29 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 734/1740/22
провадження № 51-3345км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29 травня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022270340002722, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого вироком Новозаводського районного суду
м. Чернігова від 04 лютого 2022 року за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт тривалістю 200 годин,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачень ч. 3 ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 162; ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК України.
Вступ
ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 08 червня 2022 року приблизно о 02:50, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, з мотивів умисного вбивства потерпілої ОСОБА_8 , вчиненого з особливою жорстокістю шляхом її підпалу, заздалегідь узявши із собою сірники та пластикову пляшку, наповнену нафтопродуктом - бензином, діючи умисно, незаконно проник до будинку потерпілої, де умисно завдав не менше одного удару кулаком у ділянку її голови та висловлюючи намір вбити потерпілу шляхом її підпалу, облив останню бензином і, усвідомлюючи, що завдасть потерпілій особливих фізичних, психічних та моральних страждань, з метою її умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю, намагався підпалити сірники та кинути їх в потерпілу, однак сірники не загорілися, а потерпіла втекла.
Продовжуючи свою протиправну діяльність, ОСОБА_7 запалив декілька сірників та кинув їх у вікно будинку та підпалив поліетиленову плівку на вікні будинку, яка почала горіти, однак, вказану плівку, водою загасила потерпіла.
У цей час ОСОБА_7 , побачивши працівників поліції, які під'їжджали на службовому автомобілі до місця події, зник з місця вчинення кримінальних правопорушень.
Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 162; ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК України.
Апеляційний суд після перегляду вироку суду першої інстанції за апеляційною скаргою засудженого, судове рішення залишив без змін.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, захисник подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо:
- доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень належними та допустимими доказами;
- постановлення судових рішень у цьому кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону;
- невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29 травня 2023 року ОСОБА_7 засуджено до покарання:
- за ч. 1 ст. 162 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік;
- ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК України з урахуванням ст. 68 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- ч. 3 ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України з урахуванням ст. 68 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Новозаводського районного суду Чернігівської області від 04 лютого 2022 року у виді громадських робіт на строк 200 годин, громадські роботи за правилами ст. 72 КК України переведено у позбавлення волі, і за сукупністю вироків остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 10 днів.
Вирішено долю речових доказів та питання стосовно процесуальних витрат у цьому кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 08 червня
2022 року приблизно о 02:50, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, з мотивів умисного вбивства ОСОБА_8 , вчиненого з особливою жорстокістю, заздалегідь взявши з собою сірники та півторалітрову пластикову пляшку, наповнену нафтопродуктом - бензином, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх шкідливі наслідки та свідомо бажаючи їх настання, шляхом відкриття незамкненої хвіртки огорожі земельної ділянки АДРЕСА_2 , без добровільної згоди володільця ОСОБА_8 незаконно проник на територію земельної ділянки, після чого без добровільної згоди володільця житла ОСОБА_8 , через вікно, шляхом розбиття віконного скла, незаконно проник до будинку, який знаходиться на території вказаної земельної ділянки.
Далі, перебуваючи в кімнаті зазначеного будинку, з мотивів особистих неприязних відносин, діючи умисно, наніс не менше одного удару кулаком у ділянку голови ОСОБА_8 , чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді забійної рани волосистої частини голови, що належать до категорії легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Після того ОСОБА_7 , висловлюючи намір вбити потерпілу ОСОБА_8 , шляхом її підпалу, облив останню бензином та, усвідомлюючи, що завдасть потерпілій особливих фізичних (шляхом заподіяння нестерпного болю), психічних та моральних (шляхом заподіяння тяжких душевних переживань) страждань, з метою умисного вбивства потерпілої ОСОБА_8 , вчиненого з особливою жорстокістю, намагався підпалити сірники та кинути їх в потерпілу, однак сірники не загорілися, а потерпіла втекла з будинку на вулицю.
Надалі ОСОБА_7 , продовжуючи реалізацію умислу на вбивство потерпілої, вибіг вслід за потерпілою ОСОБА_8 на вулицю. У той час ОСОБА_9 , яка прибула до вказаної земельної ділянки, почувши крики потерпілої про допомогу, відволікла ОСОБА_7 , а ОСОБА_8 в цей час забігла назад до будинку, зачинивши вхідні двері.
Продовжуючи свою протиправну діяльність, ОСОБА_7 , висловлюючи намір вбити потерпілу ОСОБА_8 та підпалити її будинок та реалізуючи свій умисел на умисне вбивство ОСОБА_8 , вчинене з особливою жорстокістю, та умисне знищення її майна шляхом підпалу, запалив декілька сірників та кинув їх у вікно будинку, де перебувала потерпіла ОСОБА_8 , однак сірники погасли. Одразу після цього ОСОБА_7 з метою знищення майна потерпілої підпалив поліетиленову плівку на вікні будинку, яка почала горіти, однак вказану плівку, водою загасила потерпіла.
У цей час ОСОБА_7 , побачивши працівників поліції, які під'їжджали на службовому автомобілі до вказаної вище земельної ділянки, зник з місця вчинення кримінальних правопорушень.
Таким чином, ОСОБА_7 не вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення умисного вбивства ОСОБА_8 , вчиненого з особливою жорстокістю та умисного знищення майна ОСОБА_8 шляхом підпалу з причин, що не залежали від його волі, оскільки сірники, які ОСОБА_7 підпалював та кидав у бік потерпілої погасли, а ОСОБА_8 водою загасила поліетиленову плівку, яка горіла на вікні будинку та ОСОБА_7 побачивши працівників поліції, зник з місця події.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 27 березня 2024 року вирок районного суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, просить скасувати судові рішення щодо
ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів касаційної скарги захисника ґрунтується на тому, що всупереч вимогам КПК України судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, не доведено поза розумним сумнівом винуватість її підзахисного у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а отже їх висновки щодо його винуватості ґрунтуються на неправдивих показаннях потерпілої, а також на показаннях свідків, які не були очевидцями подій, та неналежних і недопустимих доказах
При цьому надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у даному кримінальному провадженні, захисник стверджує, що суд першої інстанції дав неправильну правову оцінку діям засудженого та помилково кваліфікував його дії як замах на вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, оскільки у засудженого не було умислу на заподіяння смерті потерпілій шляхом її підпалу, і вважає, що його дії слід було кваліфікувати за ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 129 КК України.
Водночас, на думку захисника, суди залишили поза увагою те, що між потерпілою, певними свідками та засудженим був конфлікт, пов'язаний із його побиттям.
Крім того, зазначає, що під час судового провадження було порушено право засудженого на захист, оскільки його захист здійснювався неефективно.
До того ж захисник зауважує, що до початку апеляційної процедури засудженим було заявлено клопотання про відмову від захисника, проте таке клопотання не було вирішено судом, що також призвело до порушення права засудженого на захист.
Крім того, захисник вказує на те, що засудженому, в порядку ст. 290 КПК України, письмові докази не надавались, що призвело до порушення його права на захист і такі докази слід визнати недопустимими.
Захисник стверджує, що суди не врахували конкретних обставин справи, даних про особу засудженого, а також його намірів нести службу в Збройних Силах України, що в сукупності давало суду підстави призначити засудженому менш суворе покарання, ніж те, яке було визначено судом.
Указує, що висновки судів не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а ухвалені судові рішення щодо його підзахисного - вимогам статей 370, 374, 419 КПК України.
Разом з цим, в порушення вимог КПК України, суд апеляційної інстанції
не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги засудженого, зокрема тим, які є аналогічними викладеним вище доводам касаційної скарги.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу захисника не подавались.
У судовому засіданні засуджений та його захисник виступили на підтримку поданої скарги, а прокурор заперечував щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що вона, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 411 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Щодо доводів касатора про те, що судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, не доведено поза розумним сумнівом винуватість її підзахисного у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а отже їх висновки щодо його винуватості ґрунтуються на неправдивих показаннях потерпілої, а також на показаннях свідків, які не були очевидцями подій та неналежних і недопустимих доказах, колегія суддів наводить такі мотиви.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом положень п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Як передбачено ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
За статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи «поза розумним сумнівом».
Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
За правилами ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів установила, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про доведеність винності ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 162; ч. 3 ст. 15,
ч. 2 ст. 194 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Водночас суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами передбачених законом їхніх прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом, у межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у кримінальному провадженні, крім іншого, у суді допитав потерпілу, свідків та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для забезпечення повного та неупередженого судового розгляду.
При цьому з матеріалів кримінального провадження убачається, що в суді першої інстанції засуджений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав та давати показання відмовився на підставі ст. 63 Конституції України.
Однак висновок районного суду про доведеність винності засудженого
ОСОБА_7 у тому, що він незаконно проник, зокрема, до житла потерпілої ОСОБА_8 , та не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення умисного вбивства потерпілої ОСОБА_8 , скоєного з особливою жорстокістю шляхом її підпалу, та умисного знищення майна потерпілої тим же способом, з причин, що не залежали від його волі, оскільки сірники, які ОСОБА_7 підпалював та кидав у потерпілу, яку він попередньо облив бензином, погасли, а потерпіла водою загасила поліетиленову плівку, що горіла на вікні її будинку, а після того як ОСОБА_7 побачивши працівників поліції, зник з місця події, ґрунтується на доказах, які всебічно, повно й неупереджено досліджено з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Так, суд правильно зробив такий висновок на підставі:
- показань потерпілої ОСОБА_8 , яка під час її допиту судом першої інстанції пояснила, що 08 червня 2022 року в нічний час відпочивала в будинку, почула дзвін розбитого скла в кімнаті, засуджений заліз у вікно, що ближче до ґанку, та з нецензурною лайкою з погрозами вбити потерпілу, почав наносити їй кулаком удари по голові, по плечу, загалом наніс близько десяти ударів. Засуджений вилив на потерпілу бензин з півторалітрової пляшки, намагався запалити сірники, але вони не загоралися. Потерпіла відштовхнула його та вибігла з будинку, а він вибіг за нею. На крики прибігла сусідка ОСОБА_9 , потерпіла попросила її викликати поліцію. Потерпіла облила себе водою, щоб засудженй її не підпалив, у цей час засуджений просив у сусідки сірники. Потерпіла забігла до хати та закрила двері. Засуджений порозбивав усі вікна. Перебуваючи у будинку, потерпіла бачила, як ОСОБА_7 , стоячи біля вікна, запалював сірники та кидав їх через вікно до будинку, сірники не запалювалися. Після того засуджений почав підпалювати поліетиленову плівку на вікні, яка почала горіти. Сусідка зірвала плівку, а потерпіла залила її водою. Через деякий час приїхала поліція. Крім того, перебуваючи у будинку, засуджений забрав у потерпілої мобільний телефон, щоб вона не зателефонувала до поліції. У будинку горіло світло, тому вона одразу його впізнала. Потерпіла зазначила, що засуджений весь час їй погрожував вбивством, розуміючи, що вона у будинку, він запалював та кидав сірники. Припустила, що підставою до таких дій були неприязні відносини, які виникли між ними напередодні.
- показань свідка ОСОБА_9 , яка суду зазначила, що 08 червня 2022 року вночі почула крики сусідки ОСОБА_8 про допомогу. На її прохання вона викликала поліцію. На ганку будинку вона побачила потерпілу в нічній сорочці, яка була мокра, голова в крові, на обличчі - кров. Почула чоловічий голос "стій", потім покликав до себе, коли свідок підійшла, то побачила, що цей чоловік засуджений ОСОБА_7 . Він кричав, що потерпіла не повинна жити. Потерпіла зайшла до будинку, закрила двері та включила світло. Засуджений був біля ґанку та почав підпалювати плівку на вікні, у цей час потерпіла вилила воду на вогонь на вікні та через вікно відбивалась від нього, він залазив у вікно, а вона його відштовхувала. Коли поліцейський автомобіль під'їжджав до будинку потерпілої, то засуджений, побачивши їх, почав тікати, а вона повідомила поліцейським куди він побіг. У будинку був відчутний запах керосину чи бензину, на подушці та на ковдрі була кров, диван був мокрий.
- показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які під час допиту пояснили суду обставини, за яких вони дізналися про те, що засуджений вбиває потерпілу шляхом підпалу. Також суду повідомили, зокрема, те, що скло у вікнах будинку потерпілої були розбиті, плівка на вікні поплавлена, нічна сорочка потерпілої, подушки, ковдра були у крові, у будинку була осип скла з вікна, наявна пластмасова пляшка з характерним запахом бензину, спалені сірники. До того ж у будинку був відчутний запах горючого.
- показань свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які є інспекторами з ВРГ та надали суду показання, що перебували у добовому чергуванні. 08 червня 2022 року о 03:00 надійшло повідомлення про спробу вбивства в с. Якубівка. Прибувши на місце події, вони побачили, як з території господарства вибіг чоловік та почав тікати, хтось із господарства вказав, що це він. Вони під'їхали до його будинку автомобілем, чоловіком виявився ОСОБА_7 , в розмові останній повідомив, що завдав тілесні ушкодження ОСОБА_8 потім облив її бензином та намагався підпалити, оскільки у них раніше були конфлікти. Також повідомив, що у ОСОБА_8 забрав телефон, щоб вона не викликала поліцію, та вказаний телефон викинув у її господарстві. Надалі поспілкувались з потерпілою
ОСОБА_8 , яка підтвердила слова ОСОБА_7 .
Варто зазначити, що допит зазначених осіб судом першої інстанції було проведено у відповідності до вимог КПК України, їх показання є логічними та підтверджуються іншими належними доказами у кримінальному провадженні. Причин обмовляти цими особами засудженого не було встановлено, а тому суд не мав підстав не довіряти показанням, які вони надали суду.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань допитаних у суді першої інстанції осіб на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, з чим погоджується і колегія суддів.
Тому доводи касаційної скарги захисника про протилежне є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами цього кримінального провадження.
При цьому, незгода захисника з показаннями допитаних свідків, яку він висловлює у касаційній скарзі, не є свідченням упередженості суду та як саме наявність конфлікту між ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та засудженим, який був пов'язаний з його побиттям, виключає винуватість засудженого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень у касаційній скарзі захисника не наведено.
Твердження захисника про те, що винуватість засудженого ґрунтується на неправдивих показаннях потерпілої та свідків, не відповідає дійсності, оскільки вони повністю підтверджуються іншими долученими до матеріалів кримінального провадження і безпосередньо дослідженими під час судового розгляду доказами та доповнюють один одного.
Разом з тим вина засудженого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 162; ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК Українидоведена рядом письмових доказів, які були відповідним чином досліджені судом першої інстанції та яким була надана належна оцінка, а саме:
- даними протоколу огляду місця події від 08 серпня 2022 року, у ході якого оглянута ділянка вулиці АДРЕСА_3 . Оглядом вказаної ділянки біля стежки, протоптаної в траві, поблизу двору № 194 виявлено мобільний телефон в чохлі чорного кольору типу книжка, мобільний телефон в корпусі чорного кольору марки «LG» К10 (2017). Далі оглянуто територію господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , територія двору огороджена парканом частково металевим та частково дерев'яним, вхід до двору здійснюється через дерев'яну одностулкову хвіртку, на якій із зовнішньої сторони наявний запираючий пристрій - засувка металева. У дворі розташований одноповерховий будинок, у якому наявні два вікна, у вікні, що ближче до ґанку, виявлено пошкодження у вигляді відсутності скла, фрагменти якого знаходяться під вікном. Далі, при вході до будинку наявне вікно з дерев'яною рамою, на якому мається пошкодження, а саме відсутні два скла та поверх вікна наявна прозора поліетиленова плівка, що має пошкодження у вигляді хаотичних розривів.
Вхід до будинку здійснюється через дерев'яні одностулкові двері, які відчинені, при вході, в коридорі на дерев'яній підлозі лежить фрагмент лінолеуму червоного кольору, на якому виявлено та вилучено пластикову бляшанку (пляшку) об'ємом 1,5 л з написом «Остреченська», із залишками речовини невідомого походження всередині, з пробкою ( позначеною № 2), поруч знаходяться сірники, з яких 4 не використані та 4 використані. Поруч на лінолеумі наявні плями речовини невідомого походження.
У кімнаті порядок речей порушено, під стіною знаходиться диван в розкладеному стані, на якому застелена постіль, на дивані футболка білого кольору з написами, частково та хаотично просочена речовиною бурого кольору, поруч виявлено нічну сорочку з квітковими візерунками зі слідами РБК, яка просочена речовиною невідомого походження, на дивані розкидано пододіяльник зі слідами речовини бурого кольору. В хаотичному порядку на подушках наявні плями речовини бурого кольору, біля дивана знаходиться прикроватна тумбочка, на якій в хаотичному порядку фрагменти скла, а також на підлозі. Біля дивана друге вікно, на якому відсутнє скло, зашторене шторою зеленого кольору. В ході подальшого огляду на дворі біля сходів входу до будинку коло стіни виявлено фрагмент клейонки рожевого кольору зі слідами плавлення, також з-під віконної рами виявлено наявну клейонку зі слідами плавлення. Оглядом встановлено, що порядок речей в кімнаті будинку порушено та наявні сліди боротьби (т. 1, а. п. 184-197);
- висновком комплексної судової дактилоскопічної експертизи та експертизи матеріалів, речовин та виробів № КСЕ-19/125-22/3608-ФХД від 29 липня
2022 року, згідно з яким надана на дослідження рідина темно-рожевого кольору містить нафтопродукти і є сумішшю світлого нафтопродукту бензину та сукупності вуглеводнів, які характерні для важколетких фракцій нафтопродуктів, ймовірно нафтової оливи (т. 2, а. п. 42-46);
- висновком комплексної судово-імунологічної експертизи та експертизи матеріалів, речовин та виробів № КСЕ-19/125-21/3599-ФХД від 16 липня
2022 року, відповідно до якого на нічній сорочці виявлено сліди нафтопродуктів, а саме сліди зміненого світлого нафтопродукту (бензин, гас, дизельне пальне)
(т. 2, а. п. 58-63);
- висновками судово-імунологічних експертиз № СЕ-19/125-22/3577-БД від
07 липня 2022 року, № СЕ-19/125-22/3578-БД від 06 липня 2022 року та № КСЕ-19/125-22/3599-БД від 13 липня 2022 року, згідно з якими на футболці, змиві речовини бурого кольору та нічній сорочці виявлено сліди крові, які належать людині з групою крові А (ІІ) із ізогемаглютиніном анти-В ізосерологічної системи АВ0 та можуть походити від потерпілої ОСОБА_8 (т. 2, а. п. 78-83, 87-91,
95-100).
