05 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/12923/24
Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
У квітні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 27.03.2024 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 22.12.2020 року виплаченої 27.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 року у справі №420/4450/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №420/4450/22;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 27.03.2024 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 22.12.2020 року виплаченої 27.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 року у справі №420/4450/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №420/4450/22.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06.12.2021 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.10.2021 року у справі №420/13060/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2016 року у сумі 4435,66 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів. 27.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 року у справі №420/4450/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №420/4450/22 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосування базового місяця січень 2008 року та щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 3921,46 грн. за період з 01.03.2018 року по 22.12.2020 року включно у сумі 210 411,57 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою. Разом з цим, відповідачем в порушення статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків їх виплати. Вважаючи, що діями відповідача порушеного його права позивач звернувся до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 27.03.2024 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 22.12.2020 року виплаченої 27.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 року у справі №420/4450/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №420/4450/22. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 27.03.2024 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 22.12.2020 року виплаченої 27.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 року у справі №420/4450/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №420/4450/22.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову по справі, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що компенсація втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення). Апелянт зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 22.12.2020 року наказом №269. Отже, з урахуванням наведених висновків позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений частиною 1 статті 233 КЗпП України, з вимогами про стягнення компенсації частини втрати доходів.
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 30.10.2013 року по 22.12.2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу від 22.12.2020 року №269 позивача з 22.12.2020 року було звільнено з військової служби за станом здоров'я.
У період проходження військової служби позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
18.05.2021 року позивачем було направлено заяву до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення.
Відповідачем відмовлено у задоволенні заяви позивача.
Для вирішення спору позивач звернувся до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.10.2021 року у справі №420/13060/21, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2022 р., позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 22.12.2020 року включно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити в повному обсязі на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 22.12.2020 року включно. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
06.12.2021 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.10.2021 року у справі №420/13060/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2016 року у сумі 4435,66 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів.
Не погоджуючись із застосованим базовим місяцем та як наслідок виплаченою сумою індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 року у справі №420/4450/22 адміністративний позов - задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування грудня 2015 року та січня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. В іншій частині позовних вимог, - відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №420/4450/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року в частині, якою відмовлено у задоволенні позову - скасовано з прийняттям нового про часткове задоволення позовних вимог. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 22.12.2020 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3921,46 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 3921,46 грн. за період з 01.03.2018 року по 22.12.2020 року включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078. В іншій частині рішення залишено без змін.
27.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 року у справі №420/4450/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №420/4450/22 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосування базового місяця січень 2008 року та щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 3921,46 грн. за період з 01.03.2018 року по 22.12.2020 року включно у сумі 210 411,57 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 27.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 року у справі №420/4450/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №420/4450/22, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи протиправну бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 27.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 року у справі №420/4450/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №420/4450/22 у суду є всі підстави для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 27.03.2024 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 22.12.2020 року виплаченої 27.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 року у справі №420/4450/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №420/4450/22.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-ІІІ).
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 12 вересня 2024 року у справі № 400/5837/23 та інш.
Постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок №159).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до п.3 Порядку № 159 Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Зміст наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі страхові виплати, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 200/15033/21.
Верховний Суд також неодноразово наголошував, що нарахування та виплата військовослужбовцю індексації грошового забезпечення та компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати здійснюється за місцем перебування цих військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (постанови Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21 та інші).
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.12.2021 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.10.2021 року у справі №420/13060/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2016 року у сумі 4435,66 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів.
27.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 року у справі №420/4450/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №420/4450/22 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосування базового місяця січень 2008 року та щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 3921,46 грн. за період з 01.03.2018 року по 22.12.2020 року включно у сумі 210 411,57 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що Військова частина НОМЕР_1 зобов'язана нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Що стосується доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовною заявою, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.
Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23 та від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а.
Після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
Отже, в аспекті спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій справі в частині вимог стосується ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв'язку з чим, застосуванню належить тримісячний строк звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 600/5050/23-а.
Колегія суддів зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 27.03.2024 року.
З даним позовом позивач звернувся до суду через систему «Електронний суд» 24.04.2024 року (а.с.1).
З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовною заявою, у зв'язку з чим помилковими є доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовною заявою.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик