18 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 296/7795/21
провадження № 61-12250св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Житомирська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Житомирській області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 ,яка підписана представником Чопівською Людмилою Станіславівною , на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 березня 2023 року у складі судді Адамовича О. Й. та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Галацевич О. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Житомирської обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями та діями органів досудового розслідування та прокуратури.
Позов обґрунтований тим, що 17 серпня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне провадження № 12014060270000407 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 12, 13 частини другої статті 115 КК України.
17 серпня 2014 року в межах указаного кримінального провадження ОСОБА_1 затримано, а старший слідчий СВ Попільнянського РВ УМВС України в Житомирській області старший лейтенант міліції Лакизюк О. С. вручив йому повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 115 КК України.
Вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 лютого 2017 року у справі № 288/113/15-к ОСОБА_1 виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення та визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2017 року вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 лютого 2017 року скасовано та призначено новий судовий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Ухвалою Баранівського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2017 року позивача тимчасово залишено в слідчому ізоляторі при Житомирській установі виконання покарань № 8 до розгляду кримінального провадження № 288/113/15-к по суті.
Вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 31 липня 2019 року у справі № 288/113/15-к, який залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 27 листопада 2019 року, позивача виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення та визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення.
Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 27 листопада 2021 року залишено без змін.
Обґрунтовуючи розмір завданої моральної шкоди, позивач посилається на те, що він перебував 71 місяць і 25 днів під незаконним слідством (з 17 серпня 2014 року до 11 серпня 2020 року). Протягом 29 місяців 20 днів позивач утримувався під вартою, тобто незаконно був позбавлений волі. За час перебування під вартою він захворів на невиліковні хвороби (вірусний гепатит та ВІЛ). Крім того, за час незаконного позбавлення волі позивач втратив соціальні зв'язки та місце для проживання.
Після звільнення (06 лютого 2017 року) він був змушений шукати нове місце проживання. За новим місцем проживання між ним та ОСОБА_4 стався конфлікт, внаслідок якого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, які мали наслідком його смерть. Вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 07 липня 2017 року позивача визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців. Вирок набрав законної сили 23 листопада 2017 року, проте на підставі ухвали Баранівського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2017 року його залишено в слідчому ізоляторі при Житомирській установі виконання покарань № 8 до розгляду кримінального провадження № 288/113/15-к за його обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 12, 13 частини другої статті 155 КК України по суті, де позивач перебував до 21 січня 2020 року.
Моральна шкода, завдана позивачу також полягала в приниженні його честі, гідності, втраті здоров'я, друзів, соціальних зв'язків, що стало причиною вчинення кримінального правопорушення, відчуття повної несправедливості щодо незаконного переслідування. Він був змушений постійно виправдовуватись перед рідними, знайомими та друзями. Позивач став закритим за характером, відлюдкуватим, погано спав, втратив апетит, втратив сенс життя, перебував у постійному стресі, очікуючи, що його незаконно засудять за злочин, який він не вчиняв. Він також втратив можливість приймати участь у вихованні та утриманні своїх дітей.
На переконання позивача, усі завдані йому моральні страждання повинні бути оцінені та відшкодовані в розмірі не менш ніж 7 000 000,00 грн. Крім того, позивач вказував, що незаконним слідством йому нанесено майнову шкоду, що зумовлена багатьма обставинами, зокрема протягом 29 місяців 20 днів під час незаконного утримування під вартою він був позбавлений можливості заробітку (з 17 серпня 2014 року до 06 лютого 2017 року), що становить 110 759,00 грн, виходячи з середньої заробітної плати у Вінницькій області.
ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на його користь 7 110 759,00 грн, з яких: майнова шкода - 110 759,00 грн та моральна шкода - 7 000 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 13 грудня 2022 року до участі у цій справі як співвідповідача залучено Головне управління Національної поліції в Житомирській області та державу Україна в особі Державної казначейської служби. Крім цього, Державну казначейську службу України виключено зі складу третіх осіб у справі.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 07 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 450 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Судові витрати зі сплати судового збору компенсовано за рахунок держави.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 17 вересня 2014 року (дата затримання/повідомлення про підозру) до 27 листопада 2019 року (дата набрання вироком суду законної сили), тобто 63 місяці 10 днів. При цьому з 17 серпня 2014 року до 06 лютого 2017 року позивач утримувався під вартою. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу безперечно заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Баранівського районного суду Житомирської області від 31 липня 2019 року, який залишений без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року. Проте суд не вбачав підстав для стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями державних органів у сумі 7 000 000,00 грн.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що він перебував з 17 серпня 2014 року до 11 серпня 2020 року незаконно під слідством; протягом 29 місяців 20 днів незаконно утримувався під вартою; за час перебування під вартою захворів на невиліковні хвороби - вірусний гепатит та ВІЛ; за час незаконного позбавлення волі втратив соціальні зв'язки, змушений був шукати нове місце проживання, за новим місцем проживання стався конфлікт між ним та ОСОБА_4 , внаслідок якого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, які потягли смерть потерпілого. Надалі позивач вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 07 липня 2017 року був визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на сім років шість місяців.
Суд першої інстанції частково погодився з такими доводами. При цьому суд врахував, що у ході досудового розслідування та судового провадження ОСОБА_1 не було відсторонено від посади, обшуки за місцем його роботи та проживання не проводилися, арешт на його майно не накладався. Також у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження посилання позивача на те, що саме у зв'язку з кримінальним переслідуванням він втратив можливість приймати участь у вихованні та утриманні своїх дітей, адже відповідно до змісту вироків наявних у матеріалах справи ОСОБА_1 має на утриманні одну неповнолітню дитину. Так само не знайшло свого підтвердження посилання позивача на те, що у зв'язку з перебуванням під слідством та судом, він втратив своє місце проживання, оскільки відповідно до змісту вироків наявних у матеріалах та у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2020 року зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_1 .
Крім того, суд зазначив, що обставина стосовно того, що саме під час тримання під вартою у кримінальному провадженні №12014060270000407 та розгляду справи № 288/113/15-к позивач захворів на невиліковні хвороби - вірусний гепатит та ВІЛ, не доведена належним чином. Позивач посилався на довідку Житомирського обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом Житомирської обласної ради про результати підтверджувальних досліджень на наявність антитіл до ВІЛ № 622, проте ця довідка не є належним та достатнім доказом у цій справі про відшкодування шкоди, адже на момент проведення аналізів ОСОБА_1 перебував під вартою в межах іншого кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, та вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 07 липня 2017 року у справі № 288/505/17 був засуджений до позбавлення волі. Таким чином, суд констатуючи підтвердження самого факту негативного впливу незаконного кримінального переслідування на позивача та його негативних емоцій, які мали місце у період його перебування під слідством та судом, а також утримання під вартою, оцінюючи рівень страждань і приниження, виходячи із засад співмірності розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, не вбачав підстав для стягнення відшкодування саме у сумі 7 000 000,00 грн.
Мінімальний розмір моральної шкоди у зв'язку з безпідставним перебуванням особи під слідством і судом повинен розраховуватися із розрахунку мінімальної заробітної плати на час ухвалення судового рішення. При цьому законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 6 700,00 грн. Таким чином, оскільки позивач перебував під слідством та судом 63 місяці 10 днів, а гарантований законодавством України мінімальний розмір шкоди становить 424 333,33 грн (з розрахунку 6 700,00 грн х 63 місяці 10 днів).
Разом з цим, зважаючи на обставини перебування під вартою, суд зазначив, що мінімальний розмір моральної шкоди не є достатнім для відшкодування шкоди позивачу. Тому визначаючи розмір морального відшкодування, суд врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під вартою, слідством та судом, й, виходячи із засад розумності та справедливості, зробив висновок про наявність підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 450 000,00 грн. Вказаний розмір є достатнім для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та не призведе до його збагачення.
Твердження позивача, що моральні переживання у нього продовжувалися і у період касаційного перегляду справи є помилковим, оскільки вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 31 липня 2019 року, яким ОСОБА_1 виправдано у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року. Тому саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень, а кримінальне переслідування відносно нього є завершеним.
Крім того, позивач просив стягнути із держави втрачений ним заробіток в сумі 110 759,00 грн, розрахований виходячи із середньої заробітної плати по Вінницькій області, яку на думку позивача, він міг би отримувати на час звернення із позовом до суду. Суд встановив, що до затримання та під час перебування під слідством та судом позивач не був офіційно працевлаштований, хоча вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 лютого 2017 року ОСОБА_1 негайно звільнено з-під варти із зали суду. Таким чином, оскільки на момент затримання та застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1 не працював, від роботи (посади) не відсторонявся, суд вважав, що підстав для відшкодування йому втраченого заробітку немає.
Суд першої інстанції наголосив, шо відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Доводи Головного управління Національної поліції в Житомирській області про те, що воно не є правонаступником Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області суд вважав необґрунтованими. Ліквідація Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області та структурного підрозділу Попільнянського РВ УМВС в Житомирській області з одночасним створенням іншого органу Головного управління Національної поліції, який частково виконує повноваження (завдання) органу, що ліквідується, надає суду можливість зробити висновок про те, що Головне управління Національної поліції в Житомирській області (з огляду на правовий статус і обсяг повноважень) є фактичним правонаступником ліквідованого Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області. Тому залучення вказаного учасника до розгляду справи щодо відновленню порушених прав ОСОБА_1 відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Також суд вважав, що витрати зі сплати судового збору слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 11 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 березня 2023 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції з висновками суду першої інстанції погодився. Крім того, вказав, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під судом і слідством, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що його початком є 17 серпня 2014 року (дата затримання/повідомлення про підозру) та останнім днем перебування під слідством і судом - 27 листопада 2019 року (дата набрання вироком суду законної сили), тобто 63 місяці 10 днів, а строк розгляду справи судом касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством та судом. Тому безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 17 серпня 2014 року до 11 серпня 2020 року (дата прийняття постанови Верховного Суду у справі № 288/113/15-к).
Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
Суд першої інстанції встановив, що вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 31 липня 2019 року, який залишений без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 12, 13 частини другої статті 115 КК України, та виправдано за недоведеністю його участі у вчинення злочину. Отже, позивач набув право на відшкодування моральної шкоди відповідно до норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 6 700,00 грн. Таким чином, позивач перебував під слідством та судом 63 місяці 10 днів, а гарантований законодавством України мінімальний розмір шкоди становить 424 333,33 грн (з розрахунку 6 700,00 грн х 63 місяці 10 днів).
З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. Визначаючи розмір відшкодування, апеляційний суд погодився з судом першої інстанції, що стягнення моральної шкоди належить здійснити у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, із урахуванням того, що позивач тривалий час перебував під вартою, слідством та судом, а саме у розмірі 450 000,00 грн.
При зверненні з позовом про відшкодування майнової шкоди (упущеної вигоди як середнього заробітку) в розмірі 110 759,00 грн позивач зазначав, що він протягом 29 місяців 20 днів незаконно утримувався під вартою та був позбавлений можливості заробляти з 17 серпня 2014 року до 06 лютого 2017 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Отже, за правилами статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач до затримання та під час перебування під слідством та судом не був працевлаштований. Оскільки позивач пов'язував вимоги про відшкодуванням майнової шкоди (упущеної вигоди) з можливим отриманням заробітної плати, а до затримання він не працював, тому суд апеляційної інстанції вважав, що у задоволенні позову в цій частині належить відмовити.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чопівська Л. С. подала касаційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
при частковому задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди суди неправильно визначили період, який ОСОБА_1 перебував під незаконним кримінальним переслідуванням. Притягнення до кримінальної відповідальності охоплює також стадію перегляду судових рішень в касаційному порядку відносно засуджених та виправданих. Таким чином, ОСОБА_1 перебував під незаконним слідством і судом з 17 серпня 2014 року до 11 серпня 2020 року, тобто протягом 5 років 11 місяців 25 днів (всього 71 місяць і 25 днів). Ураховуючи термін перебування позивача під слідством та судом розмір моральної шкоди не може бути меншим 481 283,33 грн ((6 700,00 грн * 71 місять) + (6 700,00 грн / 30 днів * 25 днів));
суди належним чином не врахували факт перебування позивача під вартою протягом 29 місяців і 20 днів та захворювання під час незаконного кримінального переслідування на невиліковну хворобу;
відмовляючи у стягненні збитків (упущеної вигоди) суди безпідставно вказали, що на момент затримання ОСОБА_1 ніде не працював, а тому підстав для задоволення цієї вимоги немає. Якби ОСОБА_1 не був незаконно позбавлений волі шляхом утримання в слідчому ізоляторі, він мав би змогу працювати та отримувати заробітну плату. Розмір шкоди визначено з урахуванням середньої заробітної плати у Вінницькій області (місце реєстрації позивача) за період з серпня 2014 року до лютого 2017 року;
суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку, що неповнолітня дитина позивача не потребує виховання та утримання. Суди також не врахували, що у позивача, крім неповнолітньої дитини, є ще дитина, яка досягла повноліття. За час перебування ОСОБА_1 під слідством та судом вона вийшла заміж, народила дитину, проте позивач був позбавлений можливості спілкуватись з дітьми, не був присутній на важливих подіях в їхньому житті, ці моменти втрачені для позивача назавжди;
зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_1 . Проте позивач проживав у селищі Попільня Житомирської області, де і був затриманий. Тому після звільнення з під варти 06 лютого 2017 року позивач вже не міг мешкати за попереднім місцем проживання, був змушений шукати нове місце проживання.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 296/7795/21 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У вересні 2023 року матеріали справи № 296/7795/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року відзив Житомирської обласної прокуратури, який підписаний представником Слівінським О. О. , та відзив Головного управління Національної поліції в Житомирській області, який підписаний представником Мельнічуком Ю. В. , на касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду, справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 серпня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2021 року у справі № 401/2949/19, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 17 серпня 2014 року ОСОБА_1 був затриманий за підозрою про вчинення кримінального правопорушення. У цей же день йому повідомлено про підозру у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014060270000407 від 17 серпня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 115 КК України.
Вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 лютого 2017 року в справі № 288/113/15-к визнано невинуватим ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 12, 13 частини другої статті 115 КК України та виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочину. Звільнено ОСОБА_1 негайно з-під варти у залі суду.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2017 року № 288/113/15-к апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Кулик О. В. задоволено, вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 лютого 2017 року щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд в Андрушівському районному суді Житомирської області.
13 березня 2017 року, перебуваючи на свободі, ОСОБА_1 був затриманий в межах іншого кримінального провадження за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України.
Вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 07 липня 2017 року в справі № 288/505/17 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавленні волі строком на 7 років 6 місяців. Також вироком вирішено обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою залишити без змін до вступу вироку в законну силу, строк позбавлення волі ОСОБА_1 рахувати з 13 березня 2017 року. Крім того, на підставі частини п'ятої статті 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк відбуття покарання строк тримання під вартою: з 13 березня 2017 року до 20 червня 2017 року - з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі; з 21 червня 2017 року з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі.
Ухвалою Баранівського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2017 року № 288/113/15-к тимчасово залишено ОСОБА_1 , засудженого вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 07 липня 2017 року за частиною другою статті 121, частиною п'ятою статті 72 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі, в слідчому ізоляторі при Житомирській установі виконання покарань № 8 до розгляду кримінального провадження № 288/113/15-к по обвинуваченню ОСОБА_1 за пунктами 12, 13 частини другої статті 115 КК України по суті.
Вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 31 липня 2019 року у справі № 288/113/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 12, 13 частини другої статті 115 КК України, та виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочину.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 288/113/15-к апеляційну скаргу прокурора Греська Г. С. залишено без задоволення, а вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 31 липня 2019 року щодо ОСОБА_1 - без змін.
Постановою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 288/113/15-к касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області залишено без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 - без змін.
Ухвалою Баранівського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2021 року в справі № 288/113/15-к у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання на підставі частини п'ятої статті 72 КК України за вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 31 липня 2019 року відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Щодо правових підстав для відшкодування моральної шкоди та її розміру
Право на відшкодування майнової та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.
У статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадовихі службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються:1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах четвертій та п'ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
Законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом (див. постанову Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі № 199/1800/22 (провадження № 61-12515св22)).
Разом з цим, законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір. Збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
позивач набув право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»;
суди встановили, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 17 серпня 2014 року (дата затримання/повідомлення про підозру) та до проголошення ухвали Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року, тобто 63 місяці та 10 днів. Тому розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 422 100,00 грн (63 місяці х 6 700,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати у 2023 році).
при цьому суди, визначаючи розмір відшкодування, вважали, що стягнення моральної шкоди належить здійснити у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, а саме у розмірі 450 000,00 грн, із урахуванням того, що позивач тривалий час перебував під вартою, а також інших обставин цієї справи.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, установивши, що позивач незаконно перебував під слідством і судом, унаслідок чого йому було завдано моральної шкоди незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, врахувавши доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідивши надані ним докази, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 450 000,00 грн.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що строк перебування позивача під слідством та судом становить 71 місяць і 25 днів, тому розмір моральної шкоди не може бути меншим 481 283,33 грн, оскільки, на переконання позивача, до такого строку включається строк до завершення перегляду виправдувального вироку судом касаційної інстанції.
У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі №1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 532 КПК України судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Отже, строк розгляду справи судом касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством та судом. Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 95/692/17 (провадження № 61-7534св18) та від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 947/3673/20 (провадження № 61-14285св21).
За таких обставин, визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під судом і слідством, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що його початком є 17 серпня 2014 року (дата затримання/повідомлення позивача про підозру) та останнім днем перебування під слідством і судом є - 27 листопада 2019 року (дата набрання вироком суду законної сили). При цьому особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили судовим рішенням, а не до завершення його перегляду судом касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що він саме під час тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12014060270000407 та розгляду справи № 288/113/15-к захворів на невиліковні хвороби (вірусний гепатит та ВІЛ), а тому має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі більшому, ніж визначили суди попередніх інстанцій, не доведений належними доказами.
Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Щодо правових підстав для відшкодування майнової шкоди (упущеної вигоди)
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначаються з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
У пункті 9 вказаного Положення визначено, що середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється:
1) для робітників і службовців - у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100»;
2) для членів кооперативу, колгоспу - в порядку, передбаченому в положенні про оплату праці в даному кооперативі, колгоспі. У тому разі, коли такий порядок не встановлено, середньомісячний заробіток обчислюється шляхом поділу на 12 суми річного доходу, який сплачено кооперативом, колгоспом за обсяг виконаних робіт і кінцеві результати праці в попередньому господарському році;
3) для інших громадян, які не відносяться до категорії робітників і службовців, - шляхом поділу на 12 суми річного доходу за попередній рік. У даному випадку йдеться про доходи осіб вільних професій (художників, письменників тощо); осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сфері кустарно-ремісничих промислів сільського господарства, побутового обслуговування населення та іншими видами діяльності, основаними виключно на особистій праці цих осіб, членів їх сімей; а також стипендії, що виплачуються в період навчання у вищих і середніх спеціальних учбових закладах, училищах і на курсах.
Якщо громадяни, зазначені в підпунктах 2 і 3 цього пункту, з поважних причин (служба в Збройних Силах, навчання тощо) працювали менше року (місяця), сума заробітку (доходу), що була виплачена, ділиться на відповідне число місяців (днів).
Обчислення середньомісячного заробітку провадиться з дотриманням передбаченого законодавством коригування втраченого громадянином заробітку.
У тих випадках, коли не можна визначити доход громадянина (ще не наступив термін подачі декларації, або з інших причин), або коли громадянин не мав певних джерел доходів з поважних причин (протягом перших трьох місяців після звільнення із Збройних Сил чи інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України або закінчення середньої школи, чи у разі хвороби тощо), розмір шкоди визначається виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати.
Суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
У частині першій статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду з позовом позивач вказував, що незаконним слідством йому нанесено майнову шкоду, що зумовлена багатьма обставинами, зокрема протягом 29 місяців 20 днів під час незаконного утримування під вартою він був позбавлений можливості заробітку (з 17 серпня 2014 року до 06 лютого 2017 року), що становить 110 759,00 грн, виходячи з середньої заробітної плати у Вінницькій області;
суд першої інстанції встановив, що до затримання та під час перебування під слідством та судом позивач не був офіційно працевлаштований, хоча вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 лютого 2017 року ОСОБА_1 негайно звільнено з-під варти із зали суду. Таким чином, оскільки на момент затримання та застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1 не працював, а від роботи (посади) не відсторонявся, підстав для відшкодування йому втраченого заробітку немає;
апеляційний суд виходив з того, що за правилами статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Матеріалами справи підтверджується, що позивач до затримання та під час перебування під слідством та судом не був офіційно працевлаштований. Оскільки позивач пов'язував вимоги про відшкодуванням майнової шкоди (упущеної вигоди) з можливим отримання заробітної плати, а до затримання він не працював, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині;
суди попередніх інстанцій не врахували, що у пункті 9 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено порядок визначення шкоди, виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати, та підстави (обставини), за яких він застосується;
ОСОБА_1 наголошував, що незаконним кримінальним переслідуванням йому нанесено майнову шкоду у розмірі 110 759,00 грн, адже незаконне утримування під вартою (з 17 серпня 2014 року до 06 лютого 2017 року) позбавляло його можливого заробітку. Тобто позивач пов'язував вимоги про відшкодуванням майнової шкоди (упущеної вигоди) з можливим отримання заробітної плати. Водночас позивач не посилався на жодну з обставин, які передбачені у пункті 9 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», за яких розмір шкоди визначається виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати. Отже, вимоги ОСОБА_1 в цій частині необґрунтовані.
За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди (упущеної вигоди), проте помилились щодо мотивів такої відмови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вимог про відшкодування моральної шкоди залишити без змін; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вимог про відшкодування майнової шкоди (упущеної вигоди) змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
З огляду на результат касаційного оскарження підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Чопівською Людмилою Станіславівною , задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 березня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в частині вимог про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 березня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в частині вимог про відшкодування майнової шкоди (упущеної вигоди) змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко