07 листопада 2024 року м. Харків Справа № 922/4713/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С. , суддя Гетьман Р.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гануса Сергія Петровича (вх. №2129 Х/1, №2130 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2024 у справі №922/4713/23,
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут"
до Фізичної особи-підприємця Гануса Сергія Петровича
про стягнення 41505,40 грн,-
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця Гануса Сергія Петровича, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 41505,40 грн., що складається із:
- 22356,15 грн заборгованості за спожитий газ;
- 15341,04 грн пені;
- 997,23 грн 3 % річних;
- 2810,98 грн інфляційних втрат.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АР200-2647-21 від 22.10.2021 в частині своєчасної та повної сплати за отриманий природний газ у березні-серпні 2022 року у встановлені Договором строки.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.01.2024 у справі №922/4713/23 позов задоволено повністю; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Гануса Сергія Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, буд. 32/2, код ЄДРПОУ 43965848) - 22356,15 грн заборгованості за спожитий газ; 15341,04 пені; 997,23 грн 3 % річних; 2810,98 грн інфляційних втрат та 2684,00 грн судового збору; видано наказ після набрання рішенням законної сили.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції встановив, що відповідач не виконав свої зобов'язання перед позивачем за договором на постачання газу. Зокрема, відповідач не здійснив своєчасної оплати за спожитий газ, що призвело до виникнення заборгованості. Суд застосував положення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають обов'язок сторін належним чином виконувати договірні зобов'язання. Крім того, суд керувався положеннями статті 193 Господарського кодексу України, що також регулює обов'язок виконання договірних умов та відповідальність за їх порушення. В результаті, суд задовольнив вимогу позивача та постановив стягнути з відповідача суму заборгованості, а також пеню, інфляційні втрати та 3% річних?.
15.01.2024 через загальний відділ діловодства суду першої інстанції від ТОВ "Твій Газзбут" надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 1203 від 15.01.24), в якій позивач просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 6000,00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.01.2024 у справі №922/4713/23 заяву ТОВ "Твій Газзбут" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 1203 від 15.01.24) задоволено; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Гануса Сергія Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, буд. 32/2, код ЄДРПОУ 43965848) - 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу; видано наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.
Задовольняючи заяву представника позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн, суд першої інстанції прийняв до уваги, що рішенням Господарського суду Харківської області від 12.01.2024 позов задоволено повністю, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру.
Фізична особа-підприємець Ганус Сергій Петрович з відповідними рішеннями суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог та відмовити в задоволенні заяви представника ТОВ "Твій Газзбут" про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на правову допомогу.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначає, що:
- судом першої інстанції не враховано, що апелянт у період, за який позивач просив стягнути заборгованість за поставлений ним природний газ (з березня по серпень 2022 року), знаходився на тимчасово окупованій території. Крім того, відповідач з 20.06.2023 по 19.08.2024 утримувався під вартою в установі Державної кримінально виконавчої служби України, а саме в ДУ «Харківський слідчий ізолятор», що унеможливлювало надання відповідачем зворотної відповіді позивачу щодо підписання актів приймання-передачі природного газу, зокрема їх повернення або ж мотивувальну відмову в письмовій формі від підписання зазначених актів приймання-передачі природного газу;
- правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. Апелянт посилається на ч.2 ст.13-1 ЗУ «Про забезпечення пав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», в якому зазначено, на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено. Таким чином, відповідач стверджує, що позивач в період з березня по серпень 2022 року не мав права та можливості фактично здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу за адресою місця реєстрації останнього;
- судом першої інстанції не враховано Постанову КМУ №206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих за заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Таким чином апелянт вважає, що за період з 24.02.2022 по 01.01.2024 діяв мораторій на стягнення неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних відсотків та інфляційних збитків, що не врахував суд при розгляді даної справи;
- відповідач був позбавлений можливості надати заперечення стосовно заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, а також вважає, що позивачем неспівмірно заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу у сумі 6000,00 грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Гануса Сергія Петровича на рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2024 у справі №922/4713/23; розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Гануса Сергія Петровича на рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2024 у справі №922/4713/23 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без виклику учасників справи; позивачу встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів апелянтові; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4713/23.
30.09.2024 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2024 у справі №922/4713/23 залишити без змін.
В обґрунтуванні свого відзиву позивач зазначає, що:
- відповідно до п.12 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2496, за наслідками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати діючому постачальнику копію відповідного акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем. Аналогічний пункт відображений у п.п.2.5.1, 2.5.2, п.2.5 Договору визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу. Споживач свій обов'язок по договору не виконав, копію акту про фактичний обсяг розподілення природного газу не надав, а тому позивач скористався даними з Інформаційної платформи Оператора ГТС, які містять відомості про фактичний обсяг спожитого газу відповідачем;
- наявність або відсутність актів приймання-передачі природного газу не звільняє споживача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу у визначений договором строк, що правильно встановив суд першої інстанції, спираючись на правову позицію у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №918/1395/15;
- позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційних втрат відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору;
- судом першої інстанції вжито всіх заходів щодо повідомлення відповідача, що підтверджується матеріалами справи, а тому відповідач безпідставно посилається на ч.3 ст.277 ГПК України, в якій зазначено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення: справу розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду ( у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
07.10.2024 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшла відповідь на відзив від Фізичної особи-підприємця Гануса Сергія Петровича, в якому останній просить відзив залишити без задоволення і повернути позивачу з огляду на те, що у представника позивача існує обов'язок зареєструвати електронний кабінет.
Аналізуючи доводи апелянта, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає, що вимога щодо обов'язкової реєстрації електронного кабінету представником юридичної особи є безпідставною з огляду на чинні норми Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини шостої статті 6 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону від 19 жовтня 2023 року № 3424-IX, обов'язок реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (ЄСІТС) покладається на визначене коло суб'єктів: адвокатів, нотаріусів, державних і приватних виконавців, арбітражних керуючих, судових експертів, органи державної влади, місцевого самоврядування та юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Законодавець передбачив, що фізичні особи-підприємці, а також представники юридичних осіб можуть реєструвати електронний кабінет на добровільних засадах. Таким чином, обов'язок реєстрації не покладається на представників юридичних осіб, якщо така юридична особа вже має зареєстрований електронний кабінет.
Крім того, частина восьма статті 6 ГПК України підтверджує, що реєстрація в ЄСІТС або її окремій підсистемі не позбавляє права сторін подавати документи до суду в паперовій формі. Це положення не лише підтверджує право учасників процесу на альтернативний спосіб подання документів, але й спростовує тезу про те, що відсутність реєстрації електронного кабінету у представника позивача може бути підставою для відхилення поданих ним документів.
У матеріалах справи містяться докази того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" має зареєстрований електронний кабінет у системі «Електронний суд» та використовує його для обміну процесуальними документами. Це підтверджує належне виконання ТОВ "Твій Газзбут" своїх зобов'язань відповідно до процесуальних норм.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованим твердження апелянта про обов'язковість окремої реєстрації електронного кабінету для представника юридичної особи. Відтак, вимога щодо залишення відзиву без задоволення і його повернення позивачу не підлягає задоволенню, оскільки представник діяв у межах повноважень від імені зареєстрованої юридичної особи.
Таким чином, клопотання апелянта відхиляється як необґрунтоване, що підтверджується відповідністю дій позивача чинному законодавству.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини спору.
22.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» (постачальник) та Фізичною особою- підприємцем Ганусом Сергієм Петровичем (споживач) (ЕІС-код: 56XО0006VHILZ00L) було укладено Договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АР200-2647-21 (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2022 році природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором (зі змінами внесеними Додатковою угодою №ДУ-1/41АР200-2647-21 від 30.12.2021 до Договору).
Річний плановий обсяг постачання газу згідно з п. 1.2. Договору у 2022 році складав до 5430 куб.м. (зі змінами внесеними Додатковою угодою №ДУ-1/41 АР200-2647-21 від 30.12.2021 до Договору).
Відповідно до п. 9.1. Договору, договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині постачання газу з газової доби в яку споживач включений до Реєстру споживачів ТОВ «Твій Газзбут» в інформаційній платформі оператора ГТС до 31.12.2022, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення», (зі змінами внесеними Додатковою угодою №ДУ- 1/41АР200-2647-21 від 30.12.2021 до Договору).
Згідно з п. 4.2. Договору в наступній редакції, оплата газу за Договором здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку: оплата в розмірі 100% здійснюється Споживачем до 28 числа місяця, що передує місяцю поставки.
Остаточний розрахунок за фактично переданий постачальником газ здійснюється споживачем до 10 числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до п. 4.4 Договору, датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника.
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що постачальник (позивач) фактично надав відповідачу послуги з постачання природного газу у березні 2022 р. - 453,08 куб.м. природного газу загальною вартістю 22268,42 грн.; у квітні 2022 р. - 0,51 куб.м. природного газу загальною вартістю 25,07 грн.; у травні 2022 р. - 0,52 куб.м. природного газу загальною вартістю 20,36 грн.; у червні 2022 р. - 0,51 куб.м. природного газу загальною вартістю 19,97 грн.; у липні 2022 р. - 0,52 куб.м. природного газу загальною вартістю 20,36 грн.; у серпні 2022 р. - 0,04 куб.м. природного газу загальною вартістю 1,97 грн.
За наслідками надання послуг з газопостачання за березень-серпень 2022р. позивачем були сформовані та направлені відповідачу відповідні акти приймання-передачі природного газу: №ТГ382018835 від 31.03.2022, відповідно до якого у період з 01.03.2022 по 31.03.2022 позивачем відповідачу передано 453,08 куб.м. куб.м. природного газу загальною вартістю 22268,42 грн.; №ТГ382024925 від 30.04.2022, відповідно до якого у період з 01.04.2022 по 31.04.2022 позивачем відповідачу передано 0,51 куб.м. природного газу загальною вартістю 25,07 грн.; №ТГ382027742 від 31.05.2022, відповідно до якого позивачем у період з 01.05.2022 р. по 31.05.2022 р. були передані відповідачу 0,52 куб.м. природного газу загальною вартістю 20,36 грн.; №ТГ382036209 від 30.06.2022 р. відповідно до якого у період з 01.06.2022 по 31.06.2022 позивачем відповідачу передано 0,51 куб.м. природного газу загальною вартістю 19,97 грн.; №ТГ382048785 від 31.07.2022, відповідно до якого у період з 01.07.2022 по 31.07.2022 позивачем відповідачу передано 0,52 куб.м. природного газу загальною вартістю 20,36 грн. та №ТГ382063861 від 31.08.2022, відповідно до якого у період з 01.08.2022 по 31.08.2022 позивачем відповідачу передано 0,04 куб.м. природного газу загальною вартістю 1,97 грн.
Позивач стверджує, що відповідач заборгував 22356,15 грн за отримані послуги з постачання природного газу в обсязі 455,18 куб. м у період з березня по серпень 2022 року, що підтверджується наданими актами, у зв'язку з цим позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає про таке.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень статей 638, 639 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Як визначено в частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При цьому, положеннями пункту 4.2. Договору визначено, що оплата газу за Договором здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку: оплата в розмірі 100% здійснюється споживачем до 28 числа місяця, що передує місяцю поставки.
Остаточний розрахунок за фактично переданий постачальником газ здійснюється споживачем до 10 числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до п. 4.4 Договору, датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника.
Відповідно до п.п. 2.5.3, 2.5.4. Договору, споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання - передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику примірник оригіналу акта приймання - передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання - передачі природного газу.
У випадку відмови від підписання акта приймання - передачі газу споживачем, обсяг постачання (споживання) природного газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку, на підставі даних Оператора ГРМ чи Оператора ГТС. споживач в такому разі не позбавлений права звернутись до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання таким рішенням законної сили, обсяг спожитого газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних Постачальника.
У випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання протягом 2 календарних днів з дати отримання, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних постачальника.
Як вбачається з матеріалів справи, постачальник (позивач) фактично надав відповідачу послуги з постачання природного газу у березні 2022 р. - 453,08 куб.м. природного газу загальною вартістю 22268,42 грн; у квітні 2022 р. - 0,51 куб.м. природного газу загальною вартістю 25,07 грн; у травні 2022 р. - 0,52 куб.м. природного газу загальною вартістю 20,36 грн.; у червні 2022 р. - 0,51 куб.м. природного газу загальною вартістю 19,97 грн; у липні 2022 р. - 0,52 куб.м. природного газу загальною вартістю 20,36 грн; у серпні 2022 р. - 0,04 куб.м. природного газу загальною вартістю 1,97 грн.
Також, позивачем були сформовані та направлені відповідачу відповідні акти приймання-передачі природного газу. А саме:
- №ТГ382018835 від 31.03.2022, відповідно до якого у період з 01.03.2022 по 31.03.2022 позивачем відповідачу передано 453,08 куб.м. куб.м. природного газу загальною вартістю 22268,42 грн.;
- №ТГ382024925 від 30.04.2022, відповідно до якого у період з 01.04.2022 по 31.04.2022 позивачем відповідачу передано 0,51 куб.м. природного газу загальною вартістю 25,07 грн.;
- №ТГ382027742 від 31.05.2022, відповідно до якого Позивачем у період з 01.05.2022 р. по 31.05.2022 р. були передані Відповідачу 0,52 куб.м. природного газу загальною вартістю 20,36 грн.
- №ТГ382036209 від 30.06.2022 р. відповідно до якого у період з 01.06.2022 по 31.06.2022 позивачем відповідачу передано 0,51 куб.м. природного газу загальною вартістю 19,97 грн.;
- №ТГ382048785 від 31.07.2022, відповідно до якого у період з 01.07.2022 по 31.07.2022 позивачем відповідачу передано 0,52 куб.м. природного газу загальною вартістю 20,36 грн.;
- №ТГ382063861 від 31.08.2022, відповідно до якого у період з 01.08.2022 по 31.08.2022 позивачем відповідачу передано 0,04 куб.м. природного газу загальною вартістю 1,97 грн.
Таким чином, позивач на виконання умов Договору надав відповідачу послуги з постачання природного газу у період з березня по серпень 2022 року всього 455,18 куб.м, на загальну суму 22356,15 грн.
Апелянт зазначає, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у оскаржуваний період часу місцезнаходженням відповідача була адреса: АДРЕСА_2 .
Тобто, у період за який позивач просив стягнути суд заборгованість за поставлений ним природний газ, місцезнаходження відповідача була тимчасово окупована територія України.
В період від 02.05.2023 року по теперішній час ОСОБА_1 має статус ВПО, фактичне тимчасове місце перебування за адресою: п/і АДРЕСА_3 , вказане підтверджується довідкою №6326-5002740702.
Крім того, в період з 20.06.2023 по 19.08.2024 відповідач утримувався під вартою в установі Державної кримінально виконавчої служби України, а саме в ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
У зв'язку з вищенаведеним відповідач був позбавлений можливості зворотної відповіді стосовно підписання актів приймання-передачі природного газу, зокрема їх повернення або ж мотивовану відмову в письмовій формі від підписання актів.
З огляду на це, колегія суддів зазначає наступне.
З метою оперативного контролю за процесом споживання природного газу всіма категоріями споживачів, державою була розроблена та впроваджена у роботу електронна платформа, принципи її функціонування передбачені Правилами постачання природного газу, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 року (зареєстровані в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 р. за №1382/27827).
Інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог Кодексу (абзац 46 пункту 5 глави 1 розділу Кодексу газотранспортної системи).
Кожному споживачу присвоюється ЕІС-код (EnergyldentificationCode) - персональний код ідентифікації споживача як суб'єкта ринку природного газу або його точки комерційного обліку (за необхідності), присвоєний в установленому порядку Оператором ГРМ (по споживачах, які підключені до газорозподільної системи) або Оператором ГТС (по споживачах, які підключені до газотранспортної системи) (абзац 3 пункту 5 Правил постачання природного газу).
Адміністрування платформи здійснює державне підприємство - Оператор ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС України. Головним призначенням створення і впровадження Державою Платформи була автоматизація процесів електронної взаємодії та документообігу між всіма суб'єктами ринку природного газу - Оператором ГТС, операторами газорозподільних мереж (Оператори ГРМ), постачальниками газу та споживачами під час здійснення діяльності по забезпеченню потреб споживачів природним газом. Після запуску платформи - будь-який обмін інформацією в частині встановлення планових та визначення фактичних обсягів спожитого природного газу у розрізі постачальників та споживачів, які уклали з ними господарські договори на придбання ресурсу природного газу здійснюється в електронному вигляді (без дублювання на паперових носіях), зокрема:
1. Інформація про фактично спожиті обсяги у звітному місяці певним споживачем - вноситься до Платформи Оператором ГРМ (AT «Харківгаз») у визначені терміни;
2. Постачальники використовують інформацію з Платформи для визначення обсягів використаного Споживачами природного газу, складання Актів приймання - передачі природного газу у звітному періоді Споживачам, проведення нарахування за фактичні обсяги спожитого природного газу
3. Інформація Платформи використовується Оператором ГТС для визначення обсягу зобов'язань перед ним інших учасників ринку природного газу.
Відповідно до наявної у матеріалах справи інформації щодо споживання природного газу наданої Оператором ГРМ убачається, що відповідачем у березні 2022 р. було спожито 453,08 куб.м. природного; у квітні 2022 р. - 0,51 куб.м. природного газу; у травні 2022 р. - 0,52 куб.м. природного газу; у червні 2022 р. - 0,51 куб.м. природного газу; у липні 2022 р. - 0,52 куб.м. природного газу; у серпні 2022 р. - 0,04 куб.м. природного газу. З огляду на вищевикладене, з метою підтвердження обсягів фактично спожитого природного газу надаємо відповідні скріпи з інформаційної платформи платформи Оператора ГТС.
Проте відповідач зворотної відповіді позивачу не надав, підписанні акти приймання-передачі природного газу позивачу не повернув, мотивовану відмову в письмовій формі від підписання актів приймання-передачі природного газу також не надав.
Відповідно до п.п. 2.5.3, 2.5.4. Договору, споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання - передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику примірник оригіналу акта приймання - передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання - передачі природного газу.
У випадку відмови від підписання акта приймання - передачі газу споживачем, обсяг постачання (споживання) природного газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку, на підставі даних Оператора ГРМ чи Оператора ГТС споживач в такому разі не позбавлений права звернутись до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання таким рішенням законної сили, обсяг спожитого газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних Постачальника.
У випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання протягом 2 календарних днів з дати отримання, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних постачальника.
З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконав зобов'язання за договором постачання природного газу №41АР200-2647-21 від 22.10.2021 року, що підтверджується наданими актами приймання-передачі, даними інформаційної платформи Оператора ГТС, а також розрахунками вартості за фактично спожитий газ. Позивач здійснював постачання природного газу відповідачу в обсягах, передбачених умовами договору, дотримуючись узгоджених строків та умов постачання.
Позивач нарахував оплату за природний газ на основі фактичних обсягів споживання, що підтверджено даними з інформаційної платформи оператора газотранспортної системи (Оператора ГТС). Ця електронна платформа, адміністрована Оператором ГТС, використовує персональні коди споживачів (ЕІС-коди) для обліку щомісячного споживання природного газу. Оператор газорозподільної мережі фіксує та підтверджує дані про обсяги газу, що далі використовуються для розрахунків позивачем.
На підставі цих підтверджених обсягів позивач щомісяця складав акти приймання-передачі природного газу, в яких детально зазначав обсяги спожитого газу та його вартість за погодженим тарифом. Відповідно до умов договору та чинних тарифів, вказані обсяги розраховувались та підтверджувалися документально у встановленому порядку.
Колегія суддів зазначає, неповернення підписаних актів приймання-передачі не анулює зобов'язання відповідача щодо сплати коштів за наданий природний газ. За п. 2.5.4 договору, відповідач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі мав повернути постачальнику підписаний примірник акта або надати письмову мотивовану відмову. Оскільки відповідач не повернув підписані акти приймання-передачі та не надав обґрунтованої відмови від їх підписання, згідно з умовами договору позивач мав право вважати ці акти прийнятими, що підтверджує обсяги наданого газу та нараховані суми.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона зобов'язана вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання своїх зобов'язань. Позивач виконав усі обов'язки за договором, що підтверджено складеними на основі даних інформаційної платформи Оператора ГТС актами, а також відсутністю заперечень щодо їх підписання з боку відповідача. Оскільки відповідач фактично прийняв природний газ, підтвердження чого містять матеріали справи, відсутні правові підстави для звільнення його від грошового зобов'язання.
Факт перебування відповідача на тимчасово окупованій території, як і його статус внутрішньо переміщеної особи, не скасовує його зобов'язання сплатити за надані послуги, оскільки загальні принципи виконання зобов'язань, зокрема ті, що передбачені ст. 530 ЦК України, не звільняють від обов'язку своєчасної сплати. Неповернення підписаних актів, як і несплата коштів, становлять порушення умов договору та грошового зобов'язання.
Відповідач не скористався можливістю подати до суду першої інстанції мотивовану відмову від підписання актів приймання-передачі або ж контррозрахунки щодо спожитого обсягу природного газу, які могли б заперечити позицію позивача. Несплата за надані послуги свідчать про недотримання відповідачем договірних зобов'язань, що підтверджено й тим, що у суді апеляційної інстанції не було представлено жодних доказів для спростування обґрунтованості вимог позивача.
У зв'язку з вищезазначеним, апеляційний суд розглянувши надані докази та взявши до уваги обставини справи, погоджується з висновками суду першої інстанції та визнає вимоги позивача обґрунтованими.
Стосовно доводів апелянта, що правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним та посилання на ч.2 ст.13-1 ЗУ «Про забезпечення пав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», в якому зазначено, на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено. Таким чином, відповідач стверджує, що позивач в період з березня по серпень 2022 року не мав права та можливості фактично здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу за адресою місця реєстрації останнього, колегія суддів зазначає таке.
Насамперед, слід зазначити, що положення ч. 2 ст. 13-1 вищезазначеного Закону регулюють питання переміщення товарів і послуг між тимчасово окупованою територією України та іншою територією України. Зміст цієї норми зводиться до заборони транспортування товарів та надання послуг між зазначеними територіями з метою запобігання ризикам економічного співробітництва з окупованою територією. Проте така заборона поширюється виключно на товари, які фізично перетинають лінію розмежування між тимчасово окупованою територією та територією, підконтрольною Україні, а також на послуги, надані безпосередньо на тимчасово окупованій території. Тому цей припис не охоплює господарські правочини, укладені між резидентами України, а також не стосується послуг, які надаються у дистанційному режимі, особливо коли йдеться про послуги з постачання енергоресурсів.
У даному випадку позивач, надаючи послуги з постачання природного газу відповідачу, здійснював свою діяльність виключно в межах території, підконтрольної Україні. Трубопровідний транспорт, за допомогою якого здійснюється постачання природного газу, не є товаром, що фізично переміщується у значенні Закону, оскільки він належить до сфери постачання енергетичних ресурсів, що регулюється спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газотранспортної системи. На підставі Постанови НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015 р., затвердженої для регулювання ринку природного газу, позивач зобов'язаний здійснювати постачання газу споживачам, які належним чином уклали договірні зобов'язання, незалежно від їх місцезнаходження, якщо вони є резидентами України.
Отже, сам факт того, що відповідач знаходився на тимчасово окупованій території, не є підставою для припинення постачання природного газу, особливо з огляду на те, що доставка природного газу здійснювалася відповідно до встановлених технічних стандартів та з використанням інфраструктури, розташованої на підконтрольній території України. Положення ст. 13-1 Закону не забороняють надання послуг для споживачів на тимчасово окупованих територіях, якщо ці послуги надаються на території України без переміщення товарів через лінію розмежування.
Щодо твердження відповідача про нікчемність правочину: відповідно до ст. 215 ЦК України, нікчемними є правочини, які прямо суперечать законодавству України або визнані такими відповідно до закону. Проте укладений договір постачання природного газу не може вважатися нікчемним, оскільки ані факт тимчасової окупації, ані статус відповідача як споживача на окупованій території не скасовують правової дії цього договору. Господарське законодавство України, зокрема ст. 193 Господарського кодексу України, чітко передбачає, що зобов'язання, взяті сторонами, є обов'язковими для виконання, і така обов'язковість є основним принципом договірного права. Договір постачання природного газу, укладений між позивачем і відповідачем, є чинним, обов'язковим для сторін і підлягає виконанню відповідно до умов, передбачених у ньому, а статус окупованої території не змінює обов'язковості грошових зобов'язань за договором.
Таким чином, доводи апелянта щодо нікчемності договору та неможливості здійснення постачання природного газу не узгоджуються з чинним законодавством України, зокрема із Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газотранспортної системи та Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тому на підставі викладеного, апеляційний суд вважає такі доводи апелянта необґрунтованими.
Стосовно неврахування судом першої інстанції постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою встановлено мораторій на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань та процентів річних за прострочення оплати житлово-комунальних послуг, не відповідають суті правовідносин у справі, колегія суддів зазначає таке.
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до п. 6.2.1. Договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
До позовної заяви позивачем долучено розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат, перевіркою яких порушень норм чинного законодавства та умов Договору судом не встановлено.
Відповідачем вірність розрахунку заперечена, проте власного контррозрахунку не надано.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 626 ЦК України).
За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.
Крім того, вказана апелянтом постанова КМУ №206 застосовується виключно до житлово-комунальних послуг, наданих населенню (фізичним особам) за місцем проживання. Поняття «житлово-комунальні послуги», яке охоплює послуги з водо-, тепло-, електропостачання та водовідведення, чітко визначено у Законах України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про теплопостачання». Поставка природного газу за договором, що є предметом розгляду в цій справі, здійснювалася не для побутових потреб населення, а на договірних умовах для господарських потреб відповідача. Отже, правовідносини сторін у цій справі не підпадають під дію постанови №206, оскільки вони регулюються спеціальними нормами, зокрема положеннями Закону України «Про ринок природного газу», які не містять аналогічних обмежень щодо нарахування неустойки, процентів та інфляційних втрат.
За своєю правовою природою вимога позивача про стягнення неустойки (пеня), трьох відсотків річних та інфляційних втрат базується на загальних засадах відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених ст. 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до цієї норми, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. У даному випадку договір постачання природного газу між сторонами передбачав зобов'язання відповідача оплатити отриманий природний газ своєчасно та у повному обсязі. При цьому, договір, укладений сторонами, містить чітко встановлені положення про відповідальність за порушення строків оплати, а саме нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (п. 6.2.1 договору). Оскільки відповідач порушив зобов'язання щодо оплати постачання газу у визначені договором строки, його обов'язок сплатити неустойку, три відсотки річних та інфляційні втрати є обґрунтованим і законним.
Важливо також відзначити, що нарахування неустойки, процентів та інфляційних втрат є способом захисту майнових прав кредитора. Вони покликані компенсувати втрати позивача, пов'язані з несвоєчасним отриманням платежів, що призвело до втрат у зв'язку з інфляційними процесами та зменшенням реальної вартості грошових коштів. Відповідно до ст. 610 ЦК України, прострочення виконання грошового зобов'язання є порушенням умов договору і створює обов'язок відповідача компенсувати позивачу завдані таким простроченням збитки у визначеній договором і законодавством формі.
Отже, з огляду на вище викладене, вимоги позивача щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, заявлені ним у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання відповідачем, є такими, що відповідають нормам чинного законодавства та умовам договору. Суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, обґрунтовано дійшов висновку про правомірність нарахування зазначених сум, а тому доводи апелянта щодо мораторію, передбаченого постановою КМУ №206, не стосуються даних правовідносин і не є підставою для відмови у задоволенні позову.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Гануса Сергія Петровича не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2024 у справі №922/4713/23 має бути залишене без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Стосовної апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Гануса Сергія Петровича на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2024 у справі №922/4713/23 апеляційний суд зазначає таке.
15.01.2024 через загальний відділ діловодства суду першої інстанції від ТОВ "Твій Газзбут" надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 1203 від 15.01.24), в якій позивач просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 6000,00 грн.
Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У позові позивач в порядку п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України, зазначив, що попередній орієнтований розрахунок понесених судових витрат становить 4150,54 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
У заяві позивач зазначив про понесення витрат у розмірі 6000,00 гривень.
Приписи частин 2 та 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначають, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., позивач надав суду належним чином засвідчені копії наступних документів:
- договору про надання юридичної послуг №38А200-4918-21 від 01.11.2021;
- додаткової угоди № 1 від 30.06.2022 до договору про надання юридичної послуг №38А200-4918-21 від 01.11.2021;
- додаткової угоди № 2 від 30.12.2022 до договору про надання юридичної послуг №38А200-4918-21 від 01.11.2021;
- додаткової угоди №ПД/2476307912 від 09.10.2023 до договору про надання юридичної послуг №38А200-4918-21 від 01.11.2021 (відповідно до умов п. 1. якого, відповідно до п. 3.1.2. договору, сторони домовились укласти цю додаткову угоду про надання виконавцем професійної правничої допомоги, що полягає у захисті прав та законних інтересів замовника адвокатами виконавця на стадії досудового врегулювання спору, а також в місцевому, апеляційному та касаційному господарському суді у зв'язку із неналежним виконанням фізичною особою-підприємцем Ганус Сергієм Петровичем (ІПН НОМЕР_1 ) грошових зобов'язань за договором постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АР200-2647-21 від 23.10.2021);
- довіреності №270/23 від 30.12.2022;
- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;
- наказу №38-ОС від 30.09.2021.
Відповідно до умов пункту 4 додаткової угоди №ПД/2476307912 від 09.10.2023 до договору про надання юридичної послуг №38А200-4918-21 від 01.11.2021, загальна вартість послуг, що надаються виконавцем за умовами даної додаткової угоди розраховується на підставі узгодженої сторонами розміру погодинної ставки вартості роботи адвокатами виконавця, яка складає 2000,00 грн. за годину та виходячи із фактичного обсягу наданих послуг. Фактичний обсяг наданих послуг визначається сторонами в актах надання послуг.
Також, згідно з п. 5 додаткової угоди №ПД/2476307912 від 09.10.2023 до договору про надання юридичної послуг №38А200-4918-21 від 01.11.2021, виконавець надсилає замовнику у паперовому вигляді акт надання послуг згідно даної додаткової угоди у двох примірниках. Замовник підписує, датує і повертає виконавцю один примірник акту надання послуг або надсилає виконавцю мотивовану відмову від його підписання протягом 5 календарних днів після одержання акту надання послуг. У разі, якщо виконавець у строк, що не перевищує 5 днів з дня отримання замовником акту надання послуг, не одержить від замовника підписаний примірник акту надання послуг або мотивованої відмови від його підписання, сторони визнають, що такий акт надання послуг вважається підписаним, а послуги, як такі, що надані виконавцем і прийняті замовником в обсязі і на умовах, визначених у такому акті. Звіти адвокатів виконавця про фактично надані послуги направляються замовнику з використанням електронної пошти.
Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Разом з заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 1203 від 15.01.24) позивачем було надано належним чином засвідчені копії документів. А саме:
- акту приймання - передачі наданих послуг від 08.01.2024 за Додатковою угодою №ПД/2476307912 від 08.01.2024 до Договору про надання юридичної послуг №38А200-4918-21 від 01.11.2021 (відповідно до якого позивач прийняв від адвоката послуги з підготовки позовної заяви вартістю 6000,00 грн.);
- звіту про фактично надані послуги за Додатковою угодою №ПД/2476307912 від 08.01.2024 до Договору про надання юридичної послуг №38А200-4918-21 від 01.11.2021 за період з 31.10.2023 - 08.01.2024).
Вартість наданих послуг відповідно до вищевказаного акту приймання наданих послуг від 08.01.2024 за Додатковою угодою №ПД/2476307912 від 08.01.2024 до Договору про надання юридичної послуг №38А200-4918-21 від 01.11.2021 склала 6000,00 грн.
Водночас, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною 4 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач заперечень щодо відшкодування заявлених позивачем витрат на правову допомогу чи клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не надав.
В своїй апеляційній скарзі зазначає, що не міг надати заперечення щодо відшкодування заявлених витрат на правову допомогу у зв'язку з тим, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у оскаржуваний період часу місцезнаходженням відповідача була адреса: Харківська обл., Куп'янський р-н, смт. Ківшарівка, буд.15, кв. 1. Тобто, у період за який позивач просив стягнути суд заборгованість за поставлений ним природний газ, місцезнаходження відповідача була тимчасово окупована територія України. В період від 02.05.2023 року по теперішній час ОСОБА_1 має статус ВПО, фактичне тимчасове місце перебування за адресою: п/і АДРЕСА_3 , вказане підтверджується довідкою №6326-5002740702. Крім того, в період з 20.06.2023 по 19.08.2024 відповідач утримувався під вартою в установі Державної кримінально виконавчої служби України, а саме в ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Разом з тим, апелянт просить скасувати додаткове рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні заяви ТОВ «Твій Газзбут» про стягнення з відповідача витрат на професійну допомогу в розмірі 6000 грн відмовити в повному обсязі.
Однак, апеляційний суд вважає витрати позивача на професійну правничу допомогу співмірними, обґрунтованими, такі, що документально підтверджені, у зв'язку з чим, коелгія суддів погоджується висновком суду першої інстанції, щодо обсягу наданих адвокатом послуг та їх вартістю (6000,00 грн).
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, беручи до уваги те, що рішенням Господарського суду Харківської області від 12.01.2024 позов задоволено повністю, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, беручи до уваги заперечення відповідача щодо витрат позивача на правову допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заява представника позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню у сумі 6 000,00 грн.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване додаткове рішення прийнято з порушенням судом норм права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Гануса Сергія Петровича не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.02.2024 у справі №922/4713/23 має бути залишене без змін.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, ст. 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гануса Сергія Петровича залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2024 у справі №922/4713/23 залишити без змін.
Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2024 у справі №922/4713/23 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман