про залишення позовної заяви без руху
04 листопада 2024 року м. ДніпроСправа № 200/6271/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Донецького окружного адміністративного суду 09.09.2024 надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Донецького окружного адміністративного суду (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 28.06.2024, допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;
- зобов'язати Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та доплату позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 28.06.2024, допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством відрахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати позивачу суддівської винагороди період з 01.01.2021 по 28.06.2024, допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 28.06.2024, допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки зі здійсненням всіх передбачених законодавством відрахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн;
- визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги при виході судді у відставку, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;
- зобов'язати Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та доплату позивачу частини вихідної допомоги, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;
- визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо ненадання позивачу частини невикористаної щорічної відпустки тривалістю 15 календарних днів за період з 04.06.2014 по 03.06.2015 за заявою від 12 червня 2024 року;
- визнати протиправними та скасувати пункти 2 та 3 наказу Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2024 № 93/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду»;
- зобов'язати Донецький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки - 163 робочих днів, щорічної додаткової відпустки - 152 календарних днів, виходячи з середнього заробітку, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн та з утриманням виплачених 03.07.2024 сум компенсації.
Розпорядженням голови Донецького окружного адміністративного суду від 26.09.2024 № 30р/І-г, відповідно до ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 09.09.2024 адміністративну справу № 200/6271/24 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, передано до Першого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання щодо визначення підсудності.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024 підсудність справи № 200/6271/24 визначено за Луганським окружним адміністративним судом.
До Луганського окружного адміністративного суду справа № 200/6271/24 надійшла 28.10.2024.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду означеної справи визначено головуючого суддю Качанка О.М.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина друга статті 171 КАС України).
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд встановив таке.
Частиною шостою статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
В позовній заяві позивач вказує, що усі заявлені позовні вимоги пов'язані між собою та спрямовані на захист права позивача отримати всі суми, що належать працівникові при звільненні. Враховуючи, що для звернення за захистом саме цього права передбачена спеціальні норма закону (ст.233 КЗпП України), позов поданий у межах строку звернення до суду.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Подібний висновок також викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/156/23.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, обмеження щодо застосування строків визначених частиною першою статті 233 КЗпП України скасовано з 01.07.2023.
Верховний Суд в ухвалі від 29.11.2023 у справі № 990/233/23 дійшов таких висновків: «У пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться про продовження строків, які визначені статтею 233 КЗпП України. У вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто, якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був «прив'язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Для його поновлення, як умову для відкриття провадження у справі, заявник має пояснити, обґрунтувати причини його пропуску.».
Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 990/242/23.
Схожу позицію також викладено в постанові Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23 у подібних правовідносинах щодо перерахунку та виплати суддівської винагороди та інших виплат, які обчислюються з розміру посадового окладу судді, в якій судом касаційної інстанції вказано: «Суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях зазначили, що з 01 липня 2023 року у позивача є три місяці для звернення до суду з цим позовом - до 01 жовтня 2023 року.
Такої ж позиції дотримується й позивач у касаційній скарзі, вказуючи про те, що тримісячний строк звернення до суду слід обраховувати з 01 липня 2023 року з огляду на пункт 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України.
Однак колегія суддів з цим не погоджується, оскільки аналіз статті 233 КЗпП України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України дає підстави дійти висновку, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був «прив'язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Суди обох інстанцій, як і позивач, неправильно тлумачать пункт 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України. В цій нормі чітко передбачено продовження строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, саме на строк дії карантину і не визначено, що такі строки продовжуються або ж можуть бути продовжені на три місяці з дня припинення карантину.
Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 08 жовтня 2023 року, тобто через три місяці після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України.
Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми статті 233 КЗпП України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, у зв'язку із чим дійшли помилкового висновку, що починаючи з 01 липня 2023 року позивач мав три місяці для звернення до суду з позов - до 01 жовтня 2023 року.».
Водночас, застосовуючи строк, визначений статтею 233 КЗпП України, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у схожих правовідносинах в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, зокрема, щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року, застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що предмет спору стосується, серед іншого, перерахунку та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 28.06.2024, допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити фінансування таких виплат за вказані періоди.
Таким чином, враховуючи наведені правові позиції Верховного Суду, суд вважає, що з вказаними вимогами за період з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року, строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Також не пропущено строк звернення до суду й з відповідними вимогами, зокрема щодо перерахунку та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 червня 2024 року по 28 червня 2024 року та допомоги на оздоровлення за 2024 рік (згідно повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні від 13.08.2024 № 03-30/353/24 допомога нарахована у червні 2024 року), оскільки тримісячний строк звернення до суду (встановлений статтею 233 КЗпП України в редакції змін, внесених Законом № 2352-ІХ) щодо цих вимог, на момент подання позову - 09.09.2024, не сплинув. Водночас, що стосується вказаних позовних вимог в частині, починаючи з 19 липня 2022 року по 31 травня 2024 року, тобто у період дії статті 233 КЗпП України в редакції змін, внесених Законом № 2352-ІХ, то тримісячний строк звернення позивача до суду з такими вимогами пропущений.
Щодо іншої частини позовних вимог строк звернення до суду не пропущений.
До позовної заяви позивачем не додано заяви про поновлення строку звернення до суду та безпосередньо в позовній заяві клопотань щодо поновлення строку звернення до суду також не заявлено.
Що стосується позовних вимог про визнання протиправними та скасування пунктів 2 та 3 наказу Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2024 № 93/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду», суд вказує, що згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко викласти позовні вимоги, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Суд вказує, що зміст позову - це його частина, яка відображає вид судового захисту, а саме звернену до суду вимогу позивача щодо застосування конкретних способів захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.
Відповідно до змісту позовних вимог встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування, а також матеріально-правові вимоги позивача до відповідача щодо яких суд повинен ухвалити рішення.
Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини.
Відповідно позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв'язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстави позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.
Також суд зазначає, що зміст позовних вимог повинен чітко відповідати викладу обставин, якими його обґрунтовано та, відповідно, навпаки. У разі якщо в позовній заяві викладено дві вимоги, одна з яких є похідною від іншої, вони повинні відповідати одна одній за змістом.
Як вже вказано вище, позивач просить визнати протиправними та скасувати пункти 2 та 3 наказу Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2024 № 93/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду».
Водночас, згідно з матеріалами доданими до позовної заяви, наказ Донецького окружного адміністративного суду № 93/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду», виданий 28.06.2024.
У викладі обставин позовної заяви позивачем також вказано, що його відраховано зі штату суду згідно з наказом Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 № 93/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду».
Разом з тим, в останньому абзаці сторінки 14 позовної заяви також йдеться про наказ відповідача 1 від 28.09.2024.
Зміст позовних вимог у вказаній частині є нелогічним та очевидно викладено з помилкою в даті видання вищевказаного наказу, оскільки за наведеного формулювання виходить, що позивач звернувся до суду з цим позовом щодо скасування певних положень такого наказу, раніше в часі, ніж наказ було видано.
Таким чином, зміст позовних вимог у вказаній частині не відповідає викладу обставин позову та наданим до матеріалів позовної заяви доказам.
Отже, позивачу необхідно уточнити зміст позовних вимог у вказаній частині, виклавши його у відповідності до викладених у позові обставинам.
Згідно з частиною четвертою статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
До того ж, відповідно до пункту 8 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Суд зазначає, що в шостому пункті переліку додатків до позовної заяви, позивачем вказано, що до позовної заяви додається копія довідки ДОАС від 28.08.2024 щодо виплачених сум за 2021, 2022, 2023, 2024 роки.
По тексту позовної заяви позивач також посилається на довідку від 28.08.2024.
Проте, в матеріалах, доданих до позовної заяви вказана довідка відсутня. В акті, складеному начальником відділу документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_2 від 09.09.2024 вказано, що документ за назвою додаток «6. Копія довідки ДОАС від 28.08.2024 щодо виплачених сум за 2021, 2022, 2023, 2024 роки.pdf» не відкривається у зв'язку з відсутністю вмісту файлу.
Також, відповідно до частини 3 статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру - у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 3028,00 грн.
З прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено три самостійні позовні вимоги майнового характеру (перерахунок та виплата суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні відпустки) та дві самостійні позовні вимоги немайнового характеру (зобов'язання Державної судової адміністрації профінансувати в належному розмірі суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення, визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо ненадання позивачу частини невикористаної щорічної відпустки).
Вимога про визнання протиправними та скасування пунктів 2 та 3 наказу відповідача 1 стосується компенсації за невикористані дні відпустки.
При цьому щодо вимог про перерахунок та виплату суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, зобов'язання Державної судової адміністрації профінансувати в належному розмірі суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення, вихідної допомоги та компенсації за невикористані дні відпустки, позивач звільнений від сплати за них судового збору на підставі пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки вказані вимоги пов'язані із нарахуванням та виплатою суддівської винагороди, яка є різновидом заробітної плати, та отримується у якості винагороди за здійснення правосуддя на професійній основі особою, що призначена суддею та займає штатну суддівську посаду.
Водночас, вимога щодо визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо ненадання позивачу частини невикористаної щорічної відпустки, пов'язана виключно з правом позивача на таку відпустку під час виконання ним своїх функціональних обов'язків на посаді судді.
А тому, суд не погоджується з твердженнями позивача, що оскільки предметом спору є саме перерахунок і виплата заробітної плати у розмірі, який не визнається відповідачами, інші вимоги пов'язані з ним та спрямовані на поновлення тих самих прав, логічним є висновок про поширення на них положення пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 808/3241/17 (на яку посилається позивач у позові) не є релевантними до правовідносин у цій справі, адже предмет спору у справі № 808/3241/17 стосувався виключно нарахування і виплати коштів.
Таким чином, позивач не звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви в частині вказаних вище вимог.
Тобто розмір судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за вказану вимогу.
Разом з тим суд зазначає, що позовну заяву подано в електронній формі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (ЄСІТС) «Електронний суд».
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням наведеного, позивач за подання даної позовної заяви повинен був сплатити судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Оглядом матеріалів позовної заяви встановлено, що позивачем документ про сплату судового збору в сумі 968,96 грн до позовної заяви не доданий.
Отже, позивачем не сплачено судовий збір у законодавчо визначеному розмірі.
Згідно з частинами першою, другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовну заяву слід залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Суд зазначає, що недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду:
- обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення такого строку, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами поважності причин пропуску строку звернення (щодо позовних вимог про перерахунок та виплату суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 31 травня 2024 року та допомоги на оздоровлення за період 2021 - 2023 роки);
- уточненої позовної заяви, оформленої у відповідності до статей 160, 161 КАС України, в якій уточнити зміст позовних вимог в частині дати видання наказу Донецького окружного адміністративного суду № 93/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду», а також вказати належний перелік документів, доданих до позовної заяви або додати до неї копію довідки ДОАС від 28.08.2024 щодо виплачених сум за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, що зазначена в переліку додатків;
- документа про сплату судового збору в розмірі 968,96 грн, сплаченого за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у Луг.обл./МТГ м.Сєвєр/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37991110; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача - UA288999980313101206084012499; код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу - *; 101; ____ (реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом (ПІБ позивача), Луганський окружний адміністративний суд.
Керуючись статтею 122, 123, 160, 161, 169, 241, 243, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом десяти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений ухвалою.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті позивачем у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяО.М. Качанок