29 жовтня 2024 року
м. Харків
справа № 619/1365/21
провадження № 22-ц/818/2619/24
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - керівник Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція»
відповідачі - Солоницівська селищна рада Харківського району Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 січня 2022 року у складі судді Овсяннікова В.С.,-
В березні 2021 року керівник Дергачівської окружної прокуратури Харківської області звернувся до суду в інтересах держави в особі: Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з вказаним позовом.
Позов мотивовано тим, що Дергачівською місцевою прокуратурою 15.03.2017 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017221280000016 та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області XLVIII сесії V скликання №4 від 30.07.2009, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,15 га по по АДРЕСА_1 .
В подальшому, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР №089757, та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №010969300235 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.
Проте, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення Данилівського дослідного держлісгоспу (на даний час ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), в межах кварталу Дергачівського лісництва, згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування.
Керівник Дергачівської окружної прокуратури вважає, що вказане рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області щодо надання земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , прийнято в порушення вимог ст.ст. 20, 116, 118, 122, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК), ст. 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК) за відсутності відповідного рішення Харківської обласної державної адміністрації щодо вилучення із постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» спірної земельної ділянки та без попередньої зміни цільового призначення земельних ділянок.
Оскільки рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області XLVIII сесії V скликання №4 від 30.07.2009 про передачу земельної ділянки у власність, яке слугувало підставою для подальшого оформлення державного акту на право власності на зазначену земельну ділянку серії ХР №089757, є незаконним, то відповідний державний акт на право власності не відповідає закону та порушує права власника, тому зазначений державний акт необхідно визнати недійсним.
Позивач вказує, що спірна земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу від 07.09.2009 відчужена ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . Проте, вказаний договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки сторонами в момент вчинення правочину недотримано вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України.
Враховуючи викладене просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області XLVIII сесії V скликання №4 від 30.07.2009 про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,15 га по АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХР №089757, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області №010969300235;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 6322057600:00:002:0264, площею 0,15 га, укладений 07.09.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано в реєстрі №3480, скасувавши його державну реєстрацію;
- зобов'язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6322057600:00:002:0264, площею 0,15 га, яка розташована за межами населеного смт Солоницівка Харківського району Харківської області у відання держави та постійне користування Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Вирішити питання судового збору.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 18 січня 2022 року позов задоволено повністю.
З вказаним судовим рішенням не погодилася ОСОБА_2 та подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не було доведено належними доказами, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду.
Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, звернувшись до суду лише в 2021 році, оскільки спірні правовідносини виникли у 2009 році, окрім того прокурор не скористався своїм правом пред'явити цивільний позов в рамках кримінальної справи.
ОСОБА_2 вважає, що даний позов є віндикаційним, так як прокурор, однією із вимог ставить витребування майна з чужого незаконного володіння, тому до даних правовідносин слід застосовувати загальний строк позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу керівник Дергачівської окружної прокуратури К. Шевцова просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 січня 2022 року - в частині позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, заявлених в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», скасувати, позов в цій частині залишено без розгляду.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 січня 2022 року в частині задоволення позовних вимог керівника Харківської місцевої прокуратури, заявлених в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України до Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, зобов'язання повернути земельну ділянку - відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 21 березня 2023 року в частині позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України про зобов'язання повернути земельну ділянку скасовано і направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В решті постанову Полтавського апеляційного суду від 21 березня 2023 року залишено без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення після перегляду справи Верховним Судом в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судовго рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області XLVIII сесії V скликання №4 від 30.07.2009 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в межах населених пунктів на території Солоницівської селищної ради та безоплатно передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,15 га по АДРЕСА_1 . (а.с. 28-29)
На підставі цього рішення ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХР № 089757 з кадастровим номером 6322057600:00:002:0264, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області за № 010969300235.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.09.2009 на підставі договору купівлі-продажу право власності на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_2 .
Дергачівською місцевою прокуратурою 15 березня 2017 року внесено відомості до ЄРДР за №42017221280000016 та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення земельних ділянок на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що земельна ділянка загальною площею 0,15 га з кадастровим номером 6322057600:00:002:0264, яка передана у власність ОСОБА_1 , відноситься до земель лісогосподарського призначення.
Відповідно до листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» №30 на а.с. 19, яким проведено лісовпорядні роботи (геодезичне дослідження) земельна ділянка з кадастровим номером 6322057600:00:002:0264, загальною площею 0,15 га, що розташована на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, повністю знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення Данилівського дослідного держлісгоспу (на даний час ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), в межах кварталу Дергачівського лісництва, згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування.
Згідно листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» №4 від 04.01.2021 щодо розташування земельних ділянок, зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 6322057600:00:002:0264, відносно земель лісового фонду вказана земельна ділянка має частковий перетин з межами кв. 376 Дергачівського лісництва ДП «ХЛНДС», орієнтовна площа перетину становить 0,15 га. (а.с. 143-145)
Відповідно до листа Відділу у Дергачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 24.04.2017 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322057600:00:002:0264 було зареєстроване за ОСОБА_1 , 27.10.2009 відбувся перехід права власності до ОСОБА_2 (а.с. 24-27)
Щодо позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської ОДА, Державного агентства лісових ресурсів України про зобов'язання повернути земельну ділянку.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2009 рік), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України).
Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина перша статті 1 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).
Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Водночас у частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.
Відповідно до статті 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що на час винесення оскаржуваного рішення Солоницівської селищної ради XLVIII сесії V скликання № 4 від 30 липня 2009 року спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду Данилівського дослідного держлісгоспу (ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), тому рішення про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду мала приймати обласна державна адміністрація, за погодженням із землекористувачем.
Проте, відповідного розпорядження Харківської ОДА про вилучення спірної земельної ділянки з земель державного лісового фонду матеріали справи не містять, тому спірна земельна ділянка державного лісового фонду, що розташована на території Солоницівської селищної ради, неправомірно вибула із володіння держави та землекористувача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки при її вилученні у попереднього користувача та зміні її цільового призначення Солоницівською селищною радою не було дотримано вимог статті 149 ЗК України та статті 59 ЛК України.
Також згідно схеми розташування спірної земельної ділянки з нанесеними межами кварталу 376 Дергачівського лісництва та викопіювання з лісовпорядного планшету 2014 року встановлено, спірна земельна ділянка знаходилася на території Солоницівської селищної ради, відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебувала у користуванні у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); постанова Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).
Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.12)).
Судова колегія врахувала зазначені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, та на підставі наданих представником прокуратури поясень встановила, що позивач звернувшись до суду з позовому про повернення спрної земельної ділянки хоче досягнути результату її витребування на користь держави.
На виконання вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження наявності підстав для задоволення позову , оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею.
В суді першої інстанції ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 проти позову заперечувала в тому числі у зв'язку із пропуском прокурором строку позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
І в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Перевіряючи доводи апеоянта про пропуск позивачем сторку позовної давності, судова колегія враховує, що керівник Дергачівської окружної прокуратури Харківської області з позовом у дійсній спрраві звернувся до суду в березні 2021 року, посилався на те, що Дергачівською місцевою прокуратурою 15 березня 2017 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення на території Солоницівської селищної ради, в ході проведення якого встановлено порушення при відведенні спірної земельної ділянки.
З 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким було доповнено Прикінцеві положення ЦК України пунктом 12 такого змісту «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Якщо строк позовної давності закінчувався після набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжилися на строк дії такого карантину.
Наведене застосування положень Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21, а також постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 343/2389/22, від 17 січня 2024 року у справі № 130/1596/22, від 14 лютого 2024 року у справі № 345/1160/23.
З огляду на зазначене судова колегія погоджується з висновоком суду про відсутність підстав вважати, що прокурор звернувся до суду з дісним позовом після спливу сторку позовної давсності та наявність підстав для задоволення позову Дергачівської окружної прокуратури Харківської області про зобов'язання повернути земельну ділянку проте вважає, що фактичо позивачем були заявлені вимоги про витребування спірної земельної ділянки. Тому резолюітивну частину рішення належить викласти в інішй редакції, а саме зазначити спосіб захисту що є ефективним та відповідає тому результату якого бажав досягнути позивач при за результатами вирішення спору.
Тому апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні з викладенням резолютивної частини рішення в редакції цієї постанови.
Керуючись ст. ст.367,368,369,376,381- 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 січня 2022 року в частині задоволенння позову Дергачівської окружної прокуратури Харківської області про зобов'язання повернути земельну ділянку - змінити.
Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
« Витребувати у ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку за кадастровим номером 6322057600:00:002:0264, площею 0,15 га, яка розташована за межами населеного смт Солоницівка Харківського району Харківської області ».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2024 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук