31 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/23918/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним дії Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому середнього заробітку за час затримки на 182 дні повного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області провести нарахування та виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за 182 дні в сумі 94 785,60 грн.
В обґрунтування позову вказує, що станом на день звільнення 08.10.2021 відповідачем не проведено з ним повного розрахунку, а саме - не виплачено в повному обсязі одноразову грошову домомогу при звільненні, що встановлено судовими рішеннями у справі № 240/5759/22. За таких обставин, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за 182 дні (шість місяців) в сумі 94 785,60 грн.
Ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач в письмовому відзиві на позовну заяву проти доводів та вимог останньої заперечує, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зокрема, вказує, що приписи статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не можуть застосовуватись до правовідносин, пов'язаних з виконанням судового рішення. При звільненні зі служби позивачу була виплачена вся сума належного грошового забезпечення, у тому числі одноразова грошова домомога при звільненні, а подальший її перерахунок виконувався саме на виконання судового рішення. Відтак, на переконання відповідача, відсутній спір та підстави для стягнення середнього заробітку.
Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши її фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов таких висновків.
Так, судом встановлено й не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції і наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області № 373 о/с від 08.10.2021 був звільнений зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію" з 08.10.2021.
При звільненні позивача зі служби в органах поліції у нього виник спір з відповідачем з приводу проведення повного розрахунку, а саме - щодо виплати одноразової грошової домомоги при звільненні.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2023 у справі № 240/5759/22, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2023, визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо неврахування індексації грошового забезпечення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в Національній поліції через хворобу (за станом здоров'я) ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення та з врахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.
На виконання вказаного судового рішення відповідачем 15.07.2023 позивачу на його картковий рахунок перераховано індексацію одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.
Суть спору між сторонами у даній справі зводиться виключно до наявності чи відсутності підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України у вигляді виплати позивачу середнього заробітку за 182 дні затримки (шість місяців) виплати перерахованої одноразової грошової допомоги при звільненні як частини його грошового забезпечення, що підлягала виплаті при звільненні.
Спірні правовідносини між сторонами у даній справі щодо порядку та умов оплати праці поліцейських регулюються нормами Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (надалі - Закон № 580-VIII).
Суд зазначає, що за змістом Розділу IX Закону № 580-VIII держава гарантує поліцейським достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам служби.
Згідно зі статтею 102 Закону № 580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до статті 9 Закону № 2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення поліцейських, не врегульовано.
Водночас, такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
За приписами статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При вирішенні спору суд враховує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Одночасно, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку, що оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, та за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні
За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Зазначене свідчить про наявність порушеного права, зумовленого невиплатою відповідачем при звільненні позивача зі служби в органах поліції всіх належно обрахованих виплат, зокрема, одноразової допомоги при звільненні.
При визначенні способу захисту порушеного права позивача суд враховує наступне.
Відповідно до позовних вимог позивач просить зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області провести нарахування та виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за 182 дні в сумі 94 785,60 грн., тобто в межах шести місяців, передбачених статтею 117 КЗпП України.
Суд частково погоджується із доводами відповідача, що спірні кошти не можуть вважатися заробітком позивача і вони виплачені на виконання рішення суду.
Як вже зазначалось, при звільненні позивача зі служби в органах поліції спору щодо наявності у нього права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні як такої не існувало.
В той же час, необхідність врахування при визначенні її розміру індексації грошового забезпечення встановлена лише рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2023 у справі № 240/5759/22, яке набрало законної сили після залишення його без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2023.
Виплата позивачеві відповідних коштів здійнена відповідачем 15.07.2023.
Тобто затримка у виплаті таких коштів мала місце в період з 22.05.2023 по 14.07.2023, що становить 54 календарних дні.
Одночасно, суд враховує, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень та Комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" з позовною заявою у справі № 240/5759/22 ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду лише 23.02.2022.
Отже, з огляду на спірний характер цієї заборгованості, дії самого позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам даної справи й наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат, захистити порушене право останнього шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 22.05.2023 по 14.07.2023.
Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Під час розгляду справи судом на підставі наявної в матеріалах справи довідки про доходи № 82/29/02-2022 від 21.01.2022 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача за серпень-вересень 2021 року становить 520,80 грн.
Обрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату належних позивачу сум становить 28 123,20 грн., яка визначена шляхом множення кількості календарних днів затримки у проведенні розрахунку на середньоденний заробіток позивача (520,80 грн. x 54 дні).
Враховуючи, що розмір середнього заробітку позивача за спірний період становить більше, ніж недоплачена сума індексації одноразової грошової допомоги при звільненні, суд дійшов висновку, що він є очевидно неспівмірним зі встановленим розміром заборгованості.
Тому, визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що його розмір має відповідати сумі недоплачених коштів у розмірі 15 465,88 грн. (згідно поданої ОСОБА_1 виписки по картковому рахунку), яка є на 100% співмірною щодо порушеного права позивача.
Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає, що такий спосіб захисту порушеного права позивача є певною орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням реалізації ним права на своєчасну виплату вказаних коштів, визначених судовим рішенням.
Водночас, судом враховується й та обставина, що питання здійснення нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в частині виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2015 - 2016 та 2018, 2021 роки) за таку ж кількість днів затримки - 182 дні й у такій же сумі - 94 785,60 грн. вже було предметом судового перегляду й рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 у справі № 240/21831/23, яке набрало законної сили, позов було задоволено частково. Розрахунок середнього заробітку у вказаній справі здійснено судом за аналогічним принципом, наведеним у цьому рішенні, з врахуванням лише інших дат присудження і виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
Згідно із частинами 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, враховуючи все наведене вище в цьому рішенні в сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Як наслідок, беручи до уваги часткове задоволення позову та приписи статті 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати у сумі 536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (вул. Старий Бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008, ЄДРПОУ 40108625) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з з 22.05.2023 по 14.07.2023 в сумі 15 465,88 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Житомирській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 536,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко