ЄУН справи: 336/4607/24
Номер провадження: 1-кп/336/937/2024
07 листопада 2024 року м.Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 62024080100001571 від 24.02.2024 року по обвинуваченню:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Кам'янець-Подільський Хмельницької області, громадянина України, який отримав середню спеціальну освіту, є військовослужбовцем за мобілізацією на посаді розвідника - помічника гранатометника ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не засуджений,
у скоєнні злочину (кримінального правопорушення), передбаченого ч.4 ст.408 Кримінального кодексу України, -
ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи з 14.10.2023 р. на посаді розвідника - помічника гранатометника ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст.17 ЗУ «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки, діючи з метою ухилення від військової служби, 22.11.2023 р. самовільно залишив місце несення служби - місце дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 в районі АДРЕСА_2 .
Після чого свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав, про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав та пояснив, що 22.11.2023 р., без дозволу командира, покинув місце несення служби - місце дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 в районі с.Васинівка Преображенської сільської територіальної громади та поїхав додому. До дня затримання проводив час на власний розсуд, про місце свого перебування органи командування, військового чи цивільного управління не повідомляв. Зазчачив, що причиною самовільного залишення місця несення служби, було ненадання йому обіцяної відпустки та необхідність вирішення побутових питань. Розкаявся у вчиненому.
Окрім повного визнання вини обвинуваченим, його винуватість підтверджується дослідженими доказами, які оцінені судом з точки зору їх достовірності, належності та допустимості.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан в Україні, що діє до теперішнього часу.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 291 від 14.10.2023 р. (а.с.109), солдата ОСОБА_5 призначено на посаду розвідника - помічника гранатометника ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_1 , з 14 жовтня 2023 р. зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
На підставі рапорту командира 1 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 від 23.11.2023 р. № 1709/5758, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.11.2023 р. № 4096 «Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_5 », вирішено провести службове розслідування.
Згідно акту службового розслідування встановлено, що 22.11.2023 р. під час перевірки особового складу 3 роти спеціального призначення 1 загону спеціального призначення, розташованого в АДРЕСА_2 , було виявлено факт відсутності військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації солдата ОСОБА_5 , який самовільно залишив підрозділ із власними документами без зброї. На зв'язок солдат ОСОБА_5 не виходив (а.с.86-95).
Згідно з ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 22 квітня 2024 р., до підозрюваного ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. ОСОБА_5 взято під варту в залі суду. Визначено, що строк тримання під вартою необхідно обчислювати з моменту фактичного затримання - 22 квітня 2024 р. (а.с.114).
На підставі сукупності досліджених безпосередньо у судовому засіданні доказів, судом встановлено, що 22 листопада 2023 року солдат ОСОБА_5 , умисно, в умовах воєнного стану, маючи на меті ухилення від проходження військової служби, залишив місце несення служби в АДРЕСА_2 та був відсутній до моменту його затримання співробітниками правоохоронного органу, а саме до 22 квітня 2024 року, обов'язки військової служби не виконував, до місця несення військової служби безпідставно не прибував, проводив час, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення до місця військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього, чим вчинив кримінальне правопорушення, яке кваліфікується судом за ч. 4 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби, з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Об'єктом злочину, передбаченого ст. 408 КК України, є порядок проходження військової служби.
З об'єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб'єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з'явився в частину (до місця служби) в установлений строк.
Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.
Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб'єктивною стороною. Обов'язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини/не з'явлення на службу, або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини або не з'явлення на службу приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини чи нез'явлення на службу може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
Кваліфікуючими ознаками дезертирства, у тому числі, є вчинення його в умовах воєнного стану.
З огляду на докази, здобуті у даному кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду, пояснення самого обвинуваченого, встановлено, що ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені діючим законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин, а саме дезертирство, яке по своїй суті є переховуванням від правоохоронних та інших державних органів, а також органів військового управління, з метою ухилення від проходження військової служби.
Про мету ухилення ОСОБА_5 від проходження військової служби свідчить те, що він 23.11.2023 р. залишив місце несення служби, за 5 місяців самостійно не повернувся до місця несення служби, допоки його не було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України. При цьому, безумовно маючи таку можливість, обвинувачений протягом цього часу не намагався зв'язатись із командуванням військової частини, повідомити про своє місце перебування чи зазначити про намір повернутись до військової служби через певний час. Вказані обставини свідчать про те, що самовільне ухилення обвинуваченого від військової служби було перервано саме у зв'язку із його затриманням, а не у зв'язку із його добровільним поверненням до військової служби, тобто протиправні дії ОСОБА_5 щодо дезертирства були припинені не з його волі.
Суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч.4 ст.408 КК України, як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитись від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.
Обвинувачений ОСОБА_5 є раніше не судимою особою, вчинив особливо тяжкий злочин проти встановленого порядку несення військової служби в умовах введеного в Україні воєнного стану, неодружений, має постійне місце проживання, за місцем несення служби згідно зі службовою характеристикою характеризується позитивно.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття у вчиненні злочину.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено.
При призначенні покарання обвинуваченому, суд керується поняттям судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням вчиненого та відомостей про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та з цих підстав вважає за необхідне призначити йому мінімальне покарання в межах санкції статті, за якою кваліфікується його діяння, у виді позбавлення волі, вважаючи, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
У даній справі суд не вбачає законних підстав для застосування при призначенні покарання ОСОБА_5 положень статей 69, 75 КК України.
Запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, враховуючи обраний йому судом вид покарання та існування ризиків ухилення від виконання вироку суду, слід залишити без змін до набрання вироком суду законної сили.
Враховуючи те, що згідно з ухвалою слідчого судді від 22.04.2024 р. ОСОБА_5 було затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, 22.04.2024, після чого він утримувався під вартою на підставі відповідних судових рішень, строк відбування ним покарання слід рахувати саме з 22.04.2024, а строк попереднього ув'язнення обвинуваченого слід зарахувати в строк відбуття покарання із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України.
Речові докази та судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 349, 369, 373, 374, 376 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати винним у вчинені злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України і призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту його затримання 22 квітня 2024 року.
Запобіжний захід, застосований відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком суду законної сили, залишити без змін.
Зарахувати ОСОБА_5 в строк відбування покарання час перебування його під вартою у якості запобіжного заходу, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, -у той же строк після отримання копії вироку.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Повний текст вироку після його проголошення вручається учасникам кримінального провадження, які присутні у судовому засіданні, та не пізніше наступного дня надсилається учаснику судового провадження, який в судове засідання на проголошення вироку не прибув.
Головуючий суддя ОСОБА_1