04 листопада 2024 року ЛуцькСправа № 140/10550/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (далі - військова частина НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 15.09.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України, зобов'язання службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) не чинити перешкод в перетині Державного кордону України за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, 15.09.2024 позивач мав намір виїхати за межі України через міжнародний пункт пропуску «Ягодин». Однак, службовою особою відповідача прийнято протиправне рішення від 15.09.2024 про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України з мотивів відсутності у позивача документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57 (із змінами та доповненнями).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своєї позиції вказав, що з метою вивчення підстав перетину державного кордону України ОСОБА_1 , прикордонним нарядом «Перевірка документів» було направлено даного громадянина для проведення співбесіди Старшим прикордонних нарядів в пункті пропуску та фільтраційно-перевірочних заходів офіцером прикордонного оперативно-розшукового відділу.
В ході проведення вивчення пред'явлених документів вбачалося, що позивач є особою чоловічої статі віком 18-60 років (21 рік), який не має права на перетин державного кордону України у період дії воєнного стану.
Тому, рішенням начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » старшого лейтенанта ОСОБА_2 №2545 від 15.09.2024, відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 у зв'язку з тимчасовим обмеженням у праві виїзду з України, так як у вищезазначеного громадянина відсутні підстави для перетинання державного кордону під час дії воєнного стану.
Представник відповідача зазначила, що згідно частини 7 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Одночасно посадова особа органу охорони державного кордону не може самостійно встановлювати обставини про наявність чи відсутність підстав для відстрочки, оскільки такі повноваження не входять до її компетенції та одночасно є дискреційними повноваженнями відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Крім того, беручи до уваги правову позицію, якої дотримується Верховний Суд у спорах цієї категорії, вбачається, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на яку (як вважає позивач) має право відповідно до частини п'ять статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в умовах дії воєнного стану не є підставою для зняття обмежень на виїзд з України, які передбачені Указом №64/2022 (пункт 3), та запровадження яких продиктоване необхідністю мобілізації у зв'язку зі збройною агресією російської федерації. З цих міркувань документи, які надав позивач для перетинання державного кордону у своїй сукупності не доводили, що він має право на перетин державного кордону (на виїзд з України), відповідно за описаних обставин справи правомірним було рішення посадової особи, яка здійснювала прикордонний контроль, відмовити у перетинанні держаного кордону на виїзд з України позивачу, що оформлено спірним рішенням.
З врахуванням наведеного, просила відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 15.09.2024 мав намір виїхати за межі України через міжнародний пункт пропуску «Ягодин».
З метою вивчення підстав перетину державного кордону України ОСОБА_1 , прикордонним нарядом «Перевірка документів» було направлено даного громадянина для проведення співбесіди Старшим прикордонних нарядів в пункті пропуску та фільтраційно-перевірочних заходів офіцером прикордонного оперативно-розшукового відділу.
В ході проведення вивчення пред'явлених документів вбачалося, що позивач є особою чоловічої статі віком 18-60 років (21 рік), який не має права на перетин державного кордону України у період дії воєнного стану.
Рішенням начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » старшого лейтенанта ОСОБА_2 №2545 від 15.09.2024, відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 у зв'язку з тимчасовим обмеженням у праві виїзду з України, так як у вищезазначеного громадянина відсутні підстави для перетинання державного кордону під час дії воєнного стану.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 64 Конституції України установлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
В контексті спірних правовідносин слід враховувати, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Пунктом 2 Указу №64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу №64/2022 передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Пунктом 7 Указу №64/2022 Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про введення в Україні воєнного стану, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.
28.02.2022 постійне представництво України в ООН надіслало Генеральному секретарю ООН нотифікацію, що містила роз'яснення обсягу застосування таких обмежень. У цьому документі представники держави перелічили права людини і громадянина з посиланням на Конституцію України, Міжнародний пакт про громадські та політичні права та Конвенцію про захист прав людини і основоположник свобод, які можуть бути обмежені на період дії воєнного стану, де, серед інших прав, вказане право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо. Нотифікацію аналогічного змісту 02.03.2022 направлено Генеральному секретарю Ради Європи.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 року №65/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25.05.2022 на 90 діб згідно з Указом Президента від 17.05.2022 №342/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктами 4 та 5 цього Указу Президент України постановив призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов'язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» від 11.12.2003 №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 3 Закону України від 11.12.2003 №1382-IV, свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом;
вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
У частинах 1, 3 статті 12 Закону України від 11.12.2003 №1382-IV передбачено, що свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено, зокрема, на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан.
Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок врегульовано Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-XII.
За правилами частини 1 статті 1 Закону України від 21.01.1994 №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України від 21.01.1994 №3857-XII документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Приписами статті 3 Закону України від 21.01.1994 №3857-XII передбачено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Статтею 6 Закону України від 21.01.1994 року №3857-XII також передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:
1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;
5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.
10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Вищенаведені положення Закону України від 21.01.1994 №3857-XII кореспондуються із приписами Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57.
Зокрема, пунктом 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);
жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;
жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;
жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років;
зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
жінки та чоловіки, які мають неповнолітню дитину (дітей) і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України;
інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також:
здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;
наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки;
жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа:
військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення;
осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами;
жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Особи, зазначені в абзацах четвертому - дев'ятому частини третьої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних.
Відповідно до пункту 2 Порядку від 07.12.2016 №921 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Згідно із пунктом 16 Порядку від 07 грудня 2016 року №921 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:
для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Пунктом 56 Порядку від 07.12.2016 №921 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Так, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного осіб рядового, сержантського і старшинського складу в розумінні зазначеного вище Положення є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Згідно з нормами вказаного Положення, у тимчасовому посвідченні, серед іншого, проставляється відмітка про зняття військовослужбовця з військового обліку.
Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно із пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Зі змісту оспорюваного рішення відповідача та фактичних обставин справи установлено, що громадянину України ОСОБА_1 ВЧ НОМЕР_1 відмовлено в перетинанні державного кордону України, на підставі Закону України «Про затвердження Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та згідно Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правил перетинання державного кордону громадянами України, оскільки зазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Суд зауважує, що питання правозастосування, які порушені у позовній заяві, неодноразово були предметом розгляду Верховного Суду, зокрема, у постановах від 17.07.2023 у справі №380/7792/22, від 31.08.2023 у справі №380/572/23, від 19.09.2023 у справі №160/14641/22, від 26.10.2023 у справах №260/17/23, №260/3428/22, від 14.02.2024 у справі №380/18153/22, від 28.02.2024 у справі №240/29892/22, позиція з цього приводу така:
- в умовах воєнного стану право вільно залишати територію України, гарантоване статтею 33 Конституції України, може бути обмежене;
- згідно з Указом №64/2022 (пункт 3) дозволено (встановлено) можливість обмежувати (на період воєнного стану) конституційне право вільно залишати територію України;
- обмеження на виїзд з України для громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації (віком від 18 до 60 років), зумовлені правовим режимом воєнного стану та конституційним обов'язком захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 64 Основного Закону України);
- Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, але не регулює питань, які стосуються порядку здійснення права громадян України на перетин державного кордону України;
- право громадян України на відстрочку від призову під час мобілізації з підстави, передбаченої, зокрема, в абзаці другому частини другої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не передбачає (на цій підставі) права на виїзд за межі України в умовах дії воєнного стану;
- приписи пункту 2-6 Правил №57 (у редакції, яка діє з 02.04.2022) обмежують право громадян України, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (мають право на відстрочку) з підстави, передбаченої, зокрема, в абзаці другому частини другої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на перетин державного кордону (на виїзд з України) під час дії воєнного стану.
Доводи позивача ґрунтуються на тому, що частиною 5 статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації до досягнення 25-річного віку військовозобов'язані, які пройшли базову загальновійськову підготовку відповідно до статті 10-1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» чи базову військову службу. Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.
Наразі діє законодавче обмеження щодо призову на військову службу під час мобілізації лише резервістів та військовозобов'язаних, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому законом порядку на період мобілізації. При цьому особи, які не досягли 25 річного віку, можуть бути взяті на військовий облік виключно у якості призовників. Відповідно, такі особи можуть бути призвані лише на строкову військову службу. Однак в умовах дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться, або ж за їх добровільної згоди можуть бути прийняті на військову службу за контрактом.
Враховуючи те, що позивачу не виповнилось ще 25 років та згоди на проходження військової служби у Збройних силах України у добровільному порядку він не давав.
Отже, ОСОБА_1 не набув статусу статус військовозобов'язаного/резервіста, і не може бути призваним на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.
Позивач вважає, що рішення відповідача від 15.09.2024 було втручанням у свободу пересування, котре очевидно не було «необхідним в демократичному суспільстві», а саме через те, що обмеженням права позивача залишати територію України неможливо досягнути заявленої легітимної мети інтересів національної безпеки, оскільки, ОСОБА_1 в силу закону не підлягає призову та виконанню інших обов'язків за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.
Згідно статті 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» вбачається, що у період дії воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України (стаття 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Суд беручи до уваги правову позицію, якої дотримується Верховний Суд у спорах цієї категорії, вбачається, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на відповідно до частини 5 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в умовах дії воєнного стану не є підставою для зняття обмежень на виїзд з України, які передбачені Указом №64/2022 (пункт 3), та запровадження яких продиктоване необхідністю мобілізації у зв'язку зі збройною агресією російської федерації
Згідно частини 7 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Одночасно, суд зазначає, що посадова особа органу охорони державного кордону не може самостійно встановлювати обставини про наявність чи відсутність підстав для відстрочки, оскільки такі повноваження не входять до її компетенції та одночасно є дискреційними повноваженнями відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Враховуючи те що позивачу на момент перетину кордону виповнилось 21 рік, відсутня відмітка про надання відстрочки, що вбачається з військово-облікового документа (з РЕЗЕРВ +) суд вважає, що документи, які надав позивач 15.09.2024 для перетинання державного кордону у своїй сукупності не доводили, що він має право на перетин державного кордону України. Отже, рішення від 15.09.2024 №2545 посадової особи, яка здійснювала прикордонний контроль щодо відмови у перетинанні держаного кордону на виїзд з України позивачу є правомірним.
У рішенні наведено персональні дані позивача, його паспортні документи. Вказано правову підставу його прийняття, а саме: Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022»; вказано, що тимчасово обмежено у праві виїзду з України, відсутні дійсні документи на право перетинання державного кордону.
Такими документами, зокрема, могли бути документи, які визначені Правилами №57, та які могли б підтверджувати визначені цими Правилами підстави для виїзду з України під час дії воєнного стану.
Разом з тим, суд зауважує, що спірне рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право позивачу на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2023 у справі №160/14641/22, від 27.09.2023 у справі №380/16876/22, від 26.10.2023 у справі №260/3428/22.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя В.В. Дмитрук