04 листопада 2024 року м. Ужгород№ 260/3514/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 , НОМЕР_3 окремий батальйон НОМЕР_4 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , НОМЕР_3 окремий батальйон НОМЕР_4 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, в якому просить:
1) визнати бездіяльність відповідача - військової частини НОМЕР_2 , що проявилася у невиплаті грошової компенсації за неотримане речове майно, протиправною;
2) зобов'язати відповідача - військову частину НОМЕР_2 провести нарахування та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості неотриманого ним при звільненні речового майна;
3) стягнути з відповідача - військової частини НОМЕР_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 272 212,50 грн;
4) стягнути з відповідача моральну шкоду, заподіяну його протиправною бездіяльністю позивачу в розмірі 3 023,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 жовтня 2023 року позивач був звільнений з військової служби у відставку за станом здоров'я з військової частини НОМЕР_2 , проте повного розрахунку при звільненні не отримав. 09.05.2024 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 з вимогою провести з ним розрахунок компенсації вартості невиданого речового майна, проте відповіді не отримав. Позивач вказує, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Крім того, вказує, що з огляду на неповний розрахунок при звільненні, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2023 по 05.04.2024 у розмірі 272215,50 грн та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 3023,00 грн.
Ухвалою суду від 27 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що відповідно до пункту 29 розділу V Інструкції № 232 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються. Таким чином, відповідно до вищезазначених вимог Інструкції позивачу, як військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, при звільненні речі, які ним не були отримані з будь-яких причин за період служби, не видаються, тобто при звільненні в нього не виникає право на отримання таких речей. Наведене свідчить, що в позивача, зарахованого на всі види грошового забезпечення Військової частини НОМЕР_2 відповідно до Указу Президента України та звільненого зі служби в особливий період, не виникло право на отримання грошової компенсації за речове майно, яке не було отримане ним під час проходження служби. Беручи до уваги наведене, відповідачем не було порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначає, що питання компенсації вартості недоотриманого майна врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178. На виконання вимог зазначеної постанови позивач і звернувся до відповідача про виплату йому компенсації за неотримане речове майно, яке відповідачем було залишено без задоволення. З огляду на викладене, просить позовну заяву задовольнити.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивача було призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.10.2023 року № 288 позивача, звільненого з військової служби відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, з 05.10.2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
09.05.2024 року позивачем подано заяву до Військової частини НОМЕР_2 , в якій просив підготувати та видати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, а також, на підставі довідки провести виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Листом №1415 від 10.06.2024 відповідачем відмовлено у видачі довідки та виплаті компенсації за неотримане речове майно на підставі абз. 9 п. 29 розділу V Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII)
Згідно частини другої статті 1-2 Закону № 2011-XII у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання, а також, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Завдання, організація та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці) визначаються Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 232 від 29.04.2016, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 р. за № 767/28897 (далі - Інструкція № 232).
Розділом V Інструкції № 232 визначено особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період.
За приписами абзацу 10 пункту 29 розділу V Інструкції № 232 при звільненні військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період вони вибувають з майном особистого користування. Речі, які ними не були отримані з будь-яких причин за період служби, під час звільнення не видаються. Інвентарні речі здаються на речовий склад військової частини.
Відповідно до пункту 16 розділу III Інструкції № 232 мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі.
Відповідно до абзацу 11 пункту 29 розділу V Інструкції № 232 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Відповідно до абзацу 3 пункту 28 розділу ІІ Інструкції № 232 речове майно особистого користування військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, видається у власність.
Таким чином, єдиною категорією військовослужбовців, яким речове майно, видане у особисте користування видається у власність, є військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, до яких позивач не відносився. Інші категорії військовослужбовців отримують предмети речового майна у користування (носіння).
Отже, суд дійшов висновку, що в особливий період при звільненні військовослужбовців з військової служби, не передбачено видачу неотриманого речового майна особистого користування, та, і як наслідок, відповідна грошова компенсація не виплачується.
Враховуючи викладене, у позивача відсутнє право на отримання довідки про перелік та вартість речового майна, яке підлягало до видачі та не отримане ним на час звільнення з військової служби у відставку, а також відсутнє право на нарахування та виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на час звільнення з військової служби у відставку.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в порядку статті 117 Кодексу законів про працю України, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 частини 1 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно із статтею 117 частиною 2 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, у межах даної справи судом встановлено відсутність права позивача на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що в свою чергу унеможливлює вирішення питання щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач не має право на виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
З огляду на те, що судом не встановлено порушення відповідачем прав та інтересів позивача, вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю відповідача в розмірі 3023,00 грн, задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову позивача необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову та оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 , НОМЕР_3 окремий батальйон НОМЕР_4 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович