04 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 715/1413/23
провадження № 51-4863ск24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_4 на вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 лютого 2024 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 30 липня 2024 року щодо
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, раніше не судимого,
за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України.
Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 лютого 2024 року ОСОБА_5 засуджено за ст. 291 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
До набрання вироком законної сили, міру запобіжного заходу ОСОБА_5 у вигляді домашнього арешту залишено без змін, із покладенням на обвинуваченого наступних обов'язків:
- не залишати житло по місцю проживання та реєстрації ( АДРЕСА_1 ) у період часу з 22.00 год до 06.00 год без дозволу прокурора чи суду;
- не відлучатись за межі території Чернівецького району Чернівецької області без дозволу прокурора чи суду;
- прибувати до працівників поліції, прокурора чи суду за кожною вимогою.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати у розмірі 12 081 грн 92 коп.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 250 000 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Судом визнано винуватим та засуджено ОСОБА_5 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України за обставин детально викладених у вироку.
Як встановлено судом, 09 грудня 2022 року 19 год 20 хв. ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи гужовим транспортом - гужовим возом, запряженим двома кіньми, який не був обладнаний ліхтарями, рухався у темну пору доби по автодорозі сполученням Т-2605 сполученням «М-19»-Глибока» в адміністративних межах населеного пункту смт. Глибока, Чернівецького району Чернівецької області зі сторони с. Димка в напрямку центру смт. Глибока. Проїжджаючи 4 км указаної автодороги, ОСОБА_5 , проявивши неуважність та самовпевненість у своїх діях, не переконавшись перед зміною напрямку руху, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, хоча мав об'єктивну можливість вчасно виявити зустрічний транспортний засіб, виконуючи поворот ліворуч, не дав дорогу автомобілю марки «Volkswagen Passat», н/з НОМЕР_1 , під керуванням неповнолітнього водія ОСОБА_6 , який рухався на зустріч йому із увімкненими зовнішніми світловими приладами, чим створив перешкоду для руху останньому, у результаті чого відбулось зіткнення. Внаслідок ДТП неповнолітнім пасажирам автомобіля марки «Volkswagen Passat» ОСОБА_7 , спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, як такі, що призвели до тривалого розладу здоров'я, а ОСОБА_8 -тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до настання його смерті.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 30 липня 2024 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_5 і його захисника ОСОБА_9 та потерпілої ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_4 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості. Просить змінити вирок та ухвалу, призначити йому покарання не пов'язане з реальним позбавленням і обмеженням волі. При цьому указує на те, що у засудженого на утриманні перебуває дружина інвалід 3 групи, яка не працює, у них з дружиною раніше помер син у 25 річному віці, ОСОБА_5 працює, має постійне місце проживання, позитивно характеризується по місцю проживання та роботи, щиро розкаявся, вибачився і вона його пробачила. Також зазначає, що позбавлення волі ОСОБА_5 призведе до матеріальної скрути у його сім'ї і позбавить його можливості повністю відшкодувати завдану їй моральну шкоду.
Мотиви Суду
Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ст. 291 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є безпідставними з огляду на таке.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Санкцією ст. 291 КК України передбачено покарання у виді штрафу від двох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 2 років, або обмеження волі на строк до 5 років, або позбавлення волі на строк до 5 років.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття»; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
За приписами ст. 414 КПКУкраїни невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
При визначенні ступеню тяжкості кримінального правопорушення суд з'ясовує, насамперед, питання про те, до якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
З доданих до касаційної скарги копій судових рішень убачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_5 урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином проти безпеки руху та експлуатації транспорту, який характеризується необережністю, особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, працює, одружений, раніше не судимий, його вік, а саме ту обставину, що він досяг пенсійного віку, стан здоров'я, на обліку у лікаря психіатра чи нарколога не перебуває, характеризується за місцем проживання та роботи позитивно.
Обставинами, що пом'якшує покарання, суд визнав активне сприяння у розкритті злочину та добровільне часткове відшкодування завданої шкоди.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_5 згідно ст. 67 КК України, суд визнав учинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Урахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
При цьому суд першої інстанції враховуючи невідворотність наслідків, які настали у вигляді загибелі молодої людини, вчинення обвинуваченим злочину в стані алкогольного сп'яніння, що підвищує суспільну небезпечність скоєного, суд в даному конкретному випадку не знайшов підстав для застосування положень ст.75 КК України при призначенні покарання.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скаргзасудженого і його захисника, потерпілої, належним чином перевірив викладені у них доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги потерпілої ОСОБА_4 у частині призначення покарання не пов'язане з реальним позбавленням і обмеженням волі, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що призначене ОСОБА_5 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
За таких обставин, Суд вважає, що покарання, призначене місцевим судом засудженому і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання явно несправедливим внаслідок суворості за доводами касаційної скарги потерпілої та матеріалами провадження не вбачається.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення, змінення вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_5 немає, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити потерпілій ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 лютого 2024 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 30 липня 2024 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3