23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 194/466/23
провадження № 61-3228св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стасюка Вячеслава Олексійовича на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року у складі судді Корягіна В. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої каліцтвом та неефективним розслідуванням злочину.
2. Позовна заява мотивована тим, що 13 лютого 2015 року під час артобстрілу м. Щастя Луганської області вона отримала тілесні ушкодження в результаті потрапляння снаряда в будівлю, обвалення будівлі та знаходження в зоні ураження близько 30 хвилин під палаючими уламками.
3. Внаслідок отриманих поранень в подальшому їй встановлено ІІ групу інвалідності. Курс лікування та відповідні дослідження вона здійснює по теперішній час, багаторазово була прооперована та операції не закінчуються. Незважаючи на постійне лікування вона відчуває постійні больові та виражено дискомфортні відчуття (фізичні страждання), постійний шум в голові, легке запаморочення, через хронічний вірусний гепатит та інфекційний гепатит відчуває постійний біль в області печінки, порушена робота всіх згинальних м'язів руки, що викликає біль.
4. 08 квітня 2019 року вона подала заяву до міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, яка рішенням від 26 квітня
2019 року установила факт отримання ОСОБА_1 поранення (ушкодження здоров'я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 13 лютого 2015 року на території проведення антитерористичної операції.
5. Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 12АВ №1055890 ОСОБА_1 встановлено довічно ІІ групу інвалідності з 24 липня 2019 року, причина інвалідності: поранення (ушкодження здоров'я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 13 лютого 2015 року на території проведення антитерористичної операції.
6. На підставі повідомлення ОСОБА_1 до Новоайдарського ВП ГУНП в Луганській області про розкрадання майна за адресою АДРЕСА_1 , де проживала та зареєстрована ОСОБА_1 , внесено відомості до ЄРДР
№ 12017130500000234 від 23 квітня 2017 року за частиною першою статті 185 КК України.
7. Відповідно до витягу з ЄРДР № 42017000000001230, 13 лютого 2015 року надійшло повідомлення від правоохоронних та контролюючих органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 258 КК України, про те, що 13 лютого 2015 року у період часу з 11-10 год. до 11-20 год. невідомими особами зі сторони с. Весела Гора (перебуває під контролем ЛНР) було здійснено артилерійський обстріл території
м. Щастя, у результаті обстрілу ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження.
8. У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 визнано потерпілою, на теперішній час жодній особі не повідомлено про підозру, досудове розслідування триває.
9. 13 лютого 2015 року на території м. Щастя Луганської області органи державної влади в повному обсязі здійснювали свої повноваження.
10. Зазначає, що протягом восьми років держава Україна не забезпечила належного розслідування скоєного злочину, встановлення винних осіб, через що вона не має можливості стягнути спричинену їй моральну шкоду з винних осіб.
11. З огляду на вказане просить стягнути моральну шкоду, завдану внаслідок терористичного акту, що призвів до каліцтва та ушкодження здоров'я, а також руйнування житла в результаті обстрілів житла, що стало можливим через незабезпечення Україною безпеки позивача шляхом облаштування сховищ або проведення евакуації цивільного населення в безпечні регіони України, не запровадження механізму відшкодування шкоди особам, які постраждали під час конфлікту та проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, і не забезпечення проведення своєчасного ефективного розслідування.
12. Просить стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на її користь шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів державного бюджету - моральну шкоду, заподіяну внаслідок терористичного акту, що призвів до каліцтва та ушкодження здоров'я у розмірі 7 718 400,00 грн.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
13. Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області
від 15 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.
14. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що у законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача щодо права вимоги на підставі Закону України «Про боротьбу з тероризмом» до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв'язку із каліцтвом та неефективним розслідуванням злочину, а тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 за статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».
15. Також суди врахували, що позивачка не обґрунтовувала, що Держава Україна могла вжити, але не вжила заходів, які усунули б ризик ушкодження її здоров'я, що держава знала про можливість обстрілу міста Щастя Луганської області з боку незаконних збройних формувань у зв'язку зі збройною агресією РФ і могла вжити, але не вжила заходів з попередження такого обстрілу та усунення ризику для здоров'я позивача.
16. Поранення (ушкодження здоров'я) позивача від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 13 лютого 2015 року на території проведення антитерористичної операції та виконання Державою Україна позитивного матеріального обов'язку щодо гарантування права на її життя не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку.
17. З огляду на викладене відсутні підстави для відповідальності Держави України за неналежне виконання позитивного матеріального обов'язку щодо гарантування права на життя та здоров'я позивачки.
18. Щодо спричинення моральної шкоди внаслідок руйнування житла, то позивачка не довела суду належними та допустимими доказами саме руйнування її житла, вини держави в цьому та, як наслідок, відшкодування державою цієї моральної шкоди, не зазначила факти (обставини), за яких можна було б стверджувати про порушення державою конкретних обов'язків (негативного, позитивного матеріального, позитивного процесуального) з гарантування її права.
19. Щодо посилання позивачки на те, що Держава Україна не виконала належним чином свій позитивний процесуальний обов'язок щодо забезпечення об'єктивного та ефективного розслідування факту ушкодження її здоров'я, то нею лише зазначено про відсутність ефективного незалежного розслідування кримінального провадження за фактом отримання нею поранення (ушкодження здоров'я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння, однак не мотивовано, чому вона вважає тривалість досудового розслідування надмірною, не зазначено, які процесуальні дії не вживаються чи які заходи не проведено органом досудового розслідування, що впливає на тривалість та можливість завершення досудового розслідування. За таких обставин доводи позивачки в цій частині є безпідставними.
20. Також суди зазначали, що внаслідок збройної агресії РФ Україна вирішила створити спеціальний механізм для визначення всіх збитків, які завдала держава-агресор. Такий обов'язок Україна підтвердила в постанові Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації» (далі - Постанова № 326).
21. Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики, за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальним за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики (абзаци 8 і 9 підпункту 1 пункту 2 Постанови № 326).
22. З огляду на вказане суди дійшли висновку, що позивачкою заявлені вимоги до неналежного відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
23. У березні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Стасюка В. О., на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року.
24. Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
25. Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
26. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
27. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
28. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували її доводи про те, що держава Україна не вжила зусиль, щоб здійснити заходи для збереження життя та здоров'я людей, які мешкали в м. Щастя
в 2014-2015 роках, в тому числі не здійснила їх евакуацію в безпечне місце, не надала допомогу для переїзду з небезпечного регіону, не забезпечила їх житлом в безпечних регіонах країни, не облаштувала сховища від обстрілів і не сповістила населення про їх місцезнаходження, а тому держава не виконала свого позитивного зобов'язання за статтею 2 Конвенції щодо захисту її життя.
29. Місто Щастя Новоайдарського району Луганської області станом на лютий 2015 року повністю контролювалось державою України. В місті працювали правоохоронні органи, підрозділи МЧС, органи місцевого самоврядування. Держава Україна та її виконавчі та законодавчі органи контролювали вказану територію та могли і повинні були вжити заходів безпеки для гарантування прав позивачки, але цього не зробили, обмежились лише констатацією фактів, не розробили та не реалізували дієвий план евакуації цивільного населення в безпечне місце, не здійснили заходів щодо утворення територій безпеки на лінії зіткнення, зелених коридорів для виїзду населення з прифронтових населених пунктів.
30. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на доводи позивачки та не оцінили дії держави як особи, що несе відповідальність за здійснення позитивного обов'язку з попередження небезпеки під час військових та подібних дій та збереження життя людей та яка повинна була довести, що вона прийняла усіх можливих заходів для попередження людей про небезпеку, евакуацію з небезпечних місць, забезпечила їх проживання в місцях переселення.
31. Зобов'язання судами саме позивачки доводити вину Держави порушують принципи захисту прав людини, застосовні Конвенцією, за змістом яких саме держава повинна довести той факт, що вона здійснила усі дії для збереження життя мирних жителів та попередження їх про небезпеку, і не порушений позитивний обов'язок, передбачений статтею 2 Конвенції. Водночас тягар доказування стосовно таких обставин переноситься на державу.
32. Крім того, за вісім років розслідування кримінальне провадження не зрушилось з місця, державою не доведено, що слідчими органами здійснені розумні заходи для забезпечення ефективного розслідування отримання позивачкою ушкодження здоров'я. Однак цим обставинам суд апеляційної інстанції належної оцінки не надав і визнав твердження позивачки безпідставними.
33. Таким чином, незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень статей 3, 8, 27 Конституції України, статті 2 Конвенції, статей 23, 1167, 1168, 1173 ЦК України, які підлягали застосуванню, та неврахування практики ЄСПЛ, як джерела права, свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до необґрунтованої відмови у задоволенні позовних вимог.
34. Державою Україна не було виконано позитивний матеріальний обов'язок, який полягає у встановлені законодавчих положень, які би захищали життя людини, у вжитті обґрунтованих заходів для запобігання неправомірному позбавленню життя, а також у прийнятті відповідних нормативно-правових актів, які визначають правовий механізм відшкодування шкоди, заподіяною терористичним актом.
35. Не виконано державою Україна і позитивний процесуальний обов'язок, який полягає у забезпеченні державою ефективного та об'єктивного розслідування фактів посягання на людське життя, та вжиття заходів на встановлення та покарання винних у загибелі людини.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
36. У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника Кабінету Міністрів України на касаційну скаргу, в якому останній просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення судів ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги висновків судів не спростовують.
37. У липні 2024 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат
Стасюк В. О. подав до суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано тим, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики з урахуванням кількості аналогічних справ, які перебувають на розгляді у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
38. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до фабули з Витягу з ЄРДР № 42017000000001230, 13 лютого 2015 року у період часу з 11-10 год. до 11-20 год. невідомими особами зі сторони с. Весела Гора (перебуває під контролем ЛНР) було здійснено артилерійський обстріл території м. Щастя. У результаті обстрілу в тому числі отримала тілесні ушкодження ОСОБА_1 .
39. Відповідно до довідки Новоайдарського ВП ГУНП в Луганській області
від 17 травня 2018 року, 23 квітня 2017 року в ВП №1 Новоайдарського ВП ГУНП в Луганській області було зареєстровано повідомлення про крадіжку майна за адресою АДРЕСА_1 . Дане звернення було зареєстровано ЖЄО
№ 1971 від 23 квітня 2017 року, матеріали були внесені до ЄРЛР
№ 12017130500000234 від 23 квітня 2017 року за частиною першою статті 185 КК України. Також, при огляді житла було встановлено, що з 2014 року в даному житловому приміщенні ніхто не мешкав, домоволодіння не придатне для житла, відсутнє газопостачання, опалення, розкрадені всі електроприлади.
40. Відповідно до акту обстеження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 , пошкодженого під час проведення антитерористичної операції, 31 липня 2018 року комісія в складі: голови робочої комісії - заступника міського голови ОСОБА_2 , членів комісії - ОСОБА_3 начальника відділу архітектури, землевпорядкування та ЖКГ виконавчого комітету Щастинської міської ради; ОСОБА_4 спеціаліста І категорії з питань ЖКГ виконавчого комітету Щастинської міської ради:
ОСОБА_5 директора КП «Жилбудсервіс»; ОСОБА_6 директора КП «ЩТЕК», встановила, що у 2014 році під час ведення бойових дій зруйнована система опалення житлового будинку заявниці. Висновки комісії: на момент обстеження житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 придатний до експлуатації. Дане пошкоджене житло відноситься до четвертої категорії.
41. Рішенням міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, від 26 квітня 2019 року № 5/ІІІ/5 установлено факт отримання ОСОБА_1 поранення (ушкодження здоров'я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 13 лютого 2015 року на території проведення антитерористичної операції.
42. Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 12АВ №1055890 ОСОБА_1 встановлено довічно ІІ групу інвалідності з 24 липня 2019 року, причина інвалідності: поранення (ушкодження здоров'я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 13 лютого 2015 року на території проведення антитерористичної операції.
43. В подальшому позивачка тривалий строк стаціонарно лікувалася, що підтверджується виписками із медичної карти стаціонарного хворої.
44. Відповідно до висновку експерта № 18/21 від 04 лютого 2021 року за результатами проведення психологічної експертизи ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива», отримання тілесних ушкоджень потерпілою ОСОБА_1 за обставин обстрілу м. Щастя Луганської області під час проведення антитерористичної операції (військових дій) призвело до порушення вітальних (життєво значущих) сфер її життєдіяльності на біологічному (фізичний стан, стан здоров'я), психологічному (виражена емоційна депривація) та соціальному (невизначеність у часі життєвих перспектив) рівнях функціонування, наповнив їх інтенсивно діючими стресогенними факторами, внаслідок чого соціально-психологічний контекст життя потерпілої ОСОБА_1 набув для неї психотравмуючого характеру: зумовивши безпосередні інтенсивні, а у подальшому постійні больові та виражено дискомфортні відчуття (фізичні страждання); спрямувавши розвиток життєвих полій потерпілої у соціально та психологічно руйнівному для неї напрямку; призвівши до стресогенних змін у її емоційному стані та індивідуально-психологічних проявах; суттєво обмеживши продуктивність життєвого часу потерпілої ОСОБА_1 , перешкоджаючи її активному соціальному функціонуванню як особистості, блокуючи установку на виживання; викликавши та підтримуючи у потерпілої ОСОБА_1 високо диференційовані (психологічно складні) інтенсивні переживання морально-етичного змісту та психологічно руйнівного (такого, що спричиняє страждання) характеру, уражаючи цим особистість потерпілої ОСОБА_1 (тобто завдаючи їй моральної шкоди). Орієнтирований розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (заподіяну моральну шкоду) може становити 1152 МЗП.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
45. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
46. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
47. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
48. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
49. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
50. Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
51. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
52. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
53. Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Щодо права позивачки на відшкодування державою моральної шкоди, заподіяної каліцтвом внаслідок терористичного акта, на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»
54. Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
55. Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
56. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
57. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
58. Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього Кодексу у редакції, чинній до 03 липня 2020 року, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)).
59. Відповідно до частини другої статті 1177 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
60. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), проаналізувавши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, чинній до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13, поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, зазначив, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування.
ЄСПЛ зазначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним
Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави.
З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08 і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).
61. Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
62. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).
63. З огляду на зміст вказаних приписів Закону України «Про боротьбу з тероризмом» реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі.
64. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.
65. Більше того, у законодавстві України відсутня не лише процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України»).
66. За усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).
67. Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому, як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 35).
68. Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02 липня
2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заява № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 50).
69. Отже, передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від держави Україна відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачці внаслідок каліцтва під час терористичного акту в період проведення АТО незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.
70. У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачки щодо права вимоги на підставі Закону України «Про боротьбу з тероризмом» до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв'язку із каліцтвом у період проведення АТО.
71. Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 (провадження № 12-23гс20), від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).
72. Ураховуючи наведене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».
Щодо порушення державою права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції
73. Позивачка заявила вимогу про стягнення з держави Україна на відшкодування моральної шкоди, завданої їй терористичним актом, що призвів до її каліцтва, посилаючись на те, що держава Україна є відповідальною за порушення права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції.
74. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).
75. Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини (частини перша та друга статті 27 Конституції України).
76. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя (речення перше та фрагмент речення другого частини першої статті 2 Конвенції).
77. Самі по собі факти загибелі (каліцтва) людей на підконтрольній державі території, тобто на тій, на якій вона здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції (зокрема у межах її кордонів у періоди проведення АТО, Операції об'єднаних сил), не означають автоматичне порушення гарантій права на життя за статтею 2 Конвенції. Так само не є підставою для покладення на державу відповідальності за Конвенцією самі по собі факти порушення у межах кордонів України (зокрема і у періоди проведення АТО, Операції об'єднаних сил) громадського порядку, миру, знищення чи пошкодження майна, створення загрози безпеці людей, у тому числі з боку осіб, які не діяли як агенти цієї держави.
78. За статтею 2 Конвенції обов'язки держави полягають у такому:
1) негативний обов'язок - у тому, що державні органи та службові особи держави не можуть позбавляти людину життя за винятком ситуацій, коли таке позбавлення є абсолютно необхідним (випадки, за яких держава може застосувати летальну силу, перелічені у частині другій статті 2 Конвенції). Протиправне заподіяння державою в особі її органів влади та службових осіб смерті людині є порушенням зазначеного обов'язку;
2) позитивний обов'язок має два різновиди:
- матеріальний, за яким держава повинна встановити законодавчі положення, які би захищали життя людини, передбачити юридичну відповідальність за протиправне позбавлення людини життя, а також має вживати обґрунтованих заходів для запобігання неправомірному позбавленню життя, коли відомо чи має бути відомо про реальний і безпосередній ризик для життя конкретної людини або групи людей, зумовлений злочинними діями третіх осіб.
Відповідальність за порушення останнього з наведених позитивних матеріальних обов'язків за статтею 2 Конвенції може настати, якщо держава (а) володіла інформацією про те, що за певних обставин життя конкретної людини чи групи людей могло бути поставлене під загрозу (необхідно довести, що влада знала або мала знати про цю загрозу), (б) могла вжити заходів, які би усунули ризик для життя, але не вжила їх. ЄСПЛ тлумачить зазначений конвенційний обов'язок так, щоби не покладати на державні органи непосильний або надмірний тягар.
Тому з погляду Конвенції не кожна передбачувана загроза для життя зобов'язує державні органи вживати конкретних заходів, спрямованих на запобігання її втіленню (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Осман проти Сполученого Королівства» (Osman v. the United Kingdom), заява
№ 87/1997/871/1083, § 115, 116 і від 24 жовтня 2002 року у справі «Мастроматео проти Італії» (Mastromatteo v. Italy), заява № 37703/97, § 68);
- процесуальний, за яким держава має забезпечити об'єктивне й ефективне розслідування фактів посягання на людське життя незалежним органом. Для того щоби бути ефективним, розслідування має дозволити встановити та покарати осіб, відповідальних за порушення права на життя.
79. Наявність або відсутність результату розслідування не є вирішальною для оцінки належності виконання такого обов'язку. Обов'язковим для держави є вжиття заходів, спрямованих на встановлення та покарання винних (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 лютого 1998 року у справі «Кая проти Туреччини» (Kaya v. Turkey), заява № 22729/93, § 86-87 і від 08 листопада 2005 року у справі «Гонгадзе проти України» (Gongadze v. Ukraine), заява № 34056/02, § 176).
80. Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, то порушення державою будь-якого з конвенційних обов'язків - як негативного, так і позитивного матеріального чи позитивного процесуального - може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації (відшкодування). Остання може мати різні форми та розміри, що залежатимуть, зокрема, від виду конкретного порушення, вчинення якого державою за конкретних обставин необхідно встановити.
81. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20) виклала правовий висновок, у якому зазначила, що на правовідносини стосовно відшкодування шкоди, завданої порушенням права на життя, поширюється положення статті 2 Конвенції. Однак проблема у подібних справах полягає в тому, щоби встановити, чи перебував потерпілий під юрисдикцією Держави України у сенсі статті 1 Конвенції та чи порушила Держава України певні свої обов'язки з тих, які випливають із указаної статті.
82. У кожному випадку звернення з позовом про відшкодування Державою Україна шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об'єднаних сил, суди мають з'ясувати: (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала конвенційні обов'язки з такого гарантування на відповідній території (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов'язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв'язок між ними і невиконанням або неналежним виконанням відповідного обов'язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).
83. Україна залишається об'єктом збройної агресії з боку російської федерації (далі - рф), яку остання здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою
від 27 січня 2015 року № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором (далі - Звернення)).
84. Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії рф (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії»
від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1, схваленої постановою
від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала рф державою-агресором (абзац шостий Звернення).
85. У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії рф проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами рф озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п'ятий пункту 1 Заяви).
86. 27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії рф розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил рф (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).
87. Наслідком збройної агресії рф проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід'ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). рф своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, у тому числі право на життя, в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, у Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії рф стало мирне населення, зокрема жінки та діти (абзаци четвертий і п'ятий пункту 3 Заяви).
88. 24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти України - повномасштабне вторгнення агресора на нашу суверенну територію. У цей день Україна розірвала з рф дипломатичні відносини.
89. 02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
90. 14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
91. 27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
92. Тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визнані частини території України, в межах яких збройні формування рф та окупаційна адміністрація рф встановили та здійснюють загальний контроль, зокрема сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей (пункт 1 частини першої статті 1 вказаного Закону від 18 січня 2018 року).
93. Встановлено, що 13 лютого 2015 року у період часу з 11-10 год. до 11-20 год. невідомими особами зі сторони с. Весела Гора (перебуває під контролем ЛНР) було здійснено артилерійський обстріл території м. Щастя Луганської області. У результаті обстрілу в тому числі отримала тілесні ушкодження ОСОБА_1 .
94. Рішенням міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, від 26 квітня 2019 року № 5/ІІІ/5 установлено факт отримання ОСОБА_1 поранення (ушкодження здоров'я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 13 лютого 2015 року на території проведення антитерористичної операції.
95. Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 12АВ №1055890 ОСОБА_1 встановлено довічно ІІ групу інвалідності з 24 липня 2019 року, причина інвалідності: поранення (ушкодження здоров'я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 13 лютого 2015 року на території проведення антитерористичної операції.
96. Верховний Суд погоджується, що завдання позивачці тяжких тілесних ушкоджень та перебування її тривалий час на лікуванні безперечно зумовлює сильні моральні і фізичні страждання для неї.
97. Проте, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20), проблема такої справи полягає не лише в тому, чи страждала морально позивачка, не лише в тому, як краще у грошовому еквіваленті оцінити ці її страждання, навіть не стільки у тому, який нормативний припис необхідно застосувати для присудження відповідного відшкодування.
98. Позивачка не обґрунтовувала, що Держава Україна могла вжити, але не вжила заходів, які б усунули ризик її каліцтва, що держава знала про можливість обстрілу м. Щастя з боку незаконних збройних формувань у зв'язку зі збройною агресією з боку рф і могла вжити, але не вжила заходів з попередження такого обстрілу та усунення ризику для її життя та здоров'я.
99. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що поранення (ушкодження здоров'я) позивача від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 13 лютого 2015 року на території проведення антитерористичної операції та виконання Державою Україна позитивного матеріального обов'язку щодо гарантування права на її життя не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку.
100. З огляду на викладене правильним є висновок апеляційного суду про те, що відсутні підстави для відповідальності Держави України за неналежне виконання позитивного матеріального обов'язку щодо гарантування права на життя та здоров'я позивача.
101. За таких обставин позивачка не обґрунтувала вимогу про відшкодування державою моральної шкоди, не зазначили факти (обставини), за яких можна би було стверджувати про порушення державою конкретних обов'язків (негативного, позитивного матеріального, позитивного процесуального) з гарантування права на її здоров'я.
102. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що територія, на якій позивачка зазнала ушкоджень, була територією, що розташована на лінії розмежування, і позивачка не довела належними та допустимими доказами, що відповідачеві було чи мало бути відомо про загрози для її життя та здоров'я, зокрема про факт артилерійського обстрілу м. Щастя Луганської області, відповідач міг вжити, але не вжив заходів з попередження такого обстрілу, тобто з усунення ризику для її життя та здоров'я, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
103. Саме по собі посилання на порушення гарантій права на життя за статтею 2 Конвенції, у межах контрольованої території Україною, без встановлення невиконання чи неналежного виконання державою у конкретній ситуації процесуального обов'язку, не може бути підставою притягнення її до відповідальності на підставі Конвенції та протоколів до неї.
104. Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що відсутні підстави для висновку про невиконання державою Україна позитивного процесуального обов'язку, за яким держава має забезпечити об'єктивне й ефективне розслідування фактів посягання на людське життя незалежним органом.
105. ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на відсутність ефективного незалежного розслідування за фактом ушкодження її здоров'я протягом майже восьми років, стверджувала, що Держава Україна належним чином не виконала свій позитивний процесуальний обов'язок щодо забезпечення об'єктивного та ефективного розслідування цього факту.
106. ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (див. mutatis mutandis § 59 рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).
107. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема з урахуванням складності справи, поведінкою заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis § 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції»; § 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції», заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
108. Верховий Суд також ураховує, що силові дії рф проти Україна тривають
з 20 лютого 2014 року, наслідком такої збройної агресії стала, зокрема окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях, у зв'язку із зазначеним фактично з причин незалежних від органів досудового розслідування, не надається можливим завершити усю сукупність запланованих заходів та процесуальних дій у рамках досудового розслідування кримінального провадження.
109. У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано майнової чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
110. Натомість у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 лише вказала на відсутність ефективного незалежного розслідування кримінального провадження за фактом ушкодження її здоров'я, однак не мотивувала, чому вважає тривалість досудового розслідування надмірною, не зазначила, які процесуальні дії не вживаються чи які заходи не проведено органом досудового розслідування, що впливає на тривалість та можливість завершення досудового розслідування.
111. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 233/338/18 (провадження № 61-420св20), від 27 липня
2022 року у справі № 219/2477/20 (провадження № 61-9730св21), від 08 лютого 2023 року у справі № 423/847/20 (провадження № 61-12412св22).
112. За таких обставин доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
113. Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування правильнихпо суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки ґрунтуються на доведенні необхідності переоцінки доказів і обставин, яким суд надав належу оцінку. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
114. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що внаслідок збройної агресії рф Україна вирішила створити спеціальний механізм для визначення всіх збитків, які завдала держава-агресор. Такий обов'язок Україна підтвердила у постанові Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації» (далі - Постанова № 326).
115. Визначення шкоди та збитків здійснюється окремо, зокрема, за таким напрямом, як людські втрати та пов'язані з ними соціальні витрати - напрям, що включає всі людські втрати (смерть або каліцтво цивільних осіб), що виникли в результаті збройної агресії рф, а також витрати, пов'язані з призначенням різних видів державної соціальної допомоги та наданням соціальних послуг (підпункт 1 пункту 2 Постанови № 326). Одним із основних показників, які оцінюються в межах цього напряму, є кількість цивільних осіб з інвалідністю, зокрема дітей з інвалідністю, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних внаслідок бойових дій і пов'язаних із ними нещасних випадків, яким надаються соціальні гарантії та різні види державної соціальної допомоги (абзац шостий підпункту 1 пункту 2 постанови № 326).
116. Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики. Відповідальним за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики(абзаци 8 і 9 підпункту 1 пункту 2 Постанови № 326).
117. Отже, Україна в особі Мінсоцполітики взяла на себе позитивний матеріальний обов'язок визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих унаслідок, зокрема, каліцтва цивільних осіб через збройну агресію рф. Його невиконання чи неналежне виконання може бути окремою підставою для позову про відшкодування Україною шкоди, завданої затримкою виконання цього обов'язку. Розмір такого відшкодування залежить від складності проблеми, яку має вирішити держава, умов (воєнних, соціально-економічних, політичних), у яких цю проблему слід вирішити, тривалості невиконання чи неналежного виконання відповідного обов'язку, важливості вирішення відповідної проблеми для конкретної особи тощо.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
118. У липні 2024 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат
Стасюк В. О. подав до суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано тим, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики з урахуванням кількості аналогічних справ, які перебувають на розгляді у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції.
119. Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України підставами для передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду є коли, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
120. Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
121. Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
122. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
123. При цьому справа має принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
124. Разом з тим у заявленому клопотанні відсутні посилання на обставини, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
125. Так, зокрема у цій постанові, наведена практика Верховного Суду у справах й щодо відшкодування моральної шкоди, завданої поранням осіб в період проведення на території Донецької та Луганської областей антитерористичної операції (АТО) та операції об'єднаних сил (ООС).
126. Отже, наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п'ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, тому підстави для задоволення клопотання представника позивачки
ОСОБА_1 - адвоката Стасюк В. О. про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду указаної справи згідно зі статтею 403 ЦПК України відсутні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
127. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,
від 10 лютого 2010 року).
128. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
129. Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін
130. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стасюка Вячеслава Олексійовича залишити без задоволення.
2. Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області
від 15 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 21 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович