18 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 676/1773/20
провадження № 61-13952св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Хмельницька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2023 року у складі судді Бондаря О. О. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року в складі колегії суддів: П'єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.
Позов мотивований тим, що 31 липня 2014 року та 02 жовтня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення нею кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368 КК України, за № 1201420000000058 та № 42014240000000109 відповідно. 03 жовтня 2014 року матеріали досудових розслідувань кримінальних проваджень об'єднано в одне провадження.
Під час досудового розслідування зазначених кримінальних правопорушень були здійснені такі процесуальні дії:
01 серпня 2014 року слідчий суддя Хмельницького апеляційного суду постановив ухвалу про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів, які тимчасово обмежують права позивача;
13 серпня 2014 року слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області постановив ухвалу про проведення обшуку, якою надано дозвіл провести обшук за місцем проживання позивача ( АДРЕСА_1 );
13 серпня 2014 року ОСОБА_1 оголошено про підозру;
26 серпня 2014 року слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області постановив ухвалу про застосування запобіжного заходу відносно позивача у вигляді домашнього арешту до 13 жовтня 2014 року;
26 серпня 2014 року слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області постановив ухвалу про відсторонення ОСОБА_3 від займаної посади - доцента кафедри іноземних мов та декана факультету іноземної філології Кам'янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка.
ОСОБА_1 вказувала, що заробіток, який не одержаний нею за час відсторонення від роботи з 03 вересня 2014 року до 13 жовтня 2014 року становив 8 335,22 грн.
Крім того, 21 січня 2015 року позивач була змушена звільнитись з Кам'янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка та працевлаштовуватись до Державного університету телекомунікацій (м. Київ) з оплатою праці 0,5 ставки доцента кафедри, оскільки за місцем проживання позивача у м. Кам'янець-Подільському не мала можливості знайти роботу через чутки про нібито вчинене нею з корисливих мотивів кримінальне правопорушення.
Оскільки до неправомірного кримінального переслідування позивач працювала на посаді декана факультету, а також займалася викладацькою роботою погодинно, то після вимушеного звільнення отримувала заробітну плату за новим місцем роботи значно меншу ніж на попередньому. Різниця у заробітній платі за період з 21 січня до 31 серпня 2015 року (7 місяців і 10 днів) становила 21 153,36 грн, тобто (2884,55 грн * 7 місяців) + (2 884,55 грн / 30 * 10 днів). За період роботи вересень - грудень 2015 року різниця у заробітній платі становила 1 630,60 грн, за період січень - серпень 2016 року - 16 405,20 грн. Позивач зазначала, що починаючи з вимушеного, спричиненого кримінальним переслідуванням, звільнення з січня 2015 року до серпня 2016 року вона втратила 39 189,16 грн заробітної плати.
Крім того, з нею до м. Києва також переїхала її дочка ( ОСОБА_4 ), яка на той час була студенткою Кам'янець-Подільського державного національного університету імені І. Огієнка. У зв'язку із неправомірним кримінальним переслідуванням щодо неї її дочці стало психологічно дуже важко навчатися в тому ж навчальному закладі, де раніше працювала і була затримана позивач. Вона відчувала сором та приниження через те, що оточуючі знали про обвинувачення матері, особливо після оприлюднення обвинувального вироку суду до набрання ним законної сили прокуратурою Хмельницької області у 2015 році. Тому дочка спробувала перевестися на навчання у м. Київ, проте відсутність місць за державним замовленням змусили дочку позивача перевестись на контрактну форму навчання. Це призвело до додаткових витрат на утримання та навчання. Тому, витрати на навчання її доньки є майновими втратами, які становлять 43 862,00 грн.
Для участі в проведенні слідчих дій у кримінальному провадженні та судових засіданнях в суді першої та апеляційної інстанції Хмельницької області позивач витратила кошти на проїзд в розмірі 10 991,48 грн, оскільки проживала в м. Києві. Такі витрати позивач також розцінює як збитки, які підлягають відшкодуванню на її користь.
Після винесення вироку Кам'янець-Подільським міськрайонним судом Хмельницької області від 03 серпня 2015 року, який не набрав законної сили і був скасований ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 03 листопада 2015 року в мережі Інтернет було розміщено публікації про визнання ОСОБА_1 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною першою статті 190 КК України та частиною першою статті 368 КК України. Це завдало значних моральних страждань позивачу, негативно впливало на її ділову репутацію, престиж, її соціальні зв'язки, відношення до неї оточуючих та знайомих.
Вироком Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 серпня 2018 року у справі № 676/7748/14-к, який залишений без змін ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 15 січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року, ОСОБА_1 виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України за недоведеністю, що в її діях є склад правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною першою статті 190 КК України та частиною першою статті 368 КК України.
У зв'язку з постановленням виправдувального вироку вона має право на відшкодування шкоди в розмірах та порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон). Крім того, незаконні дії та рішення прокурора, слідчого завдали їй моральних страждань, призвели до погіршення її психологічного стану, у зв'язку з незаконним кримінальним переслідуванням вона була змушена вживати додаткових заходів для захисту від обвинувачення, доводити свою невинуватість, на що витрачала значний час та сили, а це відволікало її від звичайних занять та звичайного способу життя.
Враховуючи, що з 31 липня 2014 року до 03 грудня 2019 року (65 місяців та 4 дні) вона перебувала під слідством та судом, а Законом передбачено мінімальний гарантований розмір відшкодування моральної шкоди в розмірі не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, то на момент подання позову така сума становить 307 624,00 грн. Проте, враховуючи конкретні обставини справи, безпідставне тривале незаконне кримінальне переслідування, а також те, що на життя позивача та її свідомість було вчинено негативний вплив, безпідставно порушено її конституційні права та звичний життєвий уклад, завдано вагомих фізичних та і численних психологічних страждань, яких вона зазнала через переслідування, приниження гідності, затримання, залякування, допити, обшуки, домашній арешт, звільнення з роботи, втрату професійного іміджу, втрату соціальних зв'язків, погіршення мікроклімату у сім'ї та стану здоров'я, вона оцінила моральну шкоду в розмірі 1 620 000,00 грн.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 просила стягнути з Державного казначейства України на її користь відшкодування майнової та моральної шкоди в розмірі 1 722 377,86 грн, з яких: 102 377,86 грн - майнова шкода; 1 620 000,00 грн - моральна шкода, за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку.
Під час розгляду справи до участі у справі як співвідповідачів залучено Хмельницьку обласну прокуратуру та Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 16 876,56 грн, компенсацію моральної шкоди в розмірі 450 000,00 грн та судові витрати в розмірі 12 943,40 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , відносно якої постановлено виправдувальний вирок, має право на відшкодування шкоди відповідно до норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також статей 23, 1167, 1176 ЦК України.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції, урахувавши тривалість перебування позивача під слідством та судом (з 31 липня 2014 року до 03 грудня 2019 року), характер і обсяг страждань, яких вона зазнала внаслідок тривалого незаконного перебування під слідством та судом; тяжкість вимушених змін у її життєвих відносинах; ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану; взявши до уваги, що під час досудового розслідування до позивача були застосовані заходи забезпечення кримінального провадження, оперативно-розшукові заходи, обшук, вид запобіжного заходу, а також відсторонення від посади та перебування її на лікуванні, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визнав необхідною і достатньою суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 450 000,00 грн. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що на користь позивача підлягає відшкодуванню втрачений заробіток в розмірі 8 335,22 грн за час відсторонення від роботи та 8 541,34 грн витрат на проїзд, пов'язаних з явкою на слідчі дії та судові засідання в рамках кримінального провадження.
Суд першої інстанції також вказав, що позовні вимоги в частині стягнення майнової шкоди в розмірі 39 189,16 грн втраченого заробітку позивача в зв'язку з тим, що вона отримувала в Державному університеті систем телекомунікацій на посаді доцента кафедри іноземних мов в м. Києва меншу заробітку плату ніж в Кам'янець-Подільському національному університеті імені І. Огієнка не підлягає задоволенню, адже позивач звільнилась з роботи з посади декана факультету іноземної філології за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
На переконання суду, не підлягають стягненню на користь позивача також витрати на навчання доньки в сумі 43 862,00 грн. При відмові у задоволенні позову в цій частині суд вважав, що позивач не надала доказів, що ці витрати вона понесла в зв'язку з незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року апеляційні скарги заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України задоволено частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_2 , залишено без задоволення.
Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду та зменшено стягнену суму відшкодування майнової шкоди до 14 337,65 грн, моральної шкоди до 370 000,00 грн і судових витрат до 8 000,00 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі 1 620 000,00 грн. Ухвалюючи рішення про часткове відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із незаконності дій органів досудового слідства та прокуратури, на які посилалася позивач у пред'явленому нею позові. Разом з тим суд першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, завданої позивачу незаконним перебуванням під слідством і судом, неправильно визначив період перебування позивача під слідством і судом з 31 липня 2014 року (день внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань) до 03 грудня 2019 року (день прийняття постанови Верховним Судом). Тому відповідні доводи апеляційної скарги Хмельницької обласної прокуратури є обґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції вказав, що особа перебуває під слідством чи судом з часу повідомлення про підозру та до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Таким чином, ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом з 13 серпня 2014 року (з часу повідомлення про підозру) до 15 січня 2019 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком), тобто 53 місяці 3 дні. Мінімальна заробітна плата в 2023 році на час розгляду справи судом першої інстанції становила 6 700,00 грн. Отже, розмір моральної шкоди у гарантованому державою мінімальному розмірі, відповідно до норм Закону становить 355 100,00 грн (6 700,00 грн (мінімальна заробітна плата) х 53 місяці).
Під час досудового розслідування проводились оперативно-розшукові заходи, обшук, позивачу було повідомлено про підозру, обрано запобіжний захід, відсторонено від посади і внаслідок таких незаконних дій вона не отримувала заробіток. Крім того, відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності були поширені правоохоронцями в мережі Інтернет, що заподіяло шкоду діловій та особистій репутації. Тому апеляційний суд вважав, що позивачем доведено те, що вона зазнала незаконного втручання у своє особисте життя та власність, перенесла тяжкі емоційні хвилювання та стрес через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності. Застосування відносно позивача інших дій із покладенням на неї певних обов'язків тривалий час принижували її авторитет, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності порушило її нормальні сімейні зв'язки, спричинило тяжкі душевні страждання та вимагали від неї значних додаткових зусиль для організації свого життя, а тому, розумним і справедливим грошовим відшкодуванням позивачу моральної шкоди має бути сума в розмірі 370 000,00 грн.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди підлягає зміні щодо мотивів ухваленого рішення та розміру задоволених вимог.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд безпідставно зменшив розмір завданої позивачу моральної шкоди, не врахував висновок фахівців-експертів щодо її розміру, апеляційний суд відхилив, адже визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі чи в збільшеному є правом суду, а не обов'язком. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги висновок експерта від 30 грудня 2020 року № 2934/20-26 за наслідками проведеної судової психологічної експертизи, оскільки у ньому зазначено орієнтовний можливий розмір грошової компенсації за завдану позивачу моральну шкоду загалом.Крім того, такий висновок експерта судом не покладений в основу рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Щодо позовної вимоги про відшкодування втраченого заробітку за час відсторонення від роботи (посади), апеляційний суд зазначив, що при визначенні належного розміру відшкодування суд першої інстанції взяв до уваги надану позивачем довідку Кам'янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка від 28 лютого 2022 року. Відповідно до цієї довідки заробітна плата ОСОБА_1 за період відсторонення становить 8 335,22 грн. Проте втрачений заробіток позивача слід обчислювати, виходячи з середньомісячного заробітку до вчинення щодо неї незаконних дій із заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади). Тому розмір заробітку, неодержаного ОСОБА_1 за час відсторонення її від роботи (посади) за період з 03 вересня 2014 року до 13 жовтня 2014 року, виходячи з середньомісячного заробітку за повні відпрацьовані місяці (березень, квітень 2014 року) до вчинення щодо неї незаконних дій, становить 9 716,45 грн. Проте з урахуванням меж заявлених позивачем позовних вимог щодо стягнення втраченого заробітку, суд першої інстанції правомірно стягнув на її користь 8 335,22 грн втраченого заробітку за час відсторонення від роботи.
Посилання в апеляційній скарзі Державної казначейської служби України на визначення розміру відшкодування моральної шкоди на підставі прожиткового мінімуму замість мінімальної заробітної плати не заслуговують на увагу та позбавлені правового обґрунтування, оскільки у спірних правовідносинах визначення розміру відшкодування моральної шкоди проведено згідно з нормами Закону
Щодо позовних вимог про відшкодування витрат на проїзд апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність задоволення таких вимог, виходячи з норм частини 3 Закону, адже громадянинові відшкодовуються, зокрема судові витрати та інші витрати, сплачені ним. Проте суд неправильно визначив розмір таких витрат. У матеріалах справи наявні належні докази (квитки на потяг) понесення ОСОБА_1 витрат на проїзд за період з 24 листопада 2016 року до 27 грудня 2018 року, пов'язаних з її явкою для вчинення процесуальних дій та судових засідань, на загальну суму 6 002,43 грн. Інша частина позовних вимог є недоведеною адже позивач не надала доказів, що такі витрати вона понесла у зв'язку з явкою на вчинення процесуальних дій чи судових засідань. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення витрат на проїзд слід змінити.
Доводи апеляційної скарги про те, що Державна казначейська служби України є неналежним відповідачем, апеляційний суд відхилив. Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави є держава Україна, а тому вона є відповідачем у справі. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів Державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Тому суд першої інстанції правильно визначив відповідачів та зазначив про стягнення відшкодування з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення упущеної вигоди (неотриманого заробітку в більшому розмірі) та витрат на навчання доньки ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 немає.
Суд вважав обґрунтованими доводи апеляційних скарг Хмельницької обласної прокуратури та Державної казначейської служби України щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про відшкодування витрат, пов'язаних з проведення експертизи, в розмірі 4 903,20 грн. Оскільки висновок експерта від 30 грудня 2020 року № 2934/20-26 ґрунтується на припущеннях, то він не є належним доказом розміру грошової компенсації за завдану позивачу моральну шкоду, а такий висновок експерта судом не покладений в основу рішення суду в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Таким чином, витрати, пов'язані з проведенням вказаної експертизи, не підлягають відшкодуванню на користь позивача.
Апеляційний суд вказав, що не заслуговують на увагу посилання Хмельницької обласної прокуратурі щодо відсутності доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу. Оплативши надані за договором послуги в розмірі 8 000,00 грн, позивач фактично погодилась, що ці послуги надані і виконані адвокатом в повному обсязі, такі витрати повністю узгоджуються з умовами укладеного між нею та адвокатом договору. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь позивача понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, цей розмір доведено та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2023 року заяву Державної казначейської служби України задоволено частково.
Компенсовано Державній казначейській службі України судовий збір в розмірі 813,88 грн, сплачений при подачі апеляційної скарги, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року заяву Хмельницької обласної прокуратури задоволено частково.
Компенсовано Хмельницькій обласній прокуратурі судовий збір у розмірі 813,88 грн, сплачений при подачі апеляційної скарги, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Повернено Хмельницькій обласній прокуратурі 2 594,00 грн надміру сплаченого судового збору.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2 , у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1 погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розміру майнової шкоди, завданої через відсторонення від займаної посади та невиплату заробітної плати, в розмірі 8 335,00 грн за період з 03 вересня 2014 року до 12 жовтня 2014 року. Під час апеляційного перегляду справи суд в повному обсязі досліджував аргументи, які викладені в апеляційній скарзі Хмельницької обласної прокуратури. За результатами дослідження доводів прокуратури суд встановив, що розмір втраченого заробітку за період з 03 вересня 2014 року до 13 жовтня 2014 року становить 9 716,45 грн, а не 8 335,00 грн. З урахуванням частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України, вказане свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права України;
суд першої інстанції зробив висновок про необхідність відшкодування витрат на проведення судової психологічної експертизи, адже проведення експертизи було здійснено за клопотанням сторони процесу після відкриття провадження судом. Разом з цим суд апеляційної інстанції помилково не відніс до судових витрат ОСОБА_3 оплату за проведення експертизи, зазначивши, що висновок експерта не є належним доказом у справі, не покладений в основу рішення суду першої інстанції, носить рекомендаційний характер. Цей висновок є належним доказом стосовно обсягу моральних страждань, понесених ОСОБА_5 , під час здійснення дій, прийняття рішень органами досудового слідства, прокуратури, суду та розмір її грошової компенсації;
апеляційний суд неправомірно змінив рішення суду першої інстанції щодо мотивів та розміру задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, адже існує правило заборони повороту до гіршого. Суди в повній мірі не врахували глибину понесених ОСОБА_6 моральних страждань та переживань, спричинених незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Тому суди за результатом апеляційного перегляду справи помилково визначили розмір відшкодування моральної шкоди лише в сумі 370 000,00 грн. На переконання позивача, з урахуванням висновку судово - психологічної експертизи від 30 грудня 2020 року № 2932934/20-26 розмір відшкодування моральної шкоди повинен становити 1 620 000,00 грн;
після відсторонення від займаної-посади ОСОБА_1 була звільнена за ініціативою власника, хоча у трудовій книжці формально вказано про розірвання трудового договору за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. У зв'язку із створенням негативного іміджу позивача та неможливістю знайти роботу в невеликому місті, вона була змушена переїхати та працевлаштовуватись на іншу роботу в місті Києві лише на 0,5 частини ставки, що мало наслідком зменшення доходу, який позивач могла б отримувати, від того, який вона реально мала. Таким чином, починаючи з вимушеного, спричиненого кримінальним переслідуванням, звільнення ОСОБА_1 з січня 2015 року до серпня 2016 року, вона втратила заробітну плату в розмірі 39 189,16 грн;
суди не врахували, що з ОСОБА_1 до міста Києва також переїхала її дочка ОСОБА_4 , яка на той час була студенткою Кам'янець-Подільського державного національного університету імені І. Огієнка та навчалась у вказаному закладі за державним замовленням. У зв'язку із неправомірним кримінальним переслідуванням щодо ОСОБА_1 її дочці стало психологічно дуже важко навчатися в тому ж навчальному закладі, де працювала та була затримана за обвинуваченням у вчиненні злочину її мати. Вона відчувала сором та приниження через те, що оточуючі знали про обвинувачення матері, особливо після оприлюднення прокуратурою Хмельницької області обвинувального вироку суду до набрання ним законної сили у 2015 році. З огляду на викладене дочка позивача вимушена були перевестися на навчання до міста Києва, але на контрактну форму навчання, адже вільних місць державного замовлення в обраному вищому навчальному закладі не було. Це призвело до додаткових витрат ОСОБА_1 на утримання та навчання доньки, яких би не було, якщо б стосовно позивача не здійснювалось безпідставне кримінальне переслідування. Таким чином, витрати на навчання доньки є майновими втратами позивача та становлять 43 862,00 грн.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволенні позовних вимог, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2023 року від Хмельницької обласної прокуратури надійшов відзив за підписом першого заступника керівника Висоцького Ю. , в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача з визначеною судами сумою відшкодування шкоди, спричиненої їй незаконним притягненням до кримінальної відповідальності;
апеляційний суд правильно визначив період перебування позивача під слідством та судом з дня повідомлення позивача про підозру до дня набрання законної сили виправдувальним вирокомсуду. Таким чином, розмір моральної шкоди визначено апеляційним судом відповідно до норм Закону. При цьому суд апеляційної інстанції врахував застосування стосовно позивача інших дій з покладенням на неї певних обов'язків, що тривалий час принижували її авторитет, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності порушило її нормальні сімейні зв'язки, спричинило тяжкі душевні страждання та вимагати від неї значних додаткових зусиль для організації свого життя, тому розумним і справедливим грошовим відшкодуванням позивачу моральної шкоди є сума 370 000,00 грн;
апеляційний суд при визначенні розміру моральної шкоди обґрунтовано не взято до уваги висновок експерта від 30 грудня 2020 року № 2934/20-26 за наслідками проведеної судової психологічної експертизи з огляду на те, що в ньому зазначено орієнтовний можливий розмір грошової компенсації за завдану позивачу моральну шкоду;
щодо позовних вимог про відшкодування витрат на проїзд та втраченого заробітку апеляційний суд правильно встановив підставність задоволення таких вимог. Тому суд обґрунтовано зменшив стягнену суму відшкодування майнової шкоди до 14 337,65 грн, моральної шкоди до 370 000,00 грн і судових витрат до 8 000,00 грн;
доводи касаційної скарги щодо стягнення коштів за проведення судово-психологічної експертизи та витрат на правничу допомогу є необґрунтованими.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України, яка подана представником Мороз Т. М. , на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі № 676/1773/20 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У листопаді 2023 року матеріали справи № 676/1773/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_1 містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 227/4691/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 19 січня 2022 року у справі № 204/2078/20, від 20 червня 2018 року у справі № 914/1748/17 та у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 01 листопада 2008 року до 12 січня 2015 року працювала в Кам'янець-Подільському національному університеті імені І. Огієнка.
31 липня 2014 року та 02 жовтня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368 КК України, за № 1201420000000058 та № 42014240000000109. Надалі матеріали досудових розслідувань кримінальних проваджень були об'єднані в одне провадження.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 01 серпня 2014 року надано дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів, які тимчасово обмежують права фізичної особи ОСОБА_1
13 серпня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру.
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 серпня 2014 року надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання позивача, а саме: АДРЕСА_1 .
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 серпня 2014 року ОСОБА_1 відсторонено від займаної посади - декана факультету іноземної філології Кам'янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка до 13 жовтня 2014 року.
26 серпня 2014 року слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області постановив ухвалу про застосування запобіжного заходу відносно позивача у вигляді домашнього арешту до 13 жовтня 2014 року.
Відповідно до наказу Кам'янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка від 03 вересня 2014 року № 272-К ОСОБА_1 відсторонено від посади декана факультету іноземної філології Кам'янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка, відповідно до статті 46 К3пП України призупинено виплату заробітної плати з 03 вересня 2014 року до 13 жовтня 2014 року.
10 жовтня 2014 року затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 1201420000000058 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 368 КК України.
12 січня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади декана факультету іноземної філології за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
21 січня 2015 року ОСОБА_1 прийнято на посаду доцента кафедри іноземних мов Держаного університету телекомунікацій на 0,5 частини ставки.
Вироком Кам'янець - Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 серпня 2015 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною першою статті 190 КК України та частиною першою статті 368 КК України та на підставі частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 26 350,00 грн з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями у навчальних закладах усіх форм власності, на строк два роки, без спеціальної конфіскації.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 03 листопада 2015 року вирок Кам'янець - Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 серпня 2015 року скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України в Кам'янець-Подільському міськрайонному суді.
Вироком Кам'янець - Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 серпня 2018 року у справі № 676/7748/14-к, який залишений без змін ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 15 січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною першою статті 190 КК України та частиною першою статті 368 КК України (в редакції Закону від 13 травня 2014 року № 1261-VII). Виправдано ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України за недоведеністю, що в її діянні є склади кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною першою статті 190 КК України та частиною першою статті 368 КК України (в редакції Закону від 13 травня 2014 року № 1261-VII).
Відповідно до висновку судової психологічної експертизи Хмельницького відділення КНДІСЕ від 30 грудня 2020 року № 2934/20-26 за результатом проведення експертизи, експерти прийшов до висновків, що ОСОБА_1 спричинено страждання (моральна шкода), які з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей ОСОБА_1 є значними, розмір завданих страждань (моральної шкоди) ОСОБА_1 може становити 270 мінімальних заробітних плат (270 х 6000 грн).
Позиція Верховного Суду
Щодо вимоги про компенсацію моральної шкоди
Право на відшкодування майнової та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.
У статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У частині першій та другій статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадовихі службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
Згідно зі статтею 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах четвертій та п'ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
Законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом (див. постанову Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі № 199/1800/22 (провадження № 61-12515св22)).
Водночас законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір. Збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 (провадження № 14-298цс18)).
Строк розгляду справи судом касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством та судом. Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 95/692/17 (провадження № 61-7534св18) та від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 947/3673/20 (провадження № 61-14285св21).
Суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається, суди встановили, що:
позивач набула право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону;
апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, встановив, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом з 13 серпня 2014 року (з часу повідомлення про підозру) до 15 січня 2019 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком), тобто 53 місяці 3 дні. Мінімальна заробітна плата в 2023 році на час розгляду справи судом першої інстанції становила 6 700,00 грн. Отже, розмір моральної шкоди у гарантованому державою мінімальному розмірі, відповідно до норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду» становить 355 100,00 грн (6 700,00 грн (мінімальна заробітна плата) х 53 місяці);
апеляційний суд правильно врахував, що під час досудового розслідування органом досудового розслідування проводились оперативно-розшукові заходи, обшук, позивачу обрано запобіжний захід, відсторонено від посади і внаслідок таких незаконних дій вона не отримувала заробіток. Крім того, відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності були поширені правоохоронцями в мережі Інтернет, що заподіяло шкоду діловій та особистій репутації. Тому апеляційний суд обґрунтовано вважав, що позивачем доведено те, що вона зазнала незаконного втручання у своє особисте життя та власність, перенесла тяжкі емоційні хвилювання та стрес через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності. Застосування стосовно позивача інших дій із покладенням на неї певних обов'язків тривалий час принижували її авторитет, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності порушило її нормальні сімейні зв'язки, спричинило тяжкі душевні страждання та вимагали від неї значних додаткових зусиль для організації свого життя.
Таким чином, апеляційний суд, змінивши рішення суду першої інстанції, установивши, що позивач незаконно перебувала під слідством і судом, унаслідок чого їй було завдано моральної шкоди незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, врахувавши доводи позивача щодо обґрунтування нею як обставин завдання, так і розмір моральної шкоди, дослідивши надані нею докази, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 370 000,00 грн.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди безпідставно зменшили розмір відшкодування моральної шкоди та не врахували висновок експерта щодо розміру завданої позивачу шкоди, є необґрунтованими.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)).
