нп 2/490/3234/2024 Справа № 490/7965/24
Центральний районний суд м. Миколаєва
06 листопада 2024 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романової К.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У вересні 2024 року представник ТОВ «Коллект Центр» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №1875667 від 26.09.2021 року в сумі 19337,98 грн, а також стягнути судовий збір у розмірі 3028,00 грн, та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 9 000,00 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилався на те, що 26.09.2021 року між ТОВ «Бі Ел Джи Мікрофінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1875667, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 9737,00 гривень, а відповідач зобов'язалась повернути використану суму в строк та сплатити проценти за користування кредитними коштами на умовах визначених кредитним договором. ТОВ «Бі Ел Джи Мікрофінанс» належним чином виконало свої зобов'язання за кредитним договором № 1875667, надавши відповідачу кредитні кошти, відповідач кредит отримала, але свої зобов'язання щодо повернення коштів не виконала, в результаті чого, утворилась заборгованість у розмірі 19337,98 грн. 29.11.2021 року між ТОВ «Бі Ел Джи Мікрофінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір відступлення права вимоги № 29/11-1, відповідно до якого ТОВ «Бі Ел Джи Мікрофінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором № 1875667 від 26.09.2021 року. 10.03.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір відступлення права вимоги № 10-03/2023/01, відповідно до якого до ТОВ «Коллект Центр» перейшли права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором № 1875667 від 26.09.2021 року. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Коллект Центр», що змусило позивача звернутися до суду з даним позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2024 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Ухвалою судді від 10.09.2024 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
04.11.2024 року від відповідачки надійшла заява про долучення до матеріалів справи пояснення.
Сторони до судового засідання не з'явилися.
Представник позивача в позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності та зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, у разі неявки відповідачки просив ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі документів.
Відповідачка надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнала в повному обсязі, щодо судових витрат просила зменшити їх та призначити за принципом розумності.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Встановлено, що визнання відповідачкою позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що 26.09.2021 року між ТОВ «Бі Ел Джи Мікрофінанс» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №1875667, відповідно до умов якого відповідачці надані кредитні кошти в сумі 9737,00 грн строком користування на 15 днів, з кінцевою датою повернення до 11.10.2021.
Згідно п. 1.5 Кредитного договору з 1-го по 15-й день позичальник сплачує проценти (плату за користування грошовими коштами) за кожен день строку користування кредитом у розмірі 1,0000 %. У зв'язку з підвищенням ступеню кредитного ризику, за останній день строку користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити кредитодавцю процент за користування грошовими коштами, що дорівнює 15,00% від суми кредиту, тобто 1460,55 грн.
Крім того, 26.09.2021 року, на підтвердження укладення договору, сторонами підписані заявка на отримання кредиту, графік платежів та паспорт споживчого кредиту.
На підставі платіжного доручення від 26.09.2021, ТОВ «Бі Ел Джи Мікрофінанс» на рахунок ОСОБА_2 було перераховано 9737,00 грн.
29.11.2021 між ТОВ «Бі Ел Джи Мікрофінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладений договір №29/11-1 відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Бі Ел Джи Мікрофінанс» відступило право вимоги за своїми договорами, в тому числі і за договором №1875667 від 26.09.2021 року ТОВ «Вердикт Капітал».
10.03.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладений договір №10/03-2023/01 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги за кредитними договорами ТОВ «Коллект Центр».
Зігдно реєстру боржників до Договору №10-03/2023/01 про відступлення прва вимоги від 10.03.2023 року, до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги, в тому числі і до боржника ОСОБА_1 за договором №1875667 від 26.09.2021 року.
Відповідно п. 5.4. Договору про відступлення права вимоги з моменту відступлення (передачі) Кредитором Новому кредитору Права вимоги, Новий кредитор є таким, що замінив Кредитора у правовідносинах з Боржниками, що існують на дату відступлення (передачі) Прав вимоги та мають відношення до Прав вимоги, зокрема Новий кредитор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів та/чи процентів, за прострочення виконання грошового зобов'язання (відповідно до статті 625 ЦК України) за Договором позики (в тому числі за періоди що передували відступленню прав вимоги, якщо такі нарахування не були здійсненні Кредитором) за умови дотримання вимог чинного законодавства України, нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення Боржниками грошових зобов'язань, нарахування будь- яких платежів і комісій, а також право вимагати у Боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов'язань, відповідно до законодавства та умов Договору позики.
Відповідачкою не виконувались умови кредитного договору, у зв'язку з чим загальна заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 19337,98 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 9737,00 грн, заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги - 7726,29 грн, заборгованість за комісіями - 1460,55 грн, інфляційні збитки - 344,52 грн, нараховані 3% річних - 69,62 грн.
Щодо відступлення прав вимоги новому кредитору
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов'язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
У даній справі, встановлено, що відступлення прав вимоги за вищевказаним кредитним договором було здійснено шляхом укладення Договорів факторингу про відступлення ТОВ «Коллект Центр» належне первісним кредиторам право вимоги.
Щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, матеріалами справи підтверджується, що 26.09.2021 року між ТОВ «Бі Ел Джи Мікрофінанс» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №1875667, відповідно до умов якого відповідачці надані кредитні кошти в сумі 9737,00 грн, строком користування на 15 днів, з кінцевою датою повернення до 11.10.2021 року.
Кредитний договір є дійсними, у судовому порядку не оскаржувався. Розрахунок заборгованості проведений первісним кредитором до відступлення прав вимог відповідачкою не спростований.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №1875667 від 26.09.2021 року, після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідачки остання не здійснила погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «Коллект Центр», ні на рахунки попередніх кредиторів.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Таким чином, вимога про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованості за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) у розмірі 9737,00 грн та заборгованості за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 7726,29 грн підлягають задоволенню.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних
Частиною другою статті 625 ЦК України пердбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Позивачем враховано вищевказані перехідні положення ЦК України та законно здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 29.11.2021 року по 23.02.2022 року. Тобто з дня набуття права вимоги по день введення воєнного стану.
Отже, з огляду на зміст принципу диспозитивності цивільного процесу, вищевказані розрахунки суд покладає в обґрунтування рішення, оскільки вони виконані за вірними формулами, з урахуванням норм Закону та статистичних даних про індекси інфляції за період прострочення.
За такого, вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» інфляційних збитків у розмірі 344,52 грн та 3% річних у сумі 69,62 грн підлягають задоволенню.
Щодо стягнення заборгованості за комісіями.
У свої постанові від 06.11.2023 року у справі №204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов наступного висновку.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Як вбачається з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 , первісним кредитором та позивачем нараховано заборгованість за комісіями у розмірі 1460,55 грн.
Разом з тим, встановити за які послуги банку нарахована комісія в сумі 1460,55 грн не є можливим, оскільки, в Графіку платежів, що є додатком № 1 до кредитного договору №1875667 від 26.09.2021 року, платежі за супровідні послуги становлять 0,00 грн.
Крім того, позивачем не зазначено, що саме входить в структуру комісії, в тому числі, не зазначено чи включає в себе комісія плату за послуги банку, безоплатність яких передбачена Законом України «Про споживче кредитування».
Отже, в даному кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія.
Враховуючи, що банк не зазначив перелік послуг за обслуговування кредиту і не погодив їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, що відповідає нормам Закону України «Про споживче кредитування» та позиції Верховного Суду щодо стягнення комісії за обслуговування кредиту, суд дійшов висновку про неправомірне нарахування кредитодавцем комісії у розмірі 1460,55 грн.
За такого, враховуючи вищевказане, у задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідачки комісії слід відмовити.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За таких обставин, враховуючи вищевказане, а також, враховуючи визнання відповідачкою позовних вимог, суд приходить до висновку, що цивільне (майнове) право позивача по отриманню з відвідповідачки кредитної заборгованості, підлягає судовому захисту, а тому позов ТОВ «Коллект Центр»підлягає частковому задоволенню та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 17877,43 грн, що складається з: заборгованості за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 9737,00 грн, заборгованості за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги - 7726,29 грн, інфляційні збитки - 344,52 грн, нараховані 3% річних - 69,62 грн.
Щодо стягнення судових витрат.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №0455960046 від 28.08.2024 року.
Відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідачка визнала позов до початку розгляду справи по суті, то на підставі ч. 1 ст. 142 ЦПК України позивачу необхідно повернути з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
Позивач у позові просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 9 000,00 грн.
В обґрунтування витрат на правничу допомогу позивачем надано договір №01-07/2024 про надання правової допомоги від 01.07.2024, укладений між ТОВ «Коллект центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс», прайс-лист АО «Лігал Ассістанс», заявку на надання юридичної допомоги №32 від 30.07.2024, відповідно до якої сторони погодили надання правових послуг, а саме надання усної консультації за дві години - 3000 грн, складання позовної заяви за дві години - 6000 грн та акт №1 про надання юридичної допомоги від 06.08.2024 року, яким сторони погодили надання правових послуг Адвокатського об'єднання у відповідності до заявки на надання юридичної допомоги.
Разом з тим, суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а, ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, яка також зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №620/1958/19 у постанові від 11.10.2021 року, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішеннівід 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
В даній справі судом враховано незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних затрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Крім того, суд враховує, що суть надання позивачу адвокатом правничої допомоги зводилась до написання та направлення позовної заяви до суду, розгляд справи проведено у спрощеному провадженні без виклику сторін у справі.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 9 000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідачки становить надмірний тягар для останньої, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1 000,00 грн.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов протиУкраїни", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
За такого, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у сумі 17877,43 грн та частковому задоволенню вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Кредитним договором №1875667 від 26.09.2021 року у сумі 17 877,43 грн (сімнадцять тисяч вісімсот сімдесят сім гривень 43 копійки), з яких: 9737,00 грн - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 7726,29 грн - заборгованості за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги; 344,52 грн - інфляційні збитки; 69,62 грн - 3% річних.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» з Державного бюджету України 1 514,00 грн (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять гривень 00 копійок) судового збору, сплаченого при поданні позову за платіжною інструкцією №0455960046 від 28.08.2024 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 1 514,00 грн (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять гривень 00 копійок) судового збору, сплаченого при поданні позову за платіжною інструкцією №0455960046 від 28.08.2024 року.
Вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», юридична адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, оф. 306 код ЄДРПОУ: 44276926.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст заочного рішення виготовлено: 06 листопада 2024 року.
Суддя Н.П. Черенкова