ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
справа № 6/643
20.12.07
За позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави
в особі Міністерства транспорту та зв'язку України
До відповідача 1 Державного підприємства "Херсонський морський торговельний
порт"
До відповідача 2 Приватного підприємства "Стивідорна компанія "Херсонський морський термінал"
До відповідача 3 Компанії "Альгемайне Бетайлігунгсфервальтунгс-унд Хандельс ГмбХ" ("Allgemeine Beteiligungsverwaltungs-und Handels GmbH")
Треті особи на стороні позивача які не заявляють самостійних вимог - 1. Первинна профспілкова організація Херсонського морського торговельного порту;
2. Регіональне відділення Фонду державного майна по Херсонській області
Про визнання недійсним договору про спільну діяльність (договір простого товариства) № 18/ТХ від 28.07.2006
Суддя Ковтун С.А. (головуючий)
Суддя Кролевець О.А.
Суддя Євсіков О.О.
Представники учасників процесу:
Від прокуратури Івченко О.А. (посв.)
від позивача Постнік Ю.В. (за дов.)
від відповідач-1 Єгоров А.Ю. (за дов.)
Опря Н.Л. (за дов.)
Басюк О.Г. (за дов.)
від відповідача-2 не з'явились
від відповідача-3 Великанов С.В. (за дов.)
від третьої особи-1 Тернавський В.В. (за дов.)
Ревега С.М. (за дов.)
Тимофєєв Д.В. (за дов.)
Маценко Д.В. (за дов.)
Даниленко І.М. (за дов.)
від третьої особи-2 не з'явились
До господарського суду міста Києва звернувся з позовом заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України до державного підприємства (далі -ДП) "Херсонський морський торговельний порт", компанії "Альгемайне Бетайлігунгсфервальтунгс-унд Хандельс ГмбХ" ("Allgemeine Beteiligungsverwaltungs-und Handels GmbH"), приватного підприємство (далі -ПП) "Стивідорна компанія "Херсонський морський термінал" про визнання недійсним договору про спільну діяльність (договір простого товариства) № 18/ТХ від 28.07.2006.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір укладено з порушенням вимог законодавства, зокрема, ст. 180 Господарського кодексу України (в частині неузгодження умов користування спільною земельною ділянкою та акваторією), ст. 125 Земельного кодексу України (в частині заборони приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї), ч. 3 ст. 74 Кодексу торгівельного мореплавства України (в частині не виділення частини акваторії порту для спільної діяльності), порушує права трудового колективу відповідача-1 (в частині непогодження договору з профспілковою організацією). У зв'язку з цим, на думку Генеральної прокуратури України, в порушення ст. 203 Цивільного кодексу України зміст договору суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, що є підставою його недійсності відповідно до ст. 215 ЦК України. Крім того, Генеральна прокуратура України вважає, що було порушено співвідношення майнових інтересів сторін договору, оскільки протягом двох років відповідач-1, який входить до сфери управління позивача, отримуватиме меншу частину прибутку, вклавши у спільну діяльність все наявне майно та грошові кошти.
У судових засіданнях представник позивача та Генеральної прокуратури України позовні вимоги підтримали, просять їх задовольнити повністю. Додатково позивач подав письмові пояснення, у яких зазначив, що оспорюваний договір укладено з порушенням конкурентного законодавства України і він має ознаки порушення, визначені пунктом 12 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки на його укладення відповідачем-2 не було отримано попереднього дозволу Антимонопольного комітету України.
Відповідач-1 позов визнав повністю, зазначивши, що спірний договір порушує права порту як державного підприємства, договір укладений з перевищенням повноважень начальника порту, виконання спірного договору спричинить завдання збитків державному підприємству. Крім того, спірний договір порушує права трудового колективу, оскільки він не був погоджений з профспілковою організацією відповідно до вимог п. 2.19 колективного договору на 2006-2009 роки.
Відповідач-2 та відповідач-3 позовні вимоги відхилили повністю. В обґрунтування своїх заперечень зазначили, що укладений між відповідачами договір про спільну діяльність чинному законодавству не суперечить, укладання оспорюваного договору ґрунтується на вимогах законодавства, позовні вимоги є надуманими, а сам позов заявлений з метою невиконання прийнятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим вважають, що вимоги, викладені в позовній заяві, необґрунтовані, і в задоволенні позову просять відмовити повністю.
Треті особи позовні вимоги підтримали.
Розглянувши надані учасниками процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
28.07.2006 року між компанією "Альгемайне Бетайлігунгсфервальтунгс-унд Хандельс ГмбХ" ("Allgemeine Beteiligungsverwaltungs-und Handels GmbH"), ДП "Херсонський морський торговельний порт" та ПП "Стивідорна компанія "Херсонський морський термінал" був укладений договір про спільну діяльність (договір простого товариства) № 18/ТХ (далі - Договір). Укладання вказаного договору було погоджено ДП "Херсонський морський торговельний порт" з Міністерством транспорту та зв'язку України (лист № 5000/16/10-06 від 27.07.2006).
30.08.2006 Договір зареєстрований управлінням зовнішньоекономічних зв'язків та міжнародного співробітництва Головного управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації за № 1330-1-10.
Предметом Договору є об'єднання вкладів сторін та спільна діяльність без створення юридичної особи з метою розвитку портової інфраструктури, впровадження сучасних технологій перевалки та зберігання вантажів, забезпечення якості роботи та обслуговування клієнтів на рівні сучасних портів, проведення перевалки вантажів, навантажувально-розвантажувальних робіт, залучення додаткового вантажопотоку та отримання прибутку.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що для досягнення цілей Договору сторони зобов'язуються поєднати вклади, вид (опис, перелік), вартість, а також строки та порядок внесення яких наведені у додатку № 2 (вклад відповідача-1), додатку № 3 (вклад відповідача-2), та додатку № 4 (вклад відповідача-3).
Відповідно до статті 62 ГК України підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, який є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Статтею 67 ГК України встановлено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Згідно зі статутом ДП "Херсонський морський торговельний порт", затвердженим заступником Міністра транспорту України 31.07.1993 та зареєстрованим рішенням виконкому Суворовської райради народних депутатів міста Херсона від 08.10.1993, майно належить ДП "Херсонський морський торговельний порт" на праві повного господарського відання. Порт володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту (п. 4.2 статуту).
Відповідно до пунктів 4.4.2., 5.4., 5.5., 5.6., 5.11. та додатку № 2 до Договору майно відповідача-1 передається у спільне використання учасниками виключно для цілей спільної діяльності на термін дії Договору без права розпорядження ним. Передача майна не змінює правового статусу цього майна - зазначене майно є державною власністю та закріплено за Портом на праві повного господарського відання, а також залишається обліковуватись на балансі Порту. Отже, відчуження майна Херсонським морським торговельним портом (перехід права власності) за договором не відбувається, а укладання спірного Договору відбулося в межах повноважень посадових осіб ДП "Херсонського морського торговельний порт" та з урахуванням особливостей діяльності державного підприємства, визначених ст. 75 ГК України.
14.08.2006, згідно з актом приймання-передачі майна за Договором, відповідач-1 передав відповідачу-2, а відповідач-2 прийняв як сторона, уповноважена на ведення спільних справ учасників, у спільне використання учасниками виключно для цілей спільної діяльності на термін дії Договору без права розпорядження майно, що знаходиться за адресою: м. Херсон, пр. Ушакова, 4. Складений сторонами акт приймання-передачі майна є підставою для визначення вартості вкладу відповідача-1, фактично переданого учасникам для цілей спільної діяльності, та визначення розміру прибутку, що підлягає розподілу серед учасників. В подальшому відбувалось комісійне переміщення вищенаведених основних засобів між відповідачем-1 та відповідачем-2 та прийняття їх в експлуатацію працівниками відповідача-2 без зняття з балансу відповідача-1, у зв'язку з чим між сторонами оформлювались акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 16.08.2006.
Таким чином, на час звернення з позовом про визнання Договору недійсним відповідач-1 виконав свої зобов'язання щодо передачі майна відповідачу-2 як стороні, уповноваженій на ведення спільних справ учасників по Договору.
Стаття 638 Цивільного кодексу України встановила, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Пункт 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачає, що господарські договори (тобто, договори між суб'єктами господарювання як у спірних правовідносинах) укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2 статті 180 ГК України). Положення Цивільного кодексу України, зокрема, параграф 2 "Просте товариство" глави 77 ст. 1132-1143, містять істотні умови договорів про спільну діяльність (простого товариства), а саме: умови про координацію спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, які визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. З приводу всіх цих умов сторонами досягнуто згоди, що відображено у Договорі.
Як зазначено вище, сторони зобов'язувались спільно діяти з метою: розвитку портової інфраструктури; впровадження сучасних технологій перевалки та зберігання вантажів, забезпечення якості роботи та обслуговування клієнтів на рівні сучасних портів; проведення перевалки вантажів, навантажувально-розвантажувальних робіт, залучення додаткового вантажопотоку та отримання прибутку. Для досягнення зазначеної мети сторони зобов'язуються спільно діяти при здійсненні: ремонту (реконструкції та модернізації), експлуатації та утримання існуючих основних фондів та засобів виробництва, залучених учасниками; придбання, монтажу (створенні) нових засобів виробництва та розвитку портової інфраструктури; маркетингової діяльності, спрямованої на залучення додаткових вантажопотоків та інвестицій; вантажно-розвантажувальних робіт у порті, включаючи весь комплекс пов'язаних з ними операцій по укладанню і кріпленню вантажу, його сепаруванню тощо; зберіганні вантажів, включаючи роботи по складській підготовці вантажу до перевезення, такі як переупакування, ремонт тари, сортування, нанесення на вантаж повного та чіткого маркування, передбаченого правилами перевезення вантажу тощо; транспортно-експедиційних операцій; комплексного обслуговування суден згідно із діючими вимогами щодо здійснення відповідних послуг; перевезення вантажів різними видами транспорту; агентування суден, різних допоміжних операцій та інших видів господарської діяльності порту.
Таким чином, здійснення спільної діяльності за Договором взагалі не передбачає використання відповідачем-2 та відповідачем-3 прямо або опосередковано акваторії ДП "Херсонського морського торгівельного порту". Навпаки, зі змісту пунктів 4.2.9 та 4.2.10 Договору випливає, що діяльність, яка пов'язана з використанням акваторії порту, здійснюється виключно відповідачем-1.
У пункті 4.2.4 Договору сторони погодили умови користування земельною ділянкою у спільній діяльності. Відповідно до цього пункту відповідач-1 зобов'язувався укласти з відповідачем-2 договір про встановлення сервітуту, що передбачатиме право відповідача-2 як сторони, уповноваженої на ведення спільних справ учасників, користуватися протягом строку дії цього Договору земельною ділянкою, межі території якої встановлені у додатку № 1 до цього Договору, розташованим на ній та визначеним у додатку № 2 до цього Договору майном, передбачаючи право проходу, проїзду, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, конвеєрів, забезпечення водопостачання тощо.
На час розгляду спору сторони Договору договір про встановлення сервітуту не уклали. Проте, за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.
Відповідно до ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (стаття 404 ЦК України).
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (стаття 402 ЦК України).
Частиною 3 статті 403 ЦК України передбачено, що особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Аналогічні положення щодо земельних сервітутів зафіксовані у ст.ст. 98-101 Земельного кодексу України. При цьому положення наведених законів не передбачають при використання земельної ділянки на умовах сервітуту вилучення її у попереднього землекористувача та встановлення її меж в натурі.
Таким чином, суд вважає, що сторони Договору досягли згоди з усіх істотних умов договору, визначених такими за законом, та додатково врегулювали питання використання земельної ділянки. У зв'язку з цим твердження Генеральної прокуратури та позивача про те, що у договорі не узгоджені такі істотні умови як умови використання землі та акваторії не ґрунтуються на чинному законодавстві та дійсних правовідносинах сторін.
Крім цього, суд зауважує, що стаття 125 Земельного кодексу України, на яку посилається заступник Генерального прокурора у своїй позовній заяві як на підставу позовних вимог, регулює відносини з приводу первинного набуття права користування земельною ділянкою.
За спірним Договором ДП "Херсонський морський торговельний порт" надало іншим учасникам Договору можливість використовувати земельну ділянку, яка належить йому на праві постійного користування, в процесі здійснення спільної діяльності учасниками Договору про спільну діяльність. При цьому, ні з Договору, ні з подальшої поведінки сторін не випливає, що ДП "Херсонський морський торговельний порт" передав саме право постійного користування або зобов'язався відмовитись від права постійного користування земельною ділянкою, або право користування земельною ділянкою вилучалось у порту та передавалось іншим особам.
Положеннями статті 1133 ЦК України встановлено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Поняття майно визначено у статті 190 ЦК України, за якою майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Відповідно до додатку № 2 до Договору вкладом відповідача-1 у сумісну діяльність є право користування земельною ділянкою, тобто майнове право, а не сама земельна ділянка.
Отже, внесення права користування земельною ділянкою ДП "Херсонський морський торговельний порт" як вкладу за договором про спільну діяльність (простого товариства) №18ТХ від 28.07.2006 (без обмеження припинення та користування цим земельною ділянкою самим портом) ґрунтується на законі.
Внесення відповідачем-1 майнового права у вигляді права користування земельною ділянкою не є підставою для набуття у інших сторін за Договором права на вказану земельну ділянку відповідно до глави 19 Земельного кодексу України, і зміна землекористувача не відбувається, у зв'язку з чим відсутні підстави для оцінки Договору на відповідність вимогам ст. 125 Земельного кодексу України.
Відповідно до статті 73 Кодексу торговельного мореплавства України морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території та акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту.
На території порту можуть діяти підприємства та організації всіх форм власності, метою і видом діяльності яких є обслуговування суден, пасажирів і вантажів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Морський порт не має права перешкоджати діяльності цих підприємств і організацій на території порту, а також втручатися в їх господарську діяльність, за винятком випадків, передбачених законодавством України, установчими документами цих підприємств і організацій.
Конституційний суд своїм рішенням № 21-рп/2004 від 15.12.2004 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 73 Кодексу торговельного мореплавства України (справа про морський порт як державне підприємство) у п. 3.1. прямо вказав, що визначаючи морський порт державним підприємством, Кодекс водночас (частини третя, четверта статті 73 КТМУ) не виключає можливості господарської діяльності на його території підприємств та організацій будь-яких форм власності з метою обслуговування суден, пасажирів і вантажів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і забороняє порту втручатися в таку діяльність та перешкоджати їй, за винятком випадків, передбачених законодавством України, установчими документами цих підприємств і організацій. Ці положення означають, що конституційне право кожного на підприємницьку діяльність на території державного транспортного підприємства, яким є морський порт, державою не забороняється.
Відповідно до пункту 4.4. Договору та додатку № 4 до Договору на відповідача-3 покладено обов'язок здійснити вклад у спільну діяльність у розмірі 41 152 810,11 (сорок один мільйон сто п'ятдесят дві тисячі вісімсот десять) гривень 11 копійок, що за офіційним курсом Національного банку України (100,00 доларів Сполучених Штатів Америки - 505,00 гривень) еквівалентно 8 149 071,31 (вісім мільйонів сто сорок дев'ять тисяч сімдесят один 31/100) доларів США.
Передача вкладу відповідача-3 здійснюється у грошовій формі (у національній валюті України та/або в валюті Сполучених Штатів Америки) у такі строки: частина вкладу в розмірі 505 000,00 гривень, що еквівалентно 100 000,00 доларів Сполучених Штатів Америки, - протягом двох календарних місяців з моменту укладення Договору; частина вкладу в розмірі 2 020 000,00 гривень, що еквівалентно 400 000,00 доларів Сполучених Штатів Америки, - до 31.12.2006 року; частина вкладу в розмірі 15 150 000,00 гривень, що еквівалентно 3 000 000,00 доларів Сполучених Штатів Америки, - протягом 2007 року; частина вкладу в розмірі 23 477 810,11 гривень, що еквівалентно 4 649 071,31 доларів Сполучених Штатів Америки, - протягом 2008 року.
Положеннями розділу 6 Договору, зокрема пунктом 6.8. Договору, сторони закріпили, що прибуток, одержаний в результаті спільної діяльності, визначається відповідно до вимог законодавства України та розподіляється серед відповідачів пропорційно вартості їх вкладів з урахуванням фактично переданих вкладів на момент нарахування прибутку.
Частка відповідача-3 у спільній діяльності складає 59,2726 відсотків від загального розміру вкладів у спільну діяльність. Отже, частка відповідача-3 від загального прибутку при внесенні у повному обсязі інвестицій у 2006 році буде становити 3,64 відсотка, при внесенні у повному обсязі інвестицій у 2007 році буде становити 25,46 відсотка, і тільки після внесення інвестицій у повному обсязі -59,2726 відсотків.
З огляду на вказане, погодитись з тим, що у Договорі порушено принцип співвідношення майнових інтересів сторін договору, оскільки протягом двох років відповідач-1, який входить до сфери управління позивача, отримуватиме меншу частину прибутку, вклавши у спільну діяльність все наявне майно та грошові кошти, не можна. Крім того, надані суду відповідачем-1 матеріали спростовують факт передачі ним як внеску до спільної діяльності всього майна та коштів.
Статтею 1138 ЦК України встановлено, що якщо договір простого товариства не пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, учасники відповідають солідарно. Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.
Пункт 8.1. Договору, за яким сторони договору відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями відповідно до цього Договору та законодавства України, ґрунтується на положеннях ст. 1138 ЦК України.
Крім того, підприємництво -це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України).
Економічна ефективність договору (позитивна чи негативна) є наслідком ризику господарської діяльності, тобто є результатом господарювання, і, в силу ст. 203 ЦК України, не може свідчити про невідповідність змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, ва також моральним засадам суспільства.
Також відсутні правові підстави для оцінки Договору на відповідність колективного договору, укладеного між адміністрацією відповідача-1 та уповноваженим органом трудового колективу, оскільки колективний договір не є актом законодавства.
Крім того, Договір не регулює трудові правовідносини, не передбачає здійснення реструктуризації підприємства відповідача-1, його реорганізацію, приватизацію, передачу у комунальну власність, оренду тощо, а тому не підлягає обов'язковому погодженню з профспілковим комітетом відповідача-1, як передбачено колективним договором.
Відповідно до положень частини 2 статті 22 Закону України "Про захист економічної конкуренції" концентрацією визнається набуття контролю, зокрема шляхом безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується.
Аналіз змісту спірного договору, пояснень сторін та інші матеріали справи дають підстави вважати, що укладення спірного договору не має наслідком передачу права власності або права користування цілісним майновим комплексом або структурним підрозділом відповідача-1 на користь інших осіб, оскільки майно, що визначено як внесок відповідача-1 до спільної діяльності, є індивідуально визначеним, залишається його власністю та під його контролем, використовується спільно учасниками (включаючи відповідача-1).
Крім того, відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу; блокування цінних паперів; усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції; скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із статтею 19 цього Закону; оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством; закриття провадження у справі.
Таким чином, допустимим доказом порушення конкурентного законодавства є відповідне рішення органів Антимонопольного комітету України.
Вказаних доказів суду не подано.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 28 квітня 1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 203 цього Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Як свідчать матеріали справи, сторони, укладаючи договір про спільну діяльність (простого товариства) № 18ТХ від 28.07.2006, встановлену законом письмову форму договору додержали, на момент укладання договору мали необхідний для його укладання встановлений обсяг дієздатності, неправомірних дій при укладанні договору не допустили, будь-яких інших правових підстав та обставин для визнання Договору недійсним судом не встановлено.
Доводи щодо збитковості Договору та його соціальної спрямованості можна оцінювати в контексті припинення правовідносин, однак вони не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним.
З огляду на викладене, підстав для визнання договору про спільну діяльність (простого товариства) № 18ТХ від 28.07.2006 недійсним немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
У позові відмовити повністю.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду міста Києва № 6/643 від 14.11.2006.
Суддя С.А. Ковтун (головуючий)
Суддя О.А. Кролевець
Суддя О.О. Євсіков