Провадження № 22-ц/803/9586/24 Справа № 199/2683/24 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 81
30 жовтня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т. П.,
при секретарі - Шавкун Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 серпня 2024 року про відмову ухвалити додаткове рішення
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 серпня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, відмовлено.
Ухвала суду мотивована відсутністю підстав для ухвалення додаткового рішення у справі щодо повернення позивачу її дошлюбного прізвища, виходячи із заявлених позивачем вимог у прохальній частині позову.
Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення у справі щодо повернення позивачу дошлюбного прізвища, не дослідивши описову частину позиву, в якому остання зазначала про свє бажання після розірвання шлюбу повернути дошлюбне прізвище, крім того, суд безпідставно не врахував положення статті 113 СК України, у розумінні якої позивач має право на повернення свого дошлюбного прізвища. Окрім того, суд не звернув уваги на те, що 22 квітня 2024 року до суду була подана заява про розгляд справи за відсутності позивача, в якій остання позов підтримала та просила задовольнити, із зазначенням про зміну прізвища на дошлюбне, втім у рішенні суду першої інстанції дане питання розглянуто не було, тому вимушена була звернутися до суду з відповідною заявою про ухвалення додаткового рішення.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам судове рішення не відповідає, з огляду на таке.
Судом встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 1413, розірвано та вирішено питання судових витрат. Про повернення дошлюбного прізвища не заявлено.
08 серпня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі, в якому остання просила вирішити питання щодо повернення позивачу її дошлюбного прізвища « ОСОБА_3 ».
Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення у справі, суд першої інстанції виходив із змісту заявленого позивачем позову, прохальна частина якого не містить вимоги позивача про повернення останній дошлюбного прізвища, та положень ст. 264 ЦПК України, яка не передбачає можливості виходити суду за межі позовних вимог.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають нормам права, які підлягають застосуванню, з огляду на таке.
У розумінні положень статті 113 СК України право на вибір прізвища після розірвання шлюбу належить особі, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , у зв'язку з реєстрацією шлюбу з ОСОБА_2 , змінила прізвище з “ ОСОБА_3 » на “ ОСОБА_4 ».
Звертаючись до суду з вищевказаним позовом, ОСОБА_1 просила після розірвання шлюбу повернути дошлюбне прізвище “ ОСОБА_3 ».
22 квітня 2024 року позивач подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позов підтримала та висловила своє бажання повернути своє дошлюбне прізвище .
Дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого в статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасники справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Шлюб між подружжям може бути припинено внаслідок його розірвання органами державної реєстрації актів цивільного стану або на підставі рішення суду за спільною заявою подружжя або за заявою одного із подружжя.
У разі розірвання шлюбу в органах державної реєстрації актів цивільного стану питання відновлення дошлюбного прізвища вирішується при державному розірванні шлюбу.
Вирішення судом питання про прізвище, яке бажає мати той з подружжя, який змінював його під час державної реєстрації шлюбу, залежить від зазначення відповідних вимог у поданих до суду заяві або позові.
Отже, право подружжя після розірвання шлюбу взяти (повернути) своє дошлюбне прізвище або залишити шлюбне, належить йому при розірванні шлюбу як під час судового розгляду, так і в органі реєстрації актів цивільного стану.
Таким чином, зміна шлюбного прізвища на дошлюбне або залишення на шлюбному прізвищі залежить виключно від волевиявлення особи, яка змінила своє дошлюбне прізвище на шлюбне.
Відповідно до положень ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Аналогічне роз'яснення міститься й в пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, згідно з яким додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК України воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішували вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Отже, додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених законом, і воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.
Згідно із частиною третьою статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Оскільки суд першої інстанції за наслідками розгляду справи розірвав шлюб між сторонами у справі без вирішення питання щодо повернення позивачу її дошлюбного прізвища, з урахуванням того, що сторона скористалася наданим їй правом вибору про що закріплено в положеннях частини першої статті 113 СК України, судове рішення не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що є підставою для його скасування.
Відповідно до частини шостої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому розгляду.
З огляду на викладене, з урахуванням положень частини третьої статті 270 ЦПК України, у розумінні якої додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвалив рішення в даній справі, наявні правові підстави для скасування ухвали суду та направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 серпня 2024 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна