Справа №753/23548/23 Головуючий у 1 інстанції: Цимбал І.К.
Провадження №22-ц/824/11085/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
16 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , про стягнення 3% річних та інфляційних втрат,-
Короткий зміст обставин справи
У січні 2024 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 04.03.2008 між ВАТ «КБ «Експобанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Експобанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №56/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 35 873 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 12 % річних.
В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань банк був змушений звернутися до суду для захисту своїх прав.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.02.2011 у справі №2-2407/11 з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 453 541 грн. 84 коп.
06.03.2018 між ПАТ «КБ «Експобанк» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було укладено договір про відступлення прав вимоги №50 від 06.03.2018, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги за кредитними договорами.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.06.2019 у справі було замінено стягувача на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
Зазначило, що у зв'язку з невиконанням рішення суду, кредитор має право на отримання передбачених ст. 625 ЦК України сум за весь час прострочення до дати виконання рішення суду, а саме 3% річних за прострочення суми боргу за період з 18.12.2020 по 18.12.2023 в розмірі 40 854, 62 грн., а також інфляційне збільшення суми боргу за період з 18.12.2020 по 18.12.2023 в розмірі 205 665 грн. 03 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» суму 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 40 854, 62 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 205 665, 03 грн., суму сплаченого судового збору в розмірі 3 697, 81 грн., а всього стягнуто 250 217 грн. 46 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 22 квітня 2024 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.
Вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що в матеріалах справи відсутні первинні документи та розрахунки, які підтверджують розмір заборгованості, кредитний договір та додатки до нього, інші документи які підтверджують заборгованість.
Вказала, що рішення Шевченківського суду м. Києва № 2-2407/11 від 04.02.2011 встановило право позивача на примусове стягнення коштів, однак при розрахунку 3% та інфляційних втрат не може бути підставою для розрахунку так як не містить первісних даних щодо розміру та складу заборгованості. Відсутні довідки про розмір заборгованості від виконавчої служби та який розмір фактично стягнутих коштів.
Судом не надано оцінку тій обставині, що позивач фактично втратив право вимоги боргу в зв'язку з тим, що сам не слідкував за строками стягнення та йому було відмовлено у видачі дублікату виконавчого листа.
Просила застосувати строк позовної давності в 1 рік до позовних вимог ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву від позивача до апеляційного суду не надходило.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що 04.03.2008 між ВАТ «КБ Експобанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ Експобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 56/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 35 873 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами виходячи зі ставки 12% річних.
Дані обставини встановлені рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.02.2011 у справі №2-2407/11, відповідно до якого з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 453 541 грн. 84 коп.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.06.2019 у справі №2-2407/11 проведено заміну стягувача з ПАТ «КБ Експобанк» на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
Згідно розрахунків заборгованості позичальника за кредитним договором №56/2008 від 04.03.2008, здійснених позивачем, розмір 3% річних за період з 18.12.2020 по 18.12.2023 складає 40 854 грн. 84 коп., а розмір інфляційних втрат за період з 18.12.2020 по 18.12.2023 становить 205 665, 03 грн
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншого розміру процентів не встановлено договором або законом. Згідно наданого розрахунку інфляційних втрат (а.с.3) за період з 18.12.2020 по 18.12.2023 інфляційні втрати за вказаний період становлять 205 665, 03 грн. та підлягають стягненню з відповідача.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) дійшла висновку, що системне тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України у їх взаємозв'язку дає підстави для висновку, що натуральним є зобов'язання, вимога в якому хоча і існує, проте не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Положення статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов'язання може бути застосовано до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, отже кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Матеріалами справи підтверджено, що 4 лютого 2011 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва по справі № 2-2407/11 стягнуто з відповідача на користь ПАТ «КБ Експобанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 453 541 грн. 84 коп.
Встановлено, що ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги за кредитними договорами до відповідача на підставі Договору №50 від 06.03.2018.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.06.2019 було замінено стягувача у справі №2-2407/11 на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, проте не врахував наступного.
Відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Указу Президента України, з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан на всій території України.
Відповідно до положень п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» просило суд стягнути з ОСОБА_1 інфляційні втрати за період з 18.12.2020 по 18.12.2023 в розмірі 205 665 грн. 03 коп. та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання за період з 18.12.2020 по 18.12.2023 в розмірі 40 854, 62 грн.
Суд першої інстанції, не застосував положення п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 24 лютого 2022 року по 18 грудня 2023 року, оскільки з 24 лютого 2022 року та до припинення чи скасування воєнного стану в Україні їх стягнення заборонено.
Колегія суддів вважає, що позов підлягає частковому задоволенню. Стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» підлягають інфляційні втрати за період з 18.12.2020 по 23.02.2022 у розмірі 59 997, 51 грн та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання за період з 18.12.2020 по 23.02.2022 в розмірі 16 139, 70 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, зазначено, що відповідно до частини другій статті 625 ЦК України 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
Вказані правові висновки щодо бази нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат містяться в постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №711/4585/22.
Щодо заяви ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності в 1 рік до позовних вимог ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» колегія суддів зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року (справа № 462/5025/20 викладений такий висновок щодо строку давності у спорі про стягнення коштів за ст.625 ЦК України: "Апеляційний суд не врахував, що з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося, тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову."
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, зокрема зазнчено: "Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).".
Позивач як новий кредитор у зобов'язанні звернувся до суду із позовом про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України у грудні 2023 року і просив стягнути кошти, які нараховані за період з грудня 2020 року по грудень 2023 року, тобто у межах трьох років, які передували подачі позову. Отже, доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущений строк давності є необґрунтованими.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначено, що: "визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду".
Посилання в апеляційній скарзі на практику Верховного Суду не заслуговують на увагу, враховуючи, що постанови Верховного Суду, на яку посилається представник відповідача, не може бути застосована до зазначених правовідносин у зв'язку з тим, що вона стосуються інших обставин справи і не є релевантною щодо даних правовідносин.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, а тому суд апеляційної інстанції їх відхилив.
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 та п.1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, апеляційний суд вважає за необхідне провести перерахунок витрат, понесених сторонами під час слухання справи.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», звертаючись до суду з позовом, сплатило 3697,81 грн судового збору.
Позов задоволено на 30,88 %, а тому з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» судовий збір у розмірі 1141,88 грн.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 сплатила 5546,71 грн судового збору.
Апеляційна скарга задоволена 69,12 %, а тому ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 3833,89 грн судового збору.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1141,88 грн, а з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3833,89 грн, то, враховуючи ч.10 ст.141 ЦПК України, з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути різницю судових витрат, покладених на обидві сторони, в розмірі 3833,89 - 1141,88 = 2 692,01 грн.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2. оф. 205, ЄДРПОУ 40696815) суму 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 16 139, 70 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 59 997, 51 грн.
В іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2. оф. 205, ЄДРПОУ 40696815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 692,01 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді В.І. Олійник
Л.П. Сушко