Справа № 463/10376/24
Провадження № 1-кс/463/8711/24
про скасування арешту майна
06 листопада 2024 року слідчий суддя Личаківського районного суду м.Львова ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні за № 72023140000000086 від 20.04.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України,
адвокат ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова з клопотанням про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 23.11.2023 року у кримінальному провадженні за № 72023140000000086 від 20.04.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.
Клопотання мотивує тим, що ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 23.11.2023 року, накладено арешт на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 4624583300:02:000:0046, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування. Вважає, що на даний час потреба у збереженні арешту на вказане майно відпала, а відтак, такий підлягає скасуванню виходячи з наступного. Зазначає, що ОСОБА_4 набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі рішення Сесії Сколівської міської ради Львівської області № 2216 від 07.12.2021 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки, цільове призначення якої - 01.03 для ведення особистого селянського господарства. Дане рішення є чинним та не скасоване. На даний час відсутні будь-які докази, що арештована земельна ділянка набута у власність протиправним шляхом або внаслідок вчинення кримінального чи іншого правопорушення. На даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, який є добросовісним набувачем, не немає жодного процесуального статусу у даному кримінальному провадженні. Окрім цього, земельна ділянка безпосередньо не містить слідів вчинення злочину, не може бути прихована чи переміщена (що може створити ризик неможливості проведення слідчих дій за необхідності), у випадку необхідності перевірки законності процесу набуття чи переходу права власності на земельну ділянку - відповідна інформація/документація міститься у Державних реєстрах та земельному кадастрі і може бути досліджена. Накладення арешту на майно позбавляє власника ОСОБА_4 , як добросовісного набувача, у повному обсязі користуватись своїм майном. А тому, просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 23.11.2023 року у справі № 463/6770/23, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 4624583300:02:000:0046.
Представник заявника - адвокат ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду клопотання повідомлений належним чином. Разом з тим, 06.11.2024 року подав слідчому судді заяву про розгляд справи без його участі та без участі заявника, клопотання підтримують та просять таке задовольнити.
Детектив Підрозділу детективів (на правах самостійного Управління) Територіального управління БЕБ у Львівській області ОСОБА_6 будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду клопотання, в судове засідання не з'явився. Разом з тим, 06.11.2024 року подав слідчому судді заяву про розгляд клопотання без його участі. У заяві зазначив, що заперечує проти скасування арешту, оскільки досудове розслідування триває, дана земельна ділянка визнана речовим доказом.
Враховуючи те, що в судове засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду клопотання, а тому, суд вважає за можливим розглянути клопотання у їх відсутності відповідно до вимог ст.174 КПК України на підставі наявних у справі документів.
Згідно з ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Вивчивши та дослідивши матеріали клопотання про скасування арешту майна, додані документи, матеріали клопотання про арешт майна, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Слідчим суддею встановлено, що детективами Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 72023140000000086 від 20.04.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.
Під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 23.11.2023 року, накладено арешт на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 4624583300:02:000:0046, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування.
Слідчий суддя постановляючи дану ухвалу виходив з того, що вказане майно є речовим доказом, могло зберегти на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, з метою недопущення настання наслідків, які можуть перешкодити досягненню мети кримінального провадження.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Згідно з ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Відповідно до ст.16 КПК України - позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Сукупність наведеної норми свідчить, що будь-яка процесуальна дія слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинена під час досудового розслідування, має відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.
При вирішенні питання про скасування арешту майна, слідчий суддя враховує вимоги чинного законодавства, щодо судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов'язки, запобігає зловживанню стороною обвинувачення її повноваженнями з метою збереження рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.
Разом з тим, відповідно до ст.28 КПК України - під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч.3 ст.28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечується прокурором.
Відповідно до ст.131 КПК України - заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно ч.ч.1, 2 ст.100 КПК України - речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю.
Згідно з ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно положень ч.1 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Відповідно до положень ч.6 ст.22 КПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
З аналізу вказаних положень вбачається, що слідчий, прокурор зобов'язані самостійно обстоювати їх позицію, щодо необхідності застосування чи подальшого застосування арешту майна.
Детектив Підрозділу детективів (на правах самостійного Управління) Територіального управління БЕБ у Львівській області ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився та в достатній мірі не обґрунтував позицію органу досудового розслідування щодо необхідності подальшого застосування арешту майна в повному обсязі, оскільки жодних доказів про призначення та проведення відносно вказаного майна відповідних експертиз, слідчих та процесуальних дій чи встановлення нових обставин, які б свідчили про протиправність дій під час набуття права власності на нього не надав.
Разом з тим, детектив ОСОБА_6 у поданій заяві зазначив, що заперечує щодо скасування арешту майна, оскільки досудове розслідування кримінального провадження триває, земельна ділянка визнана речовим доказом, що свідчить про те, що дана земельна ділянка з моменту накладення на неї арешту продовжує мати значення у кримінальному провадженні та в органу досудового розслідування на даний час існує потреба у збереження її арешту.
Однак, подальше утримання земельної ділянки під арештом, шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування, не вбачається за доцільне, оскільки порушує баланс між втручанням у права та свободи особи і потребами досудового розслідування. Слідчий суддя вважає, що потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у право власності та подальше застосування заходів забезпечення кримінального провадження суперечить вимогам ч.3 ст.132 КПК України.
Слідчим суддею встановлено, що рішенням Сколівської міської ради Львівської області XVI Сесії VIIІ скликання № 2216 від 07.12.2021 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки (адреса: АДРЕСА_1 ), (цільове призначення - 01.03 для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 4624583300:02:000:0046, площею 0,2914 га, (адреса: АДРЕСА_1 ) цільове призначення - 01.03 для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
На час розгляду клопотання про скасування арешту майна незаконність набуття права власності ОСОБА_4 на арештовану земельну ділянку не встановлена судом (судові справи чи відомості про оскарження рішення міської ради відсутні), ОСОБА_4 є добросовісним набувачем.
Відповідно до положень ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року; також рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52).
Касаційний цивільний суд у постановах від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16-ц та від 20.05.2020 у справі № 199/8047/16-ц вказав, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод». Аналогічна позиція міститься в Постанові КГС ВС від 18 лютого 2021 року у справі № 14/5026/1020/2011.
Накладення арешту на майно ОСОБА_4 шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування ним є непропорційним втручанням у його право власності та створює перешкоди у вільному використанні свого майна.
Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Слідчому судді також не надано доказів та не доведено існування правових підстав для подальшого збереження арешту майна у повному обсязі. У судовому порядку підстава набуття права власності (рішення Сколівської міської ради Львівської області № 2216 від 07.12.2021 року) не оскаржувалось та на даний час відомості про його оскарження відсутні. Тобто станом на листопад 2024 року воно є чинним.
Також встановлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває понад рік, у вказаному кримінальному провадженні жодній особі про підозру не повідомлено. Варто зауважити, що зазначений захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, його межі у часі окреслені строками досудового розслідування.
Слідчим суддею при розгляді даного клопотання враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема, правова позиція ЄСПЛ у справі «AKSHIN GARAYEV v. AZERBAIJAN» від 02.02.2023, заява №30352/11. Власник приватної компанії скаржився на те, що постійне і тривале утримання майна, що належить його компанії, в якості речових доказів у кримінальному провадженні, порушувало його право на мирне володіння своїм майном. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що оскільки утримання майна Заявника як доказу є заходом, який тимчасово обмежує користування та розпорядження майном, цей захід має бути передбачений національним законодавством, переслідувати законну мету та бути їй пропорційним. Водночас також повинно існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, в тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається в понятті «справедливого балансу», який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв'язку з цим. У справі Заявника Суд взяв до уваги, що кримінальне провадження залишалося призупиненим без проведення активних слідчих дій та без можливості переоцінити подальшу необхідність збереження речових доказів. При цьому, Суд врахував значну вартість цього майна. Як наслідок, ЄСПЛ констатував, що у цій справі не було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та інтересами Заявника, оскільки він був зобов'язаний нести надмірний тягар внаслідок тривалого утримання його майна як доказу.
Таким чином, позбавлення добросовісного власника майна можливості розпоряджатися власністю, як захід забезпечення кримінального провадження, порушує право власності та суперечить ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому випадку, коли у кримінальному провадженні відсутні підстави, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння майном у контексті забезпечення «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту прав конкретної особи фізичної чи юридичної особи.
Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги мету накладення арешту - забезпечення збереження речових доказів, оцінюючи розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження з метою запобігання порушення справедливого балансу між інтересами власника майна, гарантованими йому законом і завданнями цього кримінального провадження, тривалість досудового розслідування, під час якого ОСОБА_4 позбавляється можливості користуватися своїм майном, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання підлягає до задоволення частково, оскільки на даний час триває досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 72023140000000086 від 20.04.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, таке майно визнано речовим доказом, а тому, слід скасувати арешт на майно в частині заборони користування і володіння земельною ділянкою з кадастровим номером 4624583300:02:000:0046.
Керуючись ст.ст.170, 171, 173, 174, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -
клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні за № 72023140000000086 від 20.04.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України - задовольнити частково.
Скасувати арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 23.11.2023 року (справа № 463/6770/23), а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 4624583300:02:000:0046, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , в частині заборони користування і володіння вказаним майном.
В іншій частині ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 23.11.2023 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні за № 72023140000000086 від 20.04.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1