31 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 758/3645/15-ц
провадження № 61-13905св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Окунєв Ігор Сергійович, на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року у складі судді Трегубенко Л. О. та постановуКиївського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., а також акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на постанову Київського апеляційного суду
від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., і виходив з наступного.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У січні 2015 року АТ «Міжнародний резервний банк» (попередня назва - ПАТ «Сбербанк», АТ «Сбербанк», ПАТ «Дочірній банк сбербанку росії») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 28 грудня
2007 року між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк сбербанку росії», та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 13-12-07/ФО з додатковими угодами до нього, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 2 000 000,00 дол. США під
12,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 28 грудня 2012 року.
3. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за вказаним договором станом на 14 січня 2015 року у нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 1 137 520,60 дол. США, що еквівалентно
17 940 110,39 грн, з яких: 666 456,33 дол. США - тіло кредиту, 80 322,02 дол. США - проценти, 375 584,57 дол. США - пеня за прострочення повернення тіла кредиту, 15 157,68 дол. США - пеня за прострочення повернення процентів.
4. 27 березня 2014 року та 04 квітня 2014 року банк надіслав позичальнику вимоги-повідомлення щодо повернення повної суми заборгованості за кредитним договором, із зазначенням стислого змісту порушених зобов'язань. Однак, зазначені вимоги залишилися невиконаними.
5. Враховуючи наведене, банк просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 940 110,39 грн.
Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій
6. Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 02 липня
2015 року позовні вимоги банку задоволено.
7. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 13-12-07/ФО від 28 грудня 2007 року в загальній сумі 17 940 110,39 грн.
8. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо строків повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами належним чином не виконував, досудові вимоги банку про повернення кредиту не виконав, у зв'язку з чим сума заборгованості за кредитним договором підлягає стягненню у судовому порядку.
10. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року залишено без задоволення.
11. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
12. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував правовий статус ОСОБА_1 , який є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, а також знаходження на вказаній території нерухомого майна, яке відповідач передав в іпотеку банку з метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору. З урахуванням статті 14 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», який набрав чинності 27 вересня 2014 року, та з огляду на те, що кредитні зобов'язання ОСОБА_1 як на момент набрання чинності указаним вище Законом, так і на час розгляду справи не були виконані в повному обсязі, суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_1 упродовж строку тимчасової окупації АР Крим звільнений від обов'язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих процентів.
13. Постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року касаційну скаргу банку задоволено частково. Постанову Апеляційного суду м. Києва від 17 травня
2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
14. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що висновок апеляційного суду про відсутність у відповідача обов'язку з погашення кредитної заборгованості до закінчення тимчасової окупації АР Крим ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки відповідач отримав кредит на строк до 28 грудня 2012 року, а дія Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» не впливає на право банку звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості, в тому числі за тілом кредиту та процентами, яка утворилася до початку тимчасової окупації території АР Крим. Крім того, Верховний Суд також звернув увагу на те, що банк позбавлений права нарахування процентів та неустойки за кредитним договором після закінчення строку кредитування, однак має право на стягнення сум, нарахованих станом на час закінчення строку кредитування.
15. Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Міжнародний резервний банк» 666 456,33 дол. США заборгованості за тілом кредиту та 8 304,22 дол. США заборгованості за процентами, а всього 674 760,55 дол. США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
16. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що строк дії договору, укладеного між сторонами, закінчився 28 грудня 2012 року, а тому нарахування процентів за користування кредитом та пені за межами вказаного строку є неправомірним. Крім того, розмір нарахованої банком пені документально не підтверджено.
17. Посилання ОСОБА_1 на наявність підстав для його звільнення від виконання зобов'язань за вищевказаним договором з огляду на тимчасову окупацію АР Крим суд апеляційної інстанції відхилив з урахуванням вказівок Верховного Суду у цій справі щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості економічної діяльності на тимчасово окупованій території України».
18. Посилання банку при апеляційному розгляді справи на обґрунтованість нарахування процентів та пені після 28 грудня 2012 року на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України колегія суддів вважала безпідставними, оскільки при зверненні до суду з позовом банк на вказану норму права не посилався та не обґрунтовував свій позов положеннями статті 625 ЦК України.
19. Постановою Верховного Суду від 31 травня 2023 року касаційні скарги
АТ «Міжнародний резервний банк» та ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
20. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд виходив з наявності обов'язкових підстав для скасування оскарженого судового рішення, пов'язаних з розглядом справи за відсутності відповідача, якого не було належним чином повідомлено про розгляд справи.
21. Постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
22. Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 липня
2015 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
23. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Міжнародний резервний банк»
666 456,33 дол. США заборгованості за тілом кредиту та 8 304,22 дол. США заборгованості за процентами, а всього 674 760,55 дол. США.
24. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
25. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. Однак, зауважив, що суд першої інстанції не врахував, що строк дії кредитного договору закінчився 28 грудня 2012 року, а тому нарахування позивачем процентів за користування кредитом та пені за межами вказаного строку є неправомірним. Нарахування сум на підставі частини другої статті 625 ЦК України не є предметом позову у цій справі.
26. Вирішуючи позовні вимоги банку в частині стягнення із ОСОБА_1 нарахованої банком пені за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення суми кредиту та сплати процентів, апеляційний суд врахував висновок судової економічної експертизи № 66/21-71/7935 ? 7937/22-71 від 20 квітня 2022 року, відповідно до якого розмір пені документально не підтверджено.
27. Посилання позивача на наявність підстав для звільнення від виконання зобов'язань за кредитним договором у зв'язку з тимчасовою окупацією АР Крим суд відхилив з посиланням на настання строку виконання кредитного зобов'язання до початку тимчасової окупації території АР Крим.
Узагальнені доводи касаційних скарг
28. 25 вересня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Окунєв І. С., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
29. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених упостановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 755/22632/15-ц, від 29 травня 2019 рокуу справі № 2-3632/11, від15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 08 лютого 2021 рокуу справі № 630/554/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
30. Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спірний кредит є іпотечним, в іпотеку банку передано нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території АР Крим. Він є внутрішньо переміщеною особою. Вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» щодо звільнення його від виконання обов'язків за кредитним договором.
31. Зауважує про вихід судом апеляційної інстанції за межі заявлених банком позовних вимог при стягненні заборгованості за кредитним договором у доларах США.
32. Крім того, посилається на неврахування судами попередніх інстанцій його проукраїнської та антиросійської діяльності, заборони його в'їзду на територію півострову, застосування до нього економічних санкцій та вибуття з його володіння та розпорядження іпотечного майна, яке перейшло у безстрокове безоплатне користування державного органу держави-окупанта. Акцентує увагу на добросовісності своїх дій та неможливості виконання кредитних зобов'язань з підстав тимчасової окупації АР Крим.
33. Додатково посилається на неналежну оцінку наявних у матеріалах справи доказів щодо погашення ним заборгованості за кредитним договором, а також відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження набуття позивачем прав кредитора.
34. 10 жовтня 2023 року АТ «Міжнародний резервний банк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі. В частині задоволених позовних вимог оскаржувану постанову просить залишити без змін.
35. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду банк зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 310/11534/13-ц, від 16 січня 2019 рокуу справі № 373/2054/16-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 12 червня 2019 року у справі
№ 487/10128/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 та у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі
№ 369/10890/15-ц, від 25 лютого 2021 року у справі № 904/7804/16, від 25 лютого 2021 року у справі № 913/38/20, від 26 січня 2021 року у справі № 908/2847/19,
від 07 квітня 2021 року у справі №664/3284/18, від 08 червня 2022 року у справі № 688/2332/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
36. Касаційна скарга АТ «Міжнародний резервний банк» обґрунтована посилання на те, що суд апеляційної інстанції не врахував положення пунктів 6.2, 6.5, 11.2 кредитного договору, зокрема щодо нарахування процентів до дати фактичного повернення заборгованості за кредитною лінією, а також дії договору до повного виконання зобов'язань позичальника за договором. Акцентує увагу на тому, що розмір процентів за невиконання грошового зобов'язання, який передбачений частиною другою статті 625 ЦК України, встановлений сторонами у пункті 6.5 кредитного договору. Вважає, що суд безпідставно не застосував принцип «jura novit curia».
37. Зазначає про необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності доказів на підтвердження розміру пені, оскільки такими доказами насамперед є умови кредитного договору. Крім того, суд не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи розрахунку заборгованості та документам щодо часткового погашення відповідачем пені. Разом з тим взятий до уваги висновок економічної експертизи не містить висновків щодо предмета доказування у цій частині.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
38. Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 758/3645/15-ц за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
39. 09 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
40. Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 758/3645/15-ц за касаційною скаргоюАТ «Міжнародний резервний банк» на постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня
2023 року.
41. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
42. АТ «Міжнародний резервний банк» через засоби поштового зв'язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
43. На обґрунтування доводів відзиву АТ «Міжнародний резервний банк» зазначає про безпідставність посилань відповідача щодо поширення на спірні правовідносини норм Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості економічної діяльності на тимчасово окупованій території України». Зазначені доводи вже були предметом оцінки Верховного Суду, який у постанові від 22 січня 2020 року висловив правовий висновок щодо відсутності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за несплату заборгованості за кредитним договором, яка утворилася до початку тимчасової окупації АР Крим. Крім того, спірний кредит не може вважатися іпотечним, оскільки надавався на поточні потреби, а не для придбання предмета іпотеки, а Закон України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» (№ 1636-VII) втратив чинність у липні 2021 року.
44. Стягнення кредитної заборгованості в іноземній валюті вважає обґрунтованим, з огляду на отримання кредиту у валюті, заявлення банком у відзиві на висновок експерта та безпосередньо під час розгляду справи по суті вимог про стягнення заборгованості в іноземній валюті, а також беручи до уваги суттєву зміну валютного курсу.
45. Посилання відповідача на вилучення у нього предмета іпотеки вважає безпідставним, оскільки про зазначене ОСОБА_1 не заявляв в судах попередніх інстанцій, більш того, подав окремий позов щодо припинення зобов'язань. Наголошує, що АТ «Міжнародний резервний банк» є самостійною юридичною особою, зареєстрованою за законодавством України, та не набувало право власності на предмет іпотеки. За законодавством України право власності на нерухоме майно, яке виступає забезпеченням кредитних зобов'язань ОСОБА_1 та розташоване на території АР Крим, зберігається за ним, а набуття права на нього окупаційними органами є незаконним, недійсним та не створює юридичних наслідків.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
46. 28 грудня 2007 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 13-12-07/ФО, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2 000 000,00 дол. США під 12,5 % річних, з кінцевим терміном повернення до 28 грудня 2012 року.
47. Пунктом 8.1 договору передбачено, що позичальник зобов'язується перед банком здійснювати повернення наданого йому кредиту в межах кредитної лінії поетапно (частинами) - у розмірах та у терміни згідно з графіком повернення кредиту, який є невід'ємною частиною цього договору.
48. Згідно з пунктом 9.1 договору повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом здійснюється в доларах США. Передбачені цим договором комісії, пеня і штрафи розраховуються у валюті кредиту і сплачуються у гривнях в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на день їх сплати.
49. Пунктом 10.1 договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує банку неустойку (пеню): за прострочення строків повернення кредиту, визначеного пунктом 8 цього договору, - у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми за весь термін прострочення; за прострочення строків сплати процентів за користування кредитом, які визначені у пункті 6 цього договору, - у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно сплаченої суми за весь термін прострочення, яка діяла в період, за який стягується пеня.
50. 15 грудня 2010 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору, у пункті 1 якої сторони підтвердили, що заборгованість позичальника за кредитом на день укладення цієї додаткової угоди становить 1 611 108,00 дол. США.
51. З метою позасудового врегулювання вказаного спору банк у березні
2014 року направив ОСОБА_1 вимогу щодо повернення повної суми заборгованості, однак у зв'язку з виїздом відповідача за межі території АР Крим вказане повідомлення йому не було вручено.
52. Згідно з наданим банком розрахунком станом на 14 січня 2015 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 1 137 520,60 дол. США, що еквівалентно 17 940 110,39 грн, з яких: 666 456,33 дол. США - тіло кредиту, 80 322,02 дол. США - проценти, 375 584,57 дол. США - пеня за прострочення повернення тіла кредиту, 15 157,68 дол. США - пеня за прострочення повернення процентів.
53. ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання в частині своєчасного та повного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами не виконав і станом на 28 грудня 2012 року (останній день дії кредитної лінії, визначеної сторонами у п. 1.4 договору) мав заборгованість за тілом кредиту у розмірі 666 456,33 доларів США та заборгованість по несплачених процентах станом на 28 грудня 2012 року в розмірі 8304,22 доларів США, що підтверджується розрахунком, доданим до висновку судової економічної експертизи №66/21-71/7935 ? 7937/22-71 від 20 квітня 2022 року, проведеної за ухвалою суду. Розмір заборгованості за пенею не підтверджено.
54. Рішенням Правління Національного банку України від 25 лютого 2022 року
№ 91-рш/БТ вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати АТ «Міжнародний резервний банк».
55. Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25 лютого 2022 року № 131 у АТ «Міжнародний резервний банк» розпочато процедуру ліквідації з 25 лютого 2022 року до 24 лютого 2025 року включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «МР Банк» Луньо І. В.
Позиція Верховного Суду
56. Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
57. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу
58. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
59. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
60. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
61. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
62. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
63. Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
64. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
65. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
66. Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
67. Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
68. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (частина друга статті 1054 ЦК України).
69. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
70. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
71. Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
72. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
73. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, постановах від 04 липня
2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі
№ 202/4494/16-ц).
74. Про відсутність у банку права нарахування процентів та неустойки за кредитним договором після закінчення строку кредитування вказав Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі, що переглядається в касаційному порядку.
75. Встановивши, що на дату завершення строку кредитування (28 грудня
2012 року) за договором про відкриття кредитної лінії від 28 грудня 2007 року № 13-12-07/ФО була наявна заборгованість за тілом кредиту та процентами, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для її стягнення з відповідача.
76. Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги висновок судової економічної експертизи №66/21-71/7935 ? 7937/22-71 від 20 квітня 2022 року, заявлені позивачем вимоги у цій справі та надані докази на їх обґрунтування.
77. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
78. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
79. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку процентів, передбачених умовами договору, після завершення строку кредитування, а також пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом.
80. Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16).
81. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. Суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
82. З урахуванням доводів касаційної скарги АТ «Міжнародний резервний банк» про те, що розмір процентів за невиконання грошового зобов'язання, який передбачений частиною другою статті 625 ЦК України, встановлений сторонами у пункті 6.5 кредитного договору, колегія суддів зауважує, що пункт 6.5 кредитного договору розташований в розділі, яким врегульовано правомірну поведінку сторін («Проценти за користування кредитом»), водночас кредитний договір містить окремий розділ, що регулює відповідальність позичальника («Відповідальність позичальника»). Позивач у наданих суду розрахунках заборгованості з процентів за період поза межами строку кредитування нарахував суми саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.
83. Ураховуючи наведене та зміст заявлених банком позовних вимог, відсутні правові підстави для стягнення з позичальника процентів, передбачених кредитним договором, поза межами строку кредитування.
84. Зазначене тлумачення умов кредитного договору відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
85. Крім того, колегія суддів зауважує, що з метою з'ясування обставин, пов'язаних із здійсненим позивачем розрахунком пені, суд апеляційної інстанції витребовував у позивача більш детальний розрахунок заявлених до стягнення сум. Натомість, відповідач, на виконання свого процесуального обов'язку щодо надання заперечень на наданий позивачем розрахунок пені, подав до суду заяву про призначення у справі судової економічної експертизи, яка була задоволена ухвалою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року.
86. Висновком судової економічної експертизи №66/21-71/7935 ? 7937/22-71 від 20 квітня 2022 року було констатовано відсутність у матеріалах справи належних та достатніх доказів для підтвердження заборгованості за пенею у зв'язку з простроченням сплати тіла кредиту та процентів за договором про відкриття кредитної лінії від 28 грудня 2007 року № 13-12-07/ФО.
87. На спростування висновку експерта позивач не надав належних, достатніх та достовірних доказів, у зв'язку з чим загалом правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.
88. Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
89. В контексті доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про вихід судом апеляційної інстанції за межі заявлених банком позовних вимог в частині стягнення заборгованості у валюті зобов'язання, колегія суддів зазначає таке.
90. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
91. Одним з елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.
92. Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта.
93. Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов'язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, від 11 вересня 2024 року у справі
№ 500/5194/16-ц).
94. Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.
95. Враховуючи, що у спірних правовідносинах сторони визначили валютою зобов'язання долар США, у цій валюті здійснювалася видача кредиту та його погашення, більш того, у зазначеній валюті також проведені наявні у матеріалах справи розрахунки заборгованості за кредитом, колегія суддів вважає загалом правильним висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором виходячи з валюти спірного зобов'язання.
96. Згідно з статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
97. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
98. Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 на неврахування судами попередніх інстанцій фактичного погашення заборгованості за кредитом є необґрунтованими, з огляду на те, що надані відповідачем докази такого погашення були враховані судовим експертом при визначенні розміру заборгованості за кредитним договором.
99. Водночас, колегія суддів також звертає увагу на суперечливу поведінку відповідача, який у касаційній скарзі зазначає про належне виконання ним умов договору про відкриття кредитної лінії від 28 грудня 2007 року № 13-12-07/ФО та погашення заборгованості у встановленому порядку, а також посилається на наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» з огляду на те, що спірні правовідносини не припинилися, оскільки зобов'язання не були виконані повністю.
100. Щодо відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» Верховний Суд уже виклав правовий висновок у постанові від 22 січня 2020 року у справі, що переглядається в касаційному порядку. Зазначений висновок на підставі частини першої статті 417 ЦПК України був правильно врахований судом апеляційної інстанції.
101. В частині доводів касаційної скарги ОСОБА_1 щодо вибуття з його володіння та розпорядження іпотечного майна, яке перейшло у безстрокове безоплатне користування державного органу держави-окупанта, а також неможливості виконання кредитних зобов'язань з підстав тимчасової окупації АР Крим, колегія суддів зауважує наступне.
102. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
103. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану (частина друга, третя статті 9 зазначеного Закону).
104. Відповідно до частин четвертої-шостої статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
105. Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.
106. На тимчасово окупованій території будь-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений з порушенням вимог цього Закону, інших законів України, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
107. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на державу, що здійснює окупацію (частина дев'ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
108. З урахуванням наведеного, рішення органів окупаційної влади щодо предмета іпотеки, який знаходиться на тимчасово окупованій території не можуть бути підставою для висновку про задоволення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки і припинення зобов'язань за кредитним договором.
109. Тимчасова окупація АР Крим та протиправні дії й рішення органів окупаційної влади не припиняють обов'язку ОСОБА_1 виконати основне зобов'язання зі сплати заборгованості за тілом кредиту і процентами, яке виникло на дату завершення строку кредитування за договором про відкриття кредитної лінії від 28 грудня 2007 року № 13-12-07/ФО - 28 грудня 2012 року.
110. Зазначене відповідає умовам кредитного договору (пункт 2.3 договору про відкриття кредитної лінії від 28 грудня 2007 року № 13-12-07/ФО). Крім того, узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15), згідно з яким окупація території АР Крим та пов'язана з цим неможливість позивачеві здійснювати господарську діяльність не перебувають у причинному зв'язку з неповерненням грошей за кредитним договором, а збитки позивача внаслідок ситуації, що склалася в АР Крим, не мають ознак надзвичайності чи невідворотності для виконання обов'язку за кредитним договором.
111. Слід зауважити, що примусове вилучення нерухомого майна громадян України на тимчасово окупованій території є незаконним не лише відповідно до національного законодавства, а й таким що порушує міжнародне право. Зокрема, протиправність експропріації окупаційними органами влади майна громадян України на території Криму була констатована Європейським судом з прав людини у справі UKRAINE v. RUSSIA (RE CRIMEA) (рішення Великої Палати
від 25 червня 2024 року, заява № 20958/14). З урахуванням доказів, наданих Україною на обґрунтування своєї заяви, а також численних звітів міжнародних організацій, ЄСПЛ визнав такою, що не відповідає гарантіям, передбаченим статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод існуючу на території Криму практику експропріації окупаційними органами влади приватної власності без надання будь-якої компенсації та за відсутності «нагальної військової необхідності» або «потреби окупаційної армії», як того вимагають норми міжнародного гуманітарного права.
112. ОСОБА_1 , як іпотекодавець та як співвласник нерухомого майна, має право на компенсацію за рахунок держави-агресора завданої шкоди.
113. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні апеляційного суду, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
114. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
115. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та характеру спірних правовідносин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційних скаргах.
116. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі
№ 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі
№ 910/8115/19(910/13492/21)).
117. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
118. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
119. З урахуванням доводів касаційних скарг ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Окунєв І. С., та АТ «Міжнародний резервний банк», які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційні скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Окунєв Ігор Сергійович, та акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович