Справа № 158/2381/21 Провадження №11-кп/802/527/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
05 листопада 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
представника потерпілих - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12021030000000192 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 травня 2024 року,
Згідно вироку суду першої інстанції ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, із середньою освітою, непрацюючий, одружений, раніше не судимий, визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, якому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Частково задоволено цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду в розмірі 300 000 (триста тисяч) грн.
Часткового задоволено цивільний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду в розмірі 300 000 (триста тисяч) грн.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) грн.
Вироком також вирішено долю речових доказів, арештованого майна та процесуальних витрат.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він 27 червня 2021 року близько 23 год. 17 хв. всупереч вимог Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, але легковажно розраховуючи на їх відведення, керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Volkswagen» моделі «Passat B5» реєстраційний номер НОМЕР_1 (PL), рухаючись автодорогою Н-22 сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне» зі сторони міста Луцьк в напрямку міста Рівне, в'їхавши у населений пункт село Дерно Луцького району Волинської області, проявив безпечність та неуважність під час руху, не зменшив швидкості автомобіля, а продовжував рух із швидкістю не меншою ніж 94.1 … 98.2 км/год., чим перевищив максимально дозволену швидкість руху в населеному пункті не більше 50 км/год., не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміну, не своєчасно вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, чим порушив вимоги п.п.12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху, в результаті чого на крайній праві смузі по напрямку руху керованого ним автомобіля, допустив зіткнення із мотоциклом марки «Geon» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням громадянина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який з крайньої лівої смуги для руху в напрямку міста Луцьк, виконував маневр розвороту та мав намір продовжити свій рух на крайній правій смузі в напрямку міста Рівне.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди неповнолітній ОСОБА_12 отримав наступні тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку з крововиливами під оболонки головного мозку, крововилив на внутрішній поверхні м'яких тканин голови, закрита тупа травма органів грудної та черевної порожнини, масивний забій правої легені та крововиливи в ділянці коренів легень, травматичний черезкапсулярний розрив печінки, гемоперитонеум (кров у черевній порожнині), крововиливи по великому сальнику, крововилив в ніжку селезінки, крововилив в жирову капсулу правої нирки, закритий злам правої плечової кістки, множинні садна тіла. Комплекс виявлених тілесних ушкоджень міг виникнути внаслідок контакту потерпілого із виступаючими до переду частинами (деталями) автомобіля, право-боковою поверхнею тіла із послідуючим закиданням тіла на авто і в подальшому скиданні та ударі об дорожнє покриття і ковзанням по ньому. Комплекс даних тілесних ушкоджень відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і в даному конкретному випадку спричинив смерть потерпілого. Причиною смерті ОСОБА_12 є поєднана тупа травма тіла, що супроводжувалась зламами кісток скелету, забоями та розривами внутрішніх органів, що призвело до розвитку травматичного шоку, який і є безпосередньою причиною смерті останнього.
У прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали стало грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, а саме: п.12.4 - у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.; п.12.9 (б) - водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в п.12.4-12.7
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації його дій, оскаржує судове рішення з мотивів невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості.
ОСОБА_7 вважає, що суд першої інстанції при призначенні йому покарання не врахував ряд обставин, які на його переконання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення. Так, судом не враховано, що в діях ОСОБА_11 наявні грубі порушення ПДР, які й створили небезпечну аварійну ситуацію на дорозі і, водночас знаходяться в причинному зв'язку з настанням ДТП. Також на переконання обвинуваченого, судом при призначенні покарання безпідставно не враховано обставину, яка пом'якшує покарання, - щире каяття. Крім вказаного, поза належною увагою місцевого суду залишилося і те, що він визнає вину, неодноразово просив вибачення у потерпілих, є особою молодого віку, а також немає власних фінансових статків. При цьому, на даний момент потерпілій сторонні відшкодовано всі витрати за заподіяну шкоду, про що свідчать долучені до апеляційної скарги розписки останніх. Самі ж потерпілі будь-яких претензій до нього не мають та не заперечують щодо пом'якшення покарання, а саме звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З огляду на зазначене вище, обвинувачений ОСОБА_7 просить оскаржуваний вирок скасувати. Призначити йому за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортним засобами, та на підставі ст.75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які скаргу підтримали та просили задовольнити, представника потерпілих, який не заперечував щодо проведення апеляційного розгляду у відсутності його довірителів, а також не заперечував щодо скарги та просив задовольнити її, думку прокурора, апеляційний суд доходить до наступного висновку.
Відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, правильність висновків суду щодо доведеності його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, учасниками судового розгляду не оспорюється, то у зв'язку з цим згідно із положеннями ч.1 ст.404 КПК України, підстави для перегляду вироку, в цій частині - відсутні.
Не оспорюються також вид (позбавлення волі) та розмір (4 роки) призначеного основного покарання.
Водночас, обвинувачений у поданій апеляційній скарзі вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі винного внаслідок суворості і, відповідно вважає, що є цілком законні підстави для звільнення його від відбування призначеного основного покарання на підставі ст.75 КК України, тобто не пов'язане із реальним його відбуттям, а також не призначення додаткового покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України.
Апеляційний суд перевіряючи оскаржуваний вирок в межах апеляційних доводів доходить висновку, що суд першої інстанції вирішуючи питання призначення покарання обвинуваченому, не повній мірі дотримався вимог ст.ст.50, 65 КК України.
З цього приводу зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України, які визначають мету та загальні засади призначення покарань, п.п.1, 2 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд призначає покарання у межах санкції статті (частини) статті Особливої частини Кодексу та з врахуванням вимог положень Загальної частини цього Кодексу. При цьому, суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Крім того, Пленум Верховного Суду України у п.20 своєї постанови №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснив, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення кримінального правопорушення, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Приписами ст.75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст.403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч.3 ст.127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 вид та розмір основного покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України, місцевий суд в цілому дотримався зазначених вимог кримінального закону та роз'яснень ПВСУ.
Санкція ч.2 ст.286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
З врахуванням положень ст.12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, у вчиненні якого обвинувачується та визнаний винним ОСОБА_7 відноситься до категорії тяжких злочинів, а за формою вини є необережним. Наслідки, які настали від його вчинення в даному кримінальному провадженні - це заподіяння потерпілому ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, які спричинили його смерть.
Як вбачається із вироку суду, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції послався на наявність обставини, що пом'якшує покарання (активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення) та відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також на те, що обвинувачений є особою молодого віку, за місцем проживання характеризується з позитивної сторони, до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався, не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відповідно до досудової доповіді - виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття покарання.
Зазначено у вироку і про врахування думки потерпілих у сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України, а також поведінки потерпілого ОСОБА_11 , який керував мотоциклом і також порушив ПДР.
В ході апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 вказував про те, що щиро розкаюється у вчиненому, осуджує свою дії, бажає виправити негативні наслідки від злочину, що відповідно і робить, просив і просить вибачення у потерпілих з приводу того, що сталось, а також обіцяє в майбутньому не вчиняти будь-яких протиправних дій у тому числі і не порушувати ПДР, що й на думку колегії суддів є обставинами, що пом'якшують його покарання в розумінні ст.66 КК України.
На даний час апеляційним судом встановлено також і те, що обвинувачений ОСОБА_7 повністю відшкодував потерпілим моральну шкоду по 300 000 грн. та понесені ними витрати на правову допомогу в розмірі 12 000 грн., що підтверджуються відповідними заявами від 12.06.2024, доданими до апеляційної скарги, та підтверджено в судовому засіданні представником потерпілих ОСОБА_9 . Будь-яких претензій матеріального чи морального характеру потерпілі до обвинуваченого на даний час не мають.
Сам же представник потерпілих в ході апеляційного розгляду не заперечував апеляційних доводів та просив суд не призначати обвинуваченому реальну міру покарання, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, а також не призначати додаткового покарання. Така позиція підтримана і потерпілими у поданих до суду заявах.
Зважаючи на викладені обставини, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання про можливість визнання обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, окрім активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, що визнано місцевим судом, ще й щире каяття та повне відшкодування шкоди потерпілим.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вказані обставини значно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_7 кримінального правопорушення.
Проте, суд першої інстанції призначаючи покарання ОСОБА_7 та вказуючи, що його виправлення та перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, належним чином і в повній мірі не врахував вищевказаних обставин в їх сукупності.
А тому, при вирішенні можливості застосування до обвинуваченого інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ст.75 КК України належним чином та у повному обсязі враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер дій, які він вчинив і, які вчинені були потерпілим ОСОБА_11 під час керування мотоциклом, вищевказані дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують покарання, відсутність обтяжуючих покарання обставин та інші обставини справи.
Колегія суддів вважає, що вищевказані обставини в своїй сукупності дають суду цілком законні підстави для звільнення ОСОБА_7 від призначеного основного покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з випробуванням на підставі ст.75 КК України, із встановленням 3-річного іспитового строку та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 цього ж Кодексу.
На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, таке покарання буде справедливим, відповідатиме вимогам закону, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а покладення на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України дозволить здійснювати контроль з боку уповноваженого органу з питань пробації за поведінкою засудженого.
Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16.10.2008) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
А Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
Таким чином, призначене обвинуваченому ОСОБА_7 основне покарання саме в тому розмірі, який визначений судом першої інстанції, однак із застосуванням положень ст.ст.75, 76 КК України, апеляційний суд вважає таким, що повністю відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Окрім того, апеляційний суд вважає, що беручи до уваги усі вищенаведені обставини в їх сукупності, обвинуваченому можливо не призначати додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, яке передбачено санкцією ч.2 ст.286 КК України.
Враховуючи вищенаведені обставини та норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що призначене обвинуваченому основне покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі ближче до мінімальної межі та із застосуванням ст.75 КК України, а також без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, повністю буде відповідати тяжкості вчиненого і особі винного.
З цих підстав вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині покарання на підставі п.1 ч.1 ст.408 КПК України.
В іншій частині оскаржуваний вирок слід залишити без змін.
У зв'язку з цим, апеляційна скарга обвинуваченого підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 травня 2024 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання, - змінити.
Залишити ОСОБА_7 покарання призначене за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з іспитовим строком на 3 (три) роки, якщо він під час цього строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 травня 2024 року, - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення апеляційним судом, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий
Судді