06 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/10266/24 пров. № А/857/21486/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Костецький Н.В.), ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи м. Львові 31 липня 2024 року, у справі №380/10266/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,
14.05.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , просив: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні його з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , в особі її командира ОСОБА_2 , звільнити його з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»; зобов'язати військову частину в особі її командира виключити його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , та направити його особову справу до відповідного РТЦК та СП за місцем його реєстрації для постановки на військовий облік.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року в позові відмолено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на відсутність у висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, складеному ЛКК КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» Бориславської міської ради, інформації про необхідність постійного догляду за ОСОБА_3 , отже доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивачем не надано. Щодо довідки №331 від 15.03.2024, виданої ЛКК КНП «ЦМЛ м. Борислава» Бориславської міської ради, то така на переконання суду першої інстанції не затверджена жодним із нормативно-правових актів у сфері охорони здоров'я, внаслідок чого суд не може вважати таку належним та допустимим доказом на підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за ОСОБА_3 . Щодо довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №716434 від 17.04.2024, видану КНП ЛОР «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи «Дрогобицька міжрайонна МСЕК», суд першої інстанції зробив висновок, що такий, у контексті підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», не може слугувати підставою для звільнення позивача із військової служби, оскільки не містить висновку МСЕК про потребу ОСОБА_3 , як особи з інвалідністю першої Б групи, у постійному сторонньому догляді, натомість у ній зазначено «потребує часткового стороннього догляду». Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог суперечить законодавчим нормам, якими визначено повноваження ЛКК та МСЕК та встановленими формами підтверджуючих медичних документів у тому числі довідок. Скаржник вказує, що факт наявності у ОСОБА_3 , 1935 р. н. (бабусі позивача) І першої Б групи інвалідності загального захворювання та необхідності стороннього догляду за висновками МСЕК та ЛКК судом підтверджено та не спростовано, однак постановлене рішення з надуманих причини суперечить викладеним у мотивувальній частині рішення положенням. Скаржник вважає, що ним подано усі необхідні докази до рапортів про звільнення на підтвердження того, що наявні підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і необхідність залишення його без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, призваним на військову службу по мобілізації, та проходить таку у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями із військового квитка позивача серії НОМЕР_2 від 26.09.2022.
21.03.2024 року позивач подав перший рапорт по команді відповідачу та просив звільнити його з лав Збройних Сил України у зв'язку із сімейними обставинами в порядку визначеному Законом, а саме у зв'язку із сімейними обставинами (його рідна баба ОСОБА_3 , 1935 р. н., потребує сторонньої допомоги та догляду) відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: через такі сімейні обставини або інші поважні причини, під час воєнного стану, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
До рапорту позивачем було долучено наступні документи: копію паспорта та довідки РНОКПП ОСОБА_1 ; копію витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 ; копію військового квитка ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію паспорта та довідки РНОКПП ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 ; копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_5 ; копію свідоцтва про зміну імені ОСОБА_5 ; копію пенсійного посвідчення ОСОБА_5 ; копію свідоцтва про розірвання шлюбу батьків; копію Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища ОСОБА_4 ; довідку ЛКК №331 від 15.03.2024 року; висновок про наявність конгітивних порушень № 331 від 15.03.2024 р.; довідку про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщення/будинку осіб №423-ц від 18.03.2024 р.; Акт про встановлення факту догляду за перестарілою особою від 19.03.2024 року; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_6 .
Листом від 25.03.2024 №823/489/844пс відповідач залишив рапорт позивача від 21.03.2024 без реалізації, мотивуючи тим, що наданий висновок ЛКК від 15.03.2024 вказує на рекомендацію щодо отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи для громадянки ОСОБА_3 . З проведеного аналізу ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядовою і начальницького складу» виходить, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою повнолітньою особою підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії. Відповідно до наданих документів, зокрема висновку ЛKK від 15.03.2024 року, громадянці ОСОБА_3 дано рекомендації щодо отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. При тому відповідно до наданих документів гр. ОСОБА_3 1935 р. н., тобто є повнолітньою особою. Також, з аналізу документів доданих до рапорту командування військової частини не може зробити висновків щодо відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний сторонній догляд за гр. ОСОБА_3 . Крім того, документами наявними в рапорті підтверджується наявність у позивача матері гр. ОСОБА_7 .
19.04.2024 року позивачем подано відповідачу повторний рапорт, долучивши до нього необхідну Довідку до акта огляду МСЕК (медико-соціальної експертної комісії) серія 12ААГ № 716434 від 17.04.2024 року в якій зазначено, що його баба ОСОБА_3 є інвалідом І групи «Б» (безтерміново) та зазначив, що інших родичів у них не має, на підтвердження чого додатково долучив такі документи: копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 від 13.03.2024 р. ОСОБА_5 (серія НОМЕР_4 ); копію довідки з місця проживання з перекладом ОСОБА_5 (матері); копію витягу із запису акту про одруження ОСОБА_5 (матері) (з перекладом); копію свідоцтва про розірвання шлюбу батьків; копію свідоцтва про народження ОСОБА_8 ; копію посвідчення особи (Республіка Італія) ОСОБА_8 (з перекладом); копії витягів з Актів про народження на двох дітей ОСОБА_8 (з перекладом); копію довідки від 28.03.2024 р. з Акушерсько-гінекологічного спеціалізованого кабінету м. Неаполь (з перекладом); копію довідки МСЕК серія 12 ААГ № 716434 від 17.04.2024 року ОСОБА_3 ; довідку про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщення/будинку осіб №505-ц від 16.04.2024 р.; Акт про встановлення факту догляду за інвалідом від 17.04.2024 року.
За результатом розгляду повторного рапорту позивача, відповідач листом від 28.04.2024 № 823/489/1081пс відмовив у його задоволенні у зв'язку із відсутністю підстав. Зазначив, що Міністерство охорони здоров'я України листом до Міністерства оборони України було доведено роз'яснення про форми документів, які підтверджують потребу у постійному сторонньому догляді. Так, у зазначеному листі зазначається що потребу особи з інвалідністю І ( першої) АБ групи у постійному сторонньому догляді визначає МСЕК у Довідці до акту огляду МСЕК (форма 157-1/0, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2012 року №577). Аналіз доданих до рапорту документів показав що бабця позивача, ОСОБА_3 , згідно з Довідкою до акту огляду МСЕК № 716434, виданою Дрогобицькою міжрайонною МСЕК 17.04.2024 року дійсно визнана інвалідом І Б групи. Разом з тим у графі 12 Довідки «Висновок про умови та характер праці» вказано що вона потребує часткового стороннього догляду, що не відповідає вимогам до звільнення військовослужбовця, який проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період з військової служби, визначеним у підпункті «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Не погоджуючись з відмовою у звільненні з військової служби у запас за сімейними обставинами, позивач звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом №2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Частинами першою, другою, четвертою, шостою статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Так, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті. Пунктом першим визначені підстави звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до тепер.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Так, спірні правовідносини виникли у зв'язку із оскарженням дій відповідача, що виразились у відмові звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку необхідністю здійснення догляду за його бабусею.
Згідно частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі - Положення), право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 233 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення).
Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі - Інструкція № 170), визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Згідно пункту 12.1 Інструкції №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції №170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції № 170).
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п'ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах визначених в Законі № 2232-XII.
Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII в редакції на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час воєнного стану: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Системний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з наявністю хворих родичів, які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 затверджено «Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі - Перелік № 413) надано роз'яснення, які саме можуть бути сімейні обставини, та відповідно які документи необхідно подати.
Відповідно до пункту 6 Переліку №413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько- консультативної комісії для осіб до 18 років.
В примітці до вказаного вище переліку визначено, що члени сім'ї військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу - особи, внесені в особову справу військовослужбовця або особи рядового чи начальницького складу: дружина (чоловік), діти, батьки та батьки дружини (чоловіка), які перебувають на його утриманні.
Отже, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за родичами військового, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, позаяк необхідність постійного стороннього догляду підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
При цьому, саме на наявності висновку МСЕК як належного медичного документу, який підтверджує необхідність стороннього догляду за хворим, наголошує Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 у справі №п/811/1375/16.
Відтак, необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, висновком лікарсько-консультативної комісії може бути підтверджено необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною.
Зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку, що обставини щодо необхідності постійного стороннього догляду за особами, які є старшими 18 років, мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є бабусею позивача.
Як встановлено судом першої інстанції позивачем на підтвердження вищезазначених обставин до рапорту про звільнення додано висновок ЛКК (форма № 080-4/о) №331 від 15.03.2024, виданий КНП «ЦМЛ м. Борислава» Бориславської міської ради, відповідно до якого бабусі позивача ОСОБА_3 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи та довідку №331 від 15.03.2024, видану ЛКК КНП «ЦМЛ м. Борислава» Бориславської міської ради, відповідно до якої бабуся позивача ОСОБА_3 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
При повторному зверненні позивачем долучено довідку МСЕК серії 12 ААГ №716434 від 17.04.2024, виданої КЗ ЛОР «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи «Дрогобицька міжрайонна МСЕК», ОСОБА_3 встановлено І першу Б групу інвалідності загального захворювання. Згідно висновку МСЕК потребує часткового стороннього догляду.
При цьому, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає «Положення про медико-соціальну експертизу», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317).
Підпунктом 1 пункту 11 Положення №1317 встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV «Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (далі - Порядок №189), ЛКК видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) до досягнення дитиною 16-річного віку.
Разом з тим, підпунктами 2-3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 189 передбачено, що до основних завдань ЛКК належить здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності та надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження.
Відтак, МСЕК наділені більш ширшими повноваження та мають право формувати висновок для осіб віком понад 18 років за результатами розгляду документів, а ЛКК лише висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Враховуючи наведене вище апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на довідку до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №716434 від 17.04.2024, видану КНП ЛОР «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи «Дрогобицька міжрайонна МСЕК», можна дійти висновку що така, у контексті підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», не може слугувати підставою для звільнення позивача із військової служби, оскільки не містить висновку МСЕК про потребу ОСОБА_3 , як особи з інвалідністю першої Б групи, у постійному сторонньому догляді, натомість у ній зазначено «потребує часткового стороннього догляду».
Щодо рекомендацій у постійному сторонньому догляді для ОСОБА_3 , що викладено у висновку ЛКК від 15.03.2024, виданого КНП «ЦМЛ м. Борислава», то такі не можуть братись до уваги ще й тому, що у довідці МСЕК від 17.04.2024, яка була датована місяцем пізніше, зазначено про потребу у частковому сторонньому догляді.
Відтак є всі підстави дійти висновку про те, що інформація, яка викладена у довідці МСЕК від 17.04.2024 є тією, що відтворювала реальний фізичний стан та потреби особи з інвалідністю першої Б групи, яка є бабусею позивача.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, на підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, позивачем було надано низку документів, з яких вбачається наступне.
Так, у бабусі позивача, є донька ОСОБА_5 ( ОСОБА_9 ) мати позивача, яка проживає за кордоном, що підтверджується довідкою з місця проживання від 22.03.2024. Також, у бабусі позивача є онука ОСОБА_8 , яка згідно матеріалів справи також проживає закордоном.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до положень частин 1,3 статті 172 Сімейного кодексу України (далі СК України), дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.
Згідно положень ст. 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Частиною 1 статті 264 СК України передбачено, що внуки, правнуки зобов'язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда.
Частиною 1 статті 266 СК України встановлено, що повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.
З системного аналізу зазначених положень СК України колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що піклування про батьків є першочерговим обов'язком їх дітей. В свою чергу, внуки зобов'язані піклуватись про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда тільки у випадках відсутності у них чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина, або наявності у зазначених осіб поважних причин, з яких ці не можуть надавати їм належного утримання.
Суд апеляційної інстанції вважає, що факт перебування ОСОБА_4 за кордоном, беззаперечно не свідчить, що така особа не може здійснювати догляд за хворою матір'ю, оскільки її обов'язок забезпечити догляд за нею самостійно, або ж на професійній основі.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що іншої інформації, окрім місця проживання, яка б свідчила про неможливість доньки забезпечити догляд за матір'ю, матеріали справи не містять. Аналогічні висновки можна зробити і щодо онуки ОСОБА_10 .
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду 31 липня 2024 року у справі №380/10266/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко