23 жовтня 2024 року справа № 580/5774/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Л.В.Трофімової за участі секретаря судового засідання В.С.Олійник розглянув у письмовому порядку за правилами загального позовного провадження адміністративну справу №580/5774/24 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, ухвалив рішення.
І. ПРОЦЕДУРА / ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
10.06.2024 вх.28568/24 позивач звернувся до суду, просить: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 28.02.2022 до 12.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022- 2023, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України Про Державний бюджет України на 2022- 2023 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 28.02.2022 до 12.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законами України Про Державний бюджет України на 2022 -2023 роки станом на 1 січня кожного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та провести виплату з урахуванням виплачених сум.
14.06.2024 прийнята позовна заява до розгляду, відкрите провадження у справі, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), 08.07.2024 суд здійснив перехід від спрощеного до загального провадження, 27.08.2024 залишив позовну заву без руху для усунення недоліків, 10.09.2024 продовжив строк для усунення недоліків, ухвалою від 24.09.2024 продовжив розгляд справи за правилами загального позовного провадження та закрив підготовче судове засідання - 09.10.2024, 21.10.2024 розгляд справи по суті. Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом не здійснюється.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтуванні позову зазначено, що з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, починаючи з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу повинні визначатися з 28.02.2022 для позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 постанови Кабінету міністрів України №704, проте за спірний період розмір посадового окладу позивача розрахований шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, що впливає на обчислення грошової (матеріальної) допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
18.06.2024 вх. №30063/24 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, тому згідно з Постановою КМУ №704 (в редакції Постанови КМУ № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Відповідач вважає помилковою позицію позивача щодо не застосування відповідачем під час обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, позаяк зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не є нормами права та не узгоджуються з пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом начальника 222 Центральної артилерійської бази боєприпасів від 21.06.2023 №32-РС звільнений з військової служби. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 21.06.2023 №183 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини. У наказі передбачено: виплатити надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року не отримав; виплатити кошти за 25 днів невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік та за 12 днів невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік у сумі 26306 грн 14 коп; грошову допомогу на оздоровлення отримав. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2004 № 460 виплатити одноразову грошову допомогу під час звільнення в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний прослужений місяць у сумі 12797 грн 58 коп.
Відповідач у листі від 04.03.2024 №1588/39/537 на заяву позивача щодо надання інформації та нарахування і виплату грошового забезпечення за період з 28.02.2022 до 12.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня відповідного року повідомив, що виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалася відповідно до норм законодавства з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, та надав довідку про нараховані та виплачені види грошового забезпечення за період з 28.02.2022 до 12.05.2023.
Суд встановив, що грошове забезпечення позивача нараховане із розрахунку прожиткового мінімуму у сумі 1762,00 грн зі сплатою ПДФО податковим агентом та відповідним виконанням щодо суми нарахувань обов'язку страхувальника. Позивач не погодився із обчисленням застосованого прожиткового мінімуму для визначення грошового забезпечення за прирівняною посадою та звернувся до суду з позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, перевіривши аргументи щодо обставин справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити з огляду на таке.
V. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ст.43 Конституції України).
Згідно зі ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року №2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули Інструкції) для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, що належтить оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Верховний Суд у справі №420/13606/21 дійшов висновку у п.23, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога під час звільнення» та «заробітна плата», що використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір в частині вимог, зазначених у пунктах 1.1- 1.4, 1.6- 1.9 цієї постанови охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».
Подібну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року в справі №815/4421/15, від 13 березня 2019 року у справі №807/363/18, від 25 квітня 2019 року у справі №804/496/18, від 26 червня 2019 року в справі №820/4748/17, від 04 грудня 2019 року у справі №813/8469/13-а, від 22 травня 2020 року у справі №808/3200/17, від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19 та інших.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (ч.1 ст.23 Кодексу №2456). Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів (п.8 ч.1 ст.2 Кодексу №2456), бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення (п.6 ч.1 ст.2 Кодексу №2456), бюджетна програма - сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій (п.4 ч.1 ст.2 Кодексу №2456). Відповідно до ч.1 ст.51 Кодексу №2456 керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише у межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах. Відповідно до ч.1 ст.121 Кодексу № 2456 посадові особи, з вини яких допущено порушення бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Спірні правовідносини щодо нарахування і виплати грошового забезпечення військовослужбовців регулюються: Конституцією України, Законами України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232), постановою КМУ від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, що діяла з 04.09.2019 до 03.11.2020 (далі - Постанова №704). Відповідно до ч.1 ст. 43 Закону №2232 фінансове забезпечення заходів, пов'язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов'язку, здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до ст.23 Закону №2011 фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією Закону №2011, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.
Тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців затверджені Постановою №704.
Згідно з пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) вирішено внести зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються: пункт 4 Постанови №704 викладений в редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Відповідно до ч. 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Згідно із ч. 1 статті 116 КЗпП України під час звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявного спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішений на користь працівника.
Спеціальним законодавством, що регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, що складаються під час звільнення військовослужбовців. Аналогічний висновок застосування норм КЗпП України під час вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку під час звільнення військовослужбовців сформульований Верховним Судом у справі № 823/1023/16, у справі № 807/3664/14, у справі № 826/15235/16.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 821/1083/17 висновує: умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи щодо захисту права працівника на своєчасне одержання плати за виконану роботу.
Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишніми працівниками, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо протиправного обчислення та виплати грошового забезпечення з 28.02.2022 до 12.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, 01.01.2023, суд зазначає таке.
Сторони мають різне розуміння застосування законодавства щодо працюючих з обчисленням ПДФО і ЄСВ та донарахування звільненій особі без обов'язку нарахування ЄСВ і ПДФО за прирівняною посадою: позивач стверджує, що з 28.08.2022 до 12.05.2023 грошове забезпечення обчислюється із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, проте відповідач доводить, що розрахунковою величиною складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, що у періоді 2022-2023 застосовується до усіх працюючих військовослужбовців, що діяв на час звільнення позивача.
Відповідач не заперечує, що в період військової служби позивача з 28.02.2022 до 12.05.2023 нараховував позивачу грошове забезпечення, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року у сумі 1762 грн.
Позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 до 21.06.2023, проте із заявою звернувся лише 28.02.2024 про надання інформації, де також зазначив: якщо нарахування і виплата грошового забезпечення не здійснювалась, виходячи з розміру розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб (без окреслення станом на січень якого року), то просив здійснити перерахунок (проте не враховує, що роботодавець не має обовязку страхувальника до звільненої особи) та виплату за період з 28.02.2022 до 12.05.2023, виходячи з розміру розрахунокової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб із встановленого Законом на 01 січня відповідного календарного року; також просив надати довідку про нараховане грошове забезпечення з якого сплачене ЄСВ за період з 28.02.2022 до 12.05.2023, проте не йдеться про розмір складових за прирівняною/аналогічною посадою.
Здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу під час виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення, суми не були спірними на час звільнення, позивач не здійснював дій, спрямованих на оскарження наказів про звільнення та/або розпоряджень для фінансової (бухгалтерської) служби щодо нарахування чи перерахунку та виплату грошового забезпечення, позаяк звернувся до відповідача із заявою від 28.02.2024 (звільнений 21.06.2023).
Верховний Суд (постанова від 04.12.2019 у справі №825/742/16 ЄДРСР 86239374) зазначає: п.31 незгода працівника з розміром належних до виплати під час звільнення сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум під час звільнення.
Надаючи оцінку позовній вимозі щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з врахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 4, 7, 9 розділу XXIV «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» наказу №260, військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, виплачується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Суд зазначає, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не залежить від грошового забезпечення військовослужбовця та встановлюється окремим рішенням Міністра оборони України, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для перерахунку позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а).
ВС у справі № 240/12017/19 зазначив, що після завершення процесуальних строків на оскарження, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Беручи до уваги витяг з наказу від 21.06.2023 №183 за відсутності рішень про скасування індивідуального акта, зважаючи, що суд не встановив порушеного права позивача з оплати праці роботодавцем (податковим агентом, страхувальником) за період у 2022-2023 роках - Військової частини НОМЕР_2 на підставі оцінених доказів та зважених аргументів сукупно, аналізу законодавства щодо дії нормативно-правових актів у часі у межах змісту сформованого звернення ОСОБА_1 щодо грошового забезпечення за прирівняною посадою після звільнення/припинення службт та з огляду на межі повноважень під час використання бюджетних асигнувань завершених бюджетних періодів відповідачем, враховуючи доведену правомірну позицію Військової частини НОМЕР_2 за стабільних правовідносин, доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
VІІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Враховуючи ст. 139 КАС України підстави для розподілу витрат зі сплати судового збору відсутні.
Керуючись статтями 2, 5-16, 19, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати не належать розподілу.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо у судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Копію рішення направити учасникам справи:
позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ];
відповідач: Військова частина НОМЕР_2 [ АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ].
Рішення суду складене 04.11.2024.
Суддя Лариса ТРОФІМОВА