06 листопада 2024 року Київ № 320/3696/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 1), у якому просила суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-VІ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 27.10.1992 по 31.12.2003, призначити пенсію за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 28.06.2023, та провести виплати з дня її призначення.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що має право на призначення пенсії з 28.06.2023 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області безпідставно не зараховано до її трудового стажу періоди роботи на відповідних посадах із 27.10.1992 по 31.12.2003, у зв'язку із цим безпідставно відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Позивач зазначає, що вказані періоди роботи підтверджуються належними та допустимими доказами, а саме, записами у трудовій книжці.
Суд своєю ухвалою від 29.01.2024 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач 1 надіслав до суду відзив на позовну заяву з матеріалами пенсійної справи позивача, у якому зазначено, що заяву позивача про призначення пенсії було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області та правомірно відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Ухвалами суду від 27.02.2024 та від 30.09.2024 залучено до участі у справі в якості співвідповідачів Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатський області (далі - відповідач 2) та Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 3).
Від відповідача 2 до суду надійшли копії матеріалів відмовної пенсійної справи позивача та відзив на позовну заяву, відповідно до якого просили суд відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому.
Від відповідача 3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просили суд відмовити у задоволенні позову. Стверджували відсутність правових підстав для зарахування спірного періоду до трудового стажу позивача, та як наслідок, відсутність підстав для призначення пенсії за віком. Зазначили, зокрема серед іншого, що згідно з поданими документами загальний (страховий) стаж позивача становить 21 рік 05 місяців 05 днів. Вік 60 років 02 місяці 08 днів на дату звернення. При аналізі поданих документів до страхового стажу згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 11.08.1980 не зараховано періоди роботи позивача: період роботи на посаді адвоката з 27.10.1992 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позов підтримала, просила суд позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії СО515481.
20.06.2023 позивач вперше звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначенням пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення від 27.06.2023 № 262740009483 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
11.07.2023 позивач повторно звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначенням пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності, рішенням про відмову у призначенні пенсії від 18.07.2023 № 262740009483 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідної кількості страхового стажу.
05.09.2023 позивач втретє звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначенням пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення від 14.09.2023 № 262740009483 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Крім того, судом установлено, що позивач вчетверте звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою від 21.09.2023 про призначенням пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності, рішенням про відмову у призначенні пенсії від 28.09.2023 № 262740009483 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідної кількості страхового стажу.
08.12.2023 позивач вп'яте звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначенням пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення від 12.12.2023 № 262740009483 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Оскільки спірним у цій справі є період із 27.10.1992 по 31.12.2003, який відповідає предмету спору, тож суд надає оцінку правомірності прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, за принципом екстериторіальності, рішення від 14.09.2023 № 262740009483.
У цьому рішенні зазначено, що вік заявниці становить 60 років 2 місяці 8 днів. Необхідний страховий стаж згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 30 років.
Страховий стаж позивача - 21 рік 5 місяців 5 днів.
За доданими документами до страхового стажу згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 11.08.1980 не зараховано періоди роботи позивача на посаді адвоката з 27.10.1992 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату згідно підтверджених документів - 28.06.2028. Після повторного звернення за призначенням пенсії з додатковими документами право на пенсійну виплату буде переглянуто.
Суд зазначає, що указаний період із 27.10.1992 по 31.12.2003 є спірним, відповідає предмету спору, тож оцінка іншим доводам оскаржуваного рішення та іншим рішенням відповідачів не надається, оскільки такі не є спірними.
Не погоджуючись із рішенням відповідача 3 про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.
Спірні правовідносини регулюються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058- IV) визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
За правилами статті 26 Закону України № 1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України та статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Тобто, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами тільки у випадках відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Абзацами 1-2 пункту 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За нормами пунктів 2.3, 2.4 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд уважає, що не дотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для посадової особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка до таких порушень не мала будь-якого відношення.
Певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть слугувати беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні вказаних період роботи до страхового стажу.
Законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду її роботи, відповідач 3 вказує, що за доданими документами до страхового стажу згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 11.08.1980 не зараховано періоди роботи позивача на посаді адвоката з 27.10.1992 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 11.08.1980, у період із 27.10.1992 по 31.12.2003 позивач прийнята членом Київської міської колегії адвокатів та направлена працювати адвокатом жл юридичної консультації Дарницького району м. Києва. 18.04.2016 позивач була звільнена за власним бажанням.
Достовірність наведених записів сумніву не викликає.
Суд констатує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача, та свідчать про послідовність хронології подій періодів її роботи.
У свою чергу, суд зазначає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, при цьому судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності, будь-то наявність будь-яких виправлень, закреслювань, тощо у трудовій книжці позивача, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити позивача її конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці чи незазначення підстави звільнення у трудовій книжці може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці.
Окрім цього, відповідачем не вказано жодних інших підстав, за яких оформлення записів у трудовій книжці робить їх недійсними або сумнівними.
Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування оскаржуваних періодів роботи позивача до його страхового стажу.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач надала докази, які не спростовані відповідачем 3, про те що період її роботи з 27.10.1992 по 31.12.2003 підлягає зарахуванню до страхового стажу та має бути врахований органом Пенсійного фонду України при призначенні пенсії за віком.
Інші доводи відповідача 3 не спростовують висновків суду.
Суд зазначає, що враховуючи страховий стаж, зарахований органом Пенсійного фонду України (25 років 5 місяців 5 днів), а також те, що позивач «докупила» 2 роки та 1 місяць шляхом сплати єдиного внеску згідно з договором про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування від 01.08.2023 № 02326569100044, укладеного з відповідачем 1, та неправомірну відмову в зарахуванні періоду роботи позивача з 27.10.1992 по 31.12.2003, то загальний страховий стаж позивача є більшим за необхідний для призначення пенсії, що у свою чергу, дає позивачу право на призначення пенсії за віком відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо дати, з якої позивач набула право на призначення пенсії за віком, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія за віком призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Ураховуючи первинну дату звернення позивача до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії - 20.06.2023, та дату народження позивача - 27.06.1963, суд доходить висновку про те, що пенсію за віком слід призначити саме з 28.06.2023.
Підсумовуючи викладене, суд уважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.09.2023 № 262740009483 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 27.10.1992 по 31.12.2003, призначити пенсію за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 28.06.2023, та провести виплати з дня її призначення.
Згідно із часиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Ураховуючи те що, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області не надано суду доказів на підтвердження правомірності своєї відмови, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.
У силу приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, як суб'єкта владних повноважень, яким прийнято оскаржуване рішення.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.09.2023 № 262740009483 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) період роботи з 27.10.1992 по 31.12.2003, призначити пенсію за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 28.06.2023, та провести виплати з дня її призначення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ: 13814885; місцезнаходження: 79016, Львівська обл., м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.