Справа № 203/6047/24
Провадження № 2/0203/2156/2024
30 жовтня 2024 року суддя Кіровського районного суду м. Дніпропетровська Іваницька І.В.,
вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу
24 жовтня 2024 року представник позивача ОСОБА_3 звернувся до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська з вищезазначеною позовною заявою.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024, цивільну справу №203/6047/24, провадження №2/0203/2156/2024, було розподілено головуючому судді Іваницькій І.В., яка передана канцелярією суду - 25.10.2024 року.
В порядку ч.6 ст. 187 ЦПК України з Єдиного державного демографічного реєстру надійшла відповідь №873176 від 29.10.2024 щодо зареєстрованого місця проживання відповідача-фізичної особи ОСОБА_2 , яке відповідає адресі, зазначеній у позовній заяві.
Одночасно, у п.2 прохальної частини позовної заяви представник позивача просить звільнити позивача ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі ст.8 Закону України «Про судовий збір», через скрутне матеріальне становище позивача по справі.
У відповідності до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Приписами ст.8 ЗУ «Про судовий збір» встановлено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами с: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів: в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Нормами ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» передбачено право суду, а не обов'язок щодо звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору.
Єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом.
Тобто, підставою для звільнення від його сплати є такий, обумовлений виключними обставинами, майновий стан сторони, який об'єктивно унеможливлює сплату нею судового збору у відповідному розмірі.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на національні суди покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість якої надано ВРУ та практику ЄСПЛ, як джерело права.
У пункті 1 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" від 17.10.2014 № 10 роз'яснено, що судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі"("Kreuz v. Poland") від 19.06.2001, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" ("Shishkov v. Russia") від 20.02.2014, пункт 111).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ "Kniat v.Poland" від 26.07.2005, пункт 44; Рішення ЄСПЛ "Jedamski and Jedamska v. Poland" від 26.07.2005, пункти 63-64).
У зв'язку з цим, при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Згідно з ч. 3 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Всупереч наведеним правовим нормам представником позивача у позовній заяві не зазначено та не додано доказів на підтвердження скрутного матеріального стану позивача ОСОБА_1 , що перешкоджає виконати вимоги законодавства щодо сплати судового збору за подачу позову.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Відмова у звільненні від сплати судового збору, відстрочці або розстрочці його сплати не порушує положення п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (про право на справедливий суд), оскільки не перешкоджає вказаній особі у доступі до суду і не ускладнює його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір, його об'єкти та ставки, підстави і порядок сплати, а також умови звільнення від сплати встановлені законом, тобто справляння судового збору переслідує законну мету.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення вимог п.2 прохальної частини позовної заяви про звільнення від сплати судового збору.
Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір у порядку та розмірі, визначених Законом України «Про судовий збір».
Вимоги до позовної заяви закріплені статтями 175, 177 ЦПК України.
Частиною 4 статті 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Так, у відповідності до п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2024 року становить 3028 грн. Таким чином, ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 1 211, 20 грн.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.
За таких обставин, оскільки судом встановлено, що позивач не надав суду докази сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху та надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків, роз'яснивши наслідки невиконання вимог цієї ухвали.
На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про судовий збір», ст. ст. 133, 136, 175, 177, 185, 260 ЦПК У країни, суддя, -
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
У разі невиконання ухвали суду у зазначений строк позовна заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя І.В. Іваницька