- висновком судово-імунологічної експертизи № СЕ-19/125-22/3579-БД від
05 липня 2022 року, згідно з яким на фрагменті поліетилену та фрагменті підковдри виявлено сліди крові, які можуть походити від потерпілої ОСОБА_8 (т. 2, а. п. 104-111).
- висновком судово-медичної експертизи № 173 від 20 червня 2022 року, проведеної за медичною документацією, у ОСОБА_8 виявлено тілесне ушкодження у вигляді забійної рани волосистої частини голови, котре виникло внаслідок ударної дії тупого, твердого предмета, в тому числі і внаслідок нанесення удару руками та ногами, могло утворитися як мінімум від 1 (однієї) травмуючої дії в ділянку голови, за давністю утворення може відповідати даті
08 червня 2022 року та належать до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я (т. 1, а. п. 207-209);
- даними протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від
08 червня 2022 року, згідно якого потерпіла ОСОБА_8 за загальними рисами обличчя на фотознімку № 2 впізнала чоловіка, якого вона знає як
ОСОБА_7 , який 08 червня 2022 року проник до її дачного будинку
в с. Якубівка, облив її бензином та намагався підпалити. Згідно з довідкою слідчого на фотознімку № 2 зображений ОСОБА_7 (т. 1, а. п. 212-213 «а»).
- даними протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від
08 червня 2022 року, згідно якого свідок ОСОБА_9 за загальними рисами обличчя на фотознімку № 2 впізнала чоловіка, як її наглядно знайомого, на ім'я ОСОБА_15 , який 08 червня 2022 року знаходився у дворі її сусідки ОСОБА_8 та намагався підпалити будинок, розбив вікна. Згідно з довідкою слідчого на фотознімку № 2 зображений ОСОБА_7 (т. 1 а. п. 214-216).
- протоколом слідчого експерименту від 08 червня 2021 року, у ході якого потерпіла ОСОБА_8 добровільно розповіла про обставини, які трапились в ніч на 08 червня 2022 року. Так, приблизно о 02-:03 годині 08 червня 2022 року вона прокинулась від того, що почула звук розбитого скла та побачила, як у вікно залазить ОСОБА_7 та з нецензурними образами сказав, що зараз спалить її і будинок та що вона жити не буде. Далі він наніс декілька ударів по голові, від чого вона впала на ліжко. Згодом вона відштовхнула ОСОБА_7 від себе та встала з ліжка, а він вилив на неї бензин з пляшки та намагався підпалити декілька сірників, однак вони потухли. Далі їй вдалось вибігти з будинку та покликати на допомогу сусідку, засуджений вибіг також на вулицю, а потім їй вдалось забігти назад в будинок та закритись зсередини. ОСОБА_7 в цей час намагався підпалити поліетилен на вікні, однак вона його потушила, сусідка також допомагала тушити. Її мобільний телефон ОСОБА_7 забрав у неї, щоб вона не дзвонила нікому (т. 2, а. п. 130, 131).
- протоколом слідчого експерименту від 08 червня 2021 року, у ході якого свідок ОСОБА_9 , знаходячись на території ділянки АДРЕСА_2 , розповіла, що 08 червня
2022 року приблизно о 03:00 вона відпочивала у себе в будинку, почула крик потерпілої про допомогу. Після чого, вона забігла на ділянку до неї. Потерпіла стояла на ганку в нічній сорочці, забігла до будинку та закрилась. Засуджений почав запалювати сірники та кидати їх через вікно у будинок. Потерпілу бачила у вікні будинку з перебинтованою головою. На вікні загорілась плівка, почав підніматись вогонь. Коли їхали поліцейські, то засуджений втік (т. 2,
а. п. 132, 133).
Отже, оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази, кожен із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції, а в подальшому і апеляційний суд зробили правильний висновок про винуватість засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3
ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 162; ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК України, виходячи з узгоджених між собою доказів, зібраних у кримінальному провадженні. З таким висновком погоджується і колегія суддів. Винуватість засудженого доведена поза розумним сумнівом.
Крім цього, суд дотримався норм, установлених статтями 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Всі клопотання учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог закону.
З'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у незаконному проникненні до житла та іншого володіння ОСОБА_8 , у незакінченому замаху на умисне вбивство ОСОБА_8 , вчиненому з особливою жорстокістю, та у незакінченому замаху на умисне знищення майна, вчиненому шляхом підпалу, і кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 162; ч. 3 ст. 15, ч. 2
ст. 194 КК України.
Колегія суддів акцентує на тому, що версія сторони захисту про протилежне не знайшла свого підтвердження під час судового провадження, оскільки є такою, що спрямована на уникнення відповідальності за вчинення засудженим інкримінованих йому кримінальних правопорушень та повністю спростовується встановленими судами обставинами, а також суперечить наявним у матеріалах цього кримінального провадження доказам.
Таким чином, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженого за вказаними вище нормами закону.
Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85-87 КПК України свідчили про необхідність визнання судами першої та апеляційної інстанцій доказів недопустимими або неналежними, не встановлено.
Таким чином, наведене вище та матеріали кримінального провадження спростовують твердження захисника про те, що суд першої інстанції на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень в основу вироку поклав неналежні та недопустимі докази.
Також зі змісту касаційної скарги випливає, що захисник не заперечує факту заподіяння засудженим тілесних ушкоджень потерпілій, однак вважає, що суд першої інстанції дав неправильну правову оцінку діям засудженого та помилково кваліфікував їх як замах на вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, оскільки у нього не було умислу на заподіяння смерті потерпілій шляхом її підпалу, і вважає, що його дії слід було кваліфікувати за ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 129 КК України.
Проте колегія суддів відхиляє ці доводи сторони захисту з огляду на таке.
Під час кваліфікації злочинів проти життя і здоров'я особи питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Залежно від характеру передбачення суспільно небезпечних наслідків виділяють умисел конкретизований і неконкретизований. Конкретизований умисел - це умисел, за якого особа передбачає конкретний характер суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а неконкретизований - за якого особа передбачає можливість настання альтернативних суспільно небезпечних наслідків. Дії винуватого кваліфікуються як замах лише за наявності конкретизованого (визначеного) умислу.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що замахом закон визнає діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Мета досягнення суспільно небезпечного результату - конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо їх було включено в мету його діяння і досягнення такої мети було б неможливе без зазначених наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчинити замах на їх досягнення. На цих позиціях стоїть і судова практика.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату.
Щодо правильності кваліфікації вбивства як вчиненого з особливою жорстокістю колегія суддів зазначає, що умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння мучення, в тому числі з використанням вогню), психічних чи моральних страждань.
У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції встановив, що засуджений, будучи у стані алкогольного сп'яніння, запалював та кидав сірники у потерпілу, попередньо обливши її бензином, підпалював сірниками будинок потерпілої, поліетиленову плівку на вікні будинку, у якому у цей час перебувала потерпіла. Спосіб і засоби вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень свідчать, що він добре усвідомлював наслідки своїх дій, що від цього може загорітись весь будинок, а також може згоріти потерпіла, яка облита бензином та знаходилась всередині будинку. При цьому розумів небезпечність стихії вогню, але бажав настання саме таких наслідків. Свій злочинний умисел засуджений не довів до кінця, оскільки цьому завадила потерпіла, яка заливала водою вогонь, сірники були неналежної якості, які не одразу загоралися, до того ж засуджений побачивши працівників поліції, з місця вчинення злочинів втік.
Отже, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, районний суд дійшов висновку про те, що дії засудженого повністю охоплюються ч. 3
ст. 15 п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України як незакінчений замах на умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю.
Ці висновки районного суду перевірив апеляційний суд, який визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
У свою чергу колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість цих висновків, у касаційній скарзі захисника не наведено та перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено, як і підстав для кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 129 КК України.
Щодо доводів захисника про порушення права засудженого на захист, оскільки засудженому, в порядку ст. 290 КПК України, письмові докази не надавались і такі докази слід визнати недопустимими колегія суддів зазначає таке.
Так, прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання.
З реєстру матеріалів досудового розслідування убачається, що 23 серпня
2022 року засудженому та його захиснику були відкриті усі матеріали досудового розслідування.
Разом з тим, в наданому прокурором під час касаційного розгляду протоколі про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 23 серпня 2022 року зафіксований зазначений вище факт.
Тому доводи касаційної скарги захисника про протилежне є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Водночас зазначене вище спростовує доводи захисника про порушення права засудженого на захист.
Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що під час судового провадження було порушено право засудженого на захист, оскільки його захист здійснювався неефективно, колегія суддів зауважує такі мотиви.
Відповідно до статей 59, 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 20 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
Пунктом 3 ч. 3 ст. 42 КПК України встановлено, що підозрюваний, обвинувачений має право, в тому числі, на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження, а також на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв'язку з відсутністю коштів на її оплату.
Реалізація права на відмову від захисника та відповідна процедура визначена ст. 54 КПК України, частинами 1 та 3 якої, зокрема, передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його, проте відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов'язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому ст. 49 цього Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.
Отже, на усіх стадіях кримінального провадження закон забезпечує особі, яка підозрюється, обвинувачується або засуджена у вчиненні кримінального правопорушення, можливість мати захисника як обраного нею так і призначеного їй. Забезпечено таку особу й можливістю відмовитися від захисника або замінити його відповідно до вимог процесуального закону.
Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, то колегія суддів зазначає, що у суді першої інстанції захист засудженого ОСОБА_7 здійснювала адвокат ОСОБА_16 , а під час апеляційної процедури судом було залучено адвоката ОСОБА_17 для здійснення його захисту за призначенням, що підтверджується відповідними документами, наявними у матеріалах кримінального провадження.
Матеріали кримінального провадження свідчать, що адвокати брали активну участь у захисті прав та інтересів свого підзахисного під час судового провадження, зокрема подавали відповідні заяви, клопотання.
Необхідно зазначити, що та обставина, що суди першої і апеляційної інстанцій ухвалили рішення не на користь засудженого, не свідчить про неефективність захисту.
Колегія суддів акцентує на тому, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов'язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.
В свою чергу, у ст. 20 КПК України, що розкриває зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження, закріплено право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення; право збирати і подавати докази; брати особисту участь у кримінальному провадженні; користуватись правовою допомогою захисника; реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України.
До того ж, належна реалізація права на захист у кримінальному провадженні вимагає застосування практики ЄСПЛ, яка зводиться до того, що ведення захисту, по суті, є справою обвинуваченого та його адвоката, тобто це переважно питання взаємовідносин між ними, незалежно від того, чи призначається захисник у межах надання правової допомоги, чи оплачується приватно, втручання компетентних державних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома.
Разом із цим, будь-яких очевидних та об'єктивних даних про неналежне виконання професійних обов'язків адвокатів, яке б могло призвести до істотного обмеження чи порушення прав ОСОБА_7 , у матеріалах кримінального провадження не міститься, а тому твердження захисника про протилежне є необґрунтованими.
Також колегія суддів вважає надуманими доводи касаційної скарги захисника про те, що до початку апеляційної процедури засудженим було заявлено клопотання про відмову від захисника, проте таке клопотання не було вирішено судом, що також призвело до порушення права засудженого на захист.
Так, захисник ОСОБА_16 подала клопотання, у якому повідомила апеляційний суд, що її підзахисний ОСОБА_7 у поданій ним апеляційній скарзі відмовився від її послуг як адвоката та бажає мати іншого захисника, тому вона не може надалі здійснювати його захист у суді (т. 3, а. п. 79, 80).
У ході розгляду цим судом зазначеного клопотання засуджений підтвердив факт того, що не бажає, щоб його захист здійснював зазначений вище адвокат, що підтверджується аудіозаписом судового засідання від 21 лютого 2024 року, який міститься на технічному носії інформації. Вказане клопотання було задоволено ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року, якою доручено Регіональному центру з надання вторинної правової допомоги в Чернігівській області призначити захисника для здійснення захисту засудженого ОСОБА_7 (т. 3, а. п. 84, 85).
На виконання вказаної ухвали суду Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Чернігівській області видано доручення від 01 березня 2024 року, яким адвоката ОСОБА_17 було призначено для забезпечення надання безоплатної вторинної правової допомоги засудженому ОСОБА_7 (т. 3, а. п. 91).
Надалі засуджений заявив клопотання про відмову відзалученого судом адвоката ОСОБА_17 для здійснення його захисту за призначенням. Своє прохання мотивував тим, що бажає замінити цього адвоката на адвоката ОСОБА_6 , оскільки саме з цим адвокатом узгоджено позицію його захисту, однак коштів на її залучення наразі ні в його батька, ні в нього немає, що підтверджується аудіозаписом судового засідання від 27 березня 2024 року, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції (т. 3, а. п. 95-97).
У свою чергу апеляційний суд звернув увагу, що раніше вже було задоволено відповідне клопотання та призначено засудженому іншого захисника з числа адвокатів Регіонального центру з надання вторинної правової допомоги в Чернігівській області.
При цьому судом встановлено, що жодних укладених угод про надання правової допомоги засудженому з іншими захисниками, зокрема ОСОБА_6 , не існує, а участь захисника у цьому кримінальному провадженні є обов'язковою.
За наведених вище обставин суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання засудженого про відмову від захисника за призначенням.
Варто нагадати, що підозрюваний, обвинувачений мають право відмовитися від захисника (якщо їх участь не є обов'язковою) у будь-який момент кримінального провадження або замінити його, а також отримувати правничу допомогу захисника за рахунок держави у передбачених законодавством випадках, у тому числі за відсутності коштів на її оплату. Водночас право особи на заміну захисника є похідним від права на вільний вибір захисника, яке особа реалізує самостійно, укладаючи договір з обраним захисником.
З огляду на викладене доводи касатора про невирішення апеляційним судом заявленого ним клопотання про відмову від захисника, що також призвело до порушення права засудженого на захист, є необґрунтованими.
Отже, колегія суддів вважає, що право засудженого ОСОБА_7 на захист не порушено, оскільки протягом судового провадження було реалізовано його право на захист, а тому посилання захисника на порушення такого права з підстав, наведених у поданій касаційній скарзі, є голослівними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість.
Що стосується покарання та його мети, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:
1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.
2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
Особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України встановлено обставини, які пом'якшують покарання.
Відповідно до ст. 67 КК України обставинами, які обтяжують покарання, визнаються, крім інших, вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння та вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
Так, колегія суддів звертає увагу на те, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України). Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК України).
Необхідно зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватися не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.
На реалізацію принципу, встановленого частиною другою статті 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.
Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.
Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності під час призначення покарання суд має враховувати обставини справи щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Повертаючись до обставин цього кримінального провадження, варто зазначити, що відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).
Так, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, належним чином оцінив і врахував характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, при цьому зважив на те, що засуджений скоїв замах на вчинення ним кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким злочином проти життя особи, яка є похилого віку, та вчинене з особливою жорстокістю, дані про особу засудженого, який до кримінальної відповідальності притягується не вперше, його характеристики за місцем проживання. До того ж судом враховані конкретні обставини вчиненого, його наслідки, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, та наявність обставин, які його обтяжують, - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння та вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій врахувавши ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, зазначені вище дані про особу засудженого, відсутність обставин, що пом'якшують засудженому покарання, та наявність обтяжуючих покарання обставин, а також ставлення засудженого до вчиненого, обставини вчинення кримінальних правопорушень, характер та наслідки скоєних кримінальних правопорушень, дійшли обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому остаточного покарання за вчинення кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі, з урахуванням статей, 68, 70 КК України, на строк 10 років.
До того ж не знижує небезпечності посягання засудженого на життя потерпілої за наведених обставин, його бойовий досвід та бажання нести службу в Збройних Силах України, як про це зазначає у своїй скарзі захисник.
З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, та погоджується з визначеним видом і розміром призначеного покарання, оскільки врахуванню підлягали всі наявні у кримінальному провадженні обставини.
Отже, призначене засудженому покарання відповідає принципам справедливості, індивідуалізації призначення покарання, сприятиме виправленню засудженого й попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень та не буде таким, що не відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК України. Тому доводи в касаційній скарзі про протилежне є безпідставними.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі засудженого, і на ті, які є аналогічними викладеним у касаційній скарзі захисника доводам, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію. При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом першої інстанції доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.
Отже, колегією суддів не встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо юридичної оцінки вчинених засудженим кримінальних правопорушень за вказаними вище нормами КК України.
Також не констатовано колегією суддів, за доводами касаційної захисника, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для зміни чи скасування оскаржених судових рішень щодо засудженого.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення у разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.
Призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Судові рішення в цьому кримінальному провадженні належним чином мотивовані і відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування судових рішень, під час перевірки цього кримінального провадження колегія суддів не встановила.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій в ході розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили б під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого, касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29 травня
2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7
- без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3