05 листопада 2024 р. Справа № 520/20290/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2024, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 26.08.24 по справі № 520/20290/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з приводу призначення, обчислення, нарахування, виплати ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання у порядку ч.ч.2 і 3 ст.142 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у розмірі 52% суддівської винагороди судді Харківського окружного адміністративного суду згідно з довідкою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2024р. №06-62/26430/24;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити, обчислити, нарахувати, виплатити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання у порядку ч.ч.2 і 3 ст.142 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у розмірі 52% суддівської винагороди судді Харківського окружного адміністративного суду згідно з довідкою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2024р. №06-62/26430/24.
В обґрунтування позову зазначено, що управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень частково (стосовно показника відсоткового значення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці) суперечить ч.2 ст. 19 Конституції України, ч.2 ст.2 КАС України. ч.5 ст. 13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-УІІІ "Про судоустрій і статус суддів", а тому, на думку позивача, підлягає визнанню протиправним із одночасним обтяженням суб'єкта владних повноважень у порядку абз.1 ч.4 ст.245 КАС України обов'язком вчинити інше правомірне конкретне управлінське волевиявлення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 року задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 50% суддівської винагороди судді Харківського окружного адміністративного суду згідно з довідкою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2024р. №06-62/26430/24.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити, обчислити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у порядку ч.ч.2 і 3 ст.142 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у розмірі 52% суддівської винагороди судді Харківського окружного адміністративного суду згідно з довідкою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2024 №06-62/26430/24.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, то призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/ фактичною місця проживання особи для здійсненим виплати пенсії (п,4.10 IV Порядку № 22-1).
Представник відповідача вважає, що вимога Позивача про зарахування до суддівського стажу строку половину навчання в вищому юридичному навчальному закладі є необгрунтованою, оскільки вищезазначені нормативно правові акти втратили чинність, тому в Управління відсутні підстави для зарахування до суддівського стажу половини строку навчання на денній формі вищого юридичного закладу.
Так, статтею 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі за текстом - Закон № 1058) встановлено, що кошти Пенсійного фонду використовуються на виплату пенсій, передбачених цим Законом № 1058; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом № 1058; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом №1058.
Згідно з частиною другою статті 72 Закону № 1058 кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України.
Відповідно до частини 5 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 передбачено, що пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно піл заробітку (прибутку), отриманого суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органи Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 19.09.2008 №843/2008 призначена на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду, постановою Верховної Ради України від 05.09.2013 №451-VII від 28.09.2017 №297/2017 обрана безстроково на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду, рішенням Вищої ради правосуддя від 23.05.2024 №1573/0/15-24 звільнена з посади судді Харківського окружного адміністративного суду у відставку із обчисленим показником стажу роботи на посаді судді - 21 рік 16 днів.
04.07.2024 позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Відповідачем призначено позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що обчислене, виходячи із стажу роботи на посаді судді 15 років 06 місяць 28 днів в розмірі 50% суддівської винагороди, визначеної на підставі довідки Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2024 №06-62/26430/24.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправні дії у зв'язку з неправильним визначенням показника відсоткового значення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач знехтував визначеним Вищою радою правосуддя у рішенні №1573/0/15-24 від 23.05.2024 стажем судді при звільненні у відставку для призначення щомісячного грошового утримання, а також припустився помилки щодо правозастосування вищенаведених норм права, що призвело до порушення прав позивача, а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 50% суддівської винагороди судді Харківського окружного адміністративного суду згідно з довідкою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2024 №06-62/26430/24 є протиправними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Слід зазначити, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу та поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень, так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці.
Відповідно до ч.1 ст.142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Частина 2 цієї статті передбачає, що суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з ч.3 ст.142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Згідно із частиною першою статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (ч.2 ст.137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до п.34 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1402-УІІІ судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Відповідно до частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Згідно з абзацом другим пункту 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.
Також у вказаному рішенні зазначено, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).
Аналогічна позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016 (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці).
Згідно з пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку.
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).
Стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі №308/6953/17, від 19.06.2018 у справі №243/4448/17, від 11.09.2018 у справі №428/4671/17, від 01.10.2018 у справі №541/503/17, від 17.10.2018 у справі №140/263/17, від 23.10.2018 у справі №686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 23.06.2022 у справі №420/1987/21, від 08.09.2022 у справі №380/10696/21.
Отже, Вища рада правосуддя є єдиним, конституційним органом, який при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку обчислює необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого і має розраховуватись та виплачуватись відповідне грошове утримання.
З матеріалів справи вбачається, що Вища рада правосуддя у рішенні №1573/0/15-24 від 23.05.2024 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Харківського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку" вказала, що відповідно до копії диплома та архівної довідки, які видав Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, ОСОБА_1 навчалася за денною формою з 31 серпня 1995 року до 30 червня 2000 року. Отже, до стажу роботи ОСОБА_2 на посаді судді, що дає їй право на відставку, підлягає зарахуванню половина строку навчання за денною формою в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого - 2 роки 4 місяці 29 дні.
Частиною другою статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Правова позиція із зазначеного питання викладена в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про статус суддів» (у редакції, чинній на день призначення судді на посаду) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки.
Отже, до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) вимога щодо якого, визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 3 роки.
Вища рада правосуддя у рішенні №1573/0/15-24 від 23.05.2024 зазначила, що за результатами вивчення доданих до заяви документів щодо визначення стажу для звільнення судді ОСОБА_1 у відставку встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на відставку, підлягають зарахуванню: стаж роботи на посаді судді (з дати призначення судді на посаду до дати ухвалення рішення про звільнення) - 15 років 7 місяців 17 днів; половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 29 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) вимога щодо якого, визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки.
Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає право на звільнення у відставку, становить 21 рік та 16 днів.
Проте, відповідач не взяв до уваги визначеним Вищою радою правосуддя у рішенні №1573/0/15-24 від 23.05.2024 стажем судді при звільненні у відставку для призначення щомісячного грошового утримання, а також припустився помилки щодо правозастосування вищенаведених норм права, що призвело до порушення прав позивача.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 50% суддівської винагороди судді Харківського окружного адміністративного суду згідно з довідкою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2024 №06-62/26430/24 є протиправними.
У постанові Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Разом з тим, у межах спірних правовідносин відповідачем вчинено дії, а саме визначення позивачу відсотка суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді при призначенні щомісячного грошового утримання, однак у розмірі, що не відповідає вимогам закону, що визнано судом протиправним.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для належного та ефективного захисту порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача призначити, обчислити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у порядку ч.ч.2 і 3 ст.142 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у розмірі 52% суддівської винагороди судді Харківського окружного адміністративного суду згідно з довідкою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2024р. №06-62/26430/24.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 року по справі № 520/20290/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 по справі № 520/20290/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва