29 жовтня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/2248/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуюча), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Верещагіна А.О. (адвокат),
відповідача-1 - Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач-1) - Бабченко Ю.Ю. (самопредставництво),
відповідача-2 - Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК, відповідач-2) - Дикань О.М. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 (головуючий - суддя Щербаков С.О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 (головуючий - суддя Шапран В.В., судді Буравльов С.І., Сітайло Л.Г.)
у справі за позовом Товариства
до АМК, Відділення АМК
про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для:
- визнання, викладеної у листі Відділення АМК інформації щодо відмови в розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, незаконною;
- зобов'язання АМК за наслідками розгляду заяви Товариства прийняти процесуальне рішення відповідно до вимог чинного законодавства України про захист економічної конкуренції.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою до АМК і Відділення АМК, в якій просило про таке:
«Визнати викладену в листі Голови Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 01.11.2022р. №70-02/1-5615 відмову в розгляді справи за заявою НЕК «Укренерго» від 11.02.2022р. №01-7326 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції незаконною»;
«Зобов'язати Антимонопольного комітету України за наслідками розгляду заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції НЕК «Укренерго» прийняти процесуальне рішення згідно вимог чинного законодавства України про захист економічної конкуренції».
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані бездіяльністю відповідачів, що полягає у порушенні порядку розгляду заяви позивача про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної і касаційної інстанцій
2.1. Справа №910/2248/23 розглядалася судами неодноразово.
2.2. Господарський суд міста Києва рішенням від 11.07.2023, яке залишено без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 12.12.2023 у справі №910/2248/23, позовні вимоги задовольнив повністю; визнав, викладену в листі Голови Відділення АМК, відмову в розгляді заяви Товариства про порушення законодавства про захист економічної конкуренції незаконною; зобов'язав Комітет (або АМК в особі територіальних відділень за відповідним дорученням) за наслідками розгляду заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Товариства прийняти процесуальне рішення відповідно до вимог чинного законодавства про захист економічної конкуренції.
2.3. Верховний Суд постановою від 19.03.2024 у цій справі касаційні скарги відповідачів задовольнив частково, рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі №910/2248/23 скасував і передав цю справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
2.4. За результатами нового розгляду цієї справи Господарський суд міста Києва рішенням від 27.06.2024, яке залишено без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 06.08.2024 у справі №910/2248/23, у задоволенні позову відмовив та стягнув з позивача на користь відповідачів судовий збір за подання апеляційних і касаційних скарг.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі (нова редакція) Товариство з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України) вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи застосовано частину першу статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.12.2023 у справі №910/2248/23, прийнятої за результатами перегляду рішення першої та апеляційної інстанцій, у якій Суд зазначив таке:
«Верховний Суд звертає увагу на помилкове тлумачення правових позицій органами АМК про те, що в них Верховний Суд вказував, що АМК має право викладати відмову саме у формі листа, а не у визначених законом формах (розпорядження/рішення)».
4.1.1. Крім того, не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.12.2023 у справі №910/2248/23 про те, що якщо господарські суди під час розгляду справи встановлюють саме бездіяльність органів АМК, що полягає у тому, що АМК/відділення АМК не приймає рішення про відмову або про початок розгляду справи, а натомість надсилає листа, зі змісту якого не вбачається чіткої відмови, а є інформація про те, що тепер АМК/відділення АМК продовжує дослідження питання за власною ініціативою, то такий лист може бути підтвердженням того, що на даний момент відсутнє рішення визначене законом, яке в силу статті 59 Закону може бути оскаржено, однак, є всі підстави для захисту прав позивача шляхом зобов'язання АМК за наслідками розгляду відповідної заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції прийняти процесуальне рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
4.1.2. Отже, в результаті застосування частини першої статті 60 Закону без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові №910/2248/23, на думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли неправильних висновків щодо застосування присічного двомісячного строку позовної давності у випадку ненадання органами Комітету листа зі змісту якого не вбачається чіткої відмови, а є інформація про продовження органами АМК дослідження питання за власною ініціативою.
4.2. Скаржник також у касаційній скарзі зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:
- статей 37 «Початок розгляду справи» та 41 «Забезпечення доказів» Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у частині визначення фактичних даних, а саме, письмових доказів, які можуть бути використані органами АМК під час розгляду заяв/справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції стосовно визнання дій суб'єктів господарювання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 «Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання», пунктом 1 статті 50 «Порушення законодавства про захист економічної конкуренції» Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворенням результатів торгів, а також, які можуть слугувати беззаперечними підставами для відкриття провадження у справі шляхом прийняття відповідного розпорядження;
- кваліфікації дій територіальних органів Комітету, в частині розгляду заяв суб'єктів господарювання про наявність ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 «Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання», пунктом 1 статті 50 «Порушення законодавства про захист економічної конкуренції» Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворенням результатів торгів бездіяльністю.
4.3. Товариство у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, що узгоджується з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що приймаючи оскаржувані рішення, суд порушив норми процесуального права (частину першу статті 2, статтю 50, частину другу статті 80, статтю 86, частини другу, п'яту, восьму статті 91, статті 236, 238 ГПК України), не забезпечив всебічне, повне, об'єктивне та безпосереднє дослідження наявних у справі доказів, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Судами не досліджено та не надано належної оцінки доказам у справі - листу від 01.11.2022 №70-02/1-2615 з урахуванням висновків, викладених у розділі 8 постанови Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №910/2248/23 та не надано належної правової кваліфікації спірним правовідносинам, не перевірено доводи сторін та не вирішено спір відповідно до закону.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
5.2. Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що 11.02.2022 позивач звернувся до АМК із заявою за вих. №01/7326 про порушення ФОП Шеіною Л.О., ФОП Галіциною О.О. та ФОП Ільченко І.М. законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, проведених Товариством " у таких процедурах закупівлі:
- "79950000-8 Послуги з організації виставок, ярмарок і конгресів Організації серії профорієнтаційних зустрічей із школярами в сільській місцевості" за допомогою систем електронних закупівель "Prozorro" (ідентифікатор закупівлі: UA-2021-05-27-000480-c) (торги-1);
- "79950000-8 Послуги з організації виставок, ярмарок і конгресів Організації серії профорієнтаційних зустрічей для дівчат (Ladies energy club) за участі жінок-енергетиків Товариства за допомогою системи електронних закупівель "Prozorro" (ідентифікатор закупівлі: UA-2021-05-27-002404-b) (торги-2).
6.2. У заяві від 11.02.2022 №01/7326 позивач виклав власні виявлені ознаки порушення у діях учасників торгів законодавства про захист економічної конкуренції у вищезазначених закупівлях у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які негативно впливають на права позивача, як замовника закупівлі.
6.3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Відділення АМК на виконання доручення АМК від 18.02.2022 №13-09/104, розглянувши заяву позивача, листом від 01.11.2022 №70-02/1-2615 повідомило останнього про те, що виявлені обставини не відображають повної сукупності доказів, які свідчили б про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів. Враховуючи викладене, територіальне відділення продовжить дослідження питання щодо участі у торгах ФОП Шеіної Л.О., ФОП Галіциної О.О. та ФОП Ільченко І.М. за власною ініціативою.
6.3.1. Також, Відділення АМК зазначило, що у разі встановлення повної сукупності обставин, які можуть свідчити про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, відділенням будуть вжиті заходи, передбачені чинним законодавством, про що додатково буде повідомлено Товариство.
6.4. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначає, що у листі від 01.11.2022 №70-02/1-2615 Відділенням АМК встановлено такі обставини підготовки ФОП Шеіної Л.О., ФОП Галіциної О.О. та ФОП Ільченко І.М. до участі у торгах:
- подання тендерних пропозицій з одного авторизованого електронного майданчика "SmartTender.biz";
- однакові властивості електронних файлів, завантажених учасниками для участі у торгах;
- зазначення один одного та одних і тих же осіб, як таких, що будуть задіяні безпосередньо у виконанні договору;
- використання одних і тих же точок доступу до мережі Інтернет під реєстрацію в електронному кабінеті платника податків та при вході до електронного кабінету платника податків.
6.4.1. Позивач вважає, що Відділенням АМК під час попередньої перевірки встановлено достатньо фактів, що дають підстави для порушення справи про захист економічної конкуренції. Проте, листом від 01.11.2022 №70-02/1-2615 Відділення АМК повідомило про те, що виявлені обставини не відображають повної сукупності доказів, які свідчили б про порушення законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття жодного процесуального рішення, зокрема, про порушення справи або про відмову у її порушенні.
6.4.2. Однак, на думку позивача, Відділення АМК допустило бездіяльність, оскільки вищевказаний лист не є рішенням за результатами розгляду справи або відмовою у розгляді справи на підставі частини другої статті 36 Закону, а є ухиленням від прийняття будь-якого рішення в межах повноважень. Відтак строки, встановлені статтею 60 Закону, не можуть застосовуватися до даних правовідносин.
6.4.3. Позивач вказує, що лист відділення прийнятий з порушенням статті 7 Закону, пунктів 19-20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (далі - Правила), без прийняття відповідного процесуального рішення, у зв'язку з чим викладена у листі фактична відмова у розгляді заяви підлягає визнанню незаконною.
6.4.4. Крім того, позивач зазначає, що прийняття розпоряджень та рішень за результатами розгляду справи є повноваженнями АМК. Таким чином, на підставі статей 3, 7 та 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Товариство просить зобов'язати Комітет, як належного відповідача, за наслідками розгляду заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції прийняти процесуальне рішення відповідно до вимог чинного законодавства України про захист економічної конкуренції.
6.5. Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції АМК подано пояснення, у яких відповідач-1 зазначає, що Комітет діяв в межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом, а саме прийняв процесуальне рішення відносно заяви позивача та надав доручення Відділенню АМК розглянути відповідну заяву.
6.6. Відділення АМК у своїх поясненнях, зокрема, зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача Відділенням АМК прийнято рішення, оформлене у формі листа від 01.11.2022 №70-02/1-2615 про відмову у розгляді справи. Тобто, Відділення АМК діяло в межах норм чинного законодавства про захист економічної конкуренції. Також, відповідач-2 зазначає, що лист Відділення АМК отримано позивачем 11.11.2022, а, отже, передбачений законодавством про захист економічної конкуренції двомісячний строк на його оскарження становив період з 12.11.2022 до 12.01.2023 включно. В той же час, позовна заява датується 07.02.2023. Відтак, позивачем пропущено встановлений законодавством про захист економічної конкуренції присічний строк на оскарження рішення Відділення АМК у формі листа від 01.11.2022 №70-02/1-2615.
6.7. Позивач у своїх поясненнях зазначає, що рішення Комітету або територіального відділення має бути викладено таким чином, що усувало двозначність у його розумінні. Зокрема, зі змісту рішення заявнику повинно бути зрозуміло, яке саме рішення прийняв територіальний орган комітету відносно його заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Проте, лист Відділення АМК не є рішенням комітету/територіального відділення, оскільки не містить максимально вичерпних та мотивованих аргументів як про відмову у розгляді справи, так і про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
6.8. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову, вказав на те, що виходячи з системного аналізу положень Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Закону та Правил, лист Відділення АМК є рішенням комітету/територіального відділення, оскільки відповідачем-2 зазначено, що виявлені обставини не відображають повної сукупності доказів, які свідчили б про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, а також, що відділення продовжить дослідження питання щодо участі у тopгax ФОП Шеіної Л.О., ФОП Галіциної О.О., ФОП Ільченко І.М. за власною ініціативою. Тобто, позивачу відмовлено у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції саме за його заявою.
6.9. Поряд з цим, за висновками місцевого господарського суду, враховуючи, що Товариство пропустило двомісячний строк для оскарження рішення Відділення АМК, оформленого листом від 01.11.2022 №70-02/1-5615, а пропущений строк не може бути відновлено, оскільки він є присічним, у задоволенні заявленої позовної вимоги про визнання незаконною викладеної у листі від 01.11.2022 №70-02/1-5615 відмови в розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції слід відмовити.
6.10. Також, судом першої інстанції зазначено, що вимога позивача про зобов'язання АМК за наслідками розгляду заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції прийняти процесуальне рішення відповідно до вимог чинного законодавства України про захист економічної конкуренції є також необґрунтованою, оскільки прийняття розпорядження чи рішення за наслідками розгляду заяв суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій відноситься до дискреційних повноважень АМК, а суд не повинен втручатися у дискреційні повноваження відповідача-1 та зобов'язувати його розглянути заяву позивача поза межами процедури, визначеної законом.
6.11. Суд апеляційної інстанції погодився з вказаними вище висновками суду першої інстанції і зазначив, зокрема таке:
- судом першої інстанції правильно зазначено, що позивачу відмовлено у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції саме за його заявою, що не позбавляє Відділення АМК права розпочати розгляд справи за власною ініціативою;
- з матеріалів справи вбачається, що копія рішення Відділення АМК, оформленого листом від 01.11.2022 №70-02/1-5615, отримано позивачем 11.11.2022 відповідно до печатки вхідної кореспонденції за вх. №63932/01;
- отже, двомісячний строк з дня одержання позивачем рішення для його оскарження закінчився 12.01.2023;
- разом з цим, позивач звернувся до суду з позовом лише 13.02.2023, тобто з пропуском встановленого двомісячного строку на оскарження;
- оскільки, позивач пропустив двомісячний строк для оскарження рішення Відділення АМК, оформленого листом від 01.11.2022 №70-02/1-5615, і такий строк не може бути відновлено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заявленої позовної вимоги про визнання незаконною викладеної у листі відмови у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- оскільки, судом встановлено, що оспорюваний лист, фактично, є рішенням про відмову у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за заявою позивача, похідна позовна вимога позивача про зобов'язання АМК за наслідками розгляду заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції прийняти процесуальне рішення відповідно вимог чинного законодавства України про захист економічної конкуренції також не підлягає задоволенню.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/2248/23 на підставі пунктів 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 25.10.2024 у зв'язку з відпусткою судді Жайворонок Т.Є. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/2248/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Бенедисюк І.М., Колос І.Б.
7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями;
- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;
- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.9. Скаржник посилається на постанову від 19.03.2024 у справі №910/2248/23, зазначаючи про те, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, які викладені Судом у цій постанові, такого змісту:
«Верховний Суд звертає увагу на помилкове тлумачення правових позицій органами АМК про те, що в них Верховний Суд вказував, що АМК має право викладати відмову саме у формі листа, а не у визначених законом формах (розпорядження/рішення)»;
«Якщо господарські суди під час розгляду справи встановлюють саме бездіяльність органів АМК, що полягає у тому, що АМК/відділення АМК не приймає рішення про відмову або про початок розгляду справи, а натомість надсилає листа, зі змісту якого не вбачається чіткої відмови, а є інформація про те, що тепер АМК/відділення АМК продовжує дослідження питання за власною ініціативою, то такий лист може бути підтвердженням того, що на даний момент відсутнє рішення визначене законом, яке в силу статті 59 Закону може бути оскаржено, однак, є всі підстави для захисту прав позивача шляхом зобов'язання АМК за наслідками розгляду відповідної заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції прийняти процесуальне рішення згідно вимог чинного законодавства».
8.10. Враховуючи те, що постанова від 19.03.2024 прийнята у Судом у цій же справі, то означене свідчить про тотожність правовідносин і необхідність врахування висновків, викладених Судом, у контексті приписів статті 316 ГПК України.
8.11. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.12. Слід зазначити, що касаційне провадження у даній справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.13. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.14. Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.15. Так, скаржник вказав, що відсутні висновки Верховного Суду щодо:
- питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статей 37 «Початок розгляду справи» та 41 «Забезпечення доказів» Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у частині визначення фактичних даних, а саме, письмових доказів, які можуть бути використані органами АМК під час розгляду заяв/справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції стосовно визнання дій суб'єктів господарювання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 «Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання», пунктом 1 статті 50 «Порушення законодавства про захист економічної конкуренції» Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворенням результатів торгів, а також, які можуть слугувати беззаперечними підставами для відкриття провадження у справі шляхом прийняття відповідного розпорядження;
- кваліфікації дій територіальних органів Комітету, в частині розгляду заяв суб'єктів господарювання про наявність ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 «Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання», пунктом 1 статті 50 «Порушення законодавства про захист економічної конкуренції» Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворенням результатів торгів - бездіяльністю.
8.16. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування положень Закону, означених у пункті 8.15. цієї постанови, у контексті спірних правовідносин, враховуючи предмет розгляду даної справи, відсутні.
8.17. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з'ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.18. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
8.19. Також слід зазначити, що Суд постановою від 19.03.2024 у цій справи скасував оскаржувані судові рішення та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
8.20. Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, які ухвалені судами попередніх інстанцій за результатами нового розгляду цієї справи.
8.21. Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
8.22. Отже, враховуючи доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, викладені Судом у постанові від 19.03.2024 у цій справі, то фактично Товариство зазначає про невиконання вказівок, що містяться у цій постанові.
8.23. Зі змісту постанови від 19.03.2024 у цій справі вбачається, що Суд, передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції вказав, зокрема таке:
« 8.88. Верховний Суд виходить з того, що у даному конкретному випадку, Відділенням АМК було надіслано Товариству лист від 01.11.2022 №70-25/1-2615, якому судами попередніх інстанцій надано неоднозначну оцінку. Втім, вагомим і ключовим, таким, що вливає на результат вирішення спору є саме надання остаточної та безальтернативної оцінки змісту вказаного листа.
8.89. Так, судами попередніх інстанцій вказано, зокрема, таке:
- виходячи зі змісту листа Відділення АМК від 01.11.2022 №70-02/1-2615 та системного аналізу положень статей 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статті 36 Закону, пункту 20 Правил лист Відділення АМК, на переконання суду, не є рішенням Комітету/територіального Відділення АМК, оскільки, не містить максимально вичерпних та мотивованих аргументів як про відмову у розгляді справи, так і про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- з викладеного змісту листа вбачається, що сам відповідач-2 встановив деякі ознаки, які свідчать про можливі порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проте не прийняв рішення у вигляді розпорядження про початок розгляду справи за заявою позивача, а почав збирати інформацію та вказав, що продовжить розслідування за власною ініціативою;
- суди погодилися з твердженнями позивача, що у листі від 01.11.2022 №70-02/1-2615 Відділенням АМК не було прийнято жодного рішення передбаченого Правилами та Законом і не встановлено жодних підстав для відмови у розгляді справи або ж підстав для початку розгляду справи, у тому числі, за власною ініціативою Відділення АМК. Відтак, наведеним спростовуються твердження відповідача-2 щодо пропуску позивачем присічного строку на оскарження рішень територіального відділення Комітету, що визначений статтею 60 Закону;
- листом від 01.11.2022 №70-02/1-2615 відповідач-2 фактично відмовив позивачу у розгляді справи за його заявою, проте вказав, що продовжить розслідування за власною ініціативою, чим допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не розгляді заяви Товариства від 11.02.2022 №01/7326 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що стосується спотворення результатів торгів. Також, слід зауважити, що сама по собі бездіяльність є триваючим порушенням, а, отже, до таких вимог не може застосовуватися присічний строк у два місяці, встановлений спеціальним законодавством»;
« 8.97. Отже, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, встановили, що оскаржений лист Відділення АМК не є рішенням Комітету/територіального Відділення АМК, а тому відсутні підстави для відмови у задоволенні позову, з огляду на приписи статті 60 Закону, проте, в подальшому вказали, що вказаним листом відповідач-2 фактично відмовив позивачу у розгляді справи за його заявою.
8.98. Втім, такі висновки судів попередніх інстанцій є взаємовиключними, оскільки, неможливо одночасно констатувати неприйняття відповідного рішення (відмова або початок розгляду справи), і саме на підставі відсутності такого рішення не застосовувати приписи статті 60 Закону (присчіний двомісячний строк на оскарження рішення), а в подальшому однозначно розцінити такий лист як відмову.
8.99. Верховний Суд виходить з того, що якщо господарські суди під час розгляду справи встановлюють саме бездіяльність органів АМК, що полягає у тому, що АМК/відділення АМК не приймає рішення про відмову або про початок розгляду справи, а натомість надсилає листа, зі змісту якого не вбачається чіткої відмови, а є інформація про те, що тепер АМК/відділення АМК продовжує дослідження питання за власною ініціативою, то такий лист може бути підтвердженням того, що на даний момент відсутнє рішення визначене законом, яке в силу статті 59 Закону може бути оскаржено, однак, є всі підстави для захисту прав позивача шляхом зобов'язання АМК за наслідками розгляду відповідної заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції прийняти процесуальне рішення згідно вимог чинного законодавства.
8.100. Слід зазначити, що під час касаційного розгляду, позивач вказав, що, отримавши лист від 01.11.2022 №70-02/1-2615 без будь-яких висновків відповідача-2 по суті заяви, не міг його розцінити, ні як бездіяльність відповідача, ані як рішення про відмову в розгляді справи. Позивачем сприйнято даний лист як повідомлення про продовження встановлення обставин у справі, а саме отримання відповідачем-2 відповідей на запити від ТОВ «Смарттендер», АТ «Комерційний банк «Приват Банк», АТ «Універсал Банк», ТОВ «Воля-Кабель», ТОВ «Макснет», без яких, як зазначено в листі, відповідач-2 не може зробити об'єктивних висновків.
8.101. У свою чергу, Відділення АМК виснуває, що листом надало Товариству відповідь про відмову у розгляді справи.
8.102. Верховний Суд звертає увагу на помилкове тлумачення правових позицій органами АМК про те, що в них Верховний Суд вказував, що АМК має право викладати відмову саме у формі листа, а не у визначених законом формах (розпорядження/рішення).
8.103. Отже, для вирішення даного спору відповідно до закону судам необхідно надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, у тому числі, стосовно змісту листа та його сприйняттю саме адресатом, і в залежності від встановленого, прийняти законне та обґрунтоване судове рішення».
8.24. За наслідками нового розгляду, суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, без змін.
8.25. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, встановили таке:
- Відділення АМК на виконання доручення АМК від 18.02.2022 №13-09/104, розглянувши заяву позивача, листом від 01.11.2022 №70-02/1-2615 повідомило останнього про те, що виявлені обставини не відображають повної сукупності доказів, які свідчили б про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів. Враховуючи викладене, територіальне відділення продовжить дослідження питання щодо участі у торгах ФОП Шеіної Л.О., ФОП Галіциної О.О. та ФОП Ільченко І.М. за власною ініціативою;
- також, Відділення АМК зазначило, що у разі встановлення повної сукупності обставин, які можуть свідчити про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, відділенням будуть вжиті заходи, передбачені чинним законодавством, про що додатково буде повідомлено Товариство;
- виходячи з системного аналізу положень Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Закону та Правил, лист відділення, на думку судів попередніх інстанцій, є рішенням комітету/територіального відділення, оскільки відповідачем-2 зазначено, що виявлені обставини не відображають повної сукупності доказів, які свідчили б про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, а також, що відділення продовжить дослідження питання щодо участі у тopгax ФОП Шеіної Л.О., ФОП Галіциної О.О., ФОП Ільченко І.М. за власною ініціативою. Тобто, позивачу відмовлено у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції саме за його заявою;
- з матеріалів справи вбачається, що копія рішення Відділення АМК, оформленого листом від 01.11.2022 №70-02/1-5615, отримано позивачем 11.11.2022 відповідно до печатки вхідної кореспонденції за вх. №63932/01;
- отже, двомісячний строк з дня одержання позивачем рішення для його оскарження закінчився 12.01.2023;
- разом з цим, позивач звернувся до суду з позовом лише 13.02.2023, тобто з пропуском встановленого двомісячного строку на оскарження;
- оскільки, позивач пропустив двомісячний строк для оскарження рішення Відділення АМК, оформленого листом від 01.11.2022 №70-02/1-5615, і такий строк не може бути відновлено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заявленої позовної вимоги про визнання незаконною викладеної у листі відмови у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- оскільки, судом встановлено, що оспорюваний лист, фактично, є рішенням про відмову у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за заявою позивача, похідна позовна вимога позивача про зобов'язання АМК за наслідками розгляду заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції прийняти процесуальне рішення відповідно вимог чинного законодавства України про захист економічної конкуренції також не підлягає задоволенню.
8.26. Отже, суди попередніх інстанцій на виконання вказівок Верховного Суду, здійснивши оцінку та дослідження листа Відділення АМК, дійшли висновку, що вказаний лист є рішенням Відділення АМК, яке оформлене у формі листа, та є рішенням про відмову у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
8.26.1. Верховний Суд виходить з того, що законодавство у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин не містило вимог до рішень АМК. Втім, вони мали б містити відповідні обґрунтування. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій оцінили лист Відділення АМК і на предмет його обґрунтування та мотивування як рішення, оформленого листом.
8.27. Також, суд першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивачем пропущено присічний строк оскарження рішення Відділення АМК, а тому у позові слід відмовити в силу приписів статті 60 Закону.
8.28. Так, відповідно до частини першої статті 60 Закону (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
8.29. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення рішення про задоволення позову.
8.30. Так, позивач вважає, що лист Відділення АМК не є рішенням про відмову та його зміст оцінювався Товариством не як розгляд його заяви та прийняття рішення про відмову.
8.31. Втім, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку листа Відділення АМК (дивись розділ 6 цієї постанови), зокрема його змісту і обґрунтування, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.32. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).
8.33. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
8.34. Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій виконано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.03.2024 у цій справі.
8.35. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
8.36. Що ж до доводів позивача про те, що судами першої і апеляційної інстанції не враховано правові позиції Суду, зазначені у пункті 8.9 цієї постанови, то слід зазначити, що оскаржувані судові рішення не суперечать, означеним висновкам, враховуючи обставини справи, які встановлені за результатами нового розгляду цієї справи.
8.37. Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.
8.38. Стосовно висновку Суду, викладеного у постанові від 19.03.2024 у цій справі, який містить у пункті 8.102. [«Верховний Суд звертає увагу на помилкове тлумачення правових позицій органами АМК про те, що в них Верховний Суд вказував, що АМК має право викладати відмову саме у формі листа, а не у визначених законом формах (розпорядження/рішення)»], то Верховний Суд наголошує на тому, що такий висновок наданий Судом виключно у контексті помилковості тлумачення здійсненого органами АМК під час касаційного розгляду касаційних скарг Комітету та Відділення АМК, і жодним чином не свідчить про те, що якщо органами АМК оформлено відмову у розгляді справи листом, то такий лист не може бути оцінений судом як рішення АМК/Відділення АМК, що є предметом оскарження відповідно до статті 60 Закону.
8.39. Суд виходить з того, що норми означені у пункті 8.15. цієї постанови не потребують надання Судом висновку у контексті цієї справи шляхом їх тлумачення щодо питання їх застосування, оскільки, доводи скаржника в цій частині абстракті.
8.40. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.41. Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
8.42. Формування правового висновку не може ставитися в пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
8.43. Наведене, на переконання колегії суддів, свідчить про те, що доводи скаржника стосовно відсутності висновку Верховного Суду щодо означених у пункті 8.15 цієї постанови норм права, ураховуючи, що пропущений присічний строк на звернення до суду з оскарженням рішення, оформленого листом, не спростовують висновків судів, покладених в основу оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог, а відтак не можуть слугувати достатньою підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.44. В цій частині доводи позивача на рішення і постанову у цій справі вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.
8.45. Отже, ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини стосовно змісту листа (відмова у розгляді справи) та пропуск позивачем присікального строку передбаченого частиною першою статті 60 Закону, з'ясування питання щодо застосування пункту 4 частини другої статті 6 «Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання», статті 37 «Початок розгляду справи», статті 41 «Забезпечення доказів» і пункту 1 статті 50 «Порушення законодавства про захист економічної конкуренції» Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не є тими нормами, які регулюють спірні правовідносини у цій конкретній справі, з огляду на послідовну та сталу правову позицію Суду про те, що закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є самостійною підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення АМК [близька за змістом правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 27.06.2020 у справі №905/1605/19, від 12.02.2019 у справі №915/352/18, від 08.07.2019 у справі №915/756/18, від 27.08.2019 у справі №922/3685/18 від 23.04.2019 у справі №910/6538/18, від 14.03.2023 у справі №910/4518/22, від 20.04.2023 у справі №910/20438/21].
8.46. Підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення рішення про задоволення позову відсутні.
8.47. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
8.48. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
8.49. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
8.50. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.
8.51. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 у справі №910/2248/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос