Справа № 645/7560/18 Номер провадження 22-ц/814/1685/24Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л.І. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.
29 жовтня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача: Дряниці Ю.В.
Суддів: Пилипчук Л.І., Обідіної О.І.
Секретар: Чемерис О.К.
за участю: адвоката Фадєєва О.П., прокурора Лисенко Н.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 березня 2023 року у справі за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №3 в інтересах Харківської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації права власності на квартиру шляхом внесення запису до Державного реєстру прав на нерухоме майно, визнання спадщини відумерлою та передачу спадкового майна у власність громадян,-
Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації права власності на квартиру шляхом внесення запису до Державного реєстру прав на нерухоме майно, визнання спадщини відумерлою та передачу спадкового майна у власність громадян.
В обґрунтування позову вказано, що Харківською місцевою прокуратурою № 3 під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №12017220460002613 від 03.10.2017 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, за фактом шахрайського заволодіння, зокрема, квартирою АДРЕСА_1 встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради.
Спірна квартира відповідно до рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12.11.2002 року (справа № 2-5731/2002) та договору дарування, посвідченого 25.06.2003 Харківською державною нотаріальною конторою за № 3-679, належала ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та до дня смерті проживала у зазначеній квартирі одна. Інші особи на момент смерті ОСОБА_4 у даній квартирі не проживали та зареєстровані не були.
Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 25.10.2018 спадкові справи, видані свідоцтва про право на спадщину, заповіти, спадкові договори - відсутні.
Проте, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про те, що згідно посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Щавлєвою І.В. договору купівлі-продажу від 22.09.2017 року за №664, ОСОБА_4 продала дану квартиру ОСОБА_3 .
В подальшому вказану квартиру ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 , згідно договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Полехіною А.М. від 13.02.2018 за № 125. За вказаними договорами було здійснено державну реєстрацію права власності.
Враховуючи, що цивільна правоздатність ОСОБА_4 припинилася у момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час нотаріального посвідчення договору від 22.09.2017 року вона не була здатна мати та здійснювати цивільні права та обов'язки, а тому укладені договори від 22.09.2017 та 13.02.2018 є нікчемними в силу ч.ч.1-2 ст. 228 ЦК України.
Позивач вказує, що заперечення дійсності спірних правочинів має значення для вирішення питання про визнання спадщини на зазначену квартиру відумерлою.
Просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 22.09.2017 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Щавлєвою І.В., реєстровий номер 664, за змістом якого ОСОБА_4 продала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 ,
скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Щавлєвої І.В. № 37226457 від 22.09.2017 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 ,
визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 13.02.2018 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Полехіною А.М., реєстровий номер 125, за змістом якого, ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ,
скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Полехіної А.М. № 39651129 від 13.02.2018 про державну реєстрація права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ,
визнати спадщину, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та складається із квартири АДРЕСА_1 , відумерлою та передати вказане спадкове майно у власність територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 березня 2023 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 22 червня 2023 року, позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 Коваленко Н.В. в інтересах Харківської міської ради задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 22.09.2017 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Щавлєвою І.В. (реєстровий номер 664), за змістом якого, ОСОБА_4 продала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Щавлєвою І.В. № 37226457 від 22.09.2017 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 13.02.2018 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Полехіною А.М. (реєстровий номер 125), за змістом якого, ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Полехіної А.М. № 39651129 від 13.02.2018 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
Визнано спадщину, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та складається з квартири АДРЕСА_1 , відумерлою та передано вказане спадкове майно у власність територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у сумі 15 082 грн. 62 коп., тобто по 7 541 грн. 30 коп. з кожної.
В апеляційній скарзі на рішення Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Зокрема зазначає, що районний суд не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_2 набула права власності на спірну квартиру у визначеному законом порядку, тобто є добросовісним набувачем.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у доводах якого вважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Аксьоненко Т.В. надано заперечення на відзив, у якому наведені доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та клопотання щодо задоволення апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Місцевим судом встановлено, що Харківською місцевою прокуратурою № 3 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12017220460002613 від 03.10.2017 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, за фактом шахрайського заволодіння, зокрема, квартирою АДРЕСА_1 (том 1 а.с.10).
Вказана квартира відповідно до рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12.11.2002 року (справа № 2-5731/2002) та договору дарування, посвідченого 25.06.2003 Харківською державною нотаріальною конторою за № 3-679, належала ОСОБА_4 на праві приватної власності в цілому (по частці за кожним правовстановлюючим документом) ( том 1 а.с.14-15).
Згідно Договору купівлі-продажу від 22 вересня 2017 року, посвідченого нотаріально приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Щавлєвою І.В., за № 664, ОСОБА_4 продала вказану квартиру ОСОБА_3 (а.с.21-22).
Відповідно до Договору купівлі-продажу від 13 лютого 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Полехіною А.М., за № 125, ОСОБА_3 продала дану квартиру ОСОБА_2 (том 1 а.с.23).
Ринкова вартість квартири на момент укладання договору купівлі-продажу установлено на підставі Звіту про оцінку майна, наданого ТОВ «Мегаполіс і партнери» від 13.02.2018 р. становить 535 641 грн. (том 1 а.с.24).
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №149500639 від 14.12.2018, вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13.02.2018 року, посвідченого нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Полехіною А.М., за № 125, є ОСОБА_2 , а за ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру було зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу від 22.09.2017 року, посвідченого нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Щавлєвою І.В., за № 664. (а.с.11-13 том 1).
З Актового запису про смерть № 17281 від 25 листопада 2016 року, складеного Харківським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Харківській області, слідує, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 1 а.с.16-17).
З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 53812987 від 25.10.2018 року слідує, що у спадковому реєстрі відсутня інформація про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ..
Згідно Довідки виданої ОЖК «Екран» від 25.10.2018 року за № 298 ОСОБА_4 являлася власником та дійсно була зареєстрована та проживала одна по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 . (том 1 а.с.19).
З Довідки виданої ОСББ «Маяк» від 09.11.2018 року вбачається, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 . На день смерті ОСОБА_4 в цій квартирі ніхто не проживав та не був зареєстрований ( том 1 а.с.20).
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд дійшов висновку, що спірний договір купівлі-продажу квартири від 22.09.2017 року був укладений від імені особи, яка вже померла, без вирішення питання щодо можливого спадкування, суд визнав, що її відчуження за спірним договором від 22.09.2017 року, як і подальше відчуження за договором купівлі-продажу від 13.02.2018 року, відбувалося з порушенням публічного порядку, та було об'єктивно спрямоване на незаконне заволодіння спадковим майном, що не відповідає інтересам держави і суспільства, які полягають у дотриманні законного порядку вирішенні такого питання, а тому відповідно до ст. 228 ЦК України спірні договори купівлі-продажу від 22.09.2017 року та 13.02.2018 року визнаються недійсними.
За встановлених обставин, місцевий суд дійшов висновку, що наявні передбачені ч.5 ст. 216 ЦК України підстави для скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Щавлєвої І.В. № 37226457 від 22.09.2017 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , а також для скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Полехіної А.М. № 39651129 від 13.02.2018 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вказану квартиру.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою та передачі вказаного спадкового майна у власність територіальної громади районний суд виходив з того, що укладенням оспорюваних правочинів порушуються інтереси територіальної громади м. Харкова, які випливають із встановленого статтею 1277 ЦК України порядку визнання спадщини відумерлою. Суд вказав, що Харківська міська рада не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, проте в силу закону на неї, покладено обов'язок по захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади.
Оскільки судом визнано спадщину відумерлою, то суд вважав, що перехід відумерлої спадщини у власність територіальної громади відповідає вимогам закону та здійснюється в інтересах суспільства, оскільки створює умови для реалізації повноважень та виконання завдань Харківською міською радою щодо передачі житла у користування найменш забезпеченим та найбільш соціально вразливим категоріям мешканців територіальної громади.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком районного суду з огляду на наступні обставини.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі № 755/10947/17 Великою Палатою Верховного Суду висловлено правову позицію, згідно якої, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
У постанові від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).
Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п'ята статті 12 ЦК України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна в розумінні положень ст. 388 ЦК України, що не спростовано позивачем ані в суді першої , ані в суді апеляційної інстанції. Зазначених обставин районним судом враховано не було, та не було надано належної правової оцінки обставинам набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку, згідно якого реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених у ч. 1 ст. 388 ЦК.
Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов'язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.
Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.
Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене в того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (ч.1 ст.388 ЦК).
У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками апеляційного суду про те, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту права позивача. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі №674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).
У справі, що переглядається, прокурор звернувся до суду з позовними вимогами про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірної квартири, обравши таким чином не належний спосіб захисту права.
Щодо позовних вимог про передачу спірного майна у власність територіальної громади Великою Палатою Верховного Суду неодноразово висловлювались правові висновки, що саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц).
У цій справі позивач - Харківська міська рада не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому не має підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача.
Щодо позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за продавцем та покупцем, колегія суддів вважає, що вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за набувачем (покупцем) майна за договором купівлі-продажу є неналежним способами захисту та не підлягає задоволенню.
Подібного за змістом висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 147), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц. Згідно із цим висновком, зокрема, для витребування майна не є ефективним способом захисту права власника оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право.
Вимоги позивача про скасування рішень про державну реєстрацію прав за продавцем (спадкоємцем) також не підлягають задоволенню з тих самих підстав, оскільки вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту (пункт 152 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021року у справі № 359/3373/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що пред'явлення вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)). У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновку, сформульованого у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, де раніше зазначала про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належний спосіб захисту права або інтересу.
Виходячи із встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів та скасування за цими договорами державної реєстрації права власності не підлягають задоволенню, оскільки позивачем обрано невірний спосіб захисту.
Щодо позовних вимог про визнання спадщини відумерлою та передачу її позивачу колегія суддів зазначає, що у постанові від 14.12.2022 року у справі №461/12525/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду можливості отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що уніфіковане застосування закону обумовлює його загальнообов'язковість, рівність перед законом та правову визначеність, а також гарантує учасникам процесу передбачуваність судового рішення.
Цивільне право та цивільне законодавство передбачає за відсутності норми права, що регулює спірні правовідносини, які виникли між учасниками цивільного спору, застосування при розгляді таких спорів аналогію права або аналогію закону.
Зокрема, стаття 8 ЦК України передбачає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Проаналізувавши зміст законодавчих норм у системі з установленими судами правовідносинами, Велика Палата вважала, що у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань.
Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».
Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.
Захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а відтак з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) та в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).
Аналізуючи наведений правовий висновок, колегія суддів зазначає, що оскільки у справі, що переглядається майно, на яке територіальна громада в особі Харківської міської ради претендує, як на відумерлу спадщину, було відчужене на користь ОСОБА_2 , яка є добросовісним набувачем, отже позовні вимоги про визнання спірної квартири відумерлою спадщиною та передачу її позивачу задоволенню не підлягають.
За встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами, а таких позовних вимог прокурором заявлено не було.
На вказані обставини місцевий суд уваги не звернув, та ухвалив рішення без належного встановлення обставин, що мають значення для вирішення справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Отже, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 березня 2023 року - скасувати.
У задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №3 в інтересах Харківської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації права власності на квартиру шляхом внесення запису до Державного реєстру прав на нерухоме майно, визнання спадщини відумерлою та передачу спадкового майна у власність громадян - відмовити.
Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 22 623 грн. 93 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ю. В. Дряниця
Судді : Л. І. Пилипчук
О.І. Обідіна