Житомирський апеляційний суд
Справа №288/1145/24 Головуючий у 1-й інст. Рудник М. І.
Категорія 70 Доповідач Борисюк Р. М.
07 листопада 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Микитюк О.Ю., Павицької Т.М.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників у місті Житомирі цивільну справу №288/1145/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Осадчого Анатолія Анатолійовича на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 01 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Рудник М.І. у смт. Попільня,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , який продовжує навчання в розмірі (однієї чверті) частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, починаючи 07 травня 2024 року до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років. Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідач є батьком їхнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2009 року шлюб між ними було розірвано та вирішено стягнути з відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі частки його заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття, починаючи з 08 вересня 2009 року. Згідно рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 03 жовтня 2019 року відповідача позбавлено батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 .
Вказує, що на даний час дитина повнолітня, однак продовжує навчання на першому курсі Національного транспортного університету факультет «Економіка та право» за спеціальністю «Право» на денній формі навчання. Термін навчання з 01 вересня 2023 року по 30 червня 2027 року. На підставі договору № 2055-23 від 23 серпня 2023 року за навчання сина, вона сплачує грошові кошти в розмірі 26 000,00 грн та 9 600,00 грн за проживання в гуртожитку. Зазначає, що зі своїх доходів вона не може повністю забезпечити повноцінне його навчання і утримання. Так як син навчається на денній формі навчання, тому він не має змоги працювати та не має свого заробітку.
Стверджує про те, що в зв'язку з навчанням сина вона потребує матеріальної допомоги на його утримання з боку батька, так як потрібні кошти на оплату гуртожитку, придбання підручників, письмового приладдя, продуктів харчування, одягу, взуття, засобів гігієни, оплати засобів зв'язку, проїзду до місця проживання та інше.
Вказує, що відповідач в добровільному порядку коштів на утримання дитини не надає та не приймає участі у цьому. Зазначає, що ОСОБА_2 є фізично здоровою людиною, працездатний, має змогу надавати таку допомогу.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 01 липня 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , який продовжує навчання в розмірі (однієї чверті) частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, починаючи 07 травня 2024 року до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років. Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача - адвокат Осадчий А.А. подав апеляційну скаргу, вважає рішення суду таким, що не відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи. Він просить скасувати судове рішення і ухвалити нове про стягнення аліментів на користь позивачки для утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання у розмірі 1/8 частки усіх видів заробітку відповідача.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, ОСОБА_2 за судовим рішенням сплачував аліменти на користь ОСОБА_1 до повноліття сина ОСОБА_3 . Вказує, що рішення суду він виконував належним чином і вчасно сплачував аліменти на утримання свого сина.
При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував, що у відповідача на утриманні перебуває ще один син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від іншої жінки.
Крім того, звертає увагу на те, що з 24 лютого 2022 року і на даний час відповідач проходить військову службу по мобілізації. Він для належного забезпечення своїх потреб у форменому одязі, індивідуальних засобах захисту, продуктів харчування, лікування тощо, потребує не малих коштів. Вважає, що оскільки старший син є вже повнолітнім, то має можливість самостійно заробляти кошти для задоволення своїх потреб.
У разі залишення оскаржуваного рішення без змін, із заробітної плати ОСОБА_2 буде стягуватися за рік понад 200 000,00 грн, що є не співмірним із витратами на утримання старшого сина. Також йому не зрозуміло які витрати в даному випадку буде нести позивачка ОСОБА_1 , як мати дитини.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та 07 листопада 2024 року справу призначено до розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Попільнянського районного управління юстиції Житомирської області, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Після реєстрації розірвання шлюбу їй присвоєно прізвище « ОСОБА_1 », згідно копії актового запису за №61 (а.с.9).
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 05 червня 2006 року (а.с.10).
Згідно рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2009 року вирішено стягувати з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки його заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття, починаючи з 08 вересня 2009 року (а.с.11-12).
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 03 жовтня 2019 року позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.15-20).
У відповідності до довідки №447, виданої Національним транспортним університетом від 25 квітня 2024 року визначено, що ОСОБА_3 є студентом 1 курсу групи ТП-1-2 факультету «Економіка та право» за спеціальністю «Право» на денній формі навчання. Термін навчання з 01 вересня 2023 року по 30 червня 2027 року (а.с.23).
У відповідності до наявних в матеріалах справи платіжних інструкцій від 23 серпня 2023 року та 23 грудня 2023 року, виданих АТ КБ «Приват Банк», платник ОСОБА_1 , отримувач Національний транспортний університет, призначення платежу за денне навчання, студент ОСОБА_3 , курс 1, група ТП-1, згідно договору №2055-23 від 23 серпня 2023 року, сума 13 000,00 грн та 13 000,00 грн (а.с.24-25).
Відповідно до платіжних інструкцій, виданих АТ КБ «Приват Банк», платник ОСОБА_1 , отримувач Національний транспортний університет, призначення платежу за гуртожиток №2 ОСОБА_3 , сума 1 600,00 грн, 4 000,00 грн, 4 000,00 грн (а.с.26-28).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що повнолітній син сторін продовжує навчання, потребує матеріальної допомоги з боку батьків, а відповідач знаходиться у працездатному віці, тому має змогу утримувати свого повнолітнього сина до закінчення ним навчання. Місцевим судом призначено аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів від заробітку відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення аліментів із відповідача, але у той же час вважає, що їх розмір є завищеним з огляду на наступне.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) (Заява № 31111/04) вказав на те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54).
Статтею 199 СК України передбачено обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Наведеному відповідають і роз'яснення, викладені в пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року.
За приписами статті 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3)наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних правна результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
СК України ґрунтується на принципі рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Отже предметом позову у цій справі є стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Потреба повнолітнього ОСОБА_3 у матеріальній допомозі батька витікає з його навчання на денній формі, у зв'язку з чим він не в змозі офіційно працювати та отримувати доходи.
Законодавчо визначена можливість платника аліментів надавати матеріальну допомогу своїм повнолітнім дочці, сину витікає насамперед з обставин, пов'язаних безпосередньо із самим платником - його працездатністю, станом здоров'я тощо, а також інших обставин на його боці, які мають враховуватися судом.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють його дохід, обов'язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Виходячи зі змісту наведених норм та проаналізувавши наявні матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів, дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки аліментів у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, оскільки неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Колегія суддів враховує, що обов'язок піклуватися та матеріально забезпечувати повнолітнього сина сторін, який навчається не може покладатися повністю на одного з батьків. Обов'язок щодо утримання своїх дітей лежить на обох батьках.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом, жодним чином не зазначає про розміри своїх доходів, в той же час намагається повністю покласти обов'язок щодо утримання їхнього сина на ОСОБА_2 .
Встановлено, що у відповідача на утриманні є ще один неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується матеріалами справи (а.с.67).
Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів звертає увагу на те, що доказів на підтвердження вартості інших витрат, пов'язаних з навчанням сина ОСОБА_3 (вартості підручників, посібників для навчання, вартості іншого приладдя, проїзду до навчального закладу, тощо), позивач не надала і такі не встановлені судом.
Із урахуванням вище вказаного, обов'язку утримання повнолітнього сина обома батьками, а також приймаючи до уваги наявність іншої неповнолітньої дитини, на утриманні відповідача, апеляційний суд вважає зменшити розмір стягнутих аліментів із 1/4 частки усіх доходів відповідача до 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно, до закінчення сином навчання в Національному транспортному університеті, але не більше, ніж до досягнення ним двадцяти трьох років.
Колегія суддів вважає, що саме такий розмір відповідатиме вимогам розумності і справедливості та буде необхідним та достатнім для забезпечення витрат на навчання і, разом із тим, співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов'язання.
Таким чином, доводи апеляційної скарги представника відповідача є частково обґрунтованими і підлягають до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції у відповідності до положень статті 376 ЦПК України у визначеному розмірі аліментів - зміні.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню.
Малозначними, зокрема, є справи, про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункт 3 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Осадчого Анатолія Анатолійовича задовольнити частково.
Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 01 липня 2024 року змінити, зменшивши розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , який продовжує навчання з 1/4 до 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно,але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, починаючи 07 травня 2024 року до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років.
У решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 11 листопада 2024 року.