Отже, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному висновком експерта від 30 грудня 2020 року № 2934/20-26 за наслідками проведеної судової психологічної експертизи.
Крім того, безпідставним є аргумент касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції погіршив становище за її апеляційною скаргою у порівнянні з ухваленим рішенням суду першої інстанції, оскільки зменшив стягнену суму відшкодування майнової шкоди до 14 337,65 грн, моральної шкоди до 370 000,00 грн і судових витрат до 8 000,00 грн. За результатами апеляційного перегляду справи суд задовольнив частково апеляційні скарги заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, водночас апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Щодо вимоги про відшкодування втраченого заробітку за час відсторонення від роботи
Згідно з частиною першою статті 4 Закону, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Пунктом 8 Положення про застосування Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначаються з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
У пункті 9 вказаного Положення визначено, що середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється:
1) для робітників і службовців - у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100»;
2) для членів кооперативу, колгоспу - в порядку, передбаченому в положенні про оплату праці в даному кооперативі, колгоспі. У тому разі, коли такий порядок не встановлено, середньомісячний заробіток обчислюється шляхом поділу на 12 суми річного доходу, який сплачено кооперативом, колгоспом за обсяг виконаних робіт і кінцеві результати праці в попередньому господарському році;
3) для інших громадян, які не відносяться до категорії робітників і службовців, - шляхом поділу на 12 суми річного доходу за попередній рік. У даному випадку йдеться про доходи осіб вільних професій (художників, письменників тощо); осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сфері кустарно-ремісничих промислів сільського господарства, побутового обслуговування населення та іншими видами діяльності, основаними виключно на особистій праці цих осіб, членів їх сімей; а також стипендії, що виплачуються в період навчання у вищих і середніх спеціальних учбових закладах, училищах і на курсах.
У справі, що переглядається:
при визначенні розміру втраченого заробітку суди взяли до уваги надану позивачем довідку Кам'янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка від 28 лютого 2022 року, відповідно до якої заробітна плата ОСОБА_1 за період відсторонення становить 8 335,22 грн;
суди також вважали, що втрачений заробіток позивача слід обчислювати, виходячи з середньомісячного заробітку до вчинення щодо неї незаконних дій із заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади) відповідно до норм Положення.
Таким чином, суди зробили правильний висновок, що розмір заробітку, неодержаного ОСОБА_1 за час відсторонення її від роботи (посади) за період з 03 вересня 2014 року до 13 жовтня 2014 року, виходячи з середньомісячного заробітку за повні відпрацьовані місяці (березень, квітень 2014 року) до вчинення щодо неї незаконних дій, становить 9 716,45 грн. Проте, з урахуванням меж заявлених позивачем позовних вимог щодо стягнення втраченого заробітку, суди правомірно стягнули на її користь 8 335,22 грн втраченого заробітку за час відсторонення від роботи.
Щодо вимог про відшкодування витрат на проїзд, упущеної вигоди (неотриманого заробітку в більшому розмірі) та витрат на навчання доньки
Відповідно до пункту 3 статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином.
Суди встановили, що позивач має право на відшкодування витрат, понесених ОСОБА_1 , зокрема на придбання квитків на потяг. Разом з цим суд апеляційної інстанції встановив, що у матеріалах справи містяться належні докази (квитки на потяг) понесення ОСОБА_1 витрат на проїзд в період з 24 листопада 2016 року до 27 грудня 2018 року, пов'язаних з її явкою на вчинення процесуальних дій та судових засідань, на загальну суму 6 002,43 грн. Тому суд апеляційної інстанції правильно вважав, що в іншій частині ці вимоги є недоведеними, адже позивач не надала суду доказів, що такі витрати вона понесла у зв'язку з явкою для вчинення процесуальних дій чи для участі у судових засіданнях.
Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення витрат на проїзд, зменшивши розмір витрат з 8 541,34 грн до 6 002,43 грн.
Стосовно вирішення вимог про стягнення упущеної вигоди (неотриманого заробітку в більшому розмірі) та витрат на навчання доньки суди правильно вважали, що такі задоволенню не підлягають, адже вони є недоведеними.
Щодо розподілу судових витрат під час розгляду справи судами попередніх інстанцій
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина перша, третя статті 133 ЦПК України).
Згідно з частинами шостою - восьмою статті 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.
У пунктах 174-179 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23) зазначено, що «витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат (стаття 132, КАС України, стаття 123 ГПК України, стаття 133 ЦПК України). Висновок експерта може бути підготовлений як підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи. У випадку подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Зокрема, інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і у разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, такий висновок не приймається судом до розгляду (стаття 101 КАС України, стаття 98 ГПК України, стаття 102 ЦПК України). Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду з позовом, а те, чи пов'язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи. Отже, відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ».
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У справі, що переглядається:
03 червня 2020 року під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 подала до суду клопотання про призначення судового експертизи, на вирішення якої поставити такі питання: чи спричинені ОСОБА_1 страждання (моральна шкода) за умов, що досліджуються у цій справі? Якщо ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода), який можливий розмір становить грошова компенсація за завдані страждання (моральну шкоду)? (т. 1, а.с.237-238);
ухвалою Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2020 року клопотання задоволено та призначено психологічну експертизу ОСОБА_1 , проведення якої доручено експертам Київського НДІСЕ (т. 1, а.с.240-241);
у висновку судової психологічної експертизи Хмельницького відділення КНДІСЕ від 30 грудня 2020 року №2934/20-26 за результатом проведення експертизи, експерти зробив висновок, що ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода) які, з урахуванням її індивідуально-психологічних особливостей є значними; розмір завданих страждань (моральної шкоди) ОСОБА_1 може становити 270 мінімальних заробітних плат (т. 2, а.с. 7-11).
за проведення психологічної експертизи ОСОБА_1 сплатила 4 903,20 грн;
при визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції врахував висновок судової психологічної експертизи Хмельницького відділення КНДІСЕ від 30 грудня 2020 року №2934/20-26, а також стягнув з Державного бюджету України вартість проведення експертизи в повному обсязі;
апеляційний суд зробив висновок, що висновок судової психологічної експертизи Хмельницького відділення КНДІСЕ від 30 грудня 2020 року
№2934/20-26 грунтується на припущеннях, не є належним доказом розміру грошової компенсації за завдану позивачу моральну шкоду, такий висновок експерта судом не покладений в основу рішення суду в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Тому витрати, пов'язані з проведення такої експертизи, не підлягають відшкодуванню на користь позивача;
проте суд апеляційної інстанції не врахував, що проведення експертизи призначено на підставі ухвали Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2020 року, а суд частково врахував висновок експертизи під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Тобто витрати на проведення експертизи пов'язані з розглядом справи. За таких обставин позивач має право на відшкодування витрат на проведення експертизи відповідно до статей 133, 141 ЦПК України. Водночас суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, тому і витрати, пов'язані з проведення експертизи, підлягають відшкодуванню пропорційно до задоволених вимог;
у позовній заяві ОСОБА_1 (з урахуванням збільшення позовних вимог) просила стягнути моральну шкоду в розмірі 1 620 000,00 грн. За результатами касаційного оскарження на користь позивача стягнено моральну шкоду в розмірі 370 000,00 грн. Тому розмір витрат на проведення експертизи, який необхідно стягнути на користь позивача становить 1 119,86 грн ((370 000,00 грн * 4 903,20 грн) / 1 620 000,00 грн).
За таких обставин постанову апеляційного суду в частині вирішення питання про стягнення витрат на проведення експертизи належить скасувати, а рішення суду першої інстанції у відповідній частині змінити.
Крім того, суди правильно вважали, що надані позивачем докази свідчать про понесення нею витрат на професійну правничу допомогу.
Оплативши надані за договором послуги в розмірі 8 000,00 грн, позивач ОСОБА_1 фактично погодилась, що ці послуги надані і виконані адвокатом в повному обсязі, такі витрати повністю узгоджуються з умовами укладеного між нею та адвокатом договору.
За таких обставин суди обґрунтовано стягнули на користь позивача понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. Такий розмір витрат на правничу допомогу є доведеним та відповідає критерію розумної необхідності зазначених витрат.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалені без додержання норм процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат за проведення судової психологічної експертизи скасувати, а рішення суду першої інстанції у цій частині змінити стягнувши з Державного бюджету України на користь ОСОБА_9 1 119,86 грн; в іншій оскарженій частині рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року в частині розподілу судових витрат за проведення судової психологічної експертизи скасувати.
Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2023 рокув частині розподілу судових витрат за проведення судової психологічної експертизи змінити, стягнувши з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 119,86 грн.
В іншій оскарженій частині рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2023 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року залишити без змін.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Хмельницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко