04 листопада 2024 року м. Ужгород№ 260/3543/24
Закарпатський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить:
1) визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від № 3 від 18.01.2024 року;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням №3 від 18 січня 2024 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії в разі втрати годувальника, оскільки ОСОБА_1 не подано документу на підтвердження перебування у шлюбі з померлим, а відтак відсутні правові підстави для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Позивач не погоджується з прийнятим рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Так, позивач зазначає, що згідно з рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області №303/10150/23 від 12.12.2023р. встановлено факт проживання однією сім'єю без шлюбу: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 01.01.2004 року по 04.10.2023р. включно за адресою: АДРЕСА_2 . Факт спільного проживання встановлено також згідно довідки ТОВ «Управляюча компанія Навібуд» №02939 від 13.10.2023р. та копій паспорта. З наведених підстав позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
До суду 13 червня 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ є Закон України № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зміст вищезазначених норм Закону №2262-ХІІ свідчить, що перелік непрацездатних членів сім'ї, яким може бути призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника, є вичерпним. Норми не містять правил, згідно з якими до непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім'ї. Таким чином, умовами, за яких призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника є, зокрема, встановлення факту належності особи (позивача) до членів сім'ї померлого годувальника, а також факту того, що такий член сім'ї повинен бути непрацездатним та такий непрацездатний член сім'ї повинен перебувати на утриманні годувальника. У зв'язку з тим, що позивачем не надано свідоцтво про шлюб, тому призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника правових підстав немає.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 17.06.1997, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 17 червня 1997 року зроблено запис №146.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 05.10.2023 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 05.10.2023 складено відповідний актовий запис №1070.
Сторони не заперечують, що до смерті ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримував пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області №303/10150/23 від 12.12.2023 встановлено факт проживання однією сім'єю без шлюбу: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 01.01.2004 по 04.10.2023 включно за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 16.01.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №3 від 18.01.2024 на підставі ст. 30 п. «б» Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням п. 12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 15.02.2007 року за №135/13402 у призначенні пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону № 1058-ІV виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-ІV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 8 вказаного Закону передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-ІV призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 статті 10 Закону № 1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Тобто, законом встановлено право вибору позивача одного з виду пенсій.
Частинами 1-3 статті 36 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у ч. 2 ст. 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Непрацездатні члени сім'ї особи, зниклої безвісти, у порядку, передбаченому Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти», які були на її утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу годувальника, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника у порядку, встановленому цим Законом, якщо інше не передбачено Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти».
Непрацездатними членами сім'ї вважаються:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Частиною 4 статті 30 Закону № 2262-XII визначено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;
б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю;
в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб, військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», або якщо вони є особами з інвалідністю.
Відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абзацом першим цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року;
г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати;
д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.
Як вбачається із матеріалів справи, до17 червня 1997 року позивач та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.
ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 05.10.2023 складено відповідний актовий запис №1070, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 05.10.2023.
Відповідно до рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області №303/10150/23 від 12.12.2023 встановлено факт проживання однією сім'єю без шлюбу: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 01.01.2004 по 04.10.2023 включно за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином, судом встановлено, що позивачка дійсно фактично мешкала зі своїм чоловіком ОСОБА_2 по день його смерті за адресою: АДРЕСА_2 .
Разом із тим, позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника з тих підстав, що нею не надано до органу Пенсійного фонду копію свідоцтва про шлюб.
Суд звертає увагу, що як зазначалося вище у відповідності до ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Членами сім'ї вважаються, серед іншого, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
У даній справі позивачка претендує на отримання пенсії по втраті годувальника, як дружина померлого ОСОБА_2 .
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, офіційного шлюбу між ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_2 після 17.06.1997 (дата розірвання шлюбу) укладено не було, а рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області №303/10150/23 від 12.12.2023 лише встановлено факт їх проживання однією сім'єю.
Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 31.10.2019 (справа №461/3169/17) на підставі аналізу зазначених норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та норм Сімейного кодексу України Верховним Судом зазначено наступне: «У повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік проживають разом, ведуть спільне господарство, разом виховують дітей, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї, але при цьому вони не перебувають у шлюбі. В окремих сферах правовідносин (житлових, цивільно-майнових, сімейних, трудових та інших) такі відносини можуть підпадати під поняття сім'ї, а її учасники визнаватися членами сім'ї, яким з огляду на об'єктивну відмінність їх змісту у відповідних галузях законодавства надаються або не надаються (обмежуються) відповідні права та обов'язки. Ззовні такі відносини подібні до шлюбних, однак попри цю схожість, вони не ототожнюються з ними. Жінка та чоловік, які перебувають у фактичних шлюбних стосунках, за певних унормованих правовідносин можуть вважатися членами сім'ї, що не є рівнозначним поняттю «подружжя», позаяк саме цим терміном законодавець персоніфікує чоловіка та жінку (подружжя) як суб'єктів правовідносин, що склалися між ними внаслідок реєстрації шлюбу.
У законодавстві про пенсійне забезпечення імперативно визначено, що право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не належать.
Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки статус «подружжя» чоловік та жінка набувають тільки в разі реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану».
Таким чином, у розумінні ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка або чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали з ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, а тому не набувають права на призначення пенсійних виплат у зв'язку із втратою годувальника.
Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 березня 2015 року по справі № 21-615а14 та Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року по справі №804/1501/18, від 19.03.2021 у справі № 1840/2940/18 від 06.07.2022 у справі № 809/1346/17.
Окрім того, суд звертає увагу, чинне законодавство взагалі не передбачає переведення особи на пенсію у зв'язку втратою годувальника, якщо така особа не перебувала у зареєстрованому шлюбі з померлим годувальником.
За таких обставин, суд вважає, що відповідач правомірно, за наявності підстав, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, відмовив позивачу у призначенні пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову позивача необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позову, понесені нею судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 205, 246, 255, 295, 297 КАС України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович