Справа №567/1479/24
Провадження №2/567/504/24
01 листопада 2024 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Василевич О.В.
секретар - Остроголова О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ «Споживчий центр» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №10.04.2023-100002041 від 10.04.2023 року в розмірі 5383,50 грн., мотивуючи тим, що відповідно до договору укладеного в електронній формі відповідачка отримала кредит у розмірі 6 000 грн., зі строком користування 56 календарних днів та зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,2 % за день (ставка «Економ», яка застосовується протягом первинного періоду та періоду «Економ»), а також зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,5 % за день (ставка «Стандарт», яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім первинного періоду та періоду «Економ»).
Позивач зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме 10.04.2023 року надав відповідачці кредит у розмірі, передбаченому умовами договору, шляхом електронного переказу за реквізитами, вказаними позичальником у заяві на отримання кредиту, яка є невід'ємною частиною кредитного договору.
У порушення умов договору відповідачка зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала та допустила виникнення заборгованості, розмір якої станом на 04.06.2023 року становить 5 383,50 грн., яка складається з : 3 906,80 грн. - заборгованість за тілом кредитом; 1 476,70 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитом у розмірі 5 383,50 грн., а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданому до суду разом з позовом клопотанні просив розгляд справи здійснювати у його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, про місце, дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином у відповідності до п.1 ч.8 ст.128 ЦПК України, правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористалася, заперечень щодо позову до суду не подавала, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно адресної довідки ВОМІРМП УДМС України в Рівненській області від 10.09.2024 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1 , та саме за вказаною адресою було надіслано відповідачці судову повістку про виклик у судове засідання. Одночасно згідно наданих відомостей УДМС України в Рівненській області та відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру від 01.11.2024 встановлено, що ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 та 29.06.2023 р. отримала новий паспорт.
Ухвалою суду від 11.09.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Інших процесуальних дій не вчинялося.
У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи, в силу положень ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, та фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
За клопотанням представника позивача з урахуванням положень ст.ст.280-282 ЦПК України, з метою уникнення безпідставного затягування розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
З досліджених судом доказів встановлено, що 10.04.2023 р. між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір в електронній формі, який складається з пропозиції позивача про укладення кредитного договору (оферта) від 10.04.2023 року, заявки відповідача №10.04.2023-100002041 від 10.04.2023 року про укладення кредитного договору та підтвердження укладення кредитного договору № 10.04.2023-100002041 від 10.04.2023 року, згідно якого відповідачці надано кредит у розмірі 6000 грн. на особисті потреби, строком на 56 календарних днів - з 10.04.2023 року по 04.06.2023 року, та зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі: 1) 1,2 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом (ставка «Економ», яка застосовується протягом первинного періоду та періоду «Економ», тобто впродовж перших 14 календарних дні), 2) 1,5 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом (ставка «Стандарт», яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, крім первинного періоду та періоду «Економ», тобто протягом наступних 42 календарних дні) (а.с.9 (на звороті) -15).
Згідно п.2.1 та п.2.2 кредитного договору, такий електронний кредитний договір частиною якого є пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Електронний кредитний договір складається з електронних документів, які містять всі його істотні умови, а саме з : 1) пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), розміщеної на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця; 2) заявки, сформованої на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем, та 3) відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформованої на сайті кредитодавця, та підписаної позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті (а.с.9 (на звороті).
Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.
Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.
Згідно ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.
Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору.
Судом встановлено, що вищевказаний кредитний договір підписаний відповідачкою електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаного договору відповідачкою не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.
Тобто, підписавши договір одноразовим ідентифікатором, відповідачка підтвердила, що вона погоджується виконувати його умови та розуміє його зміст.
Враховуючи, що згідно вищевказаних положень кредитного договору, з його укладенням сторони домовились, що укладення такого договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню первісним кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
З доводів позивача встановлено, що він виконав свої зобов'язання та 10.04.2023 р. в день укладення кредитного договору надав відповідачці кредитні кошти у розмірі 6000 грн., які було перераховано з використанням платіжної системи LIQPAY (ID платежу - 2275832571, призначення платежу - видача за договором №10.04.2023-100002041) на картковий рахунок згідно реквізитів, вказаних ОСОБА_1 при оформленні заявки для отримання кредиту, що об'єктивно підтверджується квитанцією від 10.04.2023 р. (а.с.16).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами з приводу отримання відповідачкою кредиту у ТОВ «Споживчий центр».
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідачка в порушення взятого на себе зобов'язання своєчасно не здійснила погашення основної суми заборгованості та не повернула кредит.
Згідно розрахунку заборгованості борг ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 3906,80 грн.
Відповідачка не надала суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за тілом кредиту, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідачки, приймається судом як достовірний.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачкою було порушено обов'язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачкою не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення частини позики, що залишилася, у розмірі 3906,80 грн.
Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за тілом кредиту, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Судом встановлено, що при укладенні кредитного договору сторони досягнули спільної згоди та встановили 1,2 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом (ставка «Економ», яка застосовується протягом первинного періоду та періоду «Економ», тобто впродовж перших 14 календарних днів користування кредитом), та 1,5% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (ставка «Стандарт», яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, крім первинного періоду та періоду «Економ», тобто наступні 42 календарних дні користування кредитом).
Згідно розрахунку заборгованості борг зі сплати відсотків за користування кредитом становить 1 476,70 грн., який на даний час не сплачений, в зв'язку з чим вказана сума також підлягає стягненню з відповідачки.
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідачка належних доказів повернення грошових коштів за кредитним договором суду не надала.
При цьому суд враховує, що відповідачкою не спростовано розмір заборгованості за кредитним договором, наявність якої підтверджується розрахунком, наданим позивачем, та не надано контррозрахунок, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості, а відтак наданий банком розрахунок заборгованості в цій частині, приймається судом як достовірний.
Окрім того загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).
Як встановлено судом, укладений відповідачкою кредитний договір нею не оспорювався та не визнавався судом недійсним.
У разі не спростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування.
З врахуванням наведеного, сума заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідачки становить 5 383,50 грн., в тому числі: 3 906,80 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1 476,70 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача також слід стягнути понесені останнім витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (юридична адреса: м.Київ, вул.Саксаганського, 133-А, індекс 01032, код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором № 10.04.2023-100002041 від 10.04.2023 р. в розмірі 5 383 (п'ять тисяч триста вісімдесят три) грн. 50 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку у загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 04.11.2024 року.
Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.