Справа № 308/15373/24
08 листопада 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Хамник М.М.
за участю секретаря судового засідання Гефнер К-С.Л.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить визнати спільним майном подружжя, як об'єктом спільної сумісної власності, набуте за час шлюбу з відповідачем нерухоме майно - 2-х кімнатну квартиру в АДРЕСА_1 , і визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаного майна.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 18.11.2011 між позивачем та відповідачем укладено шлюб, який розірвано за рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03.09.2024.
За час подружнього проживання за спільні кошти подружжя набуто вказане майно. Оскільки відповідач спірну квартиру спільною власністю подружжя не визнає, відмовляється добровільно здійснити її поділ в рівних частинах, позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.
Відповідач 08.10.2024 подав відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що спірна квартира хоча і була придбана під час перебування у шлюбі з позивачем, однак, за власні грошові кошти, а відтак не є об'єктом спільної сумісної власності. Так частина коштів на придбання квартири у сумі 20000дол.США була отримана відповідачем в борг згідно боргової розписки від 30.09.2016, а частина коштів - 600000грн. (близько 24340 дол США) та 501800грн. (близько 19826 дол США), отримані від продажу квартир, які належала їй на праві приватної власності.
Крім того, те, що квартира була придбана за грошові кошти, які належали відповіду, зафіксовано в нотаріально посвідченій заяві від 23.10.2021, в якій позивач підтвердив наведені обставини, тобто, визнав, що спірна квартира придбана за особисті кошти відповідача.
Ухвалою суду від 27.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 24.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Сторони в судове засідання не з'явились. Подали заяви про розгляд справи без їх участі.
Оскільки розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (ч.2 ст.247 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.
Згідно зі статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Судом встановлено, що сторони у справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб 18.11.2011 року, який зареєстрували у виконкомі Шенборнської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, про що зроблено відповідний актовий запис №06 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 18.11.2011. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_4 ». Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03.09.2024 шлюб між подружжям розірвано.
У період подружнього проживання відповідачем 24.09.2019 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , набуте на підставі договору купівлі-продажу майнових прав, серія та номер:29, укладеного 19.12.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія Мальви» з ОСОБА_2 (відповідачем).
Позивач просить визнати вказану квартиру спільною сумісною власністю подружжя, оскільки така придбана під час перебування у шлюбі, а також в порядку поділу спільного майна визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири.
У свою чергу відповідачка у відзиві на позовну заяву стверджує, що вказана квартира є її особистою власністю, оскільки придбана за особисті кошти.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються нормами Сімейного кодексу України (далі - СК України) та Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
Відповідно до ст. 36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Одним із таких прав, що виникає після реєстрації шлюбу, є право спільної сумісної власності подружжя, до якого належить майно, набуте подружжям за час шлюбу.
Відповідно до ч. ч. 1, 6, 7 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
За змістом ст. ст. 60, 61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічні положення містить і ч. 3 ст. 368 ЦК України.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У ч. 4 ст. 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № 11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 03.06.2015 року № 6-38цс15,- ст. 57СК України дає визначення майна, яке належить до особистої приватної власності кожного з подружжя. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя ) визначені у ст.60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібні висновки містяться у Постановах Верховного Суду у справі №205/8012/16-ц від 12 червня 2019 року, справі № 335/331/18 від 26 березня 2020 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підтвердження викладених у відзиві обставин, а саме, що спірна квартира придбана за особисті кошти, відповідачка надала суду письмову розписку від 30.09.2016, згідно якої вона отримала в борг від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 20000дол США із зобов'язанням повернути їх до 31.12.2019; договір купівлі-продажу квартири від 09.08.2019 року, згідно якого вона продала квартиру в місті Запоріжжя за ціною 501800грн. та договір купівлі-продажу квартири від 27.02.2020 року, згідно якого вона продала квартиру в місті Запоріжжя за ціною 60000грн.; довідку про доходи за період 2011-6 міс.2024 р.р.
Крім того, 23 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Денисом Кішкін посвідчено заяву позивача та відповідача про те, що ОСОБА_2 підтверджує той факт, що квартира загальною площею 67,5 кв.м., розташована за адресою АДРЕСА_1 , придбана нею на підставі договору купівлі-продажу майнових прав, серія та номер:29, укладеного 19.12.2016 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія Мальви», за грошові кошти, які належали їй особисто, а тому на підставі п.3 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України належить їй на праві особистої приватної власності. У свою чергу ОСОБА_1 підтвердив, що не набув право власності на вказану квартиру та підтвердив достовірність всіх відомостей викладених у цій заяві.
Як установлено з договору купівлі-продажу майнових прав, серія та номер:29, укладеного 19.12.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія Мальви» з ОСОБА_2 , попередня вартість майнових прав на об'єкт нерухомості склала 30375дол США.
Згідно оцінки вказаної квартири проведеної ТОВ «УжКонсталтинг» - суб'єктом оціночної діяльності, ринкова вартість квартири на час подання даного позову становить 395500грн.
Отже, на думку суду, відповідачем доведено, що спірне рухоме майно - квартира загальною площею 67,5 кв.м., розташована за адресою АДРЕСА_1 , придбано за її особисті кошти, а сам по собі факт перебування відповідачки у шлюбі з позивачем на момент придбання такого майна, не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.
Відтак відповідачем спростовано презумпцію належності вказаного майна до спільної сумісної власності подружжя. Натомість позивачем на спростування доводів відповідача не подано доказів наявності заощаджень чи особистих коштів, які б доводили твердження останнього про придбання квартири за спільні кошти.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
З урахуванням викладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню. У зв'язку з чим у позові слід відмовити повністю.
Судові витрати, відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 18, 81, 141, 200, 247, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 08 листопада 2024 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду
Закарпатської області М.М.Хамник