04 листопада 2024 року ЛуцькСправа № 140/10775/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання неправомірними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (далі - військова частина НОМЕР_1 , відповідач) про визнання неправомірними дій посадової особи щодо відмови в перетині державного кордону України як особі з тимчасовим обмеженням в перетині кордону, скасування рішення №2619 від 22.09.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України; зобов'язання посадових осіб надати дозвіл на перетин державного кордону України - виїзд за межі України на постійне місце проживання до Латвійської Республіки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянином України, перебуває на постійному консульському обліку в Посольстві України в Латвійській Республіці, має посвідку на постійне проживання в Латвійській Республіці, у зв'язку із чим знятий з військового обліку в Україні 19.04.2021.
22.09.2024 позивач мав намір виїхати за межі території державного кордону України через міжнародний пункт пропуску «Яготин», для подальшого слідування за місцем свого постійного проживання в Латвійській Республіці. При цьому, ОСОБА_1 надав посадовій особі ДПСУ документи, які підтверджують те, що він знятий з військового обліку в Україні у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Латвійської Республіки, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, в якому мається відмітка про взяття позивача на постійний консульський облік в Посольстві України в Латвійській Республіці, а також, посвідку на право постійного проживання на території Латвійської Республіки.
Проте, заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » старшим лейтенантом ОСОБА_2 було прийнято Рішення №2619 про відмову у перетині державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 .
Позивач категорично не погоджується з діями посадової особи відповідача та рішенням про відмову мені у перетині державного кордону України, оскільки вважає, що має право на перетин державного кордону у встановленому законом порядку, тому звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою суду від 03.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування цієї позиції зазначив, що для підтвердження наявності підстав для виїзду за кордон позивач під час прикордонного контролю надав виключно паспорт громадянина України для виїзду за кордону з відміткою про взяття на постійний консульський облік в Посольстві України в Латвійській Республіці, посвідку для постійного проживання в Латвійській Республіці та довідку ІНФОРМАЦІЯ_4 від 19.04.2021, не дає права на виїзд за кордон.
Поряд з цим у спірному рішенні наголошено на тому, що позивач не має права на виїзд за кордон під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану, тобто зміст рішення дає можливість чітко та недвозначно встановити, що підставою прийняття такого рішення було ненадання позивачем необхідних документів на підтвердження його права на виїзд за кордон під час дії воєнного стану
Представник відповідача зазначила, що з огляду на введення в Україні воєнного стану, гарантоване частиною першою статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень в силу дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону.
Окрім того зауважила, що порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21.01.1994 №3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Проте, визначені вищевказаним законом, підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Згідно абзацу 4 підпунктів 1, 7 пункту 1 додатку 2 (правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів) Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні:
- перебувати на військовому обліку у разі вибуття за межі України на строк більше трьох місяців - за місцем консульського обліку в закордонних дипломатичних установах України;
- особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки, закордонної дипломатичної установи України), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік.
Також, у відзиві зазначено, що правила ні перетинання затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, ні інші законодавчі акти взагалі не містять вимоги, які надавали б ОСОБА_1 право на виїзд за межі України 22.09.2024 в умовах правового режиму воєнного стану, як особі, яка виїжджає на постійне проживання за кордон.
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення 2619 від 22.09.2024, представник відповідача просила відмовити повністю.
15.10.2024 разом з відзивом від ВЧ НОМЕР_1 надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у зв'язку з тим, що відповідно до частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Представник відповідача зауважила, що зі змісту позовної заяви та ухвали про відкриття провадження в адміністративній справи слід зазначити, що справа підлягає до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Адвокатом не було подано клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Дана справа в розумінні статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України відноситься до справ незначної складності.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №108 від 11.05.2004 затверджено Міжгалузеві норми чисельності працівників юридичної служби встановлені норми часу на виконання робіт працівниками юридичних служб.
Поряд із тим, в акті приймання-передачі виконаних робіт №77-24 адвокатом не деталізовано наданих послуг чи виконаних робіт, а відтак відповідач позбавлений можливості встановити дійсність таких робіт та відповідність витраченого часу на їх виконання Міжгалузевим нормам чисельності працівників юридичної служби.
Враховуючи вищенаведене, представник ВЧ 9971 просила зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами за наслідками розгляду справи.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 , виданий 27.09.2018, орган, що видав 5928.
22.09.2024 ОСОБА_1 прибув до міжнародного пункту пропуску «Яготин» з метою перетину державного кордону на виїзд з України, для подальшого слідування за місцем свого постійного проживання в Латвійській Республіці.
Не є спірною та обставина, що для перетину державного кордону позивач надав паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 з відміткою «Взятий на постійний консульський облік в Посольстві України в Латвійській Республіці», довідку з ІНФОРМАЦІЯ_5 від 19.04.2021, а також, посвідку на право постійного проживання позивача на території Латвійської Республіки.
22.09.2024 заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » старшим лейтенантом ОСОБА_3 було прийнято рішення №2619 про відмову у перетині державного кордону України, з причин того, що на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022» громадянина України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Згідно із частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 цієї Конституції.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII(далі - Закон №389-VIII).
Відповідно до статей 1, 2 Закон №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Пунктом 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIIIвстановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
За приписами частини другої статті 9 Закону №389-VIII Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Частинами першою, другою статті 20 Закону №389-VIII передбачено, що правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Пунктом 2 Правил №57 визначено, що перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу. У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Отже, законодавством встановлена загальна умова для всіх громадян України для перетину державного кордону крім паспортних документів в передбачених законодавством випадках також мати підтверджуючі документи.
З огляду на введення в Україні воєнного стану, гарантоване частиною першою статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень в силу дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону.
Відповідно до пункту 2-6 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (стаття 1 Закону № 3543-XII).
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
У статті 23 Закону №3543-ХІІ визначено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з пунктом 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного; для резервістів - військовий квиток.
Пунктом 29 Порядку №1487 у разі виключення призовників, військовозобов'язаних та резервістів з персонально-первинного військового обліку виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у картках первинного обліку ставляться відповідні відмітки. Призовники, військовозобов'язані та резервісти, які вибувають за межі України на постійне місце проживання або на строк більше трьох місяців, направляються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки для зняття з військового обліку та вилучення військово-облікових документів.
Наказом Міністерства оборони України №206 від 10.04.2017, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.05.2017 за №582/30450, затверджено Порядок видачі, зберігання та знищення військових квитків осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - Порядок №206).
Відповідно пункту 4 розділу ІІ Порядку №206 військові квитки військовослужбовців (військовозобов'язаних), які виїжджають за кордон на строк більш як три місяці, здаються до штабу військової частини (військового комісаріату за місцем військового обліку). Замість військових квитків, прийнятих на зберігання, видається довідка військовослужбовця (військовозобов'язаного), який виїжджає за кордон (додаток 4).
Як встановлено судом вище, 22.09.2024 позивач для перетину державного кордону надав паспорт громадянина України для виїзду за кордон паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про взяття на постійний консульський облік в Посольстві України в Латвійській Республіці, посвідку для постійного проживання в Латвійській Республіці, довідку ІНФОРМАЦІЯ_4 від 19.04.2021.
Суд враховує висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17.08.2023 у справі №380/7792/22, від 31.08.2023 у справі №380/572/23, від 27.09.2023 у справі №380/16876/22, від 26.10.2023 у справі №260/3428/22, від 26.10.2023 у справі №260/3951/22 у яких сформовано правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
Станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством. Позивач є громадянином України чоловічої статі, який підпадає під вікову категорію від 18 до 60 років. Факт зняття з військового обліку не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Як зазначено вище обмеження права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану застосовуються на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно редакції частини п'ятої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка діяла до 18.05.2024, зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягали громадяни України, які вибували на строк більше трьох місяців за межі України, тому така категорія була виключена з переліку осіб, яких було обмежено у праві виїзду з України. Враховуючи вказане, зазначеній категорії осіб надавалось право виїзду з України на загальних підставах до 18.05.2024.
18.05.2024 набрав чинності Закон України № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» яким внесено зміни до частини п'ятої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно з якими громадяни України, які вибули за межі України на строк більше трьох місяців, та які підлягали зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, зобов'язані протягом 30 днів з дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України, що визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, стати на військовий облік громадян України.
Нова редакція статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» також не містить такої категорії, а тому порядок та умови виїзду зазначеної категорії осіб здійснюється у разі наявності підстав, передбачених Правилами.
Отже, ні правила перетинання Державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, ні інші законодавчі акти взагалі не містять вимоги, які надавали б ОСОБА_1 право на виїзд за межі України 22.09.2024 в умовах правового режиму воєнного стану, як особі, яка виїжджає на постійне проживання за кордон.
Разом з тим суд зауважує, що відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону №2232-XII зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України:
які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання;
які прийняті на службу до Національної поліції України, Служби судової охорони, Державного бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки України, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України;
які вибули на строк більше трьох місяців за межі України;
в інших випадках - за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України.
Зі змісту оспорюваного рішення встановлено, що на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 громадянина України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, оскільки зазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Доводи позивача щодо протиправності рішення відповідача про відмову у перетині кордону ґрунтуються на тому, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку із тим, що знятий з військового обліку військовозобов'язаних відповідно до пп. 4 п. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (військовозобов'язані громадяни України, які вибули на строк більше трьох місяців за межі України), що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_5 від 19.04.2021.
З огляду на це, позивач вважає вказану обставину (не підлягає призову на військову службу під час мобілізації) такою, що свідчить про наявність у нього права на перетинання державного кордону України, а обмеження його у цьому є порушенням приписів Конституції України щодо свободи пересування та вільно залишати територію України.
Як зазначено вище, право особи на вільний перетин державного кордону України може бути обмежене в умовах воєнного стану.
Суд зауважує, що станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежене законодавством.
Таким чином, суд зазначає, що військовозобов'язані громадяни України, які вибули на строк більше трьох місяців за межі України, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» підлягають зняттю з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і не входять до кола осіб, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як такі, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Втім, факт зняття з військового обліку на підставі п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Системний аналіз норм законодавства, що регламентують порядок здійснення військового обліку, свідчить, що документами, які посвідчують факт зняття особи з військового обліку, є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відповідною відміткою.
Позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов'язує наявність у нього права на перетин кордону із зняттям з військового обліку.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.03.2023 у справі №600/2520/22-а.
Позивач надав суду довідку від 28.08.2018, видану ІНФОРМАЦІЯ_6 , за змістом якої позивач знятий з обліку у зв'язку із виїздом до Латвійської Республіки.
Водночас суд зауважує, що довідка на військовозобов'язаного про зняття з обліку засвідчує виключно питання військового обліку особи та не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону позивачем в умовах воєнного стану.
Беручи до уваги ту обставину, що позивач при перетині кордону не надав документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, а також, те що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, суд дійшов висновку про правомірність рішення від 22.09.2024 про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16 - річного віку.
Також суд зауважує, що оскаржуване рішення про заборону виїзду є разовим і при пред'явленні позивачем повного пакету документів, які надають право на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України за наявності на це законних підстав.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення №2619 про відмову в перетинанні державного кордону України від 22.09.2024 прийняте на підставі, у межах та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому є правомірним та не підлягає скасуванню.
Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що спірне рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому за наявності у позивача документів, які надають йому право на перетин державного кордону на виїзд з України, позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право виїзду за межі України.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Крім того, оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати не підлягає стягненню з відповідача та залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 (військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя В.В. Дмитрук