03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4009/2024
25 вересня 2024 року м. Київ
Справа № 752/18378/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Кордюкової Ж.І.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
встановив:
У вересні 2023 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що 27 вересня 2014 року між сторонами зареєстровано шлюб, проте з 2020 року сімейні відносини у них стали погіршуватись. В 2023 році відносини між сторонами стали нестерпними. Від шлюбу вони мають спільну малолітню дитину: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач стверджує, що спільне життя у них з відповідачем не склалося, вони не підтримують шлюбних стосунків, чоловік перестав приділяти увагу дружині, з цього приводу почалися сварки на побутовому ґрунті. З початком війни позивач разом із сином виїхала до Республіки Польща, а відповідач залишився у м. Києві. Після повернення з закордону влітку 2023 року сторони продовжили проживати одній квартирі, однак подружні стосунки припинились три роки тому.
Ухвалою від 26 вересня 2023 року відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 листопада 2023 року позов задоволено.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 27 вересня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис №2724), розірвано.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення.
Вказує, що суд першої інстанції не обґрунтував своє рішення доказами. Стверджує, що відповідач не був обізнаний про розгляд справи, копію позовної заяви з ухвалою про відкриття провадження у справі №752/18378/23 отримала за особистим підписом ОСОБА_3 , відправлення судом електронних документів потрапляли в папку «спам», відповідно він був позбавлений можливості вчасно ознайомитись та скористатись своїми процесуальними правами. Розгляд справи призначений без повідомлення (виклику) сторін, відтак суд першої інстанції позбавив можливості примирення сторін відповідно ч.5 ст.211 ЦПК України та ст. 111 Сімейного кодексу України. Сторони та неповнолітня дитина мають постійне місце проживання в квартирі, яка належить батькам ОСОБА_1 , ведуть спільний побут та господарство, підтримують сімейні відносини. Відповідач прикладає зусилля для збереження шлюбу та налагодження подружніх відносин.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила апеляційну скаргу вирішити згідно з нормами чинного законодавства. Вказує, що між сторонами відбулось примирення, відповідач розуміє свій обов'язок про участь у вихованні спільної дитини, має велике бажання зберегти сім'ю. Погоджується, що суд першої інстанції у зв'язку з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, не надав можливості на примирення сторін та збереження шлюбу.
В судовому засіданні відповідач та представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В судовому засіданні 19 червня 2024 року представник позивача ОСОБА_5 не підтримала поданого раніше відзиву на апеляційну скаргу та заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У зв'язку з висловленням позивачем у відзиві на апеляційну скаргу та представником позивача в судовому засіданні протилежних ставлень до апеляційної скарги відповідача та щодо збереження шлюбу, апеляційним судом було оголошено перерву в судовому засіданні для надання особистих пояснень позивачем.
В судовому засіданні 25 вересня 2024 року позивач ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, вказуючи, що примирення, яке було між сторонами після ухвалення оскаржуваного рішення, мало тимчасовий характер, тому і було надано вищевказаний відзив. Однак, сімейні відносини з відповідачем зберегти не вдалось, малолітній син проживає з відповідачем, у неї відсутні почуття до чоловіка, вона проживає окремо в орендованій квартирі, та бажає розірвати шлюб.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення позивача та відповідача, їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувають у шлюбі, який був зареєстрований 27 вересня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим 13 лютого 2015 року (повторно) Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис №2724).
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з пояснень позивача вбачається, що на даний час сторони разом не проживають, не підтримують стосунків, які притаманні подружжю, не ведуть спільного господарства, позивач не бажає надалі перебувати у шлюбі з відповідачем.
За таких обставин суд дійшов висновку, що не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, оскільки шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).
Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч.2 ст. 36, 51 СК України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Відповідно до ч.3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Відповідно до ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечили б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу між сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання.
Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст.24, 56 СК України.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції з'ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім'ї є неможливим та дійшов вірного висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно - шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача.
Будь-які докази, які б свідчили, що сторони примирилися, проживають однією сім'єю як чоловік та дружина в матеріалах справи також відсутні. При цьому, відповідачем не надано доказів, що вжиті ним заходи для примирення та збереження сім'ї за період розгляду справи в суді призвели до позитивного результату.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 , що розгляд справи в суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, чим суд позбавив можливості примирення сторін відповідно ч.5 ст.211 ЦПК України та ст. 111 СК України, колегія суддів відхиляє виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст.19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ, до яких згідно з п. 4 ч. 6 ст. 19 ЦПК України належать справи про розірвання шлюбу.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 вересня 2023 року про відкриття провадження у цивільній справі відповідачу було запропоновано протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження подати до Голосіївського районного суду міста Києва відзив на позов, який має відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України. Роз'яснено відповідачу, що він має право протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, подати до Голосіївського районного суду міста Києва заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з наведенням обґрунтувань такої вимоги. Роз'яснено учасникам справи, що справу буде розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, а також, що за клопотанням однієї із сторін розгляд справи може бути проведений в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.23) 11 жовтня 2023 року отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками, однак не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву відповідно до ч.3-5 ст. 178 ЦПК України, клопотань про призначення справи до розгляду в судове засідання не подавав.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості скористатись правом заявити клопотання про надання строку для примирення, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Крім того, колегія суддів враховує, що оскаржуване рішення було ухвалене судом першої інстанції у листопаді 2023 року, з апеляційною скаргою відповідач звернувся у грудні 2023 року та у зв'язку з неоднозначно висловленою позицією позивача у відзиві щодо задоволення апеляційної скарги та в судовому засіданні, апеляційним судом в судовому засіданні 19 червня 2024 року було оголошено перерву до 25 вересня 2024 року для виклику та надання особистих пояснень позивачем. Таким чином, за період з часу пред'явлення позову - 05 вересня 2023 року до дня розгляду апеляційної скарги апеляційним судом 25 вересня 2024 року сторони мали достатньо часу для вирішення питання щодо можливості збереження шлюбу та примирення. Проте позивач в судовому засіданні наполягала на розірванні шлюбу, вказуючи, що сторони проживають окремо, вони не ведуть спільного господарства та не мають спільного бюджету, спільна дитина залишилась проживати з батьком, позивач періодично приходить до сина та спілкується з ним. Відповідач, заперечуючи проти розірвання шлюбу, визнав, що примирення між сторонами не досягнуто.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача щодо можливості збереження сім'ї суперечать встановленим у справі обставинам, з яких вбачається, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, що у свою чергу свідчить про її стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано норм матеріального і процесуального права, а тому рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 11 листопада 2024 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.