно виконати таке рішення, стягувачу (Житомирській міській раді) необхідно буде здійснювати авансування усіх робіт щодо знесення відповідного об'єкту самочинного будівництва на землях комунальної власності;
- у разі задоволення позову прокурора, вина у понесенні ним збитків має бути покладена на продавця земельної ділянки - Житомирську міську раду, оскільки міська рада не мала повноважень на продаж спірної земельної ділянки поза процедурою земельних торгів.
Як вказувалося судом вище, позовні вимоги прокурора у даній справі спрямовані на захист порушених прав територіальної громади м. Житомира щодо спірної земельної ділянки.
При цьому колегія суддів встановила, що ухвалою суду першої інстанції від 16.07.2024 у даній справі було накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:03:010:0004.
В той же час, незважаючи на накладений арешт на земельну ділянку, наявність судового спору щодо земельної ділянки та об'єктів, які на ній знаходяться, відповідач здійснює подальшу забудову спірної земельної ділянки, що підтверджується протоколом огляду від 28.08.2024, складеним прокурором Житомирської окружної прокуратури, який долучений до заяви про забезпечення позову. Вказані обставини відповідач не заперечує.
Отже, враховуючи те, що заява про вжиття заходів забезпечення позову ґрунтується на достатньо обґрунтованих припущеннях заявника, прокурором обґрунтовано належним чином необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, надано суду докази в підтвердження фактів вчинення відповідачем дій щодо забудови спірної земельної ділянки, що матиме загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом обраних способів забезпечення позову, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову.
При цьому суд апеляційної інстанції, зважаючи на зв'язок між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, імовірність утруднення виконання рішення суду у разі невжиття таких заходів, вчинення дій відповідачем щодо забудови спірної земельної ділянки, що призведе до неможливості ефективного поновлення інтересів територіальної громади у разі постановлення рішення на користь позивача, вважає, що наявні достатні підстави для задоволення відповідної заяви прокурора.
У свою чергу, суд вважає, що вжиті заходи забезпечення позову жодним чином не обмежують права та законні інтереси ані відповідача, ані інших осіб, адже вони не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті, мають тимчасовий характер та не позбавляють зазначених осіб права на підприємницьку діяльність, отримання доходів, а також не перешкоджають займатись господарською діяльністю як такою взагалі, в той час, як їх вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін та узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.
Також вжиті заходи забезпечення позову будуть спрямовані на забезпечення ефективного захисту прав позивача в обраний ним спосіб, який у випадку задоволення судом його вимог матиме змогу відновити порушені права територіальної громади, можливість чого, за відсутності вжиття відповідних заходів, може бути менш ефективною внаслідок подальших дій щодо забудови спірної земельної ділянки.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а ухвала місцевого господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства, тому відсутні підстави для її скасування за наведених у апеляційній скарзі мотивів.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пидюри Сергія Михайловича на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 04.09.2024 у справі № 906/780/24 - залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Житомирської області від 04.09.2024 у справі № 906/780/24 повернути до суду першої інстанції.
Повний текст постанови складено 12 листопада 2024
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Мельник О.В.