07 листопада 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/4036/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області №163950028013 від 20.03.2024 про відмову у призначенні пенсії,
- зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області призначити позивачу з 13.03.2024 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі п. “з» ч. 1 ст. 13 ЗУ “Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення ЗУ від 02.03.2015 №213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
В обґрунтування позову зазначено, що 13 березня 2024 року у віці 52 роки, маючи страховий стаж 32 роки 03 місяці 10 днів, з яких 23 роки 07 місяців 12 днів стаж роботи водієм міського тролейбусу, позивач звернулася до відділу обслуговування громадян Пенсійного фонду України в м. Кременчук із заявою про призначення дострокової пенсії за віком на пільгових умовах. Органом, який уповноважений розглядати заяву за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 163950028013 від 20.03.2024 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п.8 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років.
Ухвалою суду від 08.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/4036/24, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
14.05.2024 до суду надійшов відзив на позов в якому відповідач зазначив, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 підпункту 8 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не досягла пенсійного віку, а саме 55 років.
Розгляд даної справи, відповідно до статті 258, частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що 13.03.2024 позивачка 07.09.1971 року народження звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.8 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», надавши пакет документів.
Рішенням ГУ ПФУ у Київській області від 20.03.2024 № 163950028013 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вік заявниці - 52 роки.
Також зазначено, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди: за трудовою книжкою з 11.08.1998 по 31.01.1999, з 12.02.1999 по 27.07.1999, оскільки період роботи в російській федерації після 01.01.1992 не зараховується до страхового стажу, так як з 19.06.2023 Україною припинено участь в угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Оскаржуваним рішенням відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 підпункту 8 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не досягла пенсійного віку.
Не погоджуючись із рішенням ГУ ПФУ у Київській області від 20.03.2024 № 163950028013 позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статі 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі - Закон № 1058-IV).
03.10.2017 Верховною Радою України ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить, зокрема пункт 8 частини другої статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років."
За приписами статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.05.2015 № 213-VIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Водночас, Законом № 213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-XII вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною); порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Так, згідно з пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Пунктом 3 резолютивної частини цього Рішення встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в Рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 (зразкова справа) дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 (зразкова справа) відхилила доводи скаржника про те, що відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду також не погодилася з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Вищенаведені правові висновки щодо застосування норм права, які висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, враховуються судом відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням наведеного, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Станом на 13.03.2024 позивач досягла 50-річного віку.
Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача щодо не досягнення позивачем пенсійного віку, оскільки позивач має право на призначення пенсії за віком у зв'язку з досягненням 50 річного віку.
Крім того, суд зазначає, що відповідачем в оскаржуваному рішенні встановлено наступне:
- страховий стаж особи становить 32 роки 3 місяці 10 днів,
- стаж на зазначеній посаді становить 23 роки 7 місяців 12 днів.
Зазначено, що за наданими документами не зараховано періоди:
- за трудовою книжкою з 11.08.1998 по 31.01.1999, з 12.02.1999 по 27.07.1999, оскільки період роботи в російській федерації після 01.01.1992 не зараховується до страхового стажу, так як з 19.06.2023 Україною припинено участь в угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами частини другою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, з аналізу наведеного вище слідує, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Крім того, наявна в матеріалах справи трудова книжка (завірена її копія) позивача не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Таким чином, суд відхиляє посилання ГУ ПФУ у Київській області, покладені в основу спірного рішення від 20.03.2024, на ту обставину, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позивач на момент звернення до пенсійного органу 13.03.2024 набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "з" статті 13 Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку з чим позов у частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Київській області №163950028013 від 20.03.2024 підлягає задоволенню.
Також з урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача в частині зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області призначити позивачу з 13.03.2024 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 132, 139, 243-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №163950028013 від 20.03.2024 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 з 13.03.2024 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.М. Петрова