28 жовтня 2024 рокусправа № 380/19820/24
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області код ЄДРПОУ 13358826, місцезнаходження: 43026, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кравчука, 22В, (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 (далі - відповідач-2), у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №913110126449 від 22.08.2024 (№12060/03-16 від 23.08.2024) Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову в перерахунку пенсії щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення (14.08.2024) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (14.08.2024) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" позивача реабілітовано. Отже, на нього розповсюджується дія Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму". А тому, пенсія позивача як репресованої особи, яку у подальшому реабілітовано, підлягає підвищенню у призначенні пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідач-1 правом на подання відзиву не скористався.
Відповідач-2 правом на подання відзиву не скористався.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 30.09.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Позивач звернулася до відповідача-2 із заявою від 14.08.2024 за №1793 про встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідач-2 за результатом розгляду заяви скеровано рішення відповідача-1 №913110126449 від 22.08.2024 (№12060/03-16 від 23.08.2024) про відмову у встановленні підвищення до пенсії.
В обґрунтування вказаного рішення відповідач-1 вказує на те, що після аналізу поданих документів встановлено, що надане заявницею посвідчення №61/16- П від 17.10.2013, видане Львівською обласною радою, не відповідає вимогам відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Позивач вважає, що оскільки є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, що підтверджується відповідним посвідченням, тому згідно з законом має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.
Позивач - ОСОБА_1 є громадянкою України, перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та одержує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2 , проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та не оспорюється Відповідачами.
Відповідно до архівної довідки від 16 липня 1992 року за № 4/5-3638-Т інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області ОСОБА_2 , 1931 року народження, ОСОБА_3 , 1929 року народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 із села Скнилів, Золочівського району, Львівської області за рішенням постанови УМГБ по Львівській області були виселені на спецпоселення в Кемеровську область звідки звільнені 25 серпня 1956 року.
Відповідно до статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вказані особи були реабілітовані.
Львівська обласна рада 17.10.2013 видала позивачу посвідчення № 61/16-П, згідно з яким вона має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у місцях спецпоселення - місті Прокоп'євськ Кемеровської області, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_3 видане повторно 12.04.1972 ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в книзі реєстрації актів про народження вчинено запис №5169 від 05.08.1955.
Батьком Позивача був ОСОБА_2 , 1931 року народження, а матір'ю ОСОБА_4 , які були репресовані.
Позивачка 03.11.1973 уклала шлюб із ОСОБА_5 , 1947 року народження та змінила прізвище ОСОБА_6 на ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_4 , виданого 16.12.1975 за актовим записом №48.
Вважаючи рішення відповідача-1 протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
На підставі означає, що суб'єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
У межах повноважень означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень,не перевищуючи їх.
У спосіб означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Для вирішення спору необхідно з'ясувати наявність чи відсутність підстав для виплати позивачу як члену сім'ї репресованої особи, яку у подальшому реабілітовано, підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та зарахування часу виселення на спецпоселення у потрійному розмірі до стажу роботи для призначення трудових пенсій відповідно до статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) вважаються реабілітованими особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 згаданого Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія згаданої статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом СРСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною 3 згідно із Законом №2353-12 від 15.05.1992).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінена назва закону на: "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Зміни набули чинності 05.05.2018.
Закон №2325 зняв обмеження з переліку реабілітованих осіб, які, зокрема мають право на підвищення в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом г статті 77 Закону №1788-XII та на перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону №1788-XII.
Вказані обставини стали підставою для надання ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 згаданого Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 згаданого Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 згаданого Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Стаття 4 Закону №962-XII передбачає "поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей".
Згідно з підпунктом 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з пунктом "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Суд встановив, що згідно з довідкою про реабілітацію від 16.07.1992 №4/5-3638-Т батьки позивача визнані реабілітованими особами та мають право на пільги і компенсації встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".
Проте, суд наголошує, що позивач є членом сім'ї осіб, які зазнали політичних репресій та були реабілітовані, яку було примусового переселено, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_8 .
Таким чином, згідно з вимогами пунктом "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вона має право на підвищення розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, оскільки є реабілітованою особою на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій України» як член сім'ї репресованої особи, яку було примусово переселено.
Вказана позиція суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2019 у справі №446/1515/16а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16а.
Отже, позивач є членом сім'ї репресованої особи, яку було примусово переселено, а відтак, її пенсія підлягає підвищенню відповідно до вимог пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Суд звертає увагу позивача на те, що відповідач не здійснив дії щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії, а прийняв рішення № 913110126449 про відмову у проведенні перерахунку від 22.08.2024.
Суд звертає увагу на те, що у рішенні відповідача-1 не зазначено в чому полягає невідповідність посвідчення №61/16-П від 17.10.2023, виданого Львівською обласною радою, вимогам Закону №962-ХІІ, що унеможливлює надання таким аргументам правової оцінки у процесі розгляду справи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 913110126449 про відмову у проведенні перерахунку від 22.08.2024, а тому таке слід скасувати.
Суд також наголошує на тому, що право на вказане підвищення у позивача виникло не з дати її звернення 14.08.2024, а з дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон №2235), а саме з 05.05.2018.
При розгляді зазначеної справи суд враховує постанову Верховного суду у справі №500/1216/23 від 08.02.2024, у якій суд вказав, що суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про наявність у позивача права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2020 - 2022 роки, та про наявність підстав для визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення ГУ ПФУ у Волинській області, проте, зобов'язуючи ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити позивачу відповідний перерахунок та виплату пенсії, не врахував вимоги пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, згідно із яким, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, рішенням якого позивачу відмовлено у перерахунку пенсії.
Тому, дії зобов'язального характеру щодо повторного розгляду заяви про призначення пенсії, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Враховуючи викладене, для забезпечення ефективного поновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 05.05.2018 перерахунок пенсії позивача як особі, яка зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 із розрахунку 25 % від мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
V. Судові витрати
Відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1, який прийняв протиправне рішення, необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 913110126449 від 22.08.2024 про відмову у проведенні перерахунку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 05.05.2018 перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1 у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області код ЄДРПОУ 13358826, місцезнаходження: 43026, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кравчука, 22В на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович