05 листопада 2024 рокуСправа №160/24029/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить суд:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо призначення та виплати ОСОБА_1 пенсій по втраті годувальника на доньку, ОСОБА_2 , у зменшеному розмірі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії по втраті годувальника, що виплачується ОСОБА_1 на доньку, ОСОБА_2 , у повному розмірі, а саме, в розмірі 50% від пенсії померлого годувальника, батька дитини - ОСОБА_3 , 1946 року народження, яку останній отримував від Пенсійного фонду російської федерації в розмірі 33309,18 російських рублів в перерахунку на національну валюту Україні по курсу НБУ на день призначення, з наступною індексацією за період з 19.01.2020 року по дату набрання чинності рішенням суду в цій справі;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачену суму пенсії за період з 19.01.2020 року по теперішній час.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що пенсія нарахована донці позивачки по втраті годувальника значно менша ніж 50% від розміру пенсії померлого годувальника, що протиправно обмежує право дитини на належний соціальний захист.
Ухвалою суду від 05.09.2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, долучив до матеріалів справи копію пенсійної справи померлого годувальника.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , з 19.01.2020 перебуває на обліку та є отримувачем пенсії по втраті годувальника за ОСОБА_3 на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грмадянин російської федерації, працював та з 01.01.2018 р. отримував пенсію в російській федерації, згідно до пенсійної справи №039001. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 . Виплату пенсії припинено у зв'язку зі смертю пенсіонера розпорядженням від 10.02.2020 №1. Станом на момент припинення виплати розмір пенсійної виплати становив 33309,18 рос.рублів.
На момент смерті ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Склад сім'ї: дружина ОСОБА_1 , донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 01.07.2020 року призначена пенсія по втраті годувальника ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_2 .
Розмір пенсії по втраті годувальника наразі складає 2520 грн.
На неодноразові звернення позивачки щодо перерахунку пенсії Пенсійний фонд не відповідав.
На останнє звернення позивачки відповідач у своєї відповіді від 07.03.2024 року № 14054-6681/П-01/8-0400/24 повідомив, що ОСОБА_3 не перебував на обліку в органах Пенсійного фонду України, отримував пенсію в органах пенсійного фонду російської федерації, що була призначена за законодавством відповідної країни.
Так, з відповіді та доданих документів вбачається, що відповідач за матеріалами пенсійної справи померлого ОСОБА_3 здійснив розрахунок орієнтованого розміру пенсійної виплати померлого годувальника не зарахувавши до нього пільговий стаж померлого з підстав того, що той набутий на території країни-агресора і документи підтверджуючі пільговий стаж не можуть прийматись для розрахунку пенсії.
Не погодившись з відмовою пенсійного фонду, позивач звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004 (надалі в редакції, чинний на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 8 вказаного Закону передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №1058-IV призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Тобто, законом встановлено право вибору позивача одного з виду пенсій.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Непрацездатні члени сім'ї особи, зниклої безвісти, у порядку, передбаченому Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти», які були на її утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу годувальника, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника у порядку, встановленому цим Законом, якщо інше не передбачено Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти.
Частиною другою статті 36 Закону №1058-IV зазначено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини третьої статті 36 Закону №1058-IV члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Відповідно до частини першої статті 38 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Таким чином, нормами Закону №1058-IV визначено, що базовою величиною для визначення розміру пенсії в разі втрати годувальника є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08.07.2019 у справі №676/6529/15-а, від 21.02.2020 у справі №523/13150/16-а та від 01.06.2022 у справі №620/3519/18.
Матеріалами справи підтверджено, що померлий годувальник перебував на обліку в органах пенсійного фонду російської федерації.
Відповідно до 4.2 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
У відповідності до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
13.03.1992 між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення».
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Отже, наведені положення Угоди передбачають, що стаж, набутий на території будь- якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 р. №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (надалі Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 р. №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 р. №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 р. в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023 р.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи годувальника в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.
В рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Згідно ст. 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Згідно ст. 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Згідно ст. 11 Угоди, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення було встановлено, що у разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Станом на момент припинення виплати розмір пенсійної виплати становив 33309,18 рос.рублів. За даними офіційного веб сайту курс Національного банку України станом на січень 2020 року за 10 українських гривень - 25,1232 російських рублів, отже 33309,18 рос. рублів складало 13258,30 грн.
Суд вважає протиправними дії відповідача щодо перерахунку орієнтованого розміру пенсійної виплати ОСОБА_3 , оскільки такі дії відповідача засновані на неправильному розумінні статті 37 Закону №1058-IV, якою, як вже зазначалось вище, передбачено обчислення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, виходячи саме з розміру пенсії за віком. Розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника саме на підставі Закону №1058-IV обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника. Іншого цим Законом не передбачено.
Пенсія за віком вже призначена ОСОБА_3 , доказів визнання рішення про призначення йому пенсії недійсним відповідачем не надано.
За таких обставин, суд доходить висновку про протиправність дій відповідача під час нарахування пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_2 .
З метою захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії по втраті годувальника з моменту призначення та виплатити з врахуванням фактично виплаченої пенсії.
Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на з'ясовані обставини, досліджені матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява позивача підлягає задоволенню.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно сплачений позивачем судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі - 968,96 грн. підлягає стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних коштів Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Так позивачем долучено до позову розрахунок витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із частиною першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Відповідно до частини п'ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частини дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов'язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.
Разом з тим, жодних доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу останнім не надано, за таких обставин суд вважає, що дана вимога задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо призначення та виплати ОСОБА_1 пенсій по втраті годувальника на доньку, ОСОБА_2 , у зменшеному розмірі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії по втраті годувальника, що виплачується ОСОБА_1 на доньку, ОСОБА_2 , у розмірі 50% від пенсії померлого годувальника ОСОБА_3 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити пенсію по втраті годувальника з 19.01.2020 року з врахуванням фактично виплаченої пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати за подачу позову до суду у розмірі 968 грн. 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька