30 жовтня 2024 року Справа № 480/6967/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6967/24 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього грошового забезпечення,
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплатити йому середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 18.05.2024 по 12.07.2024 включно;
- стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 18.05.2024 по 12.07.2024 включно у сумі 122847,76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходив військову службу в Державній прикордонній службі України. Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 17 травня 2024 року № 523-ОС підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 17 травня 2024 року. Під час проходження військової служби та звільнення з неї позивач перебував на всіх видах забезпечення у тому числі на речовому забезпеченні у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_2 )
При виключенні ОСОБА_1 із списків особового складу, НОМЕР_1 прикордонним загоном (військова частина НОМЕР_2 ) проведено із затримкою без спірних виплат належних позивачу при звільненні, зокрема 13.07.2024 відповідачем, виплачено частину грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 19 221,36 грн.
Оскільки позивача було звільнено 17.05.2024, а виплату відповідачем здійснено 13.07.2024, то відповідачем затримано розрахунок з 18.05.2024 по 12.07.2024 на 56 днів.
Ухвалою суду від 12.08.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що на даний час за позовами позивача до відповідача у Сумському окружному адміністративному суді відкриті або перебувають в процесі відкриття наступні провадження: № 480/7222/24, № 480/7199/24, № 480/7235/24, № 480/7229/24, № 480/7230/24, № 480/7279/24, № 480/6466/24. Тобто, ухвалення рішення по справі № 480/6967/27 щодо стягнення з НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ середнього заробітку на користь ОСОБА_1 може бути передчасним, оскільки на даний час не ухвалені рішення по вказаним справам, що також свідчить про те, що зазначена вимога по стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені є такою, що заявлена передчасно та її вирішення в судовому порядку є можливим лише після фактичного нарахування та виплати позивачу всіх належних йому сум, тому така вимога задоволенню не підлягає.
Крім того, наголошує, що військовослужбовці правового статусу "працівник" не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст. 117 КЗпП, не можуть поширюватись на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.
Вказує на те, що згідно із законодавством військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення. Структуру грошового забезпечення військовослужбовців визначено ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Закон України "Про оплату праці" визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.
Отже, доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв'язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування ст.117 Кодексу законів про працю України є безпідставним. У задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в Державній прикордонній службі України.
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 17 травня 2024 року № 523-ОС підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 17 травня 2024 року. Під час проходження військової служби та звільнення з неї позивач перебував на всіх видах забезпечення у тому числі на речовому забезпеченні у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_2 ).
При виключенні ОСОБА_1 із списків особового складу, НОМЕР_1 прикордонним загоном (військова частина НОМЕР_2 ) проведено із затримкою без спірних виплат належних позивачу при звільненні, зокрема 13.07.2024 відповідачем, виплачено частину грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 19 221,36 грн.
Позивач вважає, що при здійсненні остаточного розрахунку, відповідачем мало бути виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку. Оскільки відповідачем його самостійно не було виплачено, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Судовим розглядом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні, оскільки відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, а саме 13.07.2024 , а не в день звільнення 17.05.2024.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.04.2021 по справі № 120/3857/19-а.
Так, в день звільнення позивача зі служби 17.05.2024, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні.
Враховуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 17.05.2024 по 13.07.2024.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 1 п. 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з наказом від 17.05.2024 № 523-ОС позивача з 17.05.2024 було звільнено з військової служби.
При цьому, остаточний розрахунок із позивачем проведений проведено 13.07.2024, тобто із затримкою у 56 календарних днів.
Разом з тим, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 тощо.
Застосовуючи означені підходи до обставин цієї справи, суд враховує, що у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 122847,76 грн, сума невиплаченого грошового забезпечення за неотримане під час проходження військової служби речове майно складає 1228 грн.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 1228 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього грошового забезпечення - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 18.05.2024 по 12.07.2024 включно.
Сягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 18.05.2024 по 12.07.2024 включно у сумі 1228 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Шаповал