Справа №567/1471/24
Провадження №2/567/503/24
04 листопада 2024 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Василевич О.В.
секретар - Остроголова О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ «Споживчий центр» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №21.02.2024-100001524 від 21.02.2024 року в розмірі 10 890 грн., мотивуючи тим, що відповідно до договору укладеного в електронній формі відповідач отримав кредит у розмірі 5 500 грн., зі строком користування 42 календарних днів та зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2 % за день (ставка «Економ», яка застосовується протягом первинного періоду та періоду «Економ»), а також зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,5 % за день (ставка «Стандарт», яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім первинного періоду та періоду «Економ»).
Позивач зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме 21.02.2024 року надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами договору, шляхом електронного переказу за реквізитами, вказаними позичальником у заяві на отримання кредиту, яка є невід'ємною частиною кредитного договору.
У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав та допустив виникнення заборгованості, розмір якої станом на 02.04.2024 року становить 10 890 грн., яка складається з : 5 500 грн. - заборгованість за тілом кредитом; 5 390 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у розмірі 10 890 грн., а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданому до суду разом з позовом клопотанні просив розгляд справи здійснювати у його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, а також шляхом розміщення оголошення на сайті Острозького районного суду веб-портал судова влади України http://ost.rv.court.gov.ua/sud1713/, правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористався, заперечень щодо позову до суду не подав, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно абз.2 ч.1 ст.131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно адресної довідки від 05.09.2024 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та саме за вказаною адресою було надіслано відповідачу судову повістку про виклик у судове засідання.
Ухвалою суду від 05.09.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Інших процесуальних дій не вчинялося.
У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи, в силу положень ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, та фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
За клопотанням представника позивача з урахуванням положень ст.ст.280-282 ЦПК України, з метою уникнення безпідставного затягування розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
З досліджених судом доказів встановлено, що 21.02.2024 р. між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір в електронній формі, який складається з пропозиції позивача про укладення кредитного договору (оферта) від 21.02.2024 року, заявки відповідача №21.02.2024-100001524 від 21.02.2024 року про укладення кредитного договору та підтвердження укладення кредитного договору № 21.02.2024-100001524 від 21.02.2024 року, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 5 500 грн. на особисті потреби, строком на 42 календарних днів - з 21.02.2024 року по 02.04.2024 року, та зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі: 1) 2 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом (ставка «Економ», яка застосовується протягом первинного періоду та періоду «Економ», тобто впродовж перших 14 календарних дні), 2) 2,5% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (ставка «Стандарт», яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, крім первинного періоду та періоду «Економ», тобто протягом наступних 28 календарних дні) (а.с.12-17).
Згідно п.2.1 та п.2.2 кредитного договору, такий електронний кредитний договір частиною якого є пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Електронний кредитний договір складається з електронних документів, які містять всі його істотні умови, а саме з : 1) пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), розміщеної на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця; 2) заявки, сформованої на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем, та 3) відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформованої на сайті кредитодавця, та підписаної позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті (а.с.12).
Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.
Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.
Згідно ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.
Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору.
Судом встановлено, що вищевказаний кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаного договору відповідачем не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.
Тобто, підписавши договір одноразовим ідентифікатором, відповідач підтвердив, що він погоджується виконувати його умови та розуміє його зміст.
Враховуючи, що згідно вищевказаних положень кредитного договору, з його укладенням сторони домовились, що укладення такого договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню первісним кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
З доводів позивача встановлено, що він виконав свої зобов'язання та 21.02.2024 р. в день укладення кредитного договору надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 5 500 грн., які було перераховано з використанням платіжної системи LIQPAY (ID платежу - 2428703817, призначення платежу - видача за договором №21.02.2024-100001524) на картковий рахунок згідно реквізитів, вказаних ОСОБА_1 при оформленні заявки для отримання кредиту, що об'єктивно підтверджується квитанцією від 21.02.2024 р. (а.с.18).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами з приводу отримання відповідачем кредиту у ТОВ «Споживчий центр».
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятого на себе зобов'язання своєчасно не здійснив погашення основної суми заборгованості та не повернув кредит.
Згідно розрахунку заборгованості борг ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 5500 грн.
Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за тілом кредиту, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено обов'язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачем не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення позики у розмірі 5500 грн.
Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за тілом кредиту, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Судом встановлено, що при укладенні кредитного договору сторони досягнули спільної згоди та встановили 2 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом (ставка «Економ», яка застосовується протягом первинного періоду та періоду «Економ», тобто впродовж перших 14 календарних днів користування кредитом), та 2,5% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (ставка «Стандарт», яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, крім первинного періоду та періоду «Економ», тобто наступні 28 календарних дні користування кредитом).
Таким чином, сума заборгованості по відсоткам, яка підлягає до сплати відповідачем згідно кредитного договору становить 5 390 грн. (5 500 грн. х 2 % х 14 днів = 1 540 грн.; 5 500 грн. х 2,5 % х 28 днів = 3 850 грн.; 1 540 грн. + 3 850 грн. = 5 390 грн.).
Згідно розрахунку заборгованості борг зі сплати відсотків за користування кредитом становить 5 390 грн., який на даний час не сплачений, в зв'язку з чим вказана сума також підлягає стягненню з відповідача.
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідач належних доказів повернення грошових коштів за кредитним договором суду не надав.
Контррозрахунку, який би спростовував неправильність розрахунку, поданого позивачем, відповідачем також не надано.
Суд погоджується із визначеним позивачем розміром заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) та відсотками, які нараховані в межах строку договору. Дана сума заборгованості встановлена судом на підставі наданих доказів, а тому підлягає стягненню з відповідача.
Окрім того загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).
Як встановлено судом, укладений відповідачем кредитний договір ним не оспорювався та не визнавався судом недійсним.
У разі неспростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування.
З врахуванням наведеного, сума заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідача становить 10 890 грн., в тому числі: 5 500 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5 390 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути понесені останнім витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (юридична адреса: м.Київ, вул.Саксаганського, 133-А, індекс 01032, код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором № 21.02.2024-100001524 від 21.02.2024 р. в розмірі 10 890 (десять тисяч вісімсот дев'яносто) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку у загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05.11.2024 року.
Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.