05 листопада 2024 р. Справа № 520/26364/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 01.10.24 по справі № 520/26364/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексації грошового забезпечення за період з 15.05.2017 до 13.04.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексацію грошового забезпечення за період з 15.05.2017 до 13.04.2023;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненадання ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 13.04.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 видати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 13.04.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , компенсацію за неотримане речове майно за період з 15.05.2017 року до 13.04.2023;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 15.05.2017 до 13.04.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період з 15.05.2017 до 13.04.2023;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової допомоги на оздоровлення за період 2017-2023 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову допомогу на оздоровлення за період 2017-2023 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 “Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» за 60 місяців служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 “Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» за 60 місяців служби;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 23 доби, та за 2023 рік за 10 діб;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 23 доби, та за 2023 рік за 10 діб;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2017-2023 роки, виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу 13.04.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2023 роки, виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу 13.04.2023;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 до 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 до 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 до 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Ухвалою від 26.09.2023 відкрито спрощене провадження у цій справі.
Відповідачем 18.04.2024 подано до суду заяву про порушення позивачем строку звернення до суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без розгляду.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 року про залишення його позовної заяви без розгляду та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції не надано позивачу можливості повідомити проінші причини пропуску строку звернення до суду, що свідчить про порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо наявності підстав повернення позовної заяви, що суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Позивач звертає увагу, що суд першої інстанції послався на те, що позивачем не зазначено про поважність причин пропуску строку звернення до суду, проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають матеріалам справи, оскільки позивачем подана заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Фактично, на думку позивача, суд першої інстанції взагалі не дослідив питання щодо дотримання строку звернення до суду у даній справі та наявності поважних підстав для його поновлення, визначених позивачем у поданій заяві.
Відповідач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні будь-які інші підстави для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а отже, ухвалою суду правомірно залишено позов без розгляду.
Предметом спірних правовідносин в цій справі є питання ненарахування та невиплати грошового забезпечення позивачу, визначеного наказом №104, при звільненні з військової служби 13 квітня 2023 року. Остаточні виплати позивачем отримано 21 квітня 2023 року, що підтверджується доданими до відзиву документами про нараховані та виплачені суми при звільненні. Тобто, підстави, які зумовили звернення позивача до суду з цим позовом, виникли саме в під час звільнення та отримання ним повідомлення від АТ КБ “ПриватБанк» про зараховані кошти. Однак, до адміністративного суду з цим позовом позивач звернувся лише 20 вересня 2023 року.
Військова частина НОМЕР_1 вважає, що в даному випадку позивач порушив строк звернення до суду з позовом, судом винесено ухвалу відповідно до процесуальних норм, а отже, вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивача звільнено з військової частини НОМЕР_1 13.04.2023. Станом на день звільнення відповідач повинен був здійснити повний розрахунок із позивачем. Однак, на момент звернення до суду із вказаним позовом 20.09.2023 року, виплати визначені у витязі з наказу про звільнення не проведені.
Отже, позивач був обізнаний про виплати йому суми коштів при звільненні з військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом із наказу командира військової частини від 13.04.2023 № 104.
Залишаючи позовну зяаву без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов подано до суду з пропуском встановленого законом строку, позивач не надав до суду доказів поважності його пропуску, отже наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.
Відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення указаного позивачем періоду нарахувань, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття “заробітна плата» і “оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям “грошова винагорода», “одноразова грошова допомога при звільненні» та “оплата праці» і “заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Колегія суддів звертає увагу, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду 20.09.2023, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Тому, з огляду на вище перелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною.
Як уже зазначалося, часовий проміжок, за який ОСОБА_1 просить перерахувати грошове забезпечення, охоплюється періодом з 15.05.2017 до 13.04.2023 року, тобто підпадає під дію частини першої статті 233 КЗпП України, як до 19.07.2022 так і в редакції Закону № 2352-IX від 01 липня 2022 року, яка почала діяти лише з 19 липня 2022 року.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 1 глави ХІХ “Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Тобто у спірний період з 15.05.2017 до 13.04.2023 частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22, від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22, який підлягає застосуванню у цій справі, оскільки відповідна судова практика є релевантною до спірних правовідносин.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, не з'ясував належним чином всі суттєві обставини у справі та не надав їм належної оцінки, що в свою чергу позбавило позивача права на звернення до суду.
За приписами ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Підсумовуючи вищевикладене з урахуванням встановлених обставин у справі, колегія суддів вважає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 у справі № 520/26364/23 прийнята при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм процесуального права, а тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 312 КАС України підлягає скасуванню з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 по справі № 520/26364/23 - скасувати.
Адміністративну справу № 520/26364/